Життєвою необхідністю для збереження повстанського руху стали криваві помсти над зрадниками. на жаль, вони є неодмінною умовою виживання повстанців, що демонструє історія розвитку більшості рухів опору, населення повинно було знати, що видача повстанців ворогові тягне за собою страту практично усієї сім’ї і знищення господарства.

Повстанці активно шукали способи протидії численним зрадам. Зокрема, навесні - влітку 1945 р. було повністю перероблено систему зв’язку, відмовилися від використання численних зв’язкових, усі зустрічі між керівниками відбувалися за наперед узгодженими між ними особисто переліком часу та місць зустрічей. У випадку арештів когось із повстанців одразу припинялися усі контакти з людьми, про яких знав заарештований - повстанці швидко збагнули, що опиратися радянській репресивній машині практично неможливо, і після кожного арешту прокочувалася хвиля арештів серед підпільної мережі.

Щоб уникнути проникнення до мережі зрадників, намагалися не брати до повстанців новачків. З тією ж метою керівництво забороняло повстанцям ходити по-одному і вимагало обов’язково ходити на будь-які завдання щонайменше удвох. Згодом, з кінця 1945 р., принаймні у Запрутських районах практично ліквідовані боївки. Замість них повстанці, які діяли на території якогось району, час від часу збиралися в обумовленому місці, здійснювали заплановані акції і розходилися, розчиняючись для ворога.

І виявилося, що для проведення роз’яснювальної підпільної роботи серед населення і навіть для проведення каральних акцій, такі групи були досить ефективні. Випереджувальні заходи повстанців дозволили суттєво знизити ефективність дій радянських органів проти підпілля.

Проте без каральних акцій все ж не обійшлося.

На початку серпня 1946 р. нещодавно призначений керівник ОУН Кіцманського району «Остап», отримав вказівку помститися за зраду, у висліді якої загинув райпровідник ОУН «Гонта». Очоливши операцію безпосередньо, в ніч на 9 серпня 1946 р. він разом з повстанцями «Матросом», «Вишнею» та «Борцем», прийшли до дому, в якому були вбиті «Гонта» та «Мурашка». Господар дому перебував на заготівлі дров, вдома була лише його дружина та мати - саме вони у 1945 р. видали «Гонту». Мати, Федорюк Євгенію, 63 роки, стратили прямо на подвір’ї, а Федорюк Стефанію забрали з собою, відвели у село Задубрівка Садгірського району в дім Завадовської Олени, де «Остап» її допитав (протокол записував «Вишня»)^[1].

За даними документів радянських спецслужб, події розвивалися наступним чином:

«Спецповідомлення. О 02 годині 30 хвилин 9 серпня 1946 року в Кіцманський РВ НКВС із Лашківської сільради було повідомлено, що в селі Витилівка на одну із хат здійснено наліт, в результаті якого бандити вбили одну жінку та 2-х забрали з собою. Інших подробиць не повідомляли.

На місце події в село Витилівка виїхала оперативна група РВ НКВС чисельністю 7 осіб під керівництвом ВББ РВ МВС лейтенанта Жлобінського. По прибутті о 04 годині 20 хвилин оперативна група почала виявляти деталі того, що сталося. Місцем події стали два двори на самому краї від поля з боку села Валява і кордону Садгірського району, в яких проживав Федорюк Іван Костянтинович, 1908 р.н., місцевий житель. При огляді двору виявлено, що при вході у хату двері вибиті, тобто зламані замки, у дворі біля сараю лежав вбитий на ланцюгу пес, біля сараю прибудованого до хати лежав труп матері Федорюк Івана, одягнутий лише в білу сорочку з простріленою трьома пострілами головою, біля трупа та собаки виявлено 5 гільз від ППШ або пістолета ТТ. Жінки Федорюк Стефанії Василівни, 33 роки, дружини Федорюк Івана, не виявили»^[2].

Щодо причин того, що сталося, довго гадати не довелося (хоча після вбивства «Гонти» пройшло більше півтора року). Сусідка одразу сказала працівникам міліції, що: «Це помста їм за те, що в лютому 1945 р., коли Іван був у червоній армії, в його дім зайшли 3 бандерівці і заснули, а Стефанія заявила в НКВД, і цих бандерівців двох вбили, серед них була одна жінка, а третього затримали, за це їм і помстилися»^[3].

Під час допиту «Остапом» Стефанії Федорюк^[4] остання переповіла події того трагічного дня та розповіла, що саме вона повідомила голову сільради Василя Крикливця, а той уже викликав працівників НКВС. Після зізнання у зраді «Остап» наказав її стратити, і «Матрос» розстріляв її за селом.

На той час органи НКВС не знали, хто здійснив відплатну акцію, і припускали, що це «Юрась», оскільки заарештовану Федорюк Стефанію відвели для слідства та допиту на територію Садгірського району. Наступного дня, 10 серпня, її тіло було виявлено на території Садгірського району біля села Шубранець, що межує із Кіцманським районом з боку села Витилівка.

^[1]   Протокол допиту «Остап» передав «Скригуну». Приблизно через рік «Кривоніс» показав «Остапу» цей протокол, надрукований в Проводі на машинці, і так він і зберігся в «Остапа» до затримання і став одним із речових доказів у його кримінальній справі. Зберігся й до наших днів.

^[2]   Архів УСБ України в Чернівецькій області. - Фонд 2-Н. - Спр. 8. - Арк.169.

^[3]   Там само.

^[4]   Уривки із проколу допиту Стефанії Федорюк, проведеного «Остапом», зберігаються як речовий доказ у архівно-кримінальній справі на Василя Кантеміра // Архів УСБУ чО. - Осн. фонд. - Спр. 1391.