Як усе було, жінка розповіла кореспондентці "МБ".

"Мій дідусь, а мамин тато Алексієвич Яків Артемович, на псевдо Верба, був провідником станичного проводу ОУН, – оповідає Марія Іванівна. – Працював лікарем, обслуговував чотири села. Його арештували восени 1944 року. Мама стала зв’язковою замість дідуся".

Тоді ж із війни повернувся батько пані Марії – ставчанець Іван Ахтемійчук. Він пройшов усю війну, мав нагороди, на річці Одер був важко поранений і довго лікувався. Повернувшись додому, одружився з односельчанкою-вдовою, у яку був закоханий.

Газетна вирізка, у якій ідеться про батька Марії Ахтемійчук-Іванової

"У 1947 році мама, тоді вагітна мною, мала вийти на зв’язок із ОУН, – згадує Марія Ахтемійчук-Іванова. – Батькові вона нічого не розповідала про свою участь в ОУН. Він почав допитуватися, куди вона йде. Врешті не пустив, сказав, що піде замість неї. А “добрі” сусіди побачили. І неньо лише повернувся додому, як його відразу забрав НКВС”.

Куди повезли Івана, рідні спочатку не знали. Вже згодом стало відомо, що він у Красноярському краї. Перебував у таборах, працював на лісоповалі. Повернувся через десять років, у 1956 році. На той час донька Марія вже ходила до третього класу.

Викинули немовля із вагона

Через кілька місяців після того, як забрали чоловіка, прийшли і за його дружиною.

“Прийшли увечері, мама зібрала, що встигла. У неї був уже великий живіт, от-от мала народити. Старшого брата вдома не було - поніс учительці молоко. Тож забрали лише маму, - каже Марія Іванівна. - Її та інших жінок посадили у вагони. Тієї ж ночі арештували мамину маму із чотирма доньками, тобто мою бабусю із тітками. Вони потрапили в інший вагон і навіть не знали про арешт одні одних.

Рідні Марії Ахтемійчук-Іванової, які були заслані до Сибіру

У товарняку в мами почалися пологи. Одне немовля, яке голосно плакало, охорона викинула з вагона. То мама дуже боялася, щоб і з її дитиною так не зробили. Ставала на коліна і молилася. Так, у вагоні на Сибір, під молитви арештанток я з’явилася на світ. Мама постійно прикладала мене до грудей, щоб я не плакала”.

Та одного вечора потяг раптом зупинився, двері відчинилися і пролунало: “Ахтємійчук на виход с вєщамі!” Жінка із немовлям вийшла, її завели в інший вагон.

“Мама почула, як у вагоні фиркають коні і намацала сіно. Заховалася в нього зі мною і задрімала. Скільки так їхала - не пам’ятає. Нарешті потяг зробив зупинку, коней вивели і двері товарняка залишили відчиненими. Мама дивиться - на станції написано “Оршівці”. Це ж вона повернулася в рідні краї! Тихо вийшла і дійшла до Кіцманя. Добрі люди допомогли добратися додому”, - розповідає пані Марія.

У хаті, правда, місцеві не залишили нічого - порозтягали все, навіть подвійні вікна. Довелося заново обживатися із двома дітьми.
Хто і чому помилував матір Марії Ахтемійчук - і досі загадка.

“Відтоді, скільки себе пам’ятаю, мама щовечора плакала і при світлі лампи писала листи татові, бабусі, тіткам. Їх відправили у Пермську область. Доля однієї з них - тітки Аннички - невідома. Дівчина мала виходити заміж, а в потязі дорогою на Сибір її зґвалтували, вона збожеволіла. Що сталося з нею далі - ми не знаємо”, - зітхає жінка.

Судові справи та світлини своїх рідних Марія Ахтемійчук побачила вже через багато років. Коли дізналася всю правду, у неї був шок.

“Ось так “совєти” нищили українців, залишаючи лише тих, кому “какая разніца”. Зараз вони хочуть зробити те саме із нами. Але ми повинні раз і назавжди дати відсіч”, - розмірковує пані Марія.

 "Я народилася у вагоні на Сибір": уродженка села на Буковині - про сумну історію її репресованої родини. Дата публікації: 24.08.2024 р.