Я маю вищу педагогічну освіту, освітянський стаж 44 роки, інвалід Вітчизняної війни. Добре пам’ятаю голод 1946–1947 рр. Мама і сестра не працювали, хліба не одержували. Моєї зарплати 350 крб. та пенсії 237 крб. не вистачало. Бо хлібина на базарі коштувала 150–200 крб., сорочка стара – 500 крб., ботинки – 1000 крб.

Вирішили рятуватись на Донбасі (там жили родичі). Виїхали до шахти “Економічної” Красноармійського району, а через два місяці вирішив їхати вчителювати на село у Західну Україну.

Звідти писали знайомі, що можна голод пережити. Мама продала останню вовняну хустку, гроші поділили. Мені їх вистачило на дорогу до Києва. Там продав фуфайку, що носив під шинелею, купив грамів 400 хліба, з’їв і без квитка, на підніжці залізничного вагону в січні 1947 р. поїхав до Тернополя. У відділі кадрів попросив призначення у віддалене село, де була дешева бараболя, бо на Донбасі на мою допомогу чекали мама та сестра... І дійсно, якщо у Полтаві відро картоплі коштувало 300–400 крб., то у Підгайцях Тернопільської області один корець (центнер) восени 1946 р. можно було купити за 100 крб.

У січні 1947 р. мене призначили завпедом Новосілецької семирічної школи Підгаєцького району Тернопільської області, одержував 650 крб. та 16 кг борошна. Забрав маму і сестру. Нашій сім’ї вистачало цих коштів на 10 днів. Нам милосердно допомагало подружжя Кардашів: Софія Миколаївна та Тимофій Микитович із с. Новосілки. Сім’я Кардашів врятувала нашу сім’ю від голоду. Тимофій Микитович фактично замінив мені тата. Проживаючи в 1946–1950 рр. в селах Тернопільської області, бачив безліч мандрів людей із Східної України та Молдавії, які обмінювали різні речі (одяг, навіть борони і культиватори) на продукти, особливо навесні 1947 р.

1 травня 1992 р.

Голод в Україні 1946-1947. Документи і матеріали. Київ - Нью-Йорк, 1996. - С. 313-314