Органи НКВС та МДБ кинули всі сили на розшук і виявлення районного проводу ОУН та його керівника «Остапа». Проте їх реальні здобутки значно відставали від розвитку ситуації в оунівському русі. Зокрема, про те, що «Остапа» в квітні - травні 1946 р. призначено керівником Кіцманського району, емдебісти дізналися лише восени, після того, як упіймали «Хмару». Від «Хмари», власне, довідалися і про всю структуру підпілля в районі - на які кущі поділено район, хто є кущовими і їх охоронцями, про відсутність в районі станичних по селах тощо. Після того нової інформації про зміну ситуації практично не надходило.

Райвідділ МДБ у травні 1947 р. прямо про це зазначав, називаючи і причини такої ситуації:

«Основним недоліком у роботі з ліквідації бандитів є відсутність внутрішньої агентури, впровадженої в підпілля ОУН.

Категорії такої агентури набути поки не є можливим, оскільки банди в свої ряди нікого не приймають, а агентура із пособницької бази і зв’язку не має можливості активно розробляти і підвести під наш оперативний удар бандитів. Оскільки останні нічого про себе не кажуть і нікому не довіряють.

В силу таких обставин важко встановити повсякденне пересування бандитів, місця їхнього укриття і зміни в організаційному складі ОУН.

Підібрати кандидатури із родинних зв’язків бандитів можливості не маємо, оскільки їхні близькі родичі вислані у віддалені області СРСР»^[1].

І пізніше, за серпень 1947 р.:

«На розшук і ліквідацію залишків підпілля скерована агентура, була створена пошукова група із бійців внутрішніх військ МДБ під керівництвом і за безпосередньої участі оперативного складу РВ МДБ, а також використовувались агентурні боївки і групи бійців винищувального батальйону. Але не дивлячись на зусилля наших заходів по розшуку основних фігурантів оунівського підпілля, все ж позитивних результатів не маємо.

Така ситуація пояснюється тим, що в період проведення наших заходів бандити йдуть у глибоке підпілля, тобто припиняють зв’язки в населених пунктах, йдуть у лісові масиви, поля і там переховуються»^[2].

Загалом районному проводові ОУН, котрий складався із 9-х повстанців, протистояли значні сили більшовиків. Зокрема, у 27 селах району налічувалося загалом 283 бійці винищувального батальйону. Станом на середину 1947 р. 155 осіб перебували у агентурно-інформаторській мережі органів МДБ, зокрема 18 агентів, 8 агентів-бойовиків, 122 інформатори, 3 резиденти[3]. За кожним повстанцем був закріплений окремий оперативний працівник райвідділу МДБ, котрий проводив його розшук. У травні 1947 р. після невеликої перерви була знову створена одна спецгрупа із 4-х переодягнених на повстанців, котра «діє за розробленим планом з завданням розшуку і ліквідації учасників районного і кущових проводів ОУН»[4]. Згодом таких груп було вже чотири, а у січні 1948 р. - створено ще чотири. У звіті за січень 1948 року райвідділ МДБ зазначає:

«В районі є 8 агентурних боївок, бойовиків у них 17 осіб, із яких 4 боївки створено у звітному місяці. Бойовики влаштовують засідки і виставляють секрети в місцях можливого проходу бандитів і зв’язків з метою фізичного їх знищення»^[5].

На додачу до цього, щомісяця влаштовувалося більше 100 різноманітних засідок, прочісувань та облав. Зокрема, у липні 1947 року «в місцях імовірного проходу бандерівців і в місцях їх зв’язків» проведено 29 нічних секретів, а також прочісувань - 3, військових секретів - 21, інших видів нарядів - 63, засідок за агентурними даними - 12. Проте, «проведені заходи позитивних результатів не дали». Так само не дали результатів і проведені у серпні 1947 року 27 нічних секретів, 4 прочісування, 19 військових секретів, 61 наряд інших видів, 11 засідок за агентурними даними, а також 32 нічних секрети, 7 прочісувань, 4 військових секрети, 49 нарядів інших видів, 9 засідок за агентурними даними у січні 1948 р.[6].

Проте, одного разу в середині липня 1947 р. «Остап» мало не потрапив у засідку ворога.

Про це згадує повідомлення райвідділу МДБ наступного змісту:

«В ніч на 12 липня 1947 року Кіцманським РВ МДБ для ліквідації керівника Кіцманського районного проводу ОУН «Остапа» та кущового ОУН «Бориса» в посівах жита між селами Давидівці та Кліводин біля розвилки доріг була зроблена засідка у складі 7 бійців ВВ МДБ під керівництвом пом. оперуповноваженого РВ МДБ ст. лейтенанта Сокура та командира 3 взводу 9 роти 3 батальйону 334-СП ВВ МДБ мол. лейтенанта Немченка.

О 2.30 12 липня 1947 року на засідку зайшли 2 бандити, які, не дійшовши до засідки 15 метрів, були зупинені Немченком окриком: «Стій!», після чого Немченко встав і пішов до бандитів на зближення. Останні, підпустивши його на 5 метрів, освітили електроліхтарем і чергою із автомата смертельно поранили в нижню частину живота. Через 20 хвилин Немченко помер.

Склад засідки почав переслідувати бандитів, але останні, користуючись прикриттям високого жита, зникли, і їх пошуки не дали результатів.

Вбитий - мол. лейтенант Немченко Михайло Олексійович, 1920 р. н., уродженець Запорізької області, с. Приазов’я [Приазовське], член ВКП(б), одружений, у військах МДБ з 1940 року»^[7].

Цей випадок у МДБ кваліфікувався як приклад «невмілих дій у засідках», і в загибелі Немченка звинуватили його самого за проявлену необережність.

Постійна небезпека змусила «Остапа» бути вкрай обачним. Одного разу кущовий «П’ястук» легковажно порушив домовленості щодо зустрічі з «Остапом», наслідки чого були трагічними. Ситуація розгорталась наступним чином. 26 липня 1947 р. у «Остапа» була запланована зустріч з «П’ястуком» біля села Ошихліби. Прийшовши завчасно, «Остап» чекав на «П’ястука». Було домовлено, що той має прийти на зустріч один. Проте «П’ястук» йшов на зустріч не один, як домовлялися, а з «Вишнею». «Остап» вирішив, що «П’ястук» веде солдат МДБ. Підозрюючи останнього у зраді, «Остап» пострілом з автомата вбив його. Побачивши свою помилку, «Остап» забрав від нього польову сумку та всі документи, які мав «П’ястук», і передав референту СБ окружного проводу ОУН Буковини «Кривоносу» та розповів про обставини інциденту[8]. Проте, окрім документів у польовій сумці, «П’ястук» мав ще кілька захованих штафеток та фотографій, які не знайшов «Остап» і котрі згодом вилучило МДБ.

Наступного дня зранку місцеві «істребки» прочісували посіви жита навколо села і виявили тіло повстанця.

Спецповідомлення стосовно цього містило наступне:

«26 липня 1947 року о 10.00 год. при прочісуванні посівів жита на окраїні села Ошихліб, проведеному винищувальною групою с. Ошихліб з метою вияснення обставин стрільби, котра відбулася в ніч на 26 липня, був виявлений труп невідомого, вбитого чергою із автомата.

Опергрупа Кіцманського РВ, котра прибула на місце, обшукала труп, виявила і вилучила кілька оунівських естафет і фотографій, за якими встановлено, що вбитим є зв’язковий окружного проводу ОУН «П’ястук» - Одинський Ярема Михайлович, 1911 р. н., уродженець села Завалля Снятинського району Станіславської області, колишній керівник кущового проводу ОУН у Вашківському районі.

Серед вилучених естафет є естафети «Сталя» до референта СБ окружного проводу ОУН «Кривоноса» і колишнього референта пропаганди «Бакуна», котрі перебувають на даний час на території Заставнівського району. Зміст естафет має оперативний інтерес»^[9].

Досить дієвим способом боротьби із повстанцями було схилення повстанців до явки з повиною, діючи через близьких родичів. Пообіцявши свободу, їх як правило відправляли назад до боївки з завданням знищити її керівництво. на той час свобода купувалася лише ціною крові побратимів.

Особливу увагу такій тактиці приділяли у Кіцманському райвідділі - майже кожен повстанець рано чи пізно отримував від «органів» таку пропозицію. І до честі більшості з них, вони знайшли мужність відмовитись від неї і фактично покласти життя на вівтар боротьби за незалежність України.

Зокрема, восени 1946 р. МДБ стало відомо про випадок з колишнім керівником Кіцманського районного проводу ОУН «Тарасом», котрий, як вже згадувалося, у суперечці застрелив районного есбіста та став переховуватися від обласного проводу. Про це стало відомо емдебістам, і саме такі випадки вони вишукували з особливою активністю. Здавалося, чудовий агент, котрий, опинившись між двома вогнями, видасть усіх, лише щоб зберегти собі життя. Один із звітів райвідділу з цього приводу зазначає:

«Агент «Гриб» (колишній станичний в селі Борівці, має прямий підхід до «Бориса» та «Хитрого») доніс, що до нього 10 (грудня?) 1946 року приходив кущовий «Борис» - Гордей, який розпитував агента, чи не бачив він «Тараса» - Федірчика. Агент запитав, що з ним сталося. «Борис» розповів, що «Тарас» біля села Веренчанка вбив есбіста і, боячись відповідальності, переховується самостійно, а він його розшукує і хоче доставити провіднику^[10].

МДБ, використовуючи цей випадок, розробило план з метою виведення його з підпілля шляхом явки з повиною. Для цього була завербована його сестра, котра проживала в селі Киселів, через яку було передано листа для вручення «Тарасу», але лист не був вручений, оскільки сестра його не знайшла, і, таким чином, комбінація не вдалася»[11].

«Тарас» саме наприкінці 1946 р. відновив зв’язок з проводом. Як згадує той-таки агент «Гриб», коли 28 лютого 1947 р. до нього знову прийшов «Борис», він його запитав, чи знайшли «Тараса», і чи був над ним суд. «Борис» відповів: «Тарас» є, живий, знаходиться за Прутом, суду над ним не було, а лише для спокутування своєї вини за вказівкою Проводу він за Прутом виконує завдання. А яке - не сказав[12].

Подібна ситуація стосувалася і «Гриця», про котрого органам МДБ стало відомо, що він відійшов від районного проводу ОУН та почав переховуватись самостійно.

Зокрема, агент МДБ «Гриб» 28 лютого 1947 р. повідомив, що приходив «Борис» і шукав «Гриця». «Борис» сказав, що з початку зими він від них відійшов і десь зимує самостійно, не хоче працювати з ними разом. Попросив «Гриба» - якщо побачить «Гриця», нехай скаже йому, щоб йшов до них на зустріч, він знає, де їх знайти, йому нічого не буде, але він повинен з’явитись до провідника.

За цією інформацією районний відділ МДБ провів низку заходів з метою упіймати його та схилити на свій бік. Зокрема, у доповідній записці «про боротьбу з оунівським бандитизмом і підпіллям, що діє на території Кіцманського району» за червень 1947 р., зазначалося:

«Встановлено, що «Гриць» - Скорейко Георгій - відійшов від ОУН і за вказівкою СБ окружного проводу розшукується бандитами як засуджений до знищення.

Враховуючи це, МДБ здійснило ряд заходів, скерованих на вивід з повиною і легалізацію бандита «Гриця» з метою подальшого використання його для виявлення підпілля і активних пособників бандитів ОУН. Зокрема, агент «Богдан», в минулому близький друг Скорейка, скерований на розшук останнього і схилення до явки з повиною.

На розшук «Гриця» ми також скерували агентів «Чернівецького», «Євгенію», «Давидову». Скорейку Георгію ми передали лист через його батька з пропозицією з’явитись в органи МДБ з повиною і обіцянкою повної свободи йому. З родичами «Гриця», які проживають в селі Борівці, ми провели відповідні бесіди.

Біля дому батька «Гриця» і його інших родичів нами періодично встановлюються секрети із бойовиків з метою захоплення його або знищення у випадку відвідування ним родичів, а також інші пошукові заходи, проте встановити місце перебування бандита «Гриця» не вдалося»^[13].

Зазначимо, що вказані заходи своєї мети не досягли - невідомо, чи дійшли до «Гриця» листи від МДБ, чи ні, проте на жодну співпрацю він не пішов, та й усі заходи органів стосовно нього ще довго не давали своїх результатів.

Особливо цікава історія розгорнулася навколо Івана Шупені із села Шишківці. Радянська влада мобілізувала його на роботи у військовій промисловості, проте він на початку 1947 р. звідти втікає. Довший час, не маючи змоги повернутися додому, оскільки його там шукатимуть, переховувався у Кам’янець-Подільській області і в Чернівцях. Його батько згадує, що наприкінці квітня він все-таки таємно прийшов додому, кілька днів переховувався на горищі. Батько і родина пропонували йому піти явитись в органи радянської влади з повиною, але він відмовився. Іван розумів, що в кращому разі його знову відправлять на ті роботи, далеко від дому, котрі мало чим відрізнялися від справжнього тюремного заслання на каторжні роботи. В нього вже виникла інша думка - приєднатися до повстанців і боротися з більшовиками та тим ладом, який вони нав’язували буковинцям. Як пригадує його батько, на початку травня 1947 року він пішов з дому і заявив, що йде в гори до повстанців і буде боротись за Самостійну Україну. Обіцяв навідатись за два тижні.

Про це стало відомо емдебістам. Вони одразу зрозуміли, що у цій ситуації створені найкращі умови для того, щоб, пообіцявши йому свободу, прихилити його на свій бік. Під загрозою виселення до Сибіру завербували його рідного брата та скерували з листом до Івана на його пошуки.

У доповідній записці «про результати агентурно-оперативної роботи Кіцманського РВ МДБ по лінії боротьби з українськими націоналістами» за травень 1947 р. з цього приводу зазначалося:

« ... Проведене перспективне вербування.

14 травня 1947 р. в селі Шишківцях проводилася операція. При прочісуванні і огляді горища сараю у жителя села Шишківці Шупені Миколи Тодоровича виявлена фуфайка, в кишені якої була оунівська листівка антирадянського змісту.... На допиті Шупеня М. Т. зізнався, що його син Іван, 1912 р. н., на початку травня з дому пішов і заявив, що йде в гори до бандитів і буде боротись за «Самостійну Україну». Додому обіцяв прийти через два тижні.

Враховуючи можливості негласної легалізації Шупені Івана Миколайовича нами був завербований його брат Шупеня І. М. під псевдом «Аюд», який зобов’язався разом з батьком розшукати і негласно доставити в РВ МДБ Шупеню Івана. При явці він буде нами завербований і переведений на нелегальне становище з метою проникнення в склад кущового проводу ОУН «Бориса»^[14].

Брата змусили йти шукати Івана Шупеню, давши йому листа про добровільний вихід з підпілля. В середині червня той розшукав брата аж у Снятинському районі Станіславської області у кущового ОУН Скорейка Тодора на псевдо «Батько», уродженця села Стецева Снятинського району. Іван погодився вийти з повиною, прагнучи здобути обіцяну свободу, та написав листа-відповідь на ім’я начальника Кіцманського РВ МДБ. У ньому він написав, що шкодує про здійснений ним злочин, і повідомив, що зможе явитись з повиною 6 або 7 липня, оскільки саме тоді його кущовий «Батько» піде зі звітом у провід, і він залишиться один. Місцем зустрічі призначив дім свого батька.

У доповідній записці «про боротьбу з оунівським бандитизмом і підпіллям, що діє на території Кіцманського району», за липень 1947 р. зазначалося:

«... Ангент «Аюд» розшукав нелегала Шупеню, з яким влаштував нам зустріч 7 липня п. р. біля дому його батька.

Нелегал був допитаний і завербований під псевдом «Купало» і отримав від нас завдання вбити «Батька», легендуючи це сутичкою із засідкою МДБ, потім перейти в Кіцманський район, встановити зв’язок із бандитами «Остапом», «Борисом» і іншими, для наступного їх розпрацювання і фізичного знищення.

Агент «Купало» на вербування пішов з охотою і дав згоду виконати наше завдання найближчим часом»^[15].

Зв’язок між Іваном та представниками МдБ підтримувався через брата, агента «Аюда». У доповідній записці за серпень 1947 р. зазначалося:

«З дня вербування зв’язковий «Аюд» з агентом «Купалом» мав лише одну зустріч. Наше завдання агент «Купало» поки не виконав. Згідно отриманих матеріалів, ... у бандитів відбулася перестановка оунівських сил. А тому можливо, що у зв’язку із цією перестановкою агент «Купало» поки не може виконати нашого завдання і вийти на зустріч із зв’язковим «Аюдом»^[16].

І згодом за вересень:

«Завербований нами агент «Купало» серед бандитів, що діють на території Снятинського району, не розшуканий агентом- зв’язковим «Аюдом», з яким він повинен був зустрітися і призначити йому явку. Таким чином з агентом «Купалом» зустріч не відбулася, і поки не відомо, як він виконує наше завдання»^[17].

Невизначена ситуація тривала до січня 1948 р., коли дещо прояснилася.

Органам МДБ стало відомо, що в особистій охороні кущового провідника «Борця» перебуває невідомий повстанець на псевдо «Мирон». За свідченнями низки заарештованих, а також колишніх повстанців «Вітра» та «Славка», котрі пішли на співпрацю з органами МДБ, було встановлено, що повстанець на псевдо «Мирон» і є Іван Шупеня.

Звіт райвідділу МДБ за січень 1948 р. зазначає:

«Коли і за яких обставин бандит Шупеня - наш агент «Купало», пішов від «Батька» на територію Кіцманського району і влився в банду, поки не встановлено.

Із   свідчень агентури, заарештованих і поведінки самого Шу- пені видно, що він зрадив нас, повністю перейшов на бік бандитів і наше завдання виконати відмовився.

На підтвердження цього зв’язковий «Аюд» 24 січня 1948 року повідомив, що 7 січня ввечері до нього прийшли бандити - «Борець» і його брат Шупеня, наш агент «Купало», який перебував в особистій охороні «Борця».

Після коротких розпитувань про ситуацію в селі агент «Купало» відкликав в бік зв’язкового «Аюда» і став питати, чи часто його викликають в органи МДБ і питають про нього. «Аюд» відповів, що в органи МДБ його викликають і питають, коли «Купало» виконає їхнє завдання. До цього «Аюд» додав від себе, звертаючись до «Купала»: «Ти підводиш мене і всю нашу сім’ю, ти ходиш з бандитами, а нас всіх за тебе можуть виселити». На це «Купало» відповів так: «В МДБ я не піду, дорогу собі я знайшов і буду продовжувати, вб’ють мене - так тому і бути, але не піду. А ви живіть, як самі знаєте».

Ця зустріч «Аюда» з «Купалом» була останньою. Про час і місце наступної зустрічі між ними не домовлено. Як видно, агент «Купало» не бажає більше зустрічатись»^[18].

Іван Шупеня вибрав свій шлях, і він був на боці повстанців - боці, який вів до загибелі, але який давав справжню свободу.

Емдебісти не полишали своїх намірів таки домогтися від нього зради і пішли на крайні заходи. Вони підготували нового листа до «Мирона», в котрому погрожували повідомити самим повстанцям про його співробітництво з МдБ, що призвело б до його страти побратимами.

У документах стосовно цього зазначено:

«В день зустрічі з «Аюдом» 24 січня п. р. нами написано листа на ім’я агента «Купала» і передано через «Аюда» для вручення останньому. Маємо на увазі, що «Купало» прочитає нашого листа і через страх викриття його перед бандерівцями може виконати наше завдання і вийти до нас із підпілля»^[19].

Проте, зазначений лист так і не дійшов адресата. 8 березня в селі Мамаївці під час перестрілки з бійцями МдБ «Мирон» загинув від ворожої кулі. геройська смерть врятувала його від подальших переслідувань МдБ та зберегла його чесне ім’я.

до певної міри характерною була і доля його брата, агента «Аюда». Попри усі його намагання, із завданням він не справився. У звіті за квітень 1950 р. райвідділ МДБ зазначає: «Агент «Аюд» продовжував дворушничати, і ні бандерівців, ні їхніх зв’язків не дав. У квітні 1950 р. по лінії міліції заарештований за хуліганство»[20].

Початок 1948 р. був особливо важким, як загалом для повстанського руху, так і для Кіцманського районного провідника «Остапа», що було пов’язано із низкою доволі важких втрат.

Зокрема, 11 січня 1948 р. на території Заставнівського району загинув «Кривоніс». «Остап», згадуючи про нього, наводить слова «Кобзаря» про побратима:

«Такого, як “Кривоніс», підпіллю ОУН важко знайти, тим більше на території Буковини. «Кривоніс» по своєму загальноосвітньому і політичному рівню стояв набагато вище інших підпільників. Він мав вищу освіту, був обізнаний в усіх питаннях, які можуть зустрічатися в практиці роботи підпілля ОУН»^[21].

Іншою значною втратою повстанського руху стала загибель кущового «Карого». «Остап» пам’ятає оцінку, яку дав йому «Кобзар»:

«Він («Карий») хоча був розвинутий менше за «Кривоноса», проте з нього можна було виховати хорошого і відданого підпільника. «Карий» досконало володів румунською мовою, що необхідно було для антирадянської роботи серед населення румунської і молдавської національності, тому «Кобзар» планував призначити «Карого» районним керівником ОУН на території якогось східного румуномовного району області. Крім того, «Карий» являвся майстерним пропагандистом, вміло підходив у процесі бесіди до слухачів. Агітація, котру проводив він серед жителів сіл, була дохідлива, оскільки «Карий» в процесі бесід з людьми вдало підбирав факти із життя, трактуючи їх в антирадянському та націоналістичному дусі. Найбільшою заслугою «Карого», на думку «Кобзаря», було те, що він ціною свого життя врятував інших підпільників, в тому числі і «Кобзаря», які прийшли до нього на зустріч в момент проведення операції військами МДБ»^[22].

Внаслідок цих подій, особливо загибелі «Кривоноса», було втрачено зв’язок між проводом Буковини та Запрутським надрайонним проводом ОУН, котрий потрібно було налагодити, а також необхідно було доповісти керівнику окружного проводу ОУН «Сталю» про втрати у підпіллі. Тому «Кобзар» повідомив «Остапа», що планує піти в гори шукати зв’язків з окружним проводом, а тому просив прискорити підготовку інформаційного звіту про ситуацію в районі, і, відповідно, зібрати звіти від своїх підлеглих. Відповідно, 11 лютого 1948 р. «Остап» на межі полів Лашківки і Кіцманя біля вишки, приблизно о 12-й годині ночі зустрівся з «Матросом», отримав від нього звіт та відправив його назад на його терен.

12 лютого 1948 р. відбулася зустріч «Остапа» та «Кобзаря» в обумовленому місці на межі полів двох сіл - Лашківки та Кіцманя, біля вишки, точніше - на тому місці стояв високий патик, на вершині якого прив’язана солома. На зустрічі були також присутні дружина «Кобзаря», кущовий «Вишня», «Білий» (інше псевдо «Когут», бойовик особистої охорони «Кобзаря»), «Малий». «Кобзар» на карті зазначив напрям руху і разом зі своєю жінкою «Марією», «Білим» і «Малим» направились наміченим маршрутом. По території району їх супроводжував кущовий «Вишня»[23].

У відповідь на зазнані повстанцями втрати «Остап» провів обговорення ситуації із своїми хлопцями, на якому вони дійшли висновку, що втрати є результатом зради самих членів підпілля ОУн та оунівських зв’язків, котрі вони невдало і без достатньої перевірки підбирали. Відтак «Остап» наголосив на необхідності дотримання найстрогішої конспірації та постійно звертав на це увагу підпільникам[24].

Початок 1948 р. приніс втрати і для районного проводу «Остапа». Він згадує, що в кінці грудня 1947 р. мав чергову зустріч з «Кобзарем» у селі Валява Кіцманського району, точніше - за селом біля хреста, де «Кобзар» повідомив йому, що «Вітер» [25]  знаходиться в руках МДБ і працює на їхню користь, і попередив «Остапа», щоб він остерігався його і не заходив у ті квартири, які раніше відвідував разом з «Вітром», щоб не потрапити на засідку [26].

Проте повстанці не встигли вжити усіх необхідних заходів. Вже 4 січня заарештовують згаданого раніше Олексія Нечая, його зятя Рокочія Василя. В останнього саме переховувались 6 повстанців, серед яких була 1 жінка. Оперативно-військова група МДБ оточила будинок. Далі ситуація розвивалася наступним чином[27]:

«Викликали Рокочія і через нього було встановлено, що вночі у нього було 5 бандитів, але на світанку вони пішли і залишили в його домі одну жінку. І вона знаходиться у нього вдома на печі.

Через Рокочія невідомій жінці було запропоновано злізти з пічки, але остання не відповідала на пропозицію. Коли до пічки почав підходити Рокочій з оперативними працівниками, пролунав вибух гранати.

Від вибуху бандитка була смертельно поранена і через 20 хвилин померла.

При обшуку в хаті Рокочія виявлено і вилучено фотографії бандитів, відзняті плівки, аптечка, ковбаса, носильні речі, які належали вбитій. На горищі сараю виявлено автомат ППШ, залишений бандитами.

При порівнянні фотографій бандитів і упізнанням колишнім бандитом «Вітром» встановлено, що вбитою є машиністка окружного проводу ОУН Курчак Савета на псевдо «Ірина»^[28].

Серед фотографій, вилучених під час спроби заарештувати Савету Курчак, були і фото «Остапа» із його коханою, домною Коршевською, також із села Валява, в якої більшу частину часу він і переховувався. Емдебісти по фото її досить швидко упізнали та ще в середні січня Моргоч-Коршевська домна Іванівна, 1925 р. н., та її мама, Коршевська Ірина Тодорівна, 1902 р. н., були заарештовані.

В лютому 1948 р. МДБ заарештовує рідного брата «Остапа» - Георгія Кантеміра.

Ключовим для «Остапа» стало поступове наближення оперативників МДБ до його діючих зв’язків у с. Мамаївці. У той час не раз бувало, що давно перевірені зв’язківці одного разу, за час відсутності повстанців, таємно арештовувалися, допитувалися і під очевидною загрозою тюремного ув’язнення чи виселення погоджувалися на співпрацю з органами. Навідуючись черговий раз до них на ночівлю чи для зустрічей, та не сподіваючись цього, повстанці наражалися на смертельну небезпеку. Такі удари для повстанського руху були особливо болючими.

Серед перевірених зв’язкових «Остапа» у с. Мамаївці був Кокоячук Володимир, який навчався у Художньому інституті в м. Ужгород. Про нього «Остап» згадує:

«Прийшовши до нього на квартиру, ми спочатку з ним познайомились, після чого приступили безпосередньо до розмови. Він дав згоду допомагати нам, і ми залишились у нього ночувати. Кокоячук був нашим розвідником, повідомляв, можна сказати, про все, що відбувалося в селі. Крім того, їздив в м. Чернівці і закуповував особисто для нас фотоприналежності і електробатарейки до кишенькового ліхтарика. В його хаті ми перебували найбільше, і за час перебування останній постачав нас продуктами харчування, причому ми Кокоячука вважали найкращим і відданим. До нього заходили я, «Борець», «Матрос», «Скригун», «Когут»-«Білий». Востаннє заходили восени 1947року»^[29].

У своєму звіті за лютий 1948 р. райвідділ МДБ зазначає:

«За матеріалами агента «Огонька» встановлено, що Кокоячук Володимир Олексійович, 1921 р. н., с. Старі Мамаївці, підтримує зв’язок з бандитами, постачав їх папером для виготовлення націоналістичних листівок.

Кокоячук негласно був знятий в селі Мамаївці і допитаний. На допиті 18 лютого 1948 року він дав покази про себе і інших осіб, пов’язаних з бандитами, котрі проживають в селі Мамаївці.

Боячись відповідальності за зв’язок з бандитами, запропонував свої послуги з ліквідації бандитів. Кокоячук завербований під псевдом «Карпатський» і скерований на розробку і фізичне знищення районного провідника «Остапа» й інших бандитів.

За його матеріалами встановлено, що житель села Старі Мамаївці Кокоячук Микола Ілліч, 1888 р. н., тісно пов’язаний з бандитами, які систематично відвідують його дім, в його домі зупиняються на днювання. Він постачає їх харчуванням і відомостями про ситуацію в селі.

Він негласно затриманий і допитаний, під час допиту дав свідчення про свої зв’язки з підпіллям. Вбачаючи оперативний інтерес, Кокоячука ми завербували під псевдом «Сивий»^[30] і дали завдання виявити і ліквідувати підпілля ОУН і його зв’язки»^[31].

Про Миколу Кокоячука «Остап» згадував:

«... віком він був приблизно 55 років, мав жінку приблизно 45 років та одного глухонімого сина. Зв’язок з підпіллям підтримував з початку 1947 року. Залучив його в ОУН особисто я. В нього часто переховувалися я, «Мирон», «Когут», «Скригун», «Василь», «Юрась», «Матрос». Востаннє заходили до нього в той момент, коли нас затримали. Він повідомляв нам про ситуацію в селі, постачав газетами і продуктами харчування, прав білизну»[32].

Вороги підкралися вже надто близько. 8 березня 1948 р., коли керівник Садгірського районного проводу ОУН «Юрась», керівник Кіцманського районного проводу «Остап», кущовий керівник Кіцманського райпроводу «Борець» та його охоронець «Мирон» прийшли до Миколи Кокоячука на зустріч, зради вони не сподівалися.

^[1]    Доповідна записка про результати агентурно-оперативної роботи Кіцманського РВ МДБ по лінії боротьби з українськими націоналістами за травень місяць 1947 року // Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 54.

^[2]   Доповідна записка про боротьбу з оунівським бандитизмом і підпіллям, що діє на території Кіцманського району чернівецької області за серпень 1947 року // Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 77.

^[3] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 80.

^[4] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 54.

^[5]   Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 97

[6] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 76, 81,98.

^[7]   Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 19. - Арк. 30.

^[8]   Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 31,36.

^[9]   Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 19. - Арк. 66.

^[10]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 44.

^[11]  Там само.

^[12]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 44.

^[13]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 67.

^[14]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 52.

^[15]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 74.

^[16]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 75.

^[17]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 79.

^[18] Доповідна записка про боротьбу з оунівським бандитизмом і підпіллям, що діє на території Кіцманського району, за січень 1948 р. // Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 94.

^[19]  Там само. - Арк. 95.

^[20]  Там само. - Арк. 191.

^[21]  Кантемір цитує слова «Кобзаря» // Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 82.

^[22]  Кантемір цитує слова «Кобзаря» // Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 82.

^[23]  Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 15-16.

[24] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 84.

^[25]   Антонюк Василь Іванович - «Вітер» (1928 - ?). Народився у с. Дорошівці Заставнівського р-ну. В підпіллі з 1944 р. До осені 1946 р. був охоронцем провідника Садгірського районного проводу ОУН «Юрася», після того переведений в охорону кущового у Садгірському районі «Карого». Захоплений у полон оперативниками УМДБ 28 жовтня 1948 р. Погодився на співпрацю з ворогом і брав участь у знищенні визвольного руху.

^[26]  Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 116.

[27] Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк.98

^[28]  У тексті помилка. Повинно бути «Марта».

^[29]  Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 45.

^[30]   Інше його агентурне псевдо - «Зубов».

^[31]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 92. - Арк. 109.

[32] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 46.