- Перегляди: 246
Репресії проти мешканців села Ставчани почалися ще навіть до приходу на Буковину радянських військ.
29 грудня 1939 року група молодих хлопців із села Ставчани – 16 осіб, віком 20-34 роки – повіривши радянській пропаганді про хороші умови життя в СРСР, вирішили перейти кордон та піти жити в СРСР. Відразу ж при перетині кордону вони були заарештовані радянськими прикордонниками та 20 червня 1940 р. засуджені: двоє на 5 років таборів та інші – кожен на 3 роки таборів. Із 16 ставчанців лише 6 - Федоряк В.П., Сухолотський М.Я., Курилюк Т.Г., Кравчук М.Г., Ткачук С.О. та Клевчук О.В., відбувши подвійний строк, по 6 років замість 3-х, ледь живі вийшли в квітні-листопаді 1946 р. на волю і повернулися в рідні краї. Всі інші повмирали в таборах від голоду, хвороб і знущання табірного начальства.
- Перегляди: 147
Принаймні до початку осені 1944 р. керівника Кіцманського районного проводу не було. Його обов’язки виконувала «Мурашка» - Ластівка Марія зі села Мамаївці Кіцманського району. За одними даними, вона була підрайоновою, за іншими - організаційним референтом районного проводу.
- Перегляди: 121
Відповідно до загальної структури ОУН, сільські (станичні) осередки ОУН на чолі зі станичними складали окремі кущі, котрі у свою чергу підпорядковувалися районному проводу ОУН, той - надрайонному. Сама Буковинська округа поділялася на три надрайони - Гірський, Чернівецький та Запрутський (до останнього входили Заставнівський, Садгірський та Кіцманський райони). Його впродовж грудня 1945 - квітня 1947 рр. очолював вже згаданий «Скригун», а після його загибелі й до травня 1949 р. - «Кобзар»[1]. Надрайонний провід у свою чергу підпорядковувався Буковинському окружному проводу ОУН. Також районний провідник був підлеглим надрайонному керівнику СБ («Макар»[2]) та референту СБ окружного Проводу ОУН («Кривоніс»).
Окружний, районні та надрайонні проводи очолювали провідник та керівники низки референтур - організаційної, пропаганди, військової, господарчої, зв’язку, жіночої сітки, Українського Червоного Хреста (УЧХ), Юнацтва ОУН, а також керівника відповідної Служби Безпеки ОУН. Кожен районний провід у свою чергу складався з 2-3-х кущів на чолі із кущовими керівниками.
Проте Кіцманський, як і низка інших районних проводів ОУН на Буковині, не були повністю укомплектовані, і районний керівник сам безпосередньо мусив опікуватись організаційними питаннями, пропагандою, господарськими проблемами та виконувати функції керівника СБ.
- Перегляди: 117
Отже, наприкінці березня 1946 р. на місце «Тараса», котрий перервав зв’язок з проводом, надрайонний керівник ОУН Запрутського надрайону «Скригун» призначає «Деркача» керівником Кіцманського районного проводу ОУН та дає йому нове псевдо - «Остап». Це становище «Остап» займав упродовж майже двох років, останній час - під новим псевдо «Денис».
- Перегляди: 136
Практично увесь час Василя Кантеміра як керівника районного проводу ОУН Кіцманщини був присвячений проведенню по селах розвідки (він мав бути обізнаним з основними подіями в районі та майже у кожному селі). Це також поширення листівок, збір коштів на бойовий фонд (БФ) ОУН через поширення бофонів (чи, як їх називали більшовики, «оунівського займу»), проведення роз’яснювальної роботи серед населення.
- Перегляди: 152
Важливою складовою опору більшовицькому режиму були і безпосередньо військові дії, знищення представників окупаційної влади та їхніх пособників з числа місцевого населення. Інформація про ці акції повстанців швидко поширювалася серед населення та найкращим чином нагадувала про продовження існування організованого опору, до певної міри стримували активність влади щодо темпів реалізації запланованих соціальних перетворень.
- Перегляди: 127
Життєвою необхідністю для збереження повстанського руху стали криваві помсти над зрадниками. на жаль, вони є неодмінною умовою виживання повстанців, що демонструє історія розвитку більшості рухів опору, населення повинно було знати, що видача повстанців ворогові тягне за собою страту практично усієї сім’ї і знищення господарства.
Повстанці активно шукали способи протидії численним зрадам. Зокрема, навесні - влітку 1945 р. було повністю перероблено систему зв’язку, відмовилися від використання численних зв’язкових, усі зустрічі між керівниками відбувалися за наперед узгодженими між ними особисто переліком часу та місць зустрічей. У випадку арештів когось із повстанців одразу припинялися усі контакти з людьми, про яких знав заарештований - повстанці швидко збагнули, що опиратися радянській репресивній машині практично неможливо, і після кожного арешту прокочувалася хвиля арештів серед підпільної мережі.
- Перегляди: 147
«Остап» доповів про виконане завдання надрайонному керівникові «Кривоносу». Проте останній, вивчивши протокол допиту Федорюк Стефанії, визначив, що до загиблі районного провідника ОУН причетний також і голова сільради Василь Крикливець[1], тому віддав наказ «Остапу» ліквідувати і його.
Учасник акції кущовий «Хмара», котрий пізніше явився з повиною, пригадує:
- Перегляди: 114
Наприкінці липня чи на самому початку серпня 1946 року повстанці проводили акцію в селі Шубранець сусіднього Садгірського району, звідки «Остап» родом. Повстанці дізналися, де ночує голова сільської ради Василь Ластівка, і вирішили упіймати його та «обговорити» ситуацію в селі і його ставлення до селян. 22 серпня 1946 р. вночі троє повстанців влаштували засідку під його хатою, дочекалися, коли близько першої години ночі прийшов Ластівка, та близько другої години постукали у двері. Господиня хати, у якій ночував Ластівка, двері відчиняти відмовилася, оскільки, буцімто перебуває дома сама і нікому не відчиняє. Хлопці виламали двері (а Ластівка тим часом сховався на горищі), увійшли до хати, стали вимагати видачі їм Ластівки. Господиня наполягала на своєму - нікого немає. Хлопці зазирнули під ліжко - аж там чоловіче взуття. Один стрілець поліз драбиною перевірити горище. Ластівка причаївся на горищі, зарядив гвинтівку і націлився на драбину. Як тільки показалася голова повстанця, пострілом впритул його вбив, вискочив на вулицю і втік в напрямку сільради. Користуючись темрявою, він успішно відступив і повернувся вже з бійцями винищувального загону. Зав’язався бій, і повстанці, котрі намагалися забрати тіло вбитого побратима, щоб по-людськи поховати, змушені були відступити та залишити тіло.
- Перегляди: 132
6 грудня 1946 р. «Вовк», бойовик особистої охорони «Остапа» та заступник кущового провідника ОУН, квартирував в с. Ошихліби у хаті Устима Мацієвича. Проте господар видав повстанця голові сільради, той викликав енкаведистів з райвідділу та бійців винищувального батальйону.
У звіті МВС про цю подію зазначалося:
- НА МЕЖІ ЗАГИБЕЛІ. ПОДІЇ СЕРЕДИНИ ЖОВТНЯ 1946 РОКУ В СЕЛІ МАМАЇВЦІ
- ЗАХОДИ НКВД-МГБ З ЛІКВІДАЦІЇ КІЦМАНСЬКОГО РАЙОННОГО ПРОВІДНИКА ОУН «ОСТАПА»
- Останній бій провідників. 8 березня 1948 року. Загибель "Юрася" із побратимами та полон "Остапа"
- Повстанський рух у Кіцманському районі у березні 1948-травні 1949 років, після арешту Василя Кантеміра-«Остапа»