Микола Рубанець.
Чернівецька область є однією з тих, яка постраждала внаслідок Голодомору 1946-1947 років. Враховуючи посушливий 1946 рік та розуміючи, що врожай буде низьким і населення неохоче буде виконувати здирницькі хлібоздачі, радянське керівництво заздалегідь розробило ряд заходів, спрямованих на вилучення хліба у селян.
Для цього, першочергово, партійними органами було створено на місцях групи, які стежили за виконанням хлібоздач, молокопоставок тощо та займалися їхньою безпосередньою організацією (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 181, 11 вересня, с.1). На сторінках періодичного видання вказується, що згідно з постановою бюро Чернівецького обкому ЛКСМУ від 10 липня 1946 року, по всіх районах та селах області на допомогу партійному активу організовано комсомольсько-молодіжні бригади з вивезення хліба державі (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 140, 16 липня, с.5). У Хотинському, Кельменецькому, Новоселицькому та Сокирянському районах села розбито на кутки, а деякі і похатно. В селах Селище та Шишківці Новоселицького району «до кожної 15-хатки прикріплений член сільської Ради та комсомолець» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 181, 11 вересня, с.1), а в Сокирянському районі ряд громад поділено на «десятихатки» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 162, 16 серпня, с.2). Із статті «Актив села розгорнув роботу» довідуємося: «В с. Кельменці проводиться велика масова робота серед хлібодавців. Голова сільради тов. Лопатюк при допомозі уповноваженого райкому партії тов. Атамана зумів організувати навколо сільради міцний актив. Тепер понад 100 активістів проводять на кутках бесіди, мобілізуючи селян на дострокове виконання зобов’язань перед державою» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 158, 10 серпня, с.2). Як зазначається, завдяки добре організованій роботі «успішно проходить і виконання державних зобов’язань». До прикладу, вказується, що до 11 вересня 1946 року «село Селище вже виконало план хлібопоставок на 80%» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 181, 11 вересня, с.1).
Керівництвом держави на офіційному рівні було задекларовано гасло: «Перший хліб державі!» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 133, 6 липня, с.7; Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 141, 17 липня, с.4). Для виконання цього завдання обласним партійним керівництвом напередодні жнив на місця в села радянському партійному активу офіційно доведено настанови щодо здійснення відповідних приготувань: «Треба негайно закінчити приведення в належний стан громадських токів, встановити ретельну охорону посівів. З перших же днів молотьби необхідно приступити до виконання хлібопоставок державі» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 132, 5 липня, с.1). З самого початку кампанії місцевим партійним керівництвом було взято курс на її дострокове завершення «до 29 роковин Жовтня!» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 181, 11 вересня, с.1), у зв’язку з чим було «розгорнуто політично-масову роботу» та «мобілізовано селян» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 198, 5 жовтня, с.1).
Із публікацій того часу довідуємося, що 6 липня 1946 року в області було організовано першу централізовану валку по здачі хліба (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 135, 9 липня, с.7). Вказане супроводжувалося масовими пропагандистськими заходами. У статті І.Гнидюка «Червона валка з хлібом» вказується: «На підводі селянина Никифора Паламарюка із Керстенець майорить червоний прапор і лозунг: «Перший обмолот хліба ‒ державі!» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 135, 9 липня, с.3).
Комуністичні пропагандисти вміло маскували злочинну політику радянської влади, подаючи це як велике прагнення народу. Ось як про це пише Б.Шуман у своїй статті «Перший хліб державі»: «По широкій, обсадженій деревами вулиці ім. Сталіна наближається до Хотинського пункту Заготзерна перша валка, прикрашена червоними прапорами, портретами вождя народів т. Сталіна та керівників радянського уряду. Це селяни села Ширівці, виконуючи свою священну заповідь перед державою, привезли перші сотні пудів хліба в рахунок поставок 1946 року. … селяни з радою душею здають перше зерно в рахунок поставок цього року. Організовано здавали хліб і селяни інших сіл. Всього за перший день здано на пункт заготзерна 2200 пудів зерна» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 135, 9 липня, с.7). В іншому повідомленні говориться: «Днями актив с. Вартиківці організував червону валку з хлібом нового врожаю в рахунок хлібопоставок. Оздоблена червоними прапорами, з портретами вождів партії і уряду валка під звуки духового оркестру вирушила з села. На навантаженій мішками з зерном підводі, любовно тримаючи в руках портрет вождя народів великого Сталіна, селянка Олександра Горбатюк везла на пункт 450 кілограмів зерна. За нею їхало 15 підвод, очолювали валку голова сільської ради та земгромади. При в’їзді в Кельменці валку зупинили робітники та службовці і гаряче вітали трудящих селян, що сумлінно виконують свої зобов’язання перед державою» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 135, 17 липня, с.4).
Із повідомлень стає зрозуміло, що строки такого централізованого обмолоту були досить ранніми і хліб ще не скрізь доспів. Робота партійними органами була налагоджена так, що його забирали у селян прямо з поля, у міру його дозрівання, не даючи, таким чином, господарям забрати його додому та приховати. Ось що можна прочитати на шпальтах «Радянської Буковини» за 6 липня 1946 року: «Вже кілька днів триває вибіркове збирання хлібів. Першими в районі (Глибоцькому. – Авт.) розпочали селяни с. Димка з жита… Селяни с. Горбово Герцаївського району весь час слідкують за дозріванням хлібів і, в міру їх вистигання, щоденно вижинають невеликі ділянки» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 133, 6 липня, с.4).
Звичайно, що опинившись у такій ситуації, селяни, аби зовсім не залишитися без хліба, почали його збирати ще на стадії дозрівання, у зв’язку з чим у подальшому змушені були зерно добре просушувати. Це простежується з міжрядків тогочасних публікацій. Так, у статті Б.Шумана «Сільська рада не керує хлібоздачею» вказується: «Сільрада с. Рингач Новоселицького району не очолила патріотичне прагнення трудівників села виконати першу заповідь – своєчасно здати державі хліб першого обмолоту. Тому й не дивно, що село, яке нараховує 440 дворів, здало державі лише 6 центнерів хліба. Селяни вже намолотили багато хліба. Скрізь у дворах можна бачити чимало зерна, що просушується на сонці. Селяни бажають якнайскоріше розрахуватися з державою, а сільрада до цього часу не організувала цю справу як слід» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 141, 17 липня, с.4).
Аби забезпечити та виправдати непомірні дострокові здачі хліба державі, а іншими словами – насильницьке здирництво – офіційні пропагандисти комуністичної ідеології, використовуючи засоби масової інформації, наочну агітацію тощо, вдавалися й до прийомів морального та психологічного впливу на селянина, подаючи це як «почесний обов’язок кожного хлібороба» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 181, 11 вересня, с.1), «зобов’язання» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 162, 16 серпня, с.2), «патріотичне прагнення» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 141, 17 липня, с.4), дійшли й до святотатства, називаючи «першою заповіддю» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 141, 17 липня, с.4; Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 160, 13 серпня, с.2; Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 181, 11 вересня, с.1; Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 198, 5 жовтня, с.1), «священною заповіддю» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 133, 6 липня, с.7). Ось, приміром, одне із повідомлень: «На будинках, на приміщенні сільради села Селища (Новоселицький р-н. – Авт.) – скрізь плакати і лозунги нагадують хліборобам про першу заповідь – виконання плану хлібопоставок. Масово-роз’яснювальна робота, яка підкріплюється наочною агітацією, дає добрі наслідки…» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 160, 13 серпня, с.2).
Під час збиральної кампанії, поряд з уповноваженими із заготівель, у села направлялися бригади культпрацівників для проведення агітації. Так, у замітці за 6 липня 1946 року значиться: «Цими днями до Новоселицького та Хотинського районів виїжджала культбригада обласного Будинку народної творчості, яка обслужуватиме селян під час збиральної кампанії. В складі бригади співаки, танцюристи, баяніст, декламатори» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 133, 6 липня, с.6), а в статті «Культбригада на жнивах» за 9 липня 1946 року йдеться про виїзд бригади культмасовиків до с. Мендиківці та Пів-Мандиківці Сокирянського району (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 135, 9 липня, с.6). Аналізуючи та вказуючи на недоліки під час хлібозаготівель, Л.Федоряк зазначає: «Практика показала, що в селах, де добре поставлена масово-політична і роз’яснювальна робота, хлібоздача державі проходить успішно. І навпаки…» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 188, 21 вересня, с.2).
Репресивна політика, виражена у надмірних хлібозаготівлях та податках, супроводжувалась ще й насильницькою колективізацією. Ми змушені констатувати, що у зазначений період фактично було підірвано основи буковинського села. Багатьох чесних, порядних і працьовитих господарів – знищено та ліквідовано (фізично або шляхом примусового виселення у віддалені райони СРСР), а до влади по селах поставлено людей, у багатьох випадках некомпетентних у сільському господарстві та нездатних до керівних робіт. Нерідко ‒ це були місцеві ледарі, особи аморальної поведінки, яких радянська ідеологія подавала як бідняків, знедолених. Саме такі селяни-бідняки охоче вступали в колгоспи, з них формувався актив артілей, їм, як говориться, «втрачати було нічого». І хоча офіційна пропаганда висвітлювала вказані процеси у вигідному для неї руслі, приміром: «Переконуючись у великих перевагах колективного господарювання над одноосібним, передові селяни Садгірського району стають на колгоспний шлях. Недавно в с. Слобода-Раранча створено ініціативну групу для організації колгоспу. Першими подали заяви об’єднатися в колгосп хлібороби… Таких заяв уже надійшло від 20 бідняцьких господарств» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 143, 20 липня, с.3), ми знаходимо й інші факти.
Як вони господарювали, свідчать деякі повідомлення, вміщені на шпальтах газети «Радянська Буковина» за 1946 рік. Зокрема, це яскраво відображено у декількох статях щодо створення та функціонування першого колгоспу в найбільшому населеному пункті Глибоцького району Чернівецької області селі Кам’янка. Так, у статті Л.Білого «Колгоспників треба вчити господарювати», опублікованої 25 вересня, вказується: «Навесні цього року в с. Кам’янка Глибоцького району організували сільськогосподарську артіль ім. Хрущова, 17 бідняцьких і середняцьких господарств вирішили господарювати колективно… Держава відпустила новоорганізованому колгоспу насіннєву позику, МТС допомогла вчасно обсіятись… Але останнім часом в артілі почала занепадати трудова дисципліна. Почалося з того, що окремі колгоспники стали рідко виходити на роботу, і саме тоді, коли в колгоспі провадилась молотьба, розпочиналась сівба озимих… Колгоспники і члени правління недостатньо обізнані з веденням колективного господарства, потребують повсякденної допомоги і порад з боку досвідчених спеціалістів сільського господарства. На території Глибоцького району лише один колгосп. А організаційних неполадок у колгоспі дуже багато. Приміром, досі з державою не розрахувалися по позиці, сівбу озимини почали по неугноєному грунті і т.ін.» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 191, 25 вересня, с.2), а вже в грудневій ‒ «Розкрадачі колгоспного добра» ‒ підготовленій О. Литвиненком, читаємо: «…У колгоспі ім. Хрущова (Кам’янка) Глибоцького району рахівник артілі тов. Федорюк обмолотив жито, що належало артілі, і зерно привласнив. Бригадир цієї артілі тов. Ткач украв з колгоспного поля 20 копиць ячменю, обмолотив і зерно забрав собі. Разом з цим, Ткач украв з колгоспного поля ще дві підводи сіна, яке потім продав і гроші привласнив. Але на цьому апетит не зупиняється. Він одержує насіння для посіву жита на 18 га, а фактично сівбу проводить на площі 15,5 га. Решту зерна Ткач забрав собі. В цьому колгоспі є чимало і інших фактів порушень. Розбазарювання трудоднів адміністративно-управлінським апаратом. Рахівнику артілі Федорюку незаконно нараховано 17,2 трудодні, бригадиру Ткачу – 10, голові артілі Федюку – 16 трудоднів і т. д.» 35. Тому й не дивно, що доборі господарі села не бажали усуспільнюватись та вступати до такого колгоспу, що видно зі статті «Там де потурають саботажникам», в якій говориться, що «Василь Карлейчук з с. Кам’янка Глибоцького району тримає в селі Купка 13 га орної землі, яка була засіяна різними зерновими. Пройшло два місяці. З 13 га Карлейчук здав державі 4,30 центнера зерна, решту 36 центнерів вперто не здає. Його підтримують Олекса Олексюк, який не здав 21 центнер зерна, Домніка Шкряба – 14 центнерів» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 190, 24 вересня, с.2). Також на сторінках газети згадується про порушення з боку керівного складу, а саме голів та бухгалтерів новостворених колгоспів імені Леніна та імені Тимошенка Сокирянського району (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 188, 21 вересня, с.2).
Такі безлади відбувалися майже в усіх новостворених колективних господарствах. Місцеві партійні активісти та їхнє вище районне керівництво, мало того що не вміли та не знали, як керувати великими господарствами, а й намагалися по максимуму мати зиску з усуспільненої власності. Про це яскраво свідчать статті, розміщені з профілактичною метою, 21 вересня 1946 року у передовиці газети обласного партійного органу. Так, зі статті «Розкрадання громадських колгоспних земель» довідуємося, що «розкрадання громадських земель йде по лінії збільшення присадибних ділянок колгоспників, шляхом самовільних захоплень або незаконних прирізок з боку правлінь і голів колгоспів з метою роздування особистого господарства на шкоду громадському. Розкрадання громадських земель йде також по лінії незаконного відведення місцевим радянськими і земельними органами, а то й самочинного захоплення громадських земель колгоспів всілякими організаціями та особами під виглядом створення на колгоспних землях всілякого роду підсобних господарств та індивідуальних городів робітників і службовців. При цьому таке розкрадання громадських земель часто густо відбувається при потуранні правлінь колгоспів, голів сільрад і райрад…» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 188, 21 вересня, с.1). У статті «Розтягування колгоспного майна» вказується: «Встановлені факти зловживань, що виражаються у розтягуванні колгоспної власності з боку районних та інших партійно-радянських працівників. Розтягування колгоспного майна відбувається у вигляді взяття у колгоспів безплатно або за малу плату колгоспної худоби, зерна, насіння, кормів, м’яса, молока, масла, меду, овочів, фруктів тощо. Деякі радянсько-партійні і земельні районні працівники замість того, щоб суворо оберігати громадську власність, як основу колгоспного ладу, грубо порушують радянські закони і, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно розпоряджаються майном, натуральними і грошовими прибутками колгоспів, примушуючи правління і голів колгоспів видавати їм безплатно або за низькі ціни майно, худобу і продукти, які належать колгоспам. Ці факти говорять про те, що деякі відповідальні працівники, зловживаючи своїм становищем, стали на шлях свавілля і беззаконня по відношенню до колгоспів і без всякого сорому стали залізати в майно колгоспів, як у свою власну кишеню. Легко зрозуміти, що ці зловживання підривають основу добробуту колгоспу, розкладають керівні колгоспні кадри і штовхають їх у свою чергу на всякого роду беззаконня. Разом з цим, у практиці має місце безвідповідальне ставлення до розрахунків з колгоспами з боку ряду державних та інших організацій, коли гроші, що належать колгоспам за поставлювану і продавану колгоспами продукцію, або проведені колгоспами роботи своєчасно не виплачуються, що розхитує господарство колгоспів» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 188, 21 вересня, с.1). Як бачимо, в цих статтях не йдеться про конкретних осіб та конкретні господарства, а вказується про масовість таких явищ, що характеризує загальний стан у колективних господарствах.
Звичайно, що були випадки, хоча й небагато, коли добрі господарі під ідеологічним впливом, а можливо, усвідомлюючи невідворотність вказаного процесу, добровільно вступали в колгоспи і навіть очолювали їх та намагалися налагодити ефективне виробництво. Однак вже досить скоро вони усвідомлювали облудність радянської ідеології та розчаровувались у колективному господарюванні. А як могло бути інакше, коли до колгоспів охоче вступали, в основному, лише місцеві ледарі, бездарі та злодюги, а завдання, які ставилися «зверху», були аморальними та злочинними. Місцеві «активісти» та вище районне керівництво дивилося на колгоспи, як на джерело власного прибутку. Через це добрі господарі-керівники досить швидко почали відмовлятися від займаних посад та усуватися від будь-яких керівних робіт. Такий випадок зафіксований в колгоспі імені Молотова Кіцманського району. Так, у повідомленні «Колгоспні збори», опублікованому 15 вересня 1946 року, значиться, що «голова колгоспу тов. Фівчук подав заяву про увільнення його від обов’язків. Причинами він назвав: «вказав про свою нервовість, яка іноді призводить до окремих непорозумінь з колгоспниками, говорив про відсутність організаторських здібностей і своє невміння як слід налагодити колгоспне виробництво» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 184, 15 вересня, с.3). А вже в наступному повідомленні від 28 вересня цього року, підготовленому від імені колгоспників М.Кантеміра, П.Задубрівського, В.Снятинчука, П.Савчука цього ж колгоспу «Ми почуваємо себе господарями артілі», вказується, що «…аж ніяк не можна миритися з тим, що окремі районні працівники дивляться на колгосп, грубо кажучи, як на дійну корову. Якщо комусь треба зерно, овочі – звертаються до колгоспу, потрібна солома, сіно, знову ж таки йдуть до артілі з вимогою відпустити безкоштовно, або по занижених цінах. Побоювання зіпсувати відношення примушувало часто правління артілі, без згоди на те колгоспників, свідомо йти на порушення Статуту сільськогосподарської артілі» (Радянська Буковина (Чернівці), 1946, н. 193, 28 вересня, с.1).
Варто зазначити, що на початкових етапах колективізації це не надто тривожило комуністичних вождів. Першочерговим завданням для них було сформувати «місцевий актив», за допомогою якого зламати традиційно усталений спосіб господарювання селян та позбутися «небажаних і ненадійних елементів» на селі. Для цього було кинуто всі сили радянської пропаганди для поділу селян на «своїх» та «ворогів». І якщо до перших влада проявляла лояльність, то останніх за найменші провини безжалісно карали, причому робилося це нерідко демонстративно. Про один з таких випадків, що відбувся в час, коли населення колишніх районів Бессарабії охопив страшенний голод, йдеться в статті «Шахраї покарані: «Боротьба за хліб має величезне значення для нашої країни. Ні один кілограм зерна не повинен пропасти. Але є випадки коли окремі хлібодавці нечесно ставляться до свого обов’язку і ухиляються від здачі зерна державі, а деякі працівники системи Заготзерна в цьому їм допомагають. Виїхавши в Новоселицький район, Чернівецький обласний суд протягом трьох днів розглядав кримінальну справу по обвинуваченню групи куркулів та працівників Заготзерна Федори Тетю в підробленні документів про хлібоздачу. Шахрай Тетю викрадала чисті бланки квитанцій на зданий хліб, підробляла їх і вручала сфабриковані документи злісним не здавцям хліба Діонісію Баланюку, Миколі Ботичу, Семену Морару, Івану Келю, Олександрі Прокурат та іншим, за що одержувала від них «винагороду» зерном, борошном, грішми. Фальшиві квитанції шахраї пред’являли сільській Раді і уповноваженим Міністерства заготівель. Всього підроблено квитанцій на 6,5 тонн зерна. Облсуд згідно Закону від 7 серпня 1932 року, засудив: Федору Тетю і Діонісія Баланюка – до 10 років позбавлення волі кожного з конфіскацією майна; Миколу Ботича і Семена Морара – до 7 років з конфіскацією майна, Івана Келя, Олександру Прокурат – до 4 років; Надію Сиротян і Олександру Ботнар – до 3 років; Соломію Лаю до 2 років, а Леонтія Лисюк до 1 року» (Радянська Буковина (Чернівці), 1947, н. 6, 8 січня, с.4).
Зі свого боку, прихильники та ставленики нової влади беззаперечно виконували її накази та настанови щодо «розкуркулювання», забезпечення оподаткування та хлібопоставок, нехтуючи як моральними, так і будь-якими християнськими нормами та принципами. Саме вони допомагали присланим партійним «діячам» забирати у односельчан останнє.
Наслідки такої політики проявилися дуже швидко і невдовзі призвели до масштабної трагедії в краї – страшного голоду, який супроводжувався масовою захворюваністю, смертністю, відтоком населення з сіл та районів області, переважно з теренів колишньої Бессарабії.
Потрібно сказати, що радянська влада вміла добре замасковувати сліди злочину. І робилося це, у багатьох випадках, досить простими способами – шляхом перекручування фактів, замовчування, подання в іншій інтерпретації, що значно ускладнює дослідження трагедії. Гортаючи тогочасні сторінки періодичного видання, не знаходиш жодного натяку на голод, проте майже в кожному номері розміщені замітки і звіти про хлібопоставки та підготовку до них, повідомлення про притягнення до відповідальності саботажників.
У лютому 1947 р. за спробу згадки про минулорічний неврожай новоселицька районна газета «Слово правди» була піддана жорсткій критиці з боку обласного друкованого органу Комуністичної партії краю газети «Радянська Буковина». При цьому увага від основної проблеми, а саме неврожаю, відверталася і спрямовувалася на обговорення питання щодо ходу весняної посівної кампанії. В статті «Газета, яка не бореться за врожай» вказувалося: «З поля зору газети зовсім випали найголовніші питання, що вирішують успіх сівби. Це – засипка і підготовка насіння, організація супряг, підготовка живого тягла… Газета «Слово правди» відірвана від життя сіл і колгоспів району. Вона відстає від важливіших завдань, що стоять тепер перед районною партійною організацією в справі боротьби за врожай. Терпіти такий стан далі неможливо. Рішучі, практичні висновки, спрямовані на корінну перебудову роботи газети, зобов’язаний негайно зробити райком КП(б)У, який безпосередньо відповідає за свою газету» (Радянська Буковина (Чернівці), 1947, н. 36, 18 лютого, с.4). Наприкінці березня 1947 року роботу газети було визнано незадовільною (Радянська Буковина (Чернівці), 1947, н. 46, 26 березня, с.4). Тільки з другої половини 1947 ‒ початку 1948 рр. в обласній газеті з’являються окремі згадки про засуху та неврожай 1946 року (Радянська Буковина (Чернівці), 1947, н. 136, 11 липня, с.2).
Але все-таки певні факти, які свідчать про масштаб трагедії, можна знайти й тут. Приміром, у повідомленні за 21 лютого 1947 року вказується, що «селяни Бояни-Легучини привчили своїх корів ходити в ярмах. Всього в період весняної сівби в полі працюватиме більше 20 коров’ячих супряг» (Радянська Буковина (Чернівці), 1947, н. 38, 21 лютого, с.2), з чого видно, що голод у східних районах області набув таких розмахів, що селяни поз’їдали навіть коней, опинившись перед початком весняно-польових робіт без тяглової сили. А у повідомленні за 15 березня 1947 року знаходимо наступне: «…минулий рік наслідками господарювання для багатьох селян Хотинського району був гіршим, ніж для селян Сторожинецького району. І ось тепер у ряді сіл Сторожинецького району розгортається благородний рух-допомоги друзям посівним матеріалом з власних ресурсів. З власних запасів селяни дають позичку по 20-40 кілограмів посівматеріалу. В с. Бобівці за короткий час надійшло до 200 пудів зерна… На зданий хліб оформлюється відповідний документ, який підписується представниками Хотинського району. Сільська рада, актив села продовжують на кутках масову роботу, розтрощуючи куркульські теревені. Активно проходять позичання посівного матеріалу в с. Давидени. Тут селяни дали Хотинцям 1100 кг., водночас забезпечивши насінням господарства свого села» (Радянська Буковина (Чернівці), 1947, н. 53, 15 березня, с.2).
Про допомогу посівним матеріалом жителям східних районів краю вказується у статті за 26 березня 1947 року: «В порядку взаємодопомоги, селяни Вашківецького району організували збір насіннєвого зерна, яке вони позичають селянам Новоселицького району. За два тижні зібрано і відправлено 4300 кг. насіння. Новоселицький відділ сільського господарства вже приступив до розподілу насіннєвого зерна серед сіл району. Зокрема позичку одержали хлібороби сіл Ракитна, Синжер, Толбуряни, Негринці та інші» (Радянська Буковина (Чернівці), 1967, н. 61, 26 березня, с.2.), а також у статті за 5 квітня 1947 року, в якій йдеться таке: «Нещодавно селяни Путилівського (Путильського. ‒ Авт.) району зобов’язались надати хліборобам Новоселицького району допомогу насінням картоплі. Свою обіцянку гірські хлібороби виконують. За кілька день по селах району зібрано понад 30 тонн картоплі. Особливо чуйно поставились до цієї важливої справи господарі сіл Плоске, Довгополе, Яблониця та ряд інших…» (Радянська Буковина (Чернівці), 1947, н. 68, 5 квітня, с.1).
Ось і офіційні факти трагедії. Що це, недогляд цензорів чи один з елементів пропагандистського забезпечення розгорнутої акції, спрямованої на залучення населення до участі у зборі насіння? Тепер це важко встановити. Але важливі факти – серед жителів передгір’я та гір масово збирається посівний матеріал для забезпечення весняно-польових робіт у рівнинних районах краю, де найродючіші ґрунти. Масштаб горя можна уявити, якщо зважити, що у найвисокогірнішому районі, Путильському, де земель, придатних під городництво мало, а врожаї картоплі дуже мізерні, збирають картоплю для посіву у Новоселицькому районі, який, небезпідставно, вважається «житницею області». При цьому потрібно звернути увагу, що в жодному із повідомлень не вказується реальна причина організованої акції, а саме, немає згадок про голод чи хоча б про засуху, а вживаються такі вирази, як: «за наслідками господарювання рік був гіршим», «в порядку взаємодопомоги організовано збір зерна, яке позичають», «надається допомога», що ще раз засвідчує приховування злочину тодішньою владою.
Хотілося б зазначити, що репресивні заходи радянської влади супроводжувалися й масовими т. зв. культурно-пропагандистським акціями. Доходило до абсурду. У той час, коли люди пухли з голоду, по селах ходили агітатори й переконували людей у тому, що їхній добробут покращився. Для цього створювалися спеціальні агітбригади. У статті П.Соловщук «Успіхи новомамаївчан» зазначається, що «велику роль в успішному проведенні сівби хліборобів відіграли агітатори села... мобілізуючи селян на проведення польових робіт. В селі щоденно випускається стінна газета» (Радянська Буковина (Чернівці), 1947, н. 89, 5 травня, с.4). Люди масово помирали з голоду, а їм вкладали в голови, що вони стали щасливішими. Ось один із пропагандистських висловів-лозунгів агітаторки Ф.Високої, опублікований у місцевій пресі: «Спасибі Сталіну рідному! Від усього серця я дякую комуністичній партії і її керівникові рідному Сталіну за щастя, яке принесли вони трудящим Буковини» (Радянська Буковина (Чернівці), 1947, н. 18, 25 січня, с.3). У той час, як слушно вказує Я.Гайсенюк, «у газетах і по радіо влада заявляла, що добробут населення значно поліпшився, що жити стало краще» (Гайсенюк Я.С. Рукшин і рукшинці, с. 124).
Вимучені недоїданням і голодом, настрашені репресіями люди змушені були записуватися до колгоспів, хоча відображалося це по-іншому. До прикладу, в повідомленні за 11 березня 1947 року значиться: «Селяни-одноосібники Кіцманського району з кожним днем все більше переконуються в тому, що колгосп – це єдино правильний шлях до культурного і заможного життя. Вони побачили всю вигідність колгоспної праці і тому з величезним бажанням об’єднуються в сільськогосподарські артілі. У зв’язку з Постановою Пленуму ЦК ВКП(б) «Про заходи піднесення сільського господарства в післявоєнний період», потяг селян-одноосібників значно посилився. Число заяв збільшується з кожним днем» (Радянська Буковина (Чернівці), 1947, н. 50, 11 березня, с.2). До кінця 1947 року і в подальшому цей процес набув масового характеру. Так, якщо на початку 1946 р. в області було 36 колгоспів, то вже на 1 січня 1947 р. їх стало 67, в яких було об’єднано 4600 селянських господарств (Радянська Буковина (Чернівці), 1947, н. 7, 10 січня, с.3).
Отже, газета «Радянська Буковина» є цінним джерелом для вивчення Голодомору 1946-1947 років у Чернівецькій області. І хоча прямих повідомлень про тогочасну трагедію у краї на шпальтах видання не публікувалося, однак інформація щодо ходу заготівель зерна, усуспільнення землі та проведення колективізації, пропагандистських заходів на селі проливає світло на приховуваний тодішньою владою злочин. Як видно, посуху 1946 року радянський уряд використав, щоб зламати у західних районах нашої держави селянина, в т.ч. й у Чернівецькій області, застосовуючи вже апробований у 1932-1933 роках механізм голодомору.
Газету «Радянська Буковина», як орган обласного комітету Комуністичної партії, його керівництво активно залучало до пропаганди своїх планів та контролю за їх втіленням. Газета постійно проводила моніторинг суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації в області, висвітлювала пропагандистські акції, підкреслюючи переваги нового ладу. Через вміло організовану інформаційну політику на сторінках газети «Радянська Буковина», на селян чинився й психологічний тиск, що значно підсилювало запроваджувані новою владою суспільно-політичні та соціально-економічні зміни. При цьому умисно приховувалась дійсність, залишаючи поза увагою головне – голодування людей.