Керівництво СРСР зовсім не планувало припиняти практику депортацій, яку вочевидь вважало одним із найбільш дієвих способів впливу на населення. Більше того, окремі дані свідчать, що готувалися ще масштабніші злочини.

У серпні 1951 року на ім’я Міністра державної безпеки СРСР направлена доповідна стосовно заходів, які пропонувалося вживати для боротьби з ОУНівським підпіллям. Серед запропонованих заходів – видати указ Президії Верховної Ради СРСР чи УРСР з наданням права органам МГБ виселяти у віддалені області СРСР повстанські сім’ї. Крім того, виселяти також сім’ї повстанців і пособників повстанців не беручи до уваги пільги (наявність у родині когось, хто служить в Червоній армії, або ж нагороджених державними нагородами)

4 травня 1952 року на адресу начальників УМГБ Західних областей України направлено директиву № 75 від 3 травня 1952 року Міністра Держбезпеки УРСР із вимогою скласти по районах списки сімей, прямі родичі яких (батько, мати, син, дочка, брат, сестра, чоловік, жінка) засуджені за націоналістичну діяльність, загинули як учасники підпілля ОУН, перебувають на нелегальному положенні як учасники підпілля, а також які знаходяться за кордоном. Списки вимагалося скласти окремо на кожну сім'ю, із зазначенням усіх членів сім'ї, та надати до 25 травня 1952 р. цифрові відомості про кількість сімей різних категорій. Така директива надійшла і до Чернівецького управління, була надіслана в райвідділи МГБ, і за результатами їх звітів встановлено, що на території Чернівецької області проживають 1818 "сімей учасників ОУН та зрадників батьківщини" (для порівняння, під час найбільшої повоєнної операції "Запад" з Чернівецької області виселено 616 сімей повстанців, утричі менше, аніж виявлена нова чисельність). Зазначені матеріали та списки сімей по районах області зберігаються в окремій справі в архіві УСБУ в Чернівецькій області («Списки семей репрессированных, убитых и скрывающихся участников ОУН, дивизии «СС-Галичина», куреня Войновского и др. изменников Родины, прож. в Чернов.обл. // ГДА СБУ, Чернівці. Ф. 2-Н. Спр. 80а, на 449 арк.)

Певним поясненням до наявності такої значної кількості сімей повстанців, які уникли виселення, є той факт, що у 1948 році були змінені методи виселення сімей повстанців – замість звичайної практики одномоментного виселення усіх зареєстрованих сімей повстанців з різних сіл області, запроваджено нову практику – виселення "у відповідь на конкретні прояви активності повстанців". Внаслідок цього в областях виникла значна кількість сімей повстанців, яким вдалося уникнути виселення, через певне зменшення з часом кількості повстанських акцій.

З якою власне метою МГБ збирало дані щодо сімей повстанців, засвідчує документ, підготовлений наприкінці 1952 чи на початку 1953 року – "Довідка про боротьбу органів МГБ УРСР з українським буржуазно-націоналістичним підпіллям". У документі зазначалося, що органам МГБ УРСР не вдалося остаточно ліквідувати ОУНівське підпілля, оскільки у 1952 році мав місце 71 прояв активності повстанців ("бандпроявлєніє"). Останнє ж є наслідком наявності значної "пособницької бази" повстанців у західних областях України, основу якої складають сім'ї повстанців. Тут же було подано і розрахунок вказаної "пособницької бази", на основі підрахунків, зроблених у травні 1952 року: за обліками УМГБ західних областей України, ця "пособницька база" визначається доволі значною цифрою – більше 88 тисяч сімей, загальною чисельністю 330 тисяч осіб. З них 56.600 сімей – сім'ї, родичі яких засуджені за націоналістичну діяльність, 22.200 сімей – сім'ї, родичі яких вбиті як учасники повстанських груп, 7600 – сім'ї, родичі яких є керівниками ОУН та проживають за кордоном та 1.700 сімей – сім'ї, прямі родичі яких перебувають на нелегальному положенні.

Крім того, в матеріалах Галузевого державного архіву СБУ зберігається складені в МГБ УРСР проекти «Інструкції про порядок виселення сімей повстанців, націоналістів і їх пособників з території західних областей Української РСР», а також «Інструкції про порядок оформлення облікових справ на сім’ї повстанців, націоналістів та їх пособників, яких виселяють з території західних областей Української РСР у відповідь на здійснені повстанцями диверсійно-терористичні акти». Проекти підписані 30 грудня 1952 року, погоджені у Заступника Міністра державної безпеки УРСР та направлені до відома Міністру внутрішніх справ УРСР (ГДА СБУ. Ф. 2. Спр. 2110. Арк. 177-182, 183-189).

З наявних матеріалів випливає, що радянська влада планувала у 1953 році виселити з Західної України 88 тисяч сімей, або ж 330 тисяч осіб, чи принаймні якусь частину із них. Наразі зазначене питання залишається дискусійним та потребує подальших досліджень.

Але, як свідчать документи, усе відповідало словам Хрущова, сказаними ним з трибуни ХХ з’їзду КПРС у відомій доповіді «Про культ особи і його наслідки», що  Сталін мав намір виселити усіх українців до Сибіру і лише дуже велика чисельність населення дозволила нам уникнути цієї трагічної долі, яка спіткала менші народи. Вочевидь, лише смерть Сталіна зупинила пекельну радянську тоталітарну машину.