В повоєнні часи разом з дружиною я працював учителем в Новокиївській семирічній школі. Сильного голоду, як такого, наша сім’я не переживала, бо в ній було два представники інтелігенції, які за тогочасними правилами отримували місячний пайок: 9 кг борошна, 1 кг цукру, жири. Отримували заробітну плату в розмірі 1000 крб. На цю суму за тодішніми цінами можна було купити шість хлібин. У магазинах продавали обмежену кількість хліба, а на базарах його продаж вважався спекуляцією, злочином, за який можна було поплатитися волею.
Основний нищівний удар голодом було нанесено по селянах-колгоспниках, які мали б споживати вирощену продукцію, але, всупереч усьому, у них відбирали все до останньої зернини, а натомість “давали” трудодні, маючи які, купити хліб не було за що. Причини голоду крилися, по-перше, в ситуації, що склалася в повоєнні роки через погану технічну оснащеність сільського господарства, з чого виходив поганий обробіток землі. По-друге, на селі для виконання і перевиконання плану хлібозаготівель забирали все зерно. Пік голоду приходився на 1945–1946 рр.
Про хлібозаготівлі можна лише додати, що з боку селян був великий патріотизм, з таким трудом добутий хліб берегли, і коли не було на чому перевозити його до залізниці, то перевозили практично на собі, впрягаючись у візки, везли майже 6 км.
Працюючи в Новокиївській школі вчителем, бачив, як тяжко переносили голод діти, але вони прагнули до знань. Заняття організовували таким чином, щоб учні могли відповідати урок, не встаючи з-за парти, бо вони від голоду страждали більш за всіх.
Коли одного разу вчителька прийшла в клас з зошитами, в яких були виставлені оцінки за диктант, вона викликала хлопчика за прізвищем Атамас. Він написав диктант на відмінно, але не встав. Вчителька була молодою, новою в школі і всіх учнів в обличчя ще не знала. Встала дівчинка і сказала, що Атамас тиждень тому помер. За день до своєї смерті він зумів написати диктант на відмінно.
9 березня 1993 р.
Голод в Україні 1946-1947. Документи і матеріали. Київ - Нью-Йорк, 1996. - С. 314-315