У жовтні 1946 р. через зраду побратима, свого ж кущового «Хмари», «Остап» був на волосині від загибелі.
«Остапа» із Семеном Маєвським-«Хмарою» познайомив на початку 1946 р. референт СБ Буковинського окружного проводу ОУН «Кривоніс»[1], який на одній із зустрічей сказав «Остапові»: «У Чернівецькому районі є дуже активний бойовик «Хмара» - бери його собі кущовим у Кіцманський район». У цей час «Остап» вже був провідником Кіцманського районного проводу ОУН і погодився на пропозицію «Кривоноса», оскільки він про нього так добре відгукувався, хоча особисто «Хмару» не знав. Пізніше, наприкінці серпня чи на початку вересня 1946 р., «Остап» зустрічався у Васловівському лісі Садгірського району з керівником «Запрутського» надрайонного проводу «Скригуном», на якій був присутній і «Хмара«. І саме на цій зустрічі «Скригун» призначив «Хмару» кущовим у Кіцманському районі й сам визначив йому села, котрі входитимуть до його куща - Старі та Нові Мамаївці, Лужани, Шипинці, Дубівці, Берегомет. «Скригун» знав «Хмару» особисто та знав села, які були добре відомі «Хмарі» - там він більше знав людей і міг конспіративніше проводити роботу. На цій зустрічі «Остап» фактично і познайомився як слід з «Хмарою».
Вже за два-три тижні «Хмара» разом із «Остапом» брав участь в одній відплатній акції у с. Витилівка Кіцманського району, про яку вже було згадано - саме у тій, де ліквідовано голову сільради Крикливця.
І ось через місяць, приблизно в середині жовтня 1946 р., «Остап» над ранком прийшов у село Старі Мамаївці Кіцманського району і зайшов квартирувати в дім Рахілі Григоращук.
«Остап» згадує про подальший хід подій:
«Рахілі вдома не було, бо вона знаходилася у своєї подруги Петрюк Марії, у якої я також іноді переховувався у сараї. Її мати сказала, що за нею вночі приходила Петрюк Марія і повела її до себе. Це здалося мені підозрілим, і я був насторожі.
Спочатку я чекав в хаті, а потім вийшов у коридор і чекав, коли прийде Рахіля. Її все не було, і я за нею послав її брата. Його також не було більше години. Все це мені здалося підозрілим, і я вже хотів йти, але на світанку, коли розвиднілося, я побачив, що додому йдуть Рахіля Григоращук, її брат і з ними «Хмара», озброєний пістолетом, гранатою і з перев’язаною лівою рукою.
Коли вони підійшли до мене, я привітався з «Хмарою» і запитав у Рахілі та її брата, чому так довго їх не було вдома. Вони відповіли, що «Хмара» хотів залишитись в домі Петрюк, оскільки вже світало, а Петрюк боялася залишати його у себе вдень. Таким чином вони затримались, поки вирішили йти до Григоращуків. «Хмара» це також підтвердив.
Коли мені питання їх затримки стало ясним, я попросив Рахілю Григоращук принести для нас з «Хмарою» поїсти на горище хати, оскільки «Хмара» був поранений і тремтів від холоду, але вона проти цього плану заперечила у зв’язку з тим, що її мати і батько бояться, щоб ми у них знаходились вдома, але все ж на моє прохання вона зжалилась і постелила нам на горищі дому постіль, і ми там лягли. За якийсь час я зійшов вниз, щоб попросити у Рахілі щось накритись, бо ніякого одіяла вона нам не дала. І в цей момент помітив, що в дім до Рахілі прийшла Петрюк Марія і про щось з нею переговорила. Після того, коли Марія Петрюк пішла, я у Рахілі запитав, навіщо вона приходила, на що Рахіля відповіла, що та йде до своєї сестри у Калинівці і зайшла за нею. Після цієї розмови я через деякий час помітив, що у двір зайшли озброєні солдати. В цей момент Рахіля вибігла у двір, а я піднявся на горище, щоб взяти зброю.
Солдати послали до нас з «Хмарою» дівчину, якою передали, щоб ми здалися без бою, але я здаватись не побажав і почав відстрілюватися. Перш за все я у «Хмари» взяв гранату і кинув її у двір, коли граната вибухнула, в цей момент вискочив через паркан, і мені вдалося втекти, а «Хмара», оскільки був на горищі, то залишився там і зовсім не відстрілювався»[2].
Згодом про цю подію у повстанському звіті було зазначено наступне:
«19.10. [1946 р.] в с. Старі Мамаївці Кіцманського р-ну 10 пограничників обступили клуню, на стриху якої квартирував др. Остап, рай[йонний] пров[ідник], і почали говорити до нього, щоб він здався. У відповідь др. Остап викинув три гранати, які розірвалися, та чергами з автомата пробиваючи собі шлях, утік. Убив одного пограничника і 3-ох ранив»[3].
За «Остапом» було організовано переслідування, котре нічого не дало - він немов розчинився. Насправді «Остапові» вдалося роздобути коня, котрого йому дав Дмитро Онищук, і таким чином він зумів втекти.
Про цей факт «Остап» за повстанським законом доповів референту СБ окружного проводу ОУН «Кривоносу», котрий вирішив перевірити його і дав завдання референту СБ надрайонного проводу «Макару» провести слідство по даному випадку, перевірити «Остапа» і його свідчення. «Макар» викликав «Остапа» на зустріч у Горошівський ліс Заставнівського району, де прискіпливо допитав його щодо цього випадку. Після цього «Макар» дав завдання «Скорому», «Борцю», «Мирону» і «Карому» піти в село Старі Мамаївці і привести до нього на допит Григоращук Рахілю і Петрюк Марію, що і було виконано. Коли вони увійшли в село і взяли Григоращук і Петрюк, їм раптово трапився заступник голови сільради Кравчук, якого вони також захопили з собою і привели у Горошівський ліс разом із Петрюк і Григоращук.
Подібне слідство проводилося після кожного такого випадку, оскільки надто часто у подібних випадках органи МВС та МДБ перевербовували повстанців і відправляли їх назад із завданням вивести «під оперативний удар» керівництво повстанського руху з легендою про втечу з оточення військ МВС.
«Макар» чотири дні детально допитував Григоращук і Петрюк про те, який зв’язок «Остап» з ними підтримував, і яким чином йому вдалося втекти від групи МДБ. Григоращук і Петрюк дали свідчення так, як було в дійсності, тобто підтвердили свідчення «Остапа». В ході слідства вони зізналися в тому, що були завербовані органами МВС для виявлення бандерівців, але завдання не виконували, і таким чином з ними ніхто з працівників МВС не зустрічався, тобто вони нікого із повстанців не видали.
Щодо нападу органів МДБ на «Остапа» вони пояснили, що їх обманув Маєвський Семен-«Хмара», який прийшов до них з групою озброєних людей і запитав про «Остапа». Вони подумали, що це повстанці, і сказали їм, що «Остап» перебуває у Григоращук Рахілі, і таким чином «Остап» був виявлений військами МВС.
Після того, як вони дали такі свідчення, їм зав’язали очі і повели до Мамаївців, де відпустили. Таким чином через допит Григоращук і Петрюк «Макар» встановив за яких обставин «Остапові» вдалося втекти від затримання, після чого йому знову довіряли побратими.
Ситуація ж, у якій опинився Кравчук, була безвихідною. «Остап» згадує: «Його також допитав «Макар» про те, чи є він секретним інформатором МДБ і про те, що йому відомо про новини в районі. Кравчук таких показів не давав, але оскільки його ми не могли відпустити через те, що він знав про допит Григоращук і Петрюк та міг видати частину повстанської мережі, його довелося знищити. Після допиту його розстріляли, здається, «Мороз»[4] і «Скорий»[5].
Після того, як «Макар» завершив допит жінок, протоколи забрав зі собою, і де вони ділися - невідомо.
Певний час «Остап» вважав, що «Хмара» під час того бою здався органам МДБ і залишився працювати на них. Лише через місяць він дізнався від «Мороза» чи «Кривоноса» про справжній розвиток ситуації напередодні цих подій. Ще раніше «Хмара» був поранений у руку, у зв’язку з чим повідомив своїй жінці, щоб вона приготувала для нього схрон у своєму домі, в якому він міг би лікуватися. Але жінка замість обладнання схрону попередила органи МДБ, які зробили засідку і його упіймали[6].
Водночас, навколо «Хмари» та ситуації з «Остапом» спалахнула справжня «війна» між райвідділами МВС і МДБ. У провалі операції з ліквідації районного провідника ОУН «Остапа» МДБ звинуватило працівників МВС, котрі перехопили їхнього агента «Хмару» та невдало його використали, завдавши шкоди усій роботі МДБ з виявлення антирадянського підпілля.
Зокрема, у довідці про результати роботи УМДБ Чернівецької області з ліквідації підпілля ОУН від 12 листопада 1946 року зазначалося:
«У ході виконання намічених заходів нашим агентом «Мілою» виведений з підпілля кущовий провідник ОУН «Хмара», при цьому ставилася мета - легалізація і ліквідація зв’язаних з ним підпільників ОУН.
Проте, не дивлячись на повну узгодженість наших заходів з УМВС, оперативні працівники останнього грубо порушили ці узгоджені дії, в результаті чого легалізація «Хмари» не дала необхідних результатів.
Так, оперативними працівниками УМВС був захоплений наш агент «Міла», в грубій формі примусили її повідомити відомі їй дані про підпілля, перехопили її чоловіка - кущового «Хмару», котрий легалізувався, а пізніше неузгоджено з нами забрали невідомо куди й агента «Мілу».
Більше того, легалізація «Хмари» з вини управління МВС отримала широкий розголос, що позбавило можливості ліквідації керівного складу оунівського підпілля» [7].
У більш детальній довідці про результати агентурно-оперативної роботи управління МДБ Чернівецької області з ліквідації підпілля ОУН за жовтень - листопад 1946 р. зазначалося:
« ...У процесі агентурного розпрацювання підпілля ОУН виявлено ряд фактів грубого порушення з боку оперативних працівників УМВС директиви МДБ-МВС УРСР про координацію оперативних дій між нашими органами.
Так, 16 жовтня п. р. оперативними працівниками УМВС на чолі із майором Омельчуком в с. Ревне був перехоплений наш агент «Міла» і затриманий виведений нею з підпілля за нашим завданням її чоловік - кущовий провідник ОУН «Хмара».
Не дивлячись на наші неодноразові вимоги начальнику УМВС генерал-майору тов. Наумову про передачу нам «Хмари», останній нам переданий не був, а використовувався як провідник при проведенні операцій в Кіцманському і Вашківському районах.
Хоча «Хмара» привів оперативну групу УМВС точно до місця розташування Кіцманського районного проводу ОУН, проте, внаслідок невмілих і нерішучих дій оперативної групи районний керівник «Деркач» і його помічники закидали її гранатами і зникли.
При цьому «Хмара» був остаточно розшифрований перед підпіллям ОУН і втратив всіляку оперативну цінність»[8].
Слід зазначити, що між радянськими спецслужбами - МВС та МДБ, суперечки та протистояння відбувалися доволі часто. Це врешті призвело до ліквідації відділу по боротьбі із бандитизмом (ВББ) при МВС та передачу усієї роботи по виявленню оунівського підпілля до відділу 2-Н при МДБ навесні 1947 р.
Мала певне продовження і доля двох мамаївських жінок. 12 листопада 1947 р. відділом 2-Н УМДБ були заарештовані розвідниці «Остапа» - Григоращук-«Вільха» і Петрюк-«Липа»[9]. В результаті слідства виявилося, що «Липа» упізнала місце розташування повстанців у лісовому масиві в районі села Васловівці Садгірського району, де їх переслуховували слідчі СБ. 14 листопада 1947 р. в район очікуваного перебування повстанців була вислана опергрупа МДБ, яка під час прочісування лісового масиву виявила двох підпільників, які намагалися сховатися в лісі, але внаслідок переслідування один з них загинув, а інший, користуючись густотою лісу, втік[10].
Спочатку в МДБ вирішили, що їм вдалося знищити «Макара», а втік найімовірніше його охоронець «Скорий»[11]. Згодом думка змінилася - і в документах загиблим почали вважати «Скорого», а тим, хто вирвався з оточення, «Макара». Ні те, ні інше не було правдою. Хто саме був убитий - залишається певною загадкою для дослідників і сьогодні.
[1] Сулятицький Мирослав Володимирович - «Кривоніс», «Спартак», «Петро» (1921 - 11.01.1948). Народився у с. Середній Березів Косівського р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив гімназію та старшинську школу УПА. Чотовий УПА ТВ 21 «Гуцульщина». Закінчив курси Сб при крайовій референтурі. Переведений на Буковину (09.1945). Референт СБ Буковинського окружного проводу ОУН (09.1945 - 01.1948). Загинув у сутичці з опергрупою відділу 2-Н УМДБ у с. Митків Заставнівського р-ну. Лицар Срібного Хреста заслуги (12.06.1948) та Бронзового Хреста бойової заслуги (1.11.1947). Хорунжий СБ.
[2] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 109-113
[3] Джерело: Звіт окружного проводу ОУН Буковини за жовтень 1946 р.
[4] Антонюк Григорій Гнатович - «Мороз», «Артем» (1921 - 3.06.1948). Народився у с. Дорошівці Заставнівського р-ну. Член ОУн (05.1944). Бойовик Сб, охоронець окружного референта СБ Мирослава Сулятицького- «Кривоноса» (1945 - 01.1948), провідник Заставнівського районного проводу ОУН (03. - 06.1948). Загинув у сутичці з опергрупою Заставнівського РВ УМДБ у с. Мусорівка Заставнівського р-ну. Лицар Срібного Хреста бойової заслуги 2-го класу.
[5] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 120-121.
[6] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 103-104.
[7] Повний текст дивись: Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 9 а. - Арк. 400-401.
[8] Там само. - Арк. 442.
[9] Григоращук Рахіля Доротеївна, 1927 р. н., та Петрюк-Стовбик Марія Миронівна, 1927 р. н., заарештовані 14.11.1947 р, засуджені на 10 років виправно-трудових таборів кожна // Архів УСБУ ЧО. - Осн. Фонд. - Спр. 1391. - Арк. 179.
[10] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 20. - Арк. 157.
[11] Дмитрюк Микола Васильович - «Білий», «Скорий», «Рубан» (1921). Народився у с. Шубранець Заставнівського р-ну. Член ОУН (1944). Стрілець боївки Костя Майданського-«Юрася» (1945), кущовий ОУН у Заставнівському р-ні (1946), охоронець надрайонного референта СБ Василя Паращука-«Макара» (1947 - 10.1948), провідник Садгірського районного проводу ОУН (10.1948 - 04.1949). Вийшов з повиною 2 квітня 1949 р., погодився на співпрацю з МДБ (агент-бойовик «Осторожний»). Брав активну участь у знищенні підпільного руху на Буковині та прилеглих районах Галичини. Помилуваний радянською владою. Проживав у м. Чернівці.