Практично увесь час Василя Кантеміра як керівника районного проводу ОУН Кіцманщини був присвячений проведенню по селах розвідки (він мав бути обізнаним з основними подіями в районі та майже у кожному селі). Це також поширення листівок, збір коштів на бойовий фонд (БФ) ОУН через поширення бофонів (чи, як їх називали більшовики, «оунівського займу»), проведення роз’яснювальної роботи серед населення.

Водночас це і розбудова підпільної мережі, залучення до організації нових членів, самонавчання, вивчення праць основоположників руху, навчання підлеглих та виховання у них патріотичного світогляду.

Врешті підготовка звітів до проводу ОУН Буковини, виконання вказівок зверхників, різноманітні численні побутові питання. Щокварталу відбувалися зустрічі районних провідників з надрайонним, переважно на території Садгірського або Заставнівського районів, під час яких обмінювалися важливою розвідувальною інформацією, отримували агітаційні матеріали від надрайонного, дізнавалися про втрати серед повстанців, про зрадників та про нові призначення.

«Остапові» вдалося створити чітку розгалужену підпільну мережу, за допомогою якої у будь-якому селі були люди, в котрих міг заночувати та отримати необхідну інформацію. В районну оунівську мережу входило до двох сотень зв’язків повстанців, і майже у котрій хаті ночували незнайомі люди впродовж 1944-1948 рр. Вони допомагали також здобути ліки та медикаменти, місцеві газети, радіоприймачі, фотоматеріали, папір, електричні батарейки, цигарки, одяг та взуття, камінчики до запальничок - найбільш необхідні для повстанців матеріали. Також підпільна мережа допомагала з харчуванням та пранням білизни, забезпечувала необхідні для Організації запаси продовольства на зиму, гроші.Зокрема, відомо кілька фактів поширення «Остапом» бофонів. Одного разу в лютому 1947 р. «Остап» через дочку секретаря сільради с. Мамаївці Павлюка, котра співпрацювала з ОУН, передав її батькові бофони для поширення серед населення на суму 1000 рублів. І той поступово виконував завдання повстанців - спочатку дав двісті рублів, потім триста і останній раз передав ще двісті рублів, загалом 700^[1]. Також через дочку передавали йому для ознайомлення повстанські листівки.

Іншого разу в лютому 1947 р. «Остап» через Григоращука Петра - батька голови сільради Григоращука Василя - передав останньому «оунівську позику» на 1000 рублів. Через якийсь час повстанці знову відвідали Григоращука і отримали гроші^[2]. Саме в той час в області проходила підписка на «2-у Державну позику відновлення і розвитку народного господарства», під яку замаскували і поширення позики оунівської.

«Остап» підтримував зв’язки і з низкою керівників сільських органів влади. Зокрема, активну допомогу повстанцям надавав голова сільради с. Борівці Володимир Федоряк^[3], заступник голови сільради с. Ставчани Василь Курелюк^[4], секретар сільради с. Витилівка Василь Савчук та багато інших.

Мав «Остап» і зв’язки навіть серед місцевих міліціонерів. Є згадка про один такий випадок знайомства. якось в червні 1947 р. він зайшов до жителя села Ставчани Скутаря, у якого, як йому було відомо, проживав дільничний уповноважений міліції Іван Куц, родом із Заставнівського району.

«Остап» згадує:

«Пообідавши, ми з Куцем стали розмовляти. В ході розмови останній розповів структурний устрій органів МВС, яке раніше називалось НКВС, а зараз МВС, також про становище, яке він займає і таке інше. Також розповідав про органи МДБ»^[5].

Дещо подібний випадок був і у селі Лашківка. Якось вночі «Борець» та його охоронець «Мирон» зустріли в селі дільничного уповноваженого міліції Поповича. Хлопці розповідали:

«Ми освітили його електроліхтариками і побачили на ньому польову сумку. Тоді скомандували: «Руки вгору!» Попович одразу рук не підняв, але коли побачив автомат - підняв. Ми його обшукали і знайшли пістолет системи Маузер, повністю заряджений. Пістолет від нього забрали, після цього стали цікавитись, де він працює та де взяв Маузер. На це Попович відповів, що він працює вахтером при Кіцманській тюрмі, пістолета він взагалі не має, а цей дістав у одного з жителів, якому повинен заплатити 500 рублів. Крім того перевірили його документи у польовій сумці, але ніяких документів у нього не вилучили.

Стосовно пістолета Попович сказав, що ми можемо його забрати, бо він на нього не записаний. Після цього кущовий «Борець» витягнув зі своєї польової сумки приблизно 20 оунівських листівок, які віддав Поповичу, щоб він розкидав їх у місті Кіц- мань і по селі Лашківка, на що він погодився. Попович віддав «Борцю» і «Матросу» фляжку пива, яку ми розпили. Потім ми спеціально перевіряли, чи поширював Попович листівки, чи ні.

Після проведеної перевірки ми доповіли «Остапові», що Попович як у тому, так і в іншому місці листівки дійсно поширив»[6].

Важливим завданням керівника районного проводу та повстанців була заготівля продуктів харчування на зиму, особливо якщо в районі були зимові схрони. «Остап» на території району схронів не мав. Однак восени 1947 р. у чорнівському лісі облаштував собі схрон «Кирило», і завданням «Остапа» стало його забезпечення.

Житель села Валява Олексій Нечай згадує, як повстанці в його хаті проводили заготівлю м’яса на зиму для цього схрону.

«10 листопада 1947 року вранці на світанку до мене в дім прийшло двоє повстанців. Вони привели корову світло-жовтої (попелястої) масті, із великими рогами, запропонували закрити її в стайні і сказали, що будуть її різати. На другий день прийшло ще два повстанці, «Остап» і «Василь», які допомагали розділяти м’ясо. Вночі привели другу корову, потім зарізаного кабана, вагою приблизно 70-80 кілограм, якого дав житель села Валява Гушеватий Микола. Загалом повстанці жили в моєму домі з 10 по 22 листопада 1947 року, обробляли і солили м’ясо, робили ковбасу. У сусідки, Мельничук Вікторії, взяли м’ясорубку, а часник і перець для виготовлення ковбаси приносили самі повстанці.

Виготовлену ковбасу в сирому вигляді переносили до мого зятя - Рокочія Василя, і у нього коптили в спеціально пристосованій в димарі коптилці. «Остап» в цей час заготував бочку свинячого м’яса вагою 40-45 кілограмів і сам особисто 24 чи 25 листопада взяв і кудись її поніс.

Всього ковбаси було зроблено приблизно 50 кілограмів. М’ясо, яке залишилося із корів та кабана, переробили на машинці, залили смальцем, а частину засолили в бочки. М’ясо і ковбасу повстанці казали, що несуть в ліс»^[7].

Носили м’ясо в схрон для «Кобзаря» кущовий «Борець» та «Мирон». Іноді і повстанці приходили на допомогу людям з цивільної мережі. Вже згаданий Олексій Нечай з села Валява згадує:

«28 серпня 1947 року ввечері, як тільки стемніло, до мене прийшли 5 повстанців, із яких я впізнав Кантеміра Василя, інших чотирьох не знаю. В дім не заходили, я зустрівся з ними біля свого дому. Вони просили дати їм 6 буханок хліба. Але хліба в мене не було, і я дав їм лише 12 яєць. В розмові з ними я розповів, що наприкінці вересня збираюся робити весілля, віддаю дочку заміж, а грошей не маю. Кантемір-«Остап» вислухав мене та запропонував позичити мені на якийсь час 1000 рублів грошей. Я погодився. При тому «Остап» заявив: «Я вам гроші позичу, але не свої власні, а організаційні, але щоб ви повернули». І я дав слово, що поверну. Тоді ж «Остап» пішов кудись в село, до кого саме, я не знаю, швидко повернувся, приніс гроші і дав мені»^[8].

Основною ж роботою підпільної мережі ОУН було проведення ідеологічної роз’яснювальної роботи, критика дій більшовицької влади, популяризація ідеї незалежної України. Найчастіше - у формі бесід, а також через поширення листівок. як правило, у них критикувались дії окупаційної радянської влади, лунали заклики до населення приховувати хліб від державних хлібозаготівель, не вступати до колгоспів тощо.

Поширювалися листівки постійно. Наприклад, за даними МДБ, в ніч на 5 листопада 1946 р. в с. Кліводин Кіцманського району були поширені серед населення листівки-зобов’язання про постачання продовольства для підпілля ОУН[9]. 1 квітня 1947 р. в с. Кліводин Кіцманського району виявлені і вилучені розкидані на околиці села 11 листівок з закликом до місцевого населення перешкоджати проведенню п’ятирічного плану. Впродовж липня зафіксовані три випадки поширення листівок: в ніч на 18 липня 1947 року в селі Гаврилівці виявлено 4 примірники, у ту ж саму ніч в селі Хлівище - 2 примірники і в ніч на 21 липня в селі Суховерхів - також 2^[10]. У серпні - 5 випадків, зокрема: 6 серпня о 7 годині ранку на вулиці в селі Кліводин радянський агент «Грізний» виявив 2 антирадянські листівки і здав у РВ МДБ; 7 серпня о 6 годині ранку голова сільради Дудко виявив в селі Кліводин 2 антирадянські листівки; 20 серпня директор Давидівської школи здав у РВ МДБ 3 антирадянські листівки, виявлені біля своєї квартири; 20 серпня вдень у селі Іванківці колгоспник Банов знайшов у придорожньому шанці одну антирадянську листівку; 24 серпня вранці боєць винищувального батальйону села Шишківці на польовій дорозі біля села знайшов одну антирадянську листівку. Виявлені листівки наступного змісту: «Про святкування 6-ї річниці відновлення «Української Самостійної Соборної Держави», 5 листівок проти організації колгоспів, 2 листівки проти здачі держпостачання хліба[11].

Як правило, повстанці, особливо кущові керівники, завжди мали у своїй польовій сумці кілька десятків листівок, котрі при нагоді та через довірених по різних селах осіб таємно поширювали серед населення.

Про їхню значну кількість свідчать хоча б такі характеристики «Остапа» у документах МДБ: «...Крім того, Кантемір як активний учасник банди ОУН систематично поширював в масовій кількості націоналістичні листівки»^[12], або ж слова самого «Остапа» під час слідства та на суді, коли він серед переліку своїх «злочинів проти радянської влади» говорив: «Окрім диверсій і терактів я поширював сам особисто і через довірених листівки, які отримував від надрайонного провідника «Кобзаря», скільки саме, я сказати не можу, оскільки дуже багато»^[13].

Окремим важливим питанням було налагодження їх виготовлення, чи то друкування, чи інше. Як правило, часто листівки роздавав керівник Запрутського надрайонного проводу «Кобзар» під час запланованих зустрічей. Проте «Остап» мусив подбати про місцеві джерела їх виготовлення. У цьому головними перешкодами були складність із здобуванням паперу, чорнила, друкарських машинок тощо.

Один із таких організованих «Остапом» центрів з виготовлення листівок був у селі Валява, де друкували листівки в хаті Василя Суша, фарби для яких закуповувала дочка господаря, Гуменюк Марія^[14]. В селі Ставчани Танасій Руснак в 1947 р. особисто сам писав оунівські листівки^[15]. Також своєрідна «друкарня» для друкування листівок була в селі П’ядиківці в хаті Хмелюка Онуфрія, де їх друкували з виготовлених кліше. Під час арешту Хмелюка наприкінці 1948 р. в його домі вилучено три різних кліше та більше 250 штук готових листівок^[16]. «Остап», знаючи про них, під час слідства не видав їх, натомість заявляв, що листівки для поширення надавав йому безпосередньо надрайонний керівник, а де він їх брав, він не знає.

[1] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 57.

[2] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 58.

[3] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 124.

[4] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 68.

[5] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 62-63.

[6] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 65-66

[7] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 3213. - Арк. 3-5.

[8] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 3213. - Арк. 3.

[9] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 9а. - Арк. 388.

[10] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 73.

[11] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 78.

[12] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 12. - Арк. 182.

[13] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 202.

[14] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 92.

[15] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 70.

[16] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 129.