РУМУНІЯ.
Огляд суспільно-політичних подій за місяць червень 1943 р.
1. Протиукраїнська акція не змінила ні в чім свою попередню безоглядність. Арешти, домашні ревізії, поліційні і жандармські переслідування стали буденним явищем. В’язні перебувають у великій нужді, а зокрема, терплять з голоду. Духовий настрій в тюрмах досить високий. Буває, що найкращих в’язнів тюремна адміністрація ізолює. Число українських політичних арештантів, що перебувають тільки в чернівецьких тюрмах, доходить до 400 осіб, між ними чоловіки і жінки молодшого і старшого віку. Процеси ще не назначені. Причини слідуючі: а) найбільша кількість ув’язнених арештовані на підставі неясних підозрінь, без найменших доказів нелегальної праці чи іншої протизаконної поведінки. Таких в’язнів суд мусить звільнити. Але щоби датися в знаки українському населенню і налякати його тюрмою, влада не назначує процесів і держить тюремників у жахливому голоді; б) з румунських джерел довідуємося, що судові власті одержали спеціяльний розпорядок від уряду відкладати процеси українських політв’язнів. Говориться, що уряд вагається заняти ясне і рішуче становище в укр[аїнській] проблемі. За словами урядників з кабінету губернатора Буковини, уряд дуже заклопотаний в сучасну пору українською справою, через неясне міжнародне політичне положення. У зв’язку з останнім твердженням, слід навести цікавий вислів віце-прем’єра М.Антонеску в промові з нагоди відкриття антикомуністичної вистави 25.VІ.[19]43.: “За Дністром, наша окупаційна адміністрація не принесла ненависті, ні помсту”... Обидва Антонеску підкреслювали при кожній нагоді з натиском, що румунську владу Трансдністрії не можна називати окупаційною, бо Трансдністрія - це румунська етнографічна територія і вона “де юре” і “де факто” належить до “матірних румунських земель”.
Одначе пропаганда кричить, як і попередше, про румункість Буковини, Бесарабії. Губернатор Буковини - ген. Драгаліна - видав розпорядок (2.VI), на підставі якого цивільне населення буде суджене за малі проступки сільським судом. В сільський суд входять: шеф жандармської станиці, священик, війт, вчитель і два визначні селяни. Його рішення може змінити претор (районний управитель), або префект (повітовий).
7.VI.[19]43. прийшли на 35-денну відпустку всі новобранці (рекрути) 1921 річника з Буковини й Бесарабії. Виглядають вони неначе мумії. Страшенно заморені голодом. Розказують, що цілими тижнями не одержують хліба, лише кормили їх т. зв. “чорбою” (вивар з різного роду трави, до якого додають солі і оцту), ходили в дуже подертих мундирах і ще гірше подертих постолах. Всі підстаршини і старшини жахливо б’ють, називаючи українців большевиками. В деяких селах з цього приводу є багато калік, тяжко хворих. Під час перебування в касарнях, було багато випадків дезертирства, головно між румунами. Це підриває мораль війська. Говориться, що “сьогодні-завтра - Румунія впаде”, багато не хочуть повертатися до своїх частин. Старші річники забрані на роботи військові, працюють дальше в таких жахливих умовинах, як і передше.
В деяких районах жандарми ходили збирати податок, бо населення не хотіло платити цивільним урядникам. Розпоряджено здати до сільських управ всю вовну і шкіри до кінця місяця. За невиконання, грозять штрафами і концентраційними таборами. Інший розпорядок наказує, що кожний землевласник обов’язаний виписати на маленьких табличках розмір посівної площі і вивісити їх на кожній ниві (н[а]пр[иклад], 2 га пшениці, 1 га бараболі і т. д.). Говориться, що все збіжжя заберуть від селян. Одночасно приказано сапати кукурудзи 3 рази. Це дуже обурює селян, які сапали дотепер лише два рази на рік. Недавно видано закон прот. зв. “селянські общини”, які повинні організуватися на зразок совєтських колективних господарств. Замість меж, власності ділитимуть стовпи з написами. Кожний одержуватиме пропорціонально зі своєю працею. Дотепер, таких общин не організовано ніде, але пропаганда намагається всіма силами доказати користі для селян (легше оброблювати спільно, можна користатися машинами в праці, держава піддержуватиме і т. п.) і для держави (висока продуктивність, багацтво і ін[ше]). Румунські селяни ставляться наскрізь ворожо до цих общин. Українці говорять: “Пішли колгоспи - прийшли общини”.
В останньому часі дуже вперто ходять чутки, що українців виселюватимуть в Трансдністрію або за Буг. Ці вістки ще більше підсилило переселення осілих циганів з Буковини в Трансдністрію. Переселенці мають право забрати стільки, скільки можуть понести або повезти. Решта остається для румунських кольоністів, які прийдуть на залишені господарства. Чутки, що українців постигне подібна, доля розносять сільські жандарми, які між іншим, говорять і те, що якби українці не займалися політикою, їх не забирали би на військові роботи, не арештували б і т. п. В бувших німецьких селах, які виемігрували під час больш[евицької] окупації, заселено румунськими кольоністами (чотири села). Їм дано право безплатно забирати в постійне користування худобу і сільськогосподарські приладдя місцевого населення. Найновішим розпорядком, кожний, хто відвідує чуже, хоч би сусіднє село, мусить зголоситися в сільській управі, вказуючи до кого і за чим прийшов.
2. 23.VІ.[1943 р.] почалися масові арешти поляків, головно інтелігенції та поміщиків. В Букарешті арештовано польського єпископа Цісара, в якого знайдено маленьку польську друкарню і якусь літературу, і генерального вікара в Чернівцях та майже всіх ксьондзів з Буковини і Румунії. Забрано польських поміщиків і їх родини. Арешти переводили Гестапо і Сігуранца. Снуються різні верзії про їх причини: а) хтось в Галичині всипав польську сітку з Буковини; б) гестапо вислало на Буковину свойого провокатора, якогось “графа Потоцького”, що перебував як підпільник в сітці, опісля її всипав. Цей “граф Потоцький” перебував дійсно довший час, в різних польських поміщиків. Тепер його також арештовано; в) інша верзія твердить, що поляки підпалили румунську фабрику в Глібоці (Буковина), яка виробляла летунські п’єси, призначені для Німеччини. Ця фабрика дійсно згоріла. Говорять також, що деяких польських арештантів передано німцям.
3. В досить поважних румунських колах твердять, що Горія Сіма - провідник легіонерів, втік з німецької тюрми і знаходиться тепер в Еспанії. У зв’язку з цим, легіонери змагали би до створення в кожній країні “гнізда зв’язку”, щоби мати добру комунікацію з Г. Сімою. Інші твердять, що Горія Сіма знаходиться на терені Румунії в підпіллю.
Почавши з квітня, відбуваються постійні арешти серед легіонерів. На цьому терпить головно студентство. Публична думка наскрізь ворожо настроєна проти німців. Не раз можна почути в столиці на вулицях голосні балачки протинімецького змісту. У війську панує страшна ненависть до німців. І вояки, і старшини, нарікають на злидні війни і обвинувачують Антонеску за його запродану німцям політику. Англофільські настрої починають брати верх, бо ніхто не вірить в німецьку перемогу. Деякі журналісти (н[а]пр[иклад], Памфіл Шейкару - директор полевої букарештанської газети “Курентул”) не раз пишуть, що порозуміння і згода можливі з кожним, хто має європейську свідомість. Одні большевики мусять бути знищені. У зв’язку з цим Шейкару робить дуже грубі помилки щодо української проблеми. Часом він признає українську націю як окрему спільноту, але здебільше змішує поняття український, московський, большевицький, слов’янський в якусь хаотичну мішанину і починає писати проти всіх слов’ян світа, як заразливих чинників, що сіють комунізм.
4. Німці стягають з румунського війська вояків німецького походження. Цей факт дуже обурює румунів, бо, мовляв, німці втручаються в їхні внутрішні справи і розпоряджаються румунськими громадянами.
5. На 15.VІ.[1943 р.] до Букарешту прибула військова комісія (німецька), для переговорів у справі набору добровольців з Буковини до СС Дивізії Галичина. Кілька день пізніше, комісія приїхала до Чернівець і почала працювати. Зголосилося біля 200 юнаків. Вони зголосилися добровільно найбільше тому, щоби не йти до румунського війська. 25.VI. німецька комісія поїхала знову до Букарешту і дотепер не вернула.
6. В останній час ворожі літаки почали частіше навідуватися в Румунію. Бомбардовано кілька разів Букарешт. Підготовка до протилетунської оборони ведеться дуже напружено. Населення міст і сіл мусить приготовити в найближчому часі сховки. Відкрито скрізь курси протиповітряної оборони. Літаки і чужі агенти кидають по містах різні предмети (олівці, ручки, цигарки, сірники і ін[ше]), що вибухають при найменшому дотику. Було кілька випадків каліцтв.
27.VІ.[19]43. сігуранца видала розпорядок, що кожний мешканець кожного міста мусить подати писемну заяву до німецької поліції і оправдати причину свого перебування в даному місті. Кожний мусить мати, крім звичайної легітимації і спеціяльну посвідку, яка дозволяє перебувати йому в тій місцевості. Ці посвідки досить важко одержати.
Недавно видано декрет про формування московської проти- большевицької армії в Румунії, з московських емігрантів. Дотепер ніхто не зголосився.
Постійно зростають в румунських середовищах протимадярські настрої. Вони відображуються в різних промовах. Ось н[а]пр[иклад], 27.VІ. при відкритті “університецького тижня”, віце-прем’єр М. Антонеску говорив: “Румунський народ ніколи не зрадив Семигороду. Тобі люба молодь, тобі одинока потіхо, яку мені дало життя, хочу сказати мою віру румуна і всю надію, яку покладаю на твої мстиві здійснення”. Ще міцніше протимадярське забарвлення має промова 29.V. полковника Дечебала Йонеску з нагоди відсвяткування 122-річниці смерті революціонера Тудора Владіміреску. Ось найхарактерніший фрагмент: “Будемо боротися не тільки на Сході, але й на Заході, де другий азійський народ, хижіший від безбожних большевиків, покраяв і оплюгавив святу землю Горія, Колошки, Крішана та Аврама Янку (румунські повстанці проти мадярського панування в Семигороді 1780-1848рр.)”. Подібних висловів можна знайти чимало і в пресі.
Румунські представники преси брали участь у віденському журналістичному конгресі.
Спостерігається сильне зближення з Італією на політичному, культурному і господарському відтинках. З Болгарією також наладнано незгірші відносини, головно після відвідин болгарських журналістів в Румунії і румунських журналістів в Болгарії.
25.VІ.[1943 р.] відкрито в Букарешті антикомуністичну виставу.
30.VІ .[1943 р.] розпочато примусову евакуацію міського населення, яке не виселилося добровільно.
7. На Буковину перейшло кільканадцять втікачів (буковинців) зі Східних земель, здебільшого провокаторів, або здеморалізованих людей. Вони чваняться, що були в загонах Т. Бульби і якогось “отамана Зеленого” на Волині і Поліссю, і хотять заводити партизанку на терені Буковини. Населення ставиться до них повздержливо. Поки що вони знайшли піддержку зі сторони асуспільних типів, які криючись від поліції, дуже радо пристали б грабити в “партизанках”. Збройних виступів не було ніде дотепер.
Поведінка румунів обурює і роздражнює українське населення. Сильніше закорінюється погляд, що перед нами стоїть дводілемність: боротися або добровільно гинути. Якщо спочатку були масові нарікання на ОУН, що через неї арештують і переслідують, то тепер цього не скаже майже ніхто. Свідомість, що тільки в Українській Державі буде забезпечене повне право всестороннього розвитку, зростає з кожним днем, як зростає і ненависть до румунського уряду. Ніхто не вірить в німецьку перемогу, більше побоювань справляють можливості большевицького повороту. Але ці побоювання багато менші цього місяця, як в минулому. Багато орієнтуються на Англію, мовляв, після розгрому Німеччини, Англія розіб’є і Москву. Віра, що українська держава повстане, існує навіть в слабодухів та зрадників, але вона оперта більше на міжнародній кон’юктурі. Віра у власні сили менша, але й вона починає вперто та завзято промощувати собі шлях.
Тотальна відсутність різних угодовецьких груп на українському терені, сприяє її розвиткові.
Еміграція, що переважно складається зі старших громадян, досить опортуністична. Причина цього полягає в тому, що вона розбита на кілька груп, які зводяться до ролі чужих (румунських і німецьких) агентур. Це обумовлює також тотальний брак правдивих інформацій з Українських Земель.
Досить дошкульно відбивається на організаційній праці брак чоловіків, яких багато забрано до війська і дуже часті облави та обшуки осіб і підвод по містах і селах. Переляк перших арештів проминув, але не вплинув фатально на духовність населення. Він скорше розмежував його і [підніс] кращих людей. Наші ідеї знаходять чимраз ширший відгомін і прихильність українських народніх мас.
19.VІІ.1943 р.
ЦДАВО, ф. 3833, оп. 1, спр. 83, арк.21-23.
Оригінал. Машинопис.
Надруковано: Літопис УПА. Нова серія Т. 19 : Підпілля ОУН на Буковині: 1943-1951. Документи і матеріали. / ред. і упоряд. Дмитро Проданик. - Київ - Торонто: Вид-во "Літопис УПА", 2012. - Арк. 53-57, документ № 1.