Принаймні до початку осені 1944 р. керівника Кіцманського районного проводу не було. Його обов’язки виконувала «Мурашка» - Ластівка Марія зі села Мамаївці Кіцманського району. За одними даними, вона була підрайоновою, за іншими - організаційним референтом районного проводу.

Першим відомим провідником Кіцманського районного проводу ОУН був «Гонта»^[1] - Глатович Дмитро Ількович, 1922 р. н., уродженець села Дички Рогатинського району Станіславської (нині Івано-Франківської) області. На допиті він зізнає:

«4 жовтня 1944 року мене викликав провідник Центрального проводу «Данило» ^[2] та сказав мені, що на території Північної Буковини робота проводиться дуже погано, особливо розвідувальна, і він мене тимчасово призначає районним провідником у Кіцманському районі Чернівецької області, у зв’язку з тим, що Кіцманський район у нас зовсім відкритий. В перших числах грудня 1944 року мене із сотні «Яструба» зв’язкова «Пудра» привела у село Брідок, а з Брідка одна жінка привела мене в Малий Кучурів, де була провідник Буковини «Мотря» (Артемізія Галицька)^[3]. «Мотря» звела «Гонту» з «Мурашкою» та відправила у район.

«Гонта», вивчивши район, розшукував осіб, котрі ухиляються від мобілізації в ряди Червоної армії, збирав дані на радянських активістів, істребків, працівників НКВС та осіб, які з ними співпрацюють. До початку лютого 1945 р. «Гонта» провів розподіл району на кущі, зайнявся підбором людей. На початку 1945 р. окружний провід посилив районний осередок та передав «Гонті» уродженця Кіцманщини «Мирона»^[4] на посаду підрайонового.

Проте зробити більше «Гонта» не встиг. Після чергової наради керівників повстанського руху, яка проходила 4-6 лютого 1945 р. в селі Вікно Заставнівського району, вони втрьох - «Гонта», «Мурашка» та «Мирон», повертаючись на Кіцманщину, в селі Витилівка через зраду господарів були оточені енкаведистами. «Мирон» згадує:

«Вранці почувся голос: «Руки вгору!» «Гонта» наказав відкрити вогонь, я ліг біля порогу хати і з гвинтівки відкрив вогонь. «Гонта» також стріляв у двері, а потім у вікно. Після цього мені «Гонта» наказав вистрибнути у вікно і відходити, що я і зробив. За мною також вистрибнули «Гонта» і «Мурашка». Відбігши кілька метрів, я став пораненим і впав. Коли оглянувся, позаду побачив також пораненого «Гонту», а «Мурашка» пробігла далі мене, але її також настигла куля»^[5].

Зведення НКВС стосовно цього випадку додає, що були захоплені оунівські листівки, 2 гвинтівки, 1 пістолет, 2 гранати та 40 патронів^[6]. В бою «Гонта» був важко поранений в ногу, його доправили у Кіцманський райвідділ та допитали. Безпосередньо на допиті, через 2-3 години, він помер.

Таким чином все керівництво ОУН в Кіцманському районі було знищене.

У березні (за іншими даними - у травні) 1945 р. районним провідником Кіцманщини призначено «Тараса»^[7]. районний провід «Тараса» залишався одним з найменш розпрацьованих радянськими спецслужбами. Органи держбезпеки у своїх звітах за 1945 та першу половину 1946 рр. з місяця в місяць називають серед його членів лише «Гриця»^[8], котрого іноді вважають районним референтом СБ, та «Бориса»^[9]. Також зазначалося, що в районі наявні три кущі та 20 станиць, проте кущові і станичні у Кіцманському районі виявлені не повністю, точніше сказати - зовсім не виявлені.

Кіцманський провід «Тараса» провів значну роботу з розбудови підпільної мережі, котрою користувалися і наступні керівники районних проводів, постійно поширював антирадянські агітаційні матеріали, провів кілька резонансних відплатних акцій.

У березні 1946 р. «Тарас» посперечався з керівником Кіцманської районної СБ «Шаленим» і зопалу під час перепалки вбив його. Після того, побоюючись помсти з боку керівництва ОУН, почав переховуватися і від Проводу ОУН, і від органів радянської влади. Він писав штафетки до «Скригуна» і просив його пробачення за це вбивство, а для того, щоб виправдати себе перед повстанцями, самостійно діяв в селах Кіцманського району, проводив агітаційну роботу.

Півроку «Тараса» розшукували як оунівці, так і радянська влада. Перші - з метою розслідування інциденту та суду над «Тарасом», інші - щоб перевербувати, пообіцяти свободу та розпочати оперативну гру з метою виходу на надрайонний провід ОУН. Лише в середині осені 1946 р. «Тарас» таки поновив зв’язок із проводом. В листопаді чи грудні 1946 р. окружний провідник Буковини «Сталь» ^[10] відправив «Тараса» на територію Румунії для встановлення зв’язку з підпіллям ОУН за кордоном. Під час виконання цього завдання «Тарас» загинув, найбільш імовірно - був застрілений румунськими прикордонниками.

^[1]   Глатович Дмитро Ількович - «Голуб», «Гонта» (1922 - 8.02.1945). Народився у с. Дички Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. Член ОУН (03.1942). Вояк УНС (1943), чотовий сотні УПА Дмитра Карпенка-«Яструба» (1944). Переведений на Буковину (10.1944). Провідник Кіцманського районного проводу ОУН (10.1944 - 02.1945). Захоплений у полон тяжко пораненим у с. Витилівка Кіцманського р-ну під час сутички із співробітниками Кіцманського РВ УНКВС. Помер під час допиту у Кіцманському райвідділі.

^[2]   За даними радянських спецслужб - Селенко Василь, 43 роки, родом із Тернопільщини.

^[3]    Цит. за: Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 3458. - Арк. 25-26.

^[4]   Домбровський Денис Васильович - «Мирон», 1925 р. н., із села Лужани. Член ОУН із серпня 1944 р., залучений «Оксаною». До лютого 1945 р. перебував в особистій охороні надрайонного провідника ОУН «Кирила». За вироком Військового трибуналу від 9 червня 1945 р. засуджений на 15 років каторжних робіт. Кримінальна справа зберігається у: Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 3458.

^[5]   Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 3458. - Арк. 16.

^[6]   Архів УСБ ЧО. - Фонд 2-Н. - Спр. 2. - Т 1. - Арк. 58.

^[7]   Федірчик Олександр Васильович - «Тарас» (1921 - 1946), уродженець села Киселів Кіцманського району, член ОУН із 1941 р.

^[8]   Скорейко Георгій Миколайович - «Гриць», 1910 р. н., уродженець села Борівці Кіцманського району, член ОУН із 1944 р. Бойовик охорони кущового «Бориса», загинув разом з ним в часі чекістсько-військової операції 2 травня 1949 р. від рук зрадника біля села Малятинці Кіцманського району.

^[9]   Гордей Іван Васильович - «Борис», «Данило», 1898 р. н., уродженець с. Борівці Кіцманського району. Загинув від рук зрадника 2 травня 1949 р. біля села Малятинці Кіцманського району.

^[10] Савчак Василь Миколайович - «Блакитний», «Сокіл», «Арпад», «Сталь», «Старий», «С-20», «383/с» (1921 - 20.10.1950). Народився у с. Ямниця Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив народну школу та Станиславівську гімназію. Член ОУН. Референт Юнацтва Станиславівського обласного проводу ОУН, організаційний референт Станиславівського окружного проводу ОУН (1940 - 1944), провідник Коломийського окружного проводу ОУН (весна 1944 - 02.1945), провідник Буковинського окружного проводу ОУН (03.1945 - 05.1950), організаційний референт Карпатського крайового проводу ОУН (07. - 10.1950). Загинув у сутичці з опергрупою УМДБ Станіславської обл. на схилі г Кормитура біля с. Шешори Косівського р-ну Станіславської обл. Лицар Бронзового Хреста заслуги та Срібного Хреста заслуги.