Після проведення депортації кожен район підготував детальний звіт про проведену операцію, із якого можна дізнатись про обставини та інциденти, які мали місце в ході виселення населення, а також документ про реакцію населення на проведену операцію. Також, свої звітні документи подали і коменданти станцій завантаження населення у вагони. Крім того, свій звіт подавав і кожен керівник оперативної групи по кожному селу, із яких збереглися лише звітні матеріали по Вижницькому району.
Зокрема, у Чернівцях під час виселення чернівецької родини Серек 19-ти річний син господаря Роман вистрибнув з вікна другого поверху та намагався втекти, але був помічений і затриманий. Інша чернівецька родина Яворських, Георгій та Марія, після оголошення їм рішення радянського уряду про їх виселення, під час пакування речей та продуктів прийняли невідому отруту, в результаті чого Яворська Марія Миколаївна, 1907 р.н., померла, а Яворського Георгія лікарі врятували, та виселили.
Біля Вашківців зробив спробу втечі від конвою Старчанський Іван Костянтинович, 1921 р.н., житель села Барбівці Вашківського району, проте його затримали та повернули до вагону. В селі Петраши Вижницького району під час виселення родини Темпак Марії Семенівни та її 4-х дітей Марії вдалося втекти. На станцію доставили лише її чотирьох дітей, яких були змушені відпустити через відсутність дорослого члена сім’ї. В Добринівцях Заставнівського району старший уповноважений райвідділу МГБ лейтенант Столяров самочинно через погану погоду намагався відкласти операцію і закінчив її лише після категоричних вказівок начальника Заставнівського РВ МГБ. Так само один із оперативних співробітників не міг дібратись до одного з сіл на Путильщині, через що його записали до тих, які проявили недостатню наполегливість у виконанні завдання. Також у м.Заставна напередодні виселення 25 комуністів міської Чернівецької парторганізації, не бажаючи виїхати на місце призначення, втекли назад у місто Чернівці. Взагалі не проводилося виселення в Сторожинецькому районі, де через погодні умови начальник Міськвідділу – майор Івашина спільно з уповноваженим УМГБ капітаном Максимець і секретарем РК КП(б)У самостійно скасували операцію, зіславшись на неможливість її проведення через сильну снігову бурю в день операції. З цього факту проводила розслідування Особлива Інспекція УМГБ, проте про результати розгляду не вказується.
Загалом через погодні умови буквально напередодні проведення операції довелося змінювати багато раніше запланованих заходів. Зокрема, виселення проводилося і з районів, в яких згідно остаточного плану виселення не планувалися, потяги подавалися на інші станції, внаслідок чого доводилося змінювати маршрути руху, рух автомобільного транспорту був заблокований тощо.
Найскладнішою ситуація була на Путильщині, де погодні умови наклалися на умови проживання в горах. Як зазначається в документах, «оперативні групи по кілька діб пробивали стежки в заметах і повернулися з сім’ями до місць збору лише 22-23 жовтня, а одна із груп – лише 24 жовтня». Ті ж, кого пригнали раніше, змушені були кілька діб додатково чекати в закритих вже вагонах, оскільки після завантаження виходити вже не дозволялося.
Звітний документ МГБ зазначає: станом на 24.00 год. 23.10.47 року погружено в вагони 520 сімей. Залишились не завантаженими 72 сім’ї Путильського району, які знаходяться на шляху слідування на станцію завантаження в Вижницю». Лише 24 жовтня в середині дня усі сім’ї було завантажено в вагони.
26 жовтня 1947 року МГБ підготувало остаточний звіт про проведену операцію. «Доповідаю, що по уточненим даним в результаті операції по справі «Захід» з території Чернівецької області виселено сімей оунівців – 616, людей – 1635 (чоловіків – 269, жінок – 751, дітей до 15 років – 615). Зникли в момент виселення – 17 сімей, 51 особа. Виявилось хворими 6 осіб. Явилося з повинною – 1 учасник ОУН нелегал з 1946 року, явився після операції в РВ МГБ. Втрат не маємо. Боєсутичок – не було. Бандпроявів – не зареєстровано». Пізніше було підготовлено і аналіз соціального статусу вказаних родин: із зазначених 616 сімей: 49 – куркульські, 304 – середняцькі, 255 – бідняки, 1 – службовці, 7 – без певних занять.
У розрізі по районах області, 89 сімей (266 чол.) було виселено з Путильського району, 199 сімей (530 чол.) – з Вижницького, 151 сім’я (403 чол.) – з Вашківського, 108 сімей (277 чол.) – з Заставнівського, 20 сімей (51 чол.) – з Кіцманського, 21 родина (46 чол.) – з Садгірського, 20 сімей (40 чол.) – з Чернівецького району та 8 сімей (22 чол.) – з м. Чернівці.
Збереглася частина т.зв. «повагонних списків», списків розташування сімей по конкретних вагонах, усі наявні списки наведені у Збірнику.
Для радянських каральних органів вказана операція стала прикладом «героїчності та самовідданості» роботи оперативних та партійних працівників, відповідно багатьох після її проведення за проявлений героїзм було відзначено та заохочено різноманітними нагородами.
Зокрема, у звіті про проведену операцію зазначалося: «Через те, що всі дороги, просіки і стежки були завалені товстим сніговим покровом, рух на автомашинах і гужовим транспортом, без попередньої розчистки, став неможливим і всі розрахунки по плану довелося буквально «на ходу» змінити і вишукувати нові засоби і способи пересування. Для характеристики складності обставин, що склалися, досить привести такий момент, коли для досягання об’єктів оперативні групи замість запланованих 30 – 60 хвилин витрачали до 10 і більше годин, причому через глибину снігового покрову йти по снігу було неможливо без попереднього «продавлювання» проходу грудьми. Проте, незважаючи на ці обставини, всі райони (за виключенням Сторожинецького, де сніговий покрив досягав повсюди до 1,5 метри і більше) до операції приступили в назначений час, тобто з настанням світанку 21.10.1947 року».
Відтак, внаслідок складних умов операція з виселення в назначений строк не була закінчена і затягнулася до 23-го жовтня 1947 року, проте план виселення, навіть зважаючи на скасування операції в Сторожинецькому районі, був виконаний повністю, за рахунок сформованого резерву родин для виселення, тому замість намічених за планом 600 сімей було піднято і виселено 616.
Відзначимо «перевиконання» доведеного плану на виселення, навіть на тлі того, що виселення не проводилося у Сторожинецькому районі. Ймовірно керівництво МГБ мало на меті суттєво перевищити доведені показники.
Також відзначимо, що у жодному випадку в будинках людей не виявлено повстанців, хоча саме ці сім’ї вважалися такими, які надають повстанцям постійну допомогу. Також не зафіксовано і жодних сутичок із повстанцями, що напевне також обумовлене і погодним фактором.
Загалом, за висновком МГБістів, основної мети операції – позбавити підпілля ОУН основних його пособницьких баз серед сільського населення і створити нестерпні умови для укриття бандитів в населених пунктах, було досягнуто, і, як зазначалося в документах МГБ, «на даний час ми маємо більш сприятливі умови для остаточної ліквідації залишків ОУНівського бандитизму на території області».
В документах чітко відзначається, що саме внаслідок політики виселення вдалося остаточно переламати ситуацію в області в плані організації та вступу людей до колгоспів. Зокрема зазначалося: «Виселення дало позитивні результати. Так в найбільш враженому ОУН селі Садгірського району Топорівка на наступний день після виселення 411 сімей вступили в колгосп. В Ленківцях подали заявив колгосп 50 сімей, в Шубранці – більше 60 сімей. В Заставніському районі в наступні після проведеної операції дні було організовано 5 колгоспів в селах: Кучурів Малий – два колгоспи по 70 сімей, Самушино – один колгосп в 111 сімей, Добринівці – 33 сім’ї, Хрещатик – 40 сімей. При цьому в документах зазначається, що ті, хто вступали в колгоспи, заявили, що вступати раніше вони не могли, оскільки оунівці погрожували їм розправою.
Владу цікавила реакція простих людей на проведення операції. В документах згадуються чимало випадків, коли люди гаряче підтримували операцію з виселення, заявляли що треба було б і більше людей виселити, що вони самі винні, оскільки допомагали «бандитам» тощо. Проте, штучність цих висловлювань доволі очевидна. Також у документах багато і згадок про негативні висловлювання – люди як правило говорили, що радянська влада не зупиниться, поки не виселить усіх.
Окремо цікавила оцінка операції безпосередньо повстанцями. МГБістам стала відома оцінка вказаної події районним керівником ОУН Заставнівщини («Лев», Григорій Гайдей, 1912 р.н., із с.Дорошівці, загинув 23 лютого 1948 року; мати його виселена безпосередньо під час цієї операції), який заявив, що «учасники підпілля ОУН особливо за свої сім’ї не переживають, бо скоро буде війна англо-американців проти Радянського Союзу, в якій СРСР програє, а після поразки СРСР ці сім’ї повернуться додому».
Окрім осіб, яким вдалося в різний спосіб уникнути депортації, ще частина намагалася втекти з ешелонів по шляху слідування та вже з місця поселення. Зокрема за наявними в архівах даними, станом на 5 грудня 1947 року повернулося наприклад в Кіцманський район 9 чоловік, серед них - Іван Ставчанський із с.Барбівці, Єричук Стефанія, 1930 р.н. та ін. Станом на 18 грудня втікачів було вже 11, з яких трьох – затримали, решта 8 перейшли на нелегальне становище, тобто переховувались по родичах чи в інших місцях. Всі вони, зазначається, втекли з ешелону на шляху слідування. Станом на квітень 1948 року документи МГБ зазначають, що з місць «адміністративної висилки» повернулося 59 чоловік, з яких 35 – місцеперебування встановлено та повторно заарештовано.
Відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР, для Чернівецької області була виділена певна кількість голів великої рогатої худоби та коней, відібраних у виселених селян Львівської, Дрогобицької, Станіславської та Тернопільської областей під час їх виселення. Ця худоба направлялася до колгоспів Чернівецької області. Загальна кількість виділеної худоби, виходячи із наявних документів, невідома, проте доволі значна: з однієї лише Тернопільської області до Чернівецької планувалося відправити 260 коней та 100 корів.
Депортація населення Чернівецької області в ході операції «Запад» була найбільш масовим виселенням населення в післявоєнний період на Буковині. Проте і після нього радянська влада продовжувала використовувати метод виселення населення як найбільш дієвий механізм вирішення проблем, які виникали на шляху реалізації їх соціальних експериментів. Кінцевою метою очевидно було в той чи інший спосіб виселити різні соціальні прошарки населення, з метою домогтися припинення будь-якого опору партійним вказівкам та як інструмент максимального вичавлення ресурсів із місцевого населення, зокрема через колгоспну систему на селі та регламентацію роботи працівників промисловості у містах.