Практика щодо виселення та примусового переселення населення була відновлена із поверненням радянської влади на початку 1944 року. Наприкінці березня-на початку квітня більша частина області, разом із м.Чернівці була знову окупована. Проте до повної окупації краю не дійшло, і фронт до кінця вересня зупинився орієнтовно на лінії Вижниця-Красноїльськ. Бойові дії впродовж весни-літа практично не проводились, проте НКВД взявся до облаштування прифронтової 25-кілометрової полоси, з якої було вирішено виселити всіх мешканців.
Відповідно до директиви Берії від 7 травня 1944 року, вже до 20 травня була дана вказівка завершити відселення жителів. Загалом на Буковині підлягало відселенню 50 населених пунктів в 4-х районах, всього – 15566 сімей, або ж 52037 осіб. Згодом цифри дещо змінили: підлягало відселенню 17119 родин у 38-ми населених пунктах чотирьох районів, або ж 57173 особи.
Через нестачу транспорту та людей на Буковині відселення затягнулося: станом на 1 червня 1944 року відселено було лише 57% від запланованих родин. Загалом, відселення на Буковині розпочалося 15 травня і завершилося 14 червня 1944 року. Організовували і проводили відселення 1609 осіб, - оперативний склад УНКВД, партійний актив, офіцери та бійці Червоної Армії. Остаточна довідка про завершення і підсумки відселення засвідчила, що значна кількість населення не бажало відселятись, втікало в гори тощо. Серед населення поширювались панічні чутки про виселення їх до Сибіру – давалася взнаки пам'ять про виселення 13 червня 1941 року. Особливо негативно до відселення ставилось місцеве румунське населення. Фіксувалися навіть стихійні протестні акції, за результатом яких НКВД провели арешти найбільш активних організаторів протестів, так що їх врешті решт змусили підкоритися та переселитися.
Зокрема, активні протести проти переселення фіксувалися у Красноїльську, у с. Велавчі Вашківського району (переселення було проведене військовими із застосуванням примусу), в селі Іспас Вижницького району червоноармійці застрілили одну жінку, яка намагалася сховатись від переселення. В селі Вовчинець жителі села організовано вигукували військовим, які прибули з метою відселення жителів: «Євреї, йдіть від нас, куди ви нас гоните» та кидалися у них камінням. У с.Біла Криниця частина жителів із худобою втекли до лісу, боючись заслання до Сибіру. Також довідка НКВД зафіксувала, що часто військові, яких залишили охороняти будинки і майно відселених мешканців, часто не охороняли села, а навпаки виломлювали вікна та двері та викрадали майно.
Варто зазначити, що вказані заходи проводились одночасно із кампанією по мобілізації чоловічого населення на фронт. Основна частина мобілізованих 8-10 травня відправлена до військових частин, проте надалі владою проводились численні заходи з пошуку осіб, які уникли мобілізації. Зазначене сприяло поширенню панічних чуток серед населення краю.
Загалом же по Україні згідно рішення Ставки Верховного головнокомандування підлягало відселенню 440.258 осіб, з яких 351.534 особи станом на 25 травня 1944 року було відселено.
В.Мустеца.