Опрацьовані Валерієм Грабовським

ОБЛИЧЧЯМ ДО ІСТОРІЇ

- Так воно сталося: свої життєві студії я розпочав у Львові, на Лонського.

Саме з цієї фрази продовжилася бесіда з доктором історичних наук, знаним дослідником української спадщини п. Богданом Корчмариком.

Постать цієї людини на тлі відродження нашої століттями вистражданої державності заслуговує пильної уваги, оскільки все своє життя п. Корчмарик присвятив її величності історії України, йдучи нелегким шляхом безкомпромісної боротьби, спочатку із зброєю в руках в лавах ОУН-УПА, затим через концентраційні табори Другої світової війни у статусі політичного в’язня, а потім - майже п’ятдесят літ на ниві науково-дослідницької праці. Проживає в канадському місті Монреалі.

- Народився я, - продовжує п. Корчмарик, - в містечку Заставна, що на зеленій Буковині. Там же в початкових класах опановував грамоту. Пізніше, з уваги на те, що я не бажав змінити свою національність, а простіше говорячи - записатися у реєстраційних книгах румуном, а не українцем - мрія щодо продовження навчання в гімназії відпала автоматично. Довелося студії вдосконалювати приватно аж до часу, доки не при- йшли на Буковину більшовики-визволителі. А з ними рясно розквітли всюдисущі доноси, підозріння у неблагонадійності щирих буковинців. Практично все вони довідалися і про мою скромну персону. Отож стаю для нової влади небезпечним, що означає заборону на вступ до Чернівецького університету. Хоча й іспити здаю успішно, проте без особливих пояснень до навчання мене не допускають.

Молодечий запал, природна впертість приводять до порогів обласної філармонії. До того ж я мав чудові вокальні дані. Іспити закінчую піснею “Родимий краю” і всі присутні викладачі, абітурієнти влаштовують мені бурхливу довготривалу овацію.

Незважаючи на це і тут мене попередили, що про рішення щодо вступу повідомлять пізніше. Як ви, очевидно, домислюєте, - цього рішення я так і не дочекався. Застерігаючи себе від переслідування, переходжу в підпілля. То було напередодні війни.

Віхола Другої світової жбурляє мене на різні терени. Однак на той час ми не різнилися на політичні погляди щодо методів ведення боротьби. Ми намагалися об’єднувати сили, аби успішніше вести національний змаг за незалежну українську державу проти наших ненависних ворогів.

Прикро стверджувати, але й серед нас знаходилися підлі зрадники, котрі за найменшу платню готові були продати чужинським зайдам не лише власну душу і серце, а й ближнього.

Останній вільний вечір у Львові я провів 53 роки тому. Запам’яталося: в оперному йшла “Хитра вдовичка”. Нині можна жартувати, але я дійсно розпочав свої перші життєві студії на Донського. Всьому свідок мій найближчий товариш, дружбою котрого я поціновую ще від буковинської організації українських націоналістів аж по сьогоднішній день. Це - Василь Турецький, митець, маляр. Гадаю, що добре відомий широкому львівському загалу.

Табірні будні мають таку черговість: з Донського мене переводять до Авшіцу, в січні 1945 року - до табору Мельку в Австрії, а потім - Ебензе. Звільнений разом з іншими в’язнями 6 травня 1945 року третьою американською армією.

Опинившись на волі, вирішую назавжди попрощатися з політикою. На пам’ять прийшли слова батька, котрий говорив мені з цього приводу: “Сину, чим більше ти будеш цікавитися політикою, тим далі будеш від неї стояти”. Отож всі свої зусилля спрямовую на наукову ділянку.

Студіював психологію, структурну та експериментальну, в послідовників професора Павлова, мав можливість, за що дякую долі, спеціалізуватися по психології в інституті Юнга в Швейцарії. Цьому посприяв мій товариш доктор Петро Поліщук, з яким я перебував в ув’язненні. Згодом зосереджую свою увагу, докладаю сил на історичному факультеті.

Зробив магістерку по українській культурі. В цій праці мною розглянуто роль Києва та його вплив на культуру Сходу Європи кінця 17 століття. Щоправда, робота з деяких обставин лишилася в архіві.

Затим - докторат - “Духовні впливи Києва на Московщину в добу козацько-гетьманської України”. Праця отримала позитивну оцінку й на її основі я одержую докторський диплом з відзнакою.

Доктор Б.Корчмарик протягом червня 1993 року мав ряд лекцій у Київському університеті, Києво-Могилянській академії. У Львові виступав перед студентами та викладачами університету та науковими співробітниками Інституту народознавства. Всюди його сприймали з розумінням і повагою. Тема лекції доктора Корчмарика “Концепція М.Грушевського і наші сучасні підручники історії України”.

В ній, підкреслюючи визначну роль Михайла Грушевського в науці та політиці, яку він відіграв на благо України, вважаючи його надбанням нашим найбільшим істориком, доктор Корчмарик, в той же час, підкреслює, що “історична концепція М.Грушевського, ставши альфою і омегою для багатьох поколінь науковців, українства в цілому, потребує все ж подальшого діалектичного розвитку”.

Цю тезу він стверджує у своїй лекції на основі історичних та наукових першоджерел.

Після лекції доктора Б.Корчмарика в Інституті народознавства автор цих рядків звернувся до шанованого професора з питанням: “Що для вас значить історія України?”

- Історія України - це є наше життя, наша слава, це є наша дійсність, багатогранне минуле, яке ми повинні розкрити для наших нащадків, щоби вони гордилися своїм походженням, цінували, шанували своє й прагнули ствердити її дійсність. Адже ми маємо відновлену Українську Самостійну Соборну Державу.

Валерій Грабовський

   Джерело: Черешнюк М. М. Сповідь на світанку. - Чернівці: Золоті литаври, 2005. - С. 216-218