Народилася 19.06.1925 року в с. Топорівці Новоселицького району в національно свідомій родині інтелігентів. Батько мав вищу освіту, працював в уряді і рівночасно провадив свою торговельну діяльність, мав власний великий магазин. Мати Марія після закінчення семінарії, не змогла працювати. Вийшовши заміж, займалася вихованням дітей, яких в родині було троє.

Пані Сідонія після закінчення 7-ми класів, вступає до гімназії в 1939 році. З приходом на Буковину радянської окупації в 1940 році батька арештували, засудили на 10 років. Після суду його відправили в Комі АССР, де він загинув. Місце поховання невідоме.

Сідонію румунська влада, що повернулася на Буковину після вибуху війни 22.06.1941 року, виключає з гімназії. Радянські «визволителі» маму й сестру Іларію в 1945 році вивозять до Сибіру. З невідомих причин маму в 1946 році повернули на Буковину, арештували і засудили на 8 років.

В 1942 році п. Сідонія стає членом ОУН, активно працює, виконуючи всі доручення Проводу, має псевдо «Катруся». За дорученням проводу, влаштовується на роботу в Садгірський лісгосп, має вільний доступ до документації, заготовляє чисті бланки, дістає медикаменти, зброю і все перевозить по зв’язку в підпілля.

В січні 1944 року арештована через зраду. Проходила по справі разом з Ярославом Альботою та Миколою Козубом «Назаром». Її сильно катували на слідстві, п. Сідонія показувала мені рубці на спині, що залишилися після побиття нагайкою, сплетеною з дротів. Мужньо переносила нічні допити і тортури, сліди яких залишилися на спині вічно та давали про себе знати при зміні погоди.

На очній ставці до нікого не признається. Після шестимісячного слідства, по якому проходило 18 осіб підпільників, відбувся суд. Сідонії Смеречинській виголосили присуд – позбавлення волі на 15 років каторги, інші отримали різні терміни присуду.

Найважче слідство було у Миколи Козуба, родом також з с. Топорівці. Він очолював Провід ОУН після арешту Горука. На слідстві йому вибили око, били сильно хвору ногу (пошкоджена під час пологів). Суджений до кари смерті. Після оголошення вироку, конвої накинулися на всіх підсудних і почали бити прикладами, копати, найбільше дісталося Миколі Козубу. Його окровавленого витягли на двір і розстріляли на подвір’ї суду. Інших підводили до Ярослава Альботи – «Іретея», вважаючи його організатором підпільної групи і заставляли бити в обличчя. Пані Сідонія не могла вдарити цю людину і лише погладила його по обличчі й тихо сказала: «Тримайся, Славцю», за що отримала удар прикладом в спину.

Присуд п. Сідонія відбувала в Норильську в 6-тій каторжанській жіночій зоні, брала участь у повстанні. Звільнена в 1956 році без права виїзду.

В Україну повернулася в 1975 році, виховала дочку Ларису і внука Сергія. Була співзасновником обласного Товариства політв’язнів, очолювала відділ соцдопомоги, розповсюджувала газету Товариства «Відродження» і журнал «Зона».

За активну працю нагороджена медалями «90 років С. Бандери», «60-річчя УПА», грамотами і подяками від ОДА і Всеукраїнського Товариства політв’язнів та репресованих.

Свою важку, але щасливу життєву дорогу закінчила 23 травня 2010 року. Похована в родинному гробівці Смеречинських в Садгорі.

Вічна пам’ять Вам, дорога наша Подруго!

Я завжди згадую п. Сідонію, як мою найкращу подругу на Буковині. Для мене особисто це велика втрата.

Спи спокійно, моя дорога Подруго!

Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С. 588-589