«Остап» доповів про виконане завдання надрайонному керівникові «Кривоносу». Проте останній, вивчивши протокол допиту Федорюк Стефанії, визначив, що до загиблі районного провідника ОУН причетний також і голова сільради Василь Крикливець^[1], тому віддав наказ «Остапу» ліквідувати і його.

Учасник акції кущовий «Хмара», котрий пізніше явився з повиною, пригадує:

«16 вересня 1946 року за розпорядженням керівника надрайонного проводу ОУН «Скригуна», в стодолі жителя с. Витилівка Крикливця зібралися я, мій охоронець «Матрос», керівник районного проводу ОУН у Кіцманському районі «Остап», його охоронець «Борець», «Скригун», його охоронець «Когут»^[2], кущовий «П’ястук» і «Вовк». Просиділи до вечора 17 вересня, а згодом за завданням «Скригуна» усі пішли вручити Крикливцю наказ. «Скригун» сам залишився в стодолі, а всією операцією керував по його завданню «Остап»^[3].

О 22 годині вечора повстанці зайшли до хати голови сільради Василя Крикливця, але його вдома не було - проводив нараду у конторі. Жінка Стефанія саме робила вечерю і готувалася йти ночувати до сусідів, як то робили практично усі радянські активісти по всій Буковині. Саме хотіла вийти у двір по воду, як раптом її хтось штовхнув назад до хати. до хати увійшли троє повстанців - «Остап», «П’ястук» і «Матрос», у військовій формі, без шинелей, без розпізнавальних знаків, на головах у всіх трьох пілотки. Вона пам’ятає, що всі три були молодими, поголеними, два середнього зросту, а один з них високий, озброєні автоматами, а високий - пістолетом^[4]. Повстанці запитали, де її чоловік і його зброя (на той час усі голови сільрад та колгоспів носили з собою зброю). Вона відповіла, що чоловік поїхав у Чернівці, а зброя - не знає де. Повстанці швидко обшукали хату та горище, але нічого не знайшли (хоча жінка згадує, що гвинтівка лежала на тапчані накрита одягом, прямо в хаті). В цей час на вулиці сільські хлопці співали пісень, а у сусідній хаті була сільрада, де сиділи сторожі та істребки. Оскільки Крикливця вдома не було, один з повстанців вийняв із польової сумки папірець, запитав прізвище та ім’я чоловіка, записав їх і дав папірець, сказавши: «Коли прийде чоловік, даш йому». Це був наказ, підписаний референтом СБ ОУН «Котом»^[5]. Самі вийшли і наказали їй зачинити за ними двері і не виходити з хати.

Крикливець Стефанія зачинила двері, підійшла до вікна і побачила, що вулицею із засідання додому йшли її чоловік з бригадиром колгоспу. Бачила, як чоловік звернув з дороги і підійшов до хвіртки, а бригадир пішов далі до себе додому. Коли він увійшов на подвір’я, одразу засвітив ліхтарик і повстанці, котрі стояли на вході у ворота, не знаючи його в лице, почали у нього питати про Крикливця. Саме підійшов «Остап» і одразу його впізнав. Двоє взяли Крикливця під руки, в цей час із кущів і інших укрить з’явилося ще кілька повстанців і всі пішли через двір в город.

Коли це побачила жінка Крикливця, одразу відкрила двері, вибігла на вулицю і підняла крик. Після цього повстанці були змушені діяти миттєво. Кілька разів вистрілили в її сторону, на постріли вибігли істребки і собі відкрили вогонь, повстанці кількома пострілами розігнали їх, проте поранили Йосипа Данилюка^[6], 1932 р. н., який в той вечір був черговим у сільраді і гуляв на вулиці біля молоді (його пізніше доправили до лікарні, але він за півтори години помер). Крикливця через город завели в сільраду, зв’язали та за вироком повстанського трибуналу розстріляли^[7] (кущовий «Хмара» пізніше під час допиту засвідчив, що стріляв у нього з пістолета «Когут»), повигортали зі столів та шаф сільради усі документи та запалили.

Далі кущовий «Хмара» згадує, що після вбивства Крикливця вони спалили всі документи сільради і підпалили будівлю, після чого зайшли в один дім і подумали, що це кооперація, але коли розбили двері, то виявили там різні документи, з яких встановили, що це колгоспна контора, котру також запалили.

Потім повстанці підійшли до стодоли, в якій знаходилось колгоспне сіно, і підпалили його, одночасно вбили сторожа Євгена Крикливця. Від стодоли пожежа перекинулася на сарай, в якому знаходилося 5 тонн кукурудзи в качанах і дрібний сільгоспінвентар. Сарай і стодола пожежею були знищені. Після підпалу стодоли один з повстанців підбіг до скирти соломи, яка знаходилася від стодоли 100-150 метрів, та підпалив і її, в результаті згоріла скирта соломи і скирта полови. Здійснивши підпал скирти, повстанці зникли. Селянам від спаленого майна не було ніякої шкоди - згадаймо, що це був 1946 рік, коли у них все забирали до останнього та вивозили, організовуючи Голодомор.

«Хмара» згадує:

«Далі ми розділилися: частина пішла у Заставнівський район, а решта - в село Ошихліби. Десь зник і Скригун - куди він дівся, я не знаю, бо за увесь час цієї операції я його не бачив»^[8].

Така тактика - розділення після проведення акції на малі групи та відхід у різні боки була ефективним засобом від переслідування опергрупою, котре завжди організовувалося в напрямку найбільш імовірного шляху відходу боївки. Повстанці буквально «розчинялися». Таким чином вони і організовувалися для проведення акції, практично з’являючись «нізвідки». Зокрема, слідчі МДБ спеціально запитували «Хмару», який легалізувався: «Яким чином повстанці здійснюють терористичні і диверсійні акти?» Той відповів: «Перед здійсненням якогось теракту всі збираються в умовленому місці, і там хтось із керівників оголошує про те, де і як акт потрібно здійснити. Перед цим ніхто з них не знає, де і які акції намічені, про це оголошується за кілька годин до здійснення»^[9].

У військовому плані акція була здійснена бездоганно. Перебуваючи в селі близько півгодини, а то й 20 хвилин, шестеро повстанців - а більшовикам здалося, що їх було принаймні удвічі більше - ліквідували голову сільради, документи, розігнали істребків, знищили колгоспне майно і зникли у невідомому напрямку. Ніхто з жителів села, активістів чи істребків, окрім жінки Крикливця Стефанії, не зміг навіть назвати кількості повстанців чи хоча б когось з них побачити, не те щоб упізнати. Наказ, підписаний референтом СБ «Котом», взагалі повів слідство по хибному шляху.

Зокрема, спецповідомлення НКВС про обставини акції повідомляло:

«О 23 годині 30 хвилин 17 вересня 1946 року із Лашківської сільради повідомлено по телефону в РВ МВС про те, що в селі Витилівка чути постріли і виникла якась пожежа. На місце події виїхала оперативна група і виявила, що горіла будівля Витилівської сільради, стодола з сіном, сарай з кукурудзою, скирта соломи і скирта сіна, котрі належали колгоспу ім. Хрущова села Витилівка. Ніякої стрільби в той час вже не було. Прибулі пожежні команди почали гасити полум’я. Але оскільки полум’я охопило усі вказані споруди і через недостатню кількість води згоріла стодола (клуня), в якій знаходилося і згоріло 5 тонн сіна, сарай, в якому була і згоріла кукурудза в качанах, 2 сівалки, 8 плугів, 1 віз, 1 січкарня, 3 віялки і інший інвентар, пшеничної і ячмінної соломи 35 тонн»^[10].

Приміщення сільради вдалося частково врятувати від вогню - згоріла лише половина стелі і даху, а також вся документація. Після приїзду на місце події біля сільради було виявлено важко пораненого в голову Данилюка, 1932 р. н., який був відправлений в лікарню і через 1 годину 20 хвилин помер. При огляді приміщення сільради, яке горіло, в передній кімнаті серед обгорілих документів і уламків виявлено і витягнено обгорілий труп зі зв’язаними назад руками, в одному обгорілому черевику, на спині залишки обгорілого одягу. Обгорілим виявився Крикливець Василь Іванович, голова сільради. На куті сараю з кукурудзою, що згорів, виявлений труп з простріленою головою нічного охоронця колгоспу - Крикливця Євгена Івановича, брата голови сільради. Таким чином виявлено 3 вбитих осіб.

У процесі розслідування причин пожежі і жертв було встановлено, що о 22 годині 17 вересня невстановленою групою в кількості 1112 осіб почалась стрільба із гвинтівок та автоматів, і в цей час загорілася споруда сільради, а потім сарай і стодола. Напад тривав не більше 20 хвилин, а потім бандити зникли в невідомому напрямку. Опору їм ніхто не чинив, бійці ВБ, вистріливши кілька разів, розбіглися, актив також. Розслідуванням не встановлені бійці винищувального батальйону чи активісти, котрі бачили кількість бандерівців.

Для виявлення боївки була залучена агентура, робилися засідки, одразу було вислано дві групи на засідку з боку сіл Шубранець і Валява та по дорозі до р. Прут, але також нічого не добуто^[11].

Згодом, на основі свідчень затриманого районового провідника «Карпа» дізналися, що «Кіт» - на прізвище Котик, уродженець Заставнівського району, був заступником районового «Карпа» і за погодженням зі «Сталем» був відправлений «Кривоносом» за Прут у рейд. Інший агент доніс, що бачив групу повстанців, яка напередодні переправлялася через Прут в районі села Глиниця. За цими даними НКВС реконструював хід подій таким чином:

«За агентурними даними, 17 вересня 1946 року о другій половині дня бандгрупа на чолі із референтом СБ ОУН «Котом» в кількості 8 осіб, одягнута у військову форму, озброєна автоматами, перейшла через річку Прут біля села Глиниця і пройшла через село Дубівці. О 22.00 год. боївка зайшла в село Витилівка, підійшла до дому голови колгоспу, 5 чоловік залишились у дворі, а троє, в тому числі «Кіт», зайшли в хату, провели обшук і, не знайшовши голови колгоспу Крикливця, вручили жінці голови Наказ. Стали виходити з хати. В цей час Крикливець, не підозрюючи про присутність бандерівців в домі, увійшов у двір, де був схоплений.

Захопивши тов. Крикливця, бандити пішли на город, після чого повернули назад і відкрили стрільбу по жінці Крикливця, яка кликала селян визволити чоловіка, і по сільраді, яка знаходилася через дорогу. В результаті стрільби був вбитий черговий у сільраді Данилюк.

Всього боївка перебувала у селі близько 30 хвилин»^[12].

Між 24.00 і 01.00 год. на 18 вересня до місця події прибула група оперативного складу РВ МВС, яка провела наступні заходи:

«З метою пошуку боївки були вислані дві групи бійців винищувального батальйону, на чолі з дільничним уповноваженим, а також старшим оперуповноваженим тов. Молчановим, одна в напрямку села Валява, а інша - в напрямку села Шубранець. На околиці села Старі Мамаївці виставлені засідки з числа бійців винищувального батальйону. Допитано 6 осіб свідків. Прийняті заходи результатів не дали. Агентура ніяких свідчень про банду також не дала. Бійці винищувального батальйону села Витилівка опору банді не чинили, а після проведених неорганізованих одиночних пострілів - розбіглися.

Дільничного уповноваженого, у зв’язку з тим, що він обслуговує декілька сіл і ночує в іншому селі, в момент наскоку в селі не було, він прийшов тільки після відходу боївки.

Заходів у відповідь на бандпрояв Кіцманським РВ МВС здійснено не було, оскільки відсутні будь-які матеріали, які можуть бути використані для арешту»^[13].

Проте, брак роз’яснювальної роботи серед населення стосовно причин ліквідації Крикливця був використаний більшовиками для протиповстанської агітаційної роботи. Це була одна з тих акцій повстанців, котра згодом обросла великою кількістю чуток та взаємних звинувачень у селі між симпатиками повстанців та їх противниками. нещодавно навіть серед дослідників історії Кіцманщини виникла версія, що акцію вчинили переодягнені на повстанців провокативні боївки НКВС^[14]. Люди не розуміли причин ліквідації повстанцями Крикливця, оскільки він загалом добре поводився із місцевим населенням, а від трагічних подій лютого 1945 р. минуло вже майже два роки. Випадкова загибель двох осіб, котрі повстанцям, здавалося, нічого не нашкодили, посилили сумніви серед населення.

Ці всі чинники сприяли більшовицьким ідеологам. В селі і по всій Буковині на прикладі Крикливця демонстрували «звіряче обличчя німецько-українських буржуазних націоналістів». Крикливцю поставлений пам’ятник, а в його честь донині в селі названі вулиці, місцевий колгосп також носив ім’я Крикливця. Про живцем спаленого (що є неправдою) у приміщенні сільради першого голови сільради Крикливця розповідали дітям на шкільних лінійках по всій області, постійно, як треба було засудити повстанців-бандерівців. Обставини загибелі для більшої наочності навіть виклали у вигляді окремої ілюстрації (автор - Юрій Чудінов).

^[1]   У деяких документах вказано, що Василь Крикливець був головою колгоспу.

^[2]   Гайдей Тодор Іванович - «Когут», «Білий» (1923 - 10.12.1948). Народився у с. Дорошівці Заставнівського району. Керівник боївки, згодом бойовик особистої охорони надрайонного «Кобзаря», з осені 1948 р. - провідник Заставнівського районного проводу ОУН. Загинув у сутичці з військовими МДБ 10 грудня 1948 р.

^[3]  Протокол допиту «Хмари» - Маєвського Семена Філіповича, 1911 р. н., міститься у справі Василя Кантеміра // Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 138-139.

^[4]   Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 8. - Арк. 301.

^[5]   Особа не встановлена.

^[6]   «Остап» на допитах підкреслював, що його вбили випадково під час перестрілки з бійцями винищувальної групи.

^[7]   У спецповідомленні нКВС стосовно події зазначається: «Потім ... задушили тов. Крикливця, поклали його всередині, облили пальним і підпалили» // Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 8. - Арк. 303.

^[8]   Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 139.

^[9]   Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 1391. - Арк. 144.

^[10]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 8. - Арк. 301.

^[11]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 8. - Арк. 301.

^[12]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 8. - Арк. 303.

^[13]  Архів УСБУ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 8. - Арк. 303-304.

^[14] Див. Мирослав Куєк Витилівські трагедії // Вільне життя. - 2008. - № 15. - 11 квітня. - С. 13-14.