Матеріали щодо підготовки та проведення виселення населення у 1948-1949-1950 роках зосереджені в одній справі, яка зберігається в секторі архівного забезпечення УСБУ в Чернівецькій області – «О подготовке и выселении семей ОУНовцев. 1948-1949-1950» (ГДА СБУ, Чернівці. Ф. 2-Н. Спр. 62а., на 393 аркушах).
Вже в лютому 1948 року Міністр Держбезпеки УРСР Савченко звертається до Міністра Держбезпеки СРСР Абакумова із доповідною, в якій зазначає, що після проведення операції «Запад» у західних областях України залишилося ще майже 10 тис. сімей, які не були виселені. Крім того, під час подальшої роботи восени 1947 року виявлені ще понад 13 тисяч сімей повстанців, внаслідок чого вже станом на 10 січня 1948 року більше 22 тисяч сімей знову підлягали виселенню. Відтак Савченко просить Абакумова санкції на продовження виселення сімей виявлених повстанців. Із вказаної загальної чисельності сімей 526 сімей – із Чернівецької області (найбільше – у Заставнівському районі (105), а також Садгірському (89), Вижницькому (81), Сторожинецькому (80), Вашківському (66) тощо. Станом на 8 жовтня 1948 року таких родин налічувалося вже 648 (ГДА СБУ, Чернівці. Ф. 2-Н. Спр. 62а. Арк. 17), а станом на 20 жовтня 1948 року – 711 (ГДА СБУ, Чернівці. Ф. 2-Н. Спр. 62а. Арк. 18).
Кампанія з виселення населення восени 1948 року. Рівно через рік після операції «Захід», восени 1948 року МГБ почало готувати нову хвилю масового вивезення людей. 11 жовтня 1948 року Міністр держбезпеки УРСР видав Директиву № 62, яка визначала заходи, які необхідно провести з метою підготовки сімей повстанців до запланованого виселення. На її виконання (тексту самої Директиви у досліджених нами матеріалах архівів не виявлено, - прим. упорядника) у Чернівецькій області був розроблений план заходів з метою перевірки наявних справ на виселення та підготовки нових.
20.10.1948 року вийшов Наказ МГБ СРСР № 00386 щодо проведення заходів з виселення сімей повстанців (оригінал документу також не виявлено). Відповідно до нього, та в усі наступні з цього часу кампанії з виселення, додано нову рису: обов’язково зазначалося, що виселення проводяться «у відповідь на здійснення бандитами диверсійних і терористичних актів» та безпосередньо з тих населених пунктів, в яких мали місце повстанські акції. До того ж, виселенню підлягали не лише члени сімей безпосередньо повстанців, а загалом «націоналістів та бандпособників», тобто практично будь-кого на рішення органів МГБ. Зазначалося, що після здійснення повстанцями «бандпроявів» з кожного населеного пункту, де вони матимуть місце, необхідно негайно виявляти усі сім’ї повстанців та їх пособників, оформляти на них справи на виселення та подавати для ухвалення рішення про їх виселення, не чекаючи організованих кампаній з одночасного виселення сімей.
На виконання зазначеного Наказу № 00386 органи міліції утворили спеціальні збірні пункти для прийому від органів МГБ сімей, які підлягали виселенню. Такі пункти були утворені в м.м. Львів, Чортків, Дрогобич, Рівне, Коломия та Ковель. «Підняті» сім’ї здавалися на вказані збірні пункти, і вже звідти, в міру накопичення необхідної кількості, але не довше 25 діб, сім’ї мали виселятися у віддалені краї СРСР у визначені місця поселення. Родини буковинців передбачалося доставляти до Коломиї. Зазначалося, що члени сімей повинні бути вдягнені по сезону, а також могли мати майна не важче, аніж 2 тони (під час операції «Захід» дозволена вага становила 500 кілограмів).
Серед населення області знову поповзли чутки про заплановане виселення. Зокрема, підрозділи МГБ доповідали керівництву про 12 виявлених фактів обговорення серед населення Вашківського, Вижницького і Заставнівського районів інформації про підготовку до виселення. «Очевидно початком поширення цих чуток є язикатість (рос.-«болтливость») окремих співробітників МГБ перелічених районів», яких вимагалося «виявити та строго покарати».
Зокрема, в листопаді 1948 р. під час перегляду листів буковинців до своїх родичів, раніше виселених у віддалені краї СРСР, МГБ виявило наступні згадки про підготовку до виселення: «У нас ходять чутки, що через 3 тижні будуть брати людей, близько 150 сімей і вивозити в Сибір», «у нас знову ходять чутки, що будуть переселяти в жовтні народ, тому що з’явилося військо в червоних фуражках», «у нас ходять чутки, що знову будуть забирати людей, бо в селі є вже військові, які забирали народ», «нового у нас тільки те, що тепер є чутки, що із нашого кута 25 сімей будуть забирати, якщо не запишуться в колгосп до весни…» тощо.
Безпосередньо вказівка провести виселення населення поступила до Управління МГБ в Чернівцях 2 грудня 1948 року, підписана заступником Міністра держбезпеки УРСР генерал-майором Дроздовим. В ній зазначалося про необхідність виселити родини повстанців та їх пособників «у всіх населених пунктах, де після 4 жовтня 1948 року мали місце банд прояви». Останнє врятувало чимало буковинців від виселення: після 4 жовтня і станом до початку грудня 1948 року в Чернівецькій області повстанці акцій не здійснювали, відтак у Чернівецькій області виселення не проводилося. З Києва двічі надходили вказівки доповісти про кількість виселених на Буковині, відтак керівництву МГБ області довелося двічі інформувати Київ, що виселення не проводилося.
Водночас з областей Західної України станом на 1 лютого 1949 року відповідно до Наказу МГБ СРСР № 00386 від 20 жовтня 1948 року виселено 753 сім’ї, загальною чисельністю 2499 осіб (ГДА СБУ. Ф.16. Спр. 670. Арк. 184-195), станом на 1 березня 1949 р. – 1088 сімей, або 3439 осіб (ГДА СБУ. Ф.16. Спр. 673. Арк. 164-167).
Внаслідок цього т.зв. «збірні пункти» у Львівській, Рівненській, Станіславській, Тернопільській областях виявились вщерть заповнені сім’ями, яких готували до етапування у віддалені краї СРСР. МГБ навіть скаржилась, що через заповнення пунктів немає можливості проводити подальші виселення, звинувачуючи у ситуації органи МВД.
Виселення в рамках кампанії зі зміцнення дисципліни в колгоспах, колишніх турецько- та грецькопідданих, а також німецького населення. На тлі кампаній з виселення сімей повстанців, влада одночасно проводила виселення і з інших регіонів України та інших категорій населення.
Зокрема, 21 лютого 1948 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «О выселении из Украинской ССР лиц, злостно уклоняющихся от трудовой деятельности в сельском хозяйстве и ведущих антиобщественный паразитический образ жизни», відповідно до якого, «з метою укріплення трудової дисципліни в колгоспах», в областях УРСР (крім західних) повсюдно у колгоспах проводяться збори, де визначають «відстаючих» та голосують про їх виселення. Влада радо звітує про «різке покращення дисципліни в колгоспах», про те, що вихід на роботу працездатних сягає 100%, при цьому на роботу виходять о 7-й годині ранку тощо. Особливо підкреслювались приклади, коли частина родичів голосувала за виселення інших родичів, коли дружина зрікалася чоловіка, щоб не бути виселеною та подібне. Загалом, станом на 15 травня 1949 року по 16-ти східних областях УРСР «засуджено до виселення» 6908 осіб і попереджено – 11254 осіб. Із 12 квітня почалося відправлення «засуджених по громадським вирокам» до місць поселення, і станом на 5 травня 1948 р. відправлено 6863 осіб, 2 ешелони до Карело-Фінської РСР та 4 ешелони в Тюменську область РФ (ГДА СБУ. Ф. 16. Спр. 653. Арк. 34-58; Арк. 65-75; Спр. 638. Арк. 53-64).
В ніч з 5 на 6 липня 1949 року проведено виселення грецьких та турецьких підданих з південних областей УРСР (Миколаївської, Херсонської, Одеської та Ізмаїльської), зокрема виселено 300 сімей (33 – турецькі та 267 грецьких), у складі яких 448 осіб (відповідно 53 та 395). Документи щодо вказаного виселення зокрема зберігаються у ГДА СБУ. Ф.16. у справах: Спр. 786. Арк. 58-60, 61; Спр. 685. Арк. 61-62; Спр. 687. Арк. 17-22.
Крім того, в серпні 1949 року міністр держбезпеки УРСР Савченко звертався до Міністра держбезпеки СРСР Абакумова з пропозицією щодо виселення німецького населення із Закарпаття (4582 особи; див.: ГДА СБУ. Ф. 16. Спр. 690. Арк. 109-113), яких пізніше було виселено.