З приходом радянської влади населення до того доволі «патріархально» Буковини стикнулося із радянською практикою переселення цілих народів, соціальних прошарків, в небачених до того масштабах. Місцеве населення, тісно споріднене зі своєю землею та своїми селами, надзвичайно важко переживало примусові виселення.

Окрім власне організованих кампаній із одночасного виселення одразу великих груп населення, радянська влада практикувала чимало і інших заходів з організованого відселення населення на річної тривалості час, які ми наразі не розглядаємо у нашій роботі. Серед подібних прикладів – відселення населення із прикордонної смуги, запровадження численних «заборонених зон» для проживання різних категорій населення (навколо великих міст, чи промислових центрів, чи військових об’єктів).

Перші ластівки, які засвідчили, як «легко» радянська влада поводиться із правами і бажаннями людини з’явилися одразу після вступу Червоної армії на Буковину 28 червня 1940 року і були пов’язані із особливостями радянського законодавства щодо облаштування прикордонної полоси.

Зокрема, в районах, які прилягають до державного кордону СРСР, встановлювалася т.зв. «заборонена прикордонна зона», з якої передбачалося виселення всього «політично неблагонадійного та кримінального елементу». Крім того, за межі 500-метрової прикордонної полоси передбачалося повне відселення населення та майна. Зокрема, відповідно до підготовленої довідки, планувалося виселити 25046 сімей, а у зв’язку із встановленням нової забороненої зони загалом планувалося виселити 125 тис. сімей. Народний комісар внутрішніх справ УССР Успенський наприкінці квітня 1938 року об’їхав лінію кордону із Польщею на території Кам’янець-Подільської області та доповідав Народному комісару внутрішніх справа СРСР про намір впродовж 10-20 травня 1938 року виселити до Казахстану усіх сімей репресованих, а в їх будинки повинні бути вселені люди, котрих відселятимуть із 500-метрової прикордонної зони.

Радянське законодавство відповідно до Постанови про прикордонний режим визначало особливий правовий режим в 7,5-кілометровій зоні, в’їзд до якої особам, які не належали до числа постійних жителів цієї полоси без дозволу органів міліції заборонявся, а також в 500-метровій зоні від кордону, в якій проживання було взагалі заборонене, а населення відселялося.

На Буковині (йдеться власне про ділянку кордону із Румунією) у 800-метровій зоні, з якої передбачалося повне відселення мешканців, проживало 427 родин, або ж 1.386 осіб у 16-ти селах. Загалом же до 7,5-кілометрової зони входили 14 сіл, в яких проживало 25.639 жителів.

Якщо в Кам’янець-Подільській області осіб, яких передбачалося відселити із 500-метрової зони планувалося розселити у будинках осіб, який у свою чергу планувалося виселити до Казахстану, то на Буковині їх розселяли у будинки, які залишилися після переселення (евакуації) німецького населення до Німеччини, а також на покинутих господарствах, найбільш імовірно – після втечі людей до Румунії під час входження радянської армії на Буковину. Паспортизація населення 7,5-кілометрової зони проводилося із 20 грудня 1940 року та повинна була завершитись до 5 січня 1941 року.

Зауважмо, що вже сам прихід Червоної армії на територію Буковини спричинив доволі масову хвилю переселення населення, яке не бажало переходу під владу СРСР, до Румунії. Серед них і різного роду урядовці румунського уряду, члени політичних партій, різноманітні соціальні групи, і навіть прості селяни. За спогадами старожилів, напередодні приходу Червоної армії серед населення поширювались панічні чутки, нібито росіяни вирізають місцеве населення. Чимало сімей намагалося втекти до Румунії, проте радянська армія рухалася так швидко, що чимало людей червона армія застала в дорозі, то й довелося повертатись. Масштаби такого переселення оцінити важко. В одній із радянських довідок зазначається, що в області налічується 659 покинутих будинків та господарств, загальною земельною площею 1477 га. Зазначимо, що у багатьох сім’ях втікав лише хтось із членів сімей, відтак формально господарство не пустувало. Певним відлунням цих подій є неодноразові спроби місцевого населення восени 1940-навесні 1941 р.р. у різний спосіб нелегально та в масовий спосіб перетнути кордон та втекти до Румунії. Подібних спроб було щонайменше десятки та охопило сотні і тисячі осіб.

Василь Мустеца.