Голод я пережив у с. Новоселиця.

Причиною голоду було те, що все вирощене забирали і не лишали людям найнеобхіднішого для харчування.

У нашому селі голод був в 1946–1947 рр., затягнувся трохи і до весни 1948 р.

Хлібозаготівлі у селі проходили дуже жорстоко. Урожай був недобрий, який і був хліб, той забрали. Люди пухли і вмирали. На дорогах, у лікарнях – скрізь було багато слабих. З’явився тиф. Померла майже половина жителів села. Я знаю і добре пам’ятаю тих, хто займався хлібозаготівлями. Це І. Тихохід та І. Чебан. Ще були І. Нацейко і Д. Кушнір. Цих людей заставляли з району займатися держпоставками, і за це вони не мали нічого. Щодня приїжджав прокурор Романенко і збирав від “енкаведистів”, хто що забрав у людей.

До цього кожен мав своє поле, колгоспу ще в нас не було, і зі свого поля здавали зерно, страшні були податки. Бездітна сім’я повинна була віддати майже цілу свиню. Маєш в городі картоплю чи цибулю – все здавай. Козу, корову – теж. Люди більш-менш дорослі йшли в Кельменці пішки (це за 20 км), будували шосе. Там все робили безкоштовно, навіть хліба їм не давали.

А вже як почали організовувати в 1947 р. колгосп, то Г. П. Чебан казав, щоб люди жали зерно, коли він з міліцією відійде, брали би його, терли і їли. Люди брали горщечки і варили зерно прямо там, десь за кущиком. їхали в Західну Україну по жом. їхати було страшно, дорога дорога, чіплялися за поїзд, іноді гинули. Щоб той жом дістати, треба було лізти в яму, люди тонули, трупи звідти ніхто не забирав, так і плавали в ямі. А той жом як висипали на траву, то вона так і горіла, а людина, як наїдалася, теж вмирала.

Пригадую, що треба було здавати в поставку. Ми мали здати 44 кг м’яса. Вугілля не було, топили, хто чим міг, бо не дозволяли людям брати й соломи. До церкви ніхто не ходив, бо міліція виганяла звідти. Не дай Боже, щоби то все вернулося!

Тяжко було зимою. Голодні були і мерзли.

Голод всі терпіли, але по-різному. Одні менше голодували, а інші вмирали всі. Таке було.

Звичайно, тяжче було старим і дітям, бо вони не могли нікуди їхати і чекали, щоб хтось дав хліба.

Травень 1994 р.

Голод в Україні 1946-1947. Документи і матеріали. Київ - Нью-Йорк, 1996. - С. 322