Роздуми в ході роботи з документами радянських каральних органів.

Однією із найбільш улюблених та дієвих тактик НКВД/МВД та НКГБ/МГБ у пошуку повстанців була наступна комбінація. Щойно ставало відомо чи виникали якісь підозри про зв'язок тієї чи іншої особи з повстанцями, її негласно «знімали», допитували, «разоблачалі» у зв’язках з повстанцями, з метою домогтися від неї обіцянки при першій же нагоді підвести повстанців «під оперативний удар», або власноручно ліквідувати.

Уява малює до певної міри інтелігентну розмову, де під тиском наданих людині доказів про її співпрацю з повстанцями, відтак легкою погрозою тюрмою чи Сибіром, та натомість обіцянкою пробачити її та не чіпати якщо вона допоможе впіймати повстанців – людина ламалася та, рятуючи себе, погоджувалася на співпрацю з ворогом.

В НКВД вміли писати документи таким чином, щоб саме так воно і виглядало.

Проте нещодавно, переглядаючи матеріали справи на Василя Савчака-«Сталя», потрапив на очі цікавий документ – рапорт начальника Жаб'ївського райвідділу УМГБ Станіславської області про візит до них співробітників УМГБ Чернівецької області (начальника відділу 2-Н та начальника 1-го відділення того ж відділу капітана Хмари) з метою провести таку операцію зі «зняття» та вербовки медпрацівниці села Стебні, яка за їх інформацією мала зв'язок з підпіллям.

Як зазначає начальник Жаб'ївського райвідділу, в ході цієї операції він став «очевидцем нечекістської поведінки капітана Хмари в обробці і вербовці вказаної громадянки». Її повели в приміщення сільради села Стебні, де «подвергли жестокому избиению и истезанию» та «відпустили», зобов’язавши знайти одного пораненого повстанця та наступного, або того ж таки дня в час між 12 та 14.00 годинами прийти і розповісти де він знаходиться.

На цьому історія звісно не закінчилася, і нічого хорошого її учасницю не чекало.

Воно власне припускаєш, що творилося щось подібне, проте коли читаєш про це на папері…

Відтак про те, про що довелося пройти нашим дідам і бабусям, нині легко можна уявити, читаючи свідчення наших визволених полонених. Можна зрозуміти, чому старі люди часто до самої смерті боялися будь-що розповідати про ті буремні часи.

Завершення історії не переказуватиму. Таки не втрачаю надію що хтось зацікавиться та спробує дізнатися. Матеріали також зі справи на «Сталя», яка продовжує чекати свого дослідника.

Оприлюднено: Допис на facebook, 27 березня 2024 р.