СЛАВА ВКРИЛА ЇХНІ ГОЛОВИ

В Онуті відбулося освячення пам’ятника на могилі двох невідомих бійців Української Повстанської Армії, що загинули за волю України 9 листопада 1944 року.

Не одного сина з повстанського бою не дочекалися батько й мати, брата - сестра, нареченого свого - молода дівчина. Важка і нерівна то була битва за свободу рідної землі.

“Бої не втихали. Скоростріли цокотіли. А вороже гайвороння Україну роздирало...” Це рядки з вірша “Мати повстанця” української поетеси з Америки п. Дарії Рихтицької, яка пізнала ті трагічні події на горі своєї родини. А п. Домка Лопатнюк із села Онут Заставнівського району, колишня зв’язкова Української Повстанської Армії, у 1944 стала свідком страшної битви, про яку розповідала під час освячення пам’ятника на могилі безіменних повстанців, що загинули.

“Сили були дуже нерівні. Ворогів України налічувалось багато, а хлопців з УПА лишилася невелика горстка. Але вони мужньо прийняли бій. Двох убитих нам вдалося поховати вночі біля церкви. Старенька Марія Свердоляк обмила від крові обличчя молодих і вродливих хлопців (потім у Заставні кагебісти жорстоко побили її однофамілицю, яку помилково взяли замість неї), накрила рушником, бо поклали їх в сиру землю без домовин. Я пам’ятаю їхні обличчя, колір волосся, одяг, взуття (з одного вороги встигли стягнути чоботи). Один з них мав домоткану торбинку, а в ній шматок сухого хліба і клубочок ниток з голкою. Дуже хотілося б, щоб відгукнувся хтось живий з їхніх родин і повідомив імена загиблих...

“Відважні повстанці Славою свої голови накрили...” Так справедливо пише про мужніх українських вояків поетеса Д.Рихтицька. Через 59 років знайшла слава і двох безіменних бійців в Онуті, котрі боронили рідний край від окупантів-безбожників, що нищили цвіт української нації. Не раз посеред ночі “чорні ворони” з кадебістами забирали буковинців з рідних домівок і відправляли їх на каторгу до Сибіру. Історію України “визволителі” фальсифікували, а борців за волю й незалежність України називали бандитами і зрадниками. Але що то за бандити, якщо мали за скарб крихітку сухого хліба та голку з ниткою? Справжніми бандитами є ті, що тодішніх борців за Україну катували, а їхні нащадки, не сіявши, не жавши, сьогодні не тільки мільйонерами, а й мільярдерами стали.

Окупанти брехнею, залякуванням народу намагалися вбити правду і справедливість, за які боролася Українська Повстанська Армія. Але недаремно велика патріотка України Д.Рихтицька у своїх віршованих рядках стверджує, що “боротьба за правду належить до найкращого в світі”. Бог правду бачить, тому й перемагає справедливість. Ще два роки тому місце поховання невідомих вояків УПА заростало бур’янами, з-поміж яких проглядав маленький дерев’яний хрест. А нині це доглянута могила, прикрашена квітами і вінками, барвінком і калиною, вишитими рушниками і свічками для панахиди. Ця могила воскресла із небуття, як, дасть Бог, і Україна воскресне й стане в один ряд із найбагатшими та найрозвинутішими державами світу, якщо в Онуті та по всіх українських селах живуть такі патріотично налаштовані люди, як Іван Мельничук, Іван Божик, Домка Мельничук, Марія Покотило, Манолій Кучманюк, Микола Копичанський, Ольга Божик, Марія Середюк, Катерина Місінюк та інші.

Думка про спорудження пам’ятника на могилі українських повстанців припала до душі мешканцям Онута. Вони підтримали починання свого колишнього односельчанина, нині мешканця Чернівців п. Манолія Криська, котрий з власної ініціативи взявся за цю велику справу. Коштами допомогли товариства УПА і репресованих, крайова організація Народного Руху. Найвагоміший грошовий внесок зробив п. Іван Демчак. Тепер тут на камінному хресті викарбувані слова “В цій могилі спочивають два бійці УПА, що загинули за волю України 9 листопада 1944 року. Прізвища невідомі. Спіть вічним сном. Хай земля вам буде легким пером. Із жалем у серцях вдячна громада села Онут”.

На Покрову прийшли віддати шану полеглим борцям односельчани, група учнів місцевої школи з учителькою Тамарою Олійник. Були люди із сусідніх сіл. З Чернівців приїхав хор “Гомін Буковини”. Панахиду за упокій душ загиблих правив священик УПЦКП о. Богдан (Грицюк) і виголосив проповідь про добре ставлення Церкви до борців за правду, які відходять у царство небесне. Зі зворушливою патріотичною промовою виступив сільський голова п. Дмитро Божик. З пристрасним словом до присутніх звернулися голова Товариства УПА п. Святослав Мельничук, голова Товариства репресованих п. Ірина Войцехівська, вчитель-пенсіонер із села Вікно п. Микола Гнеп, депутат Заставнівської районної ради п. Маліцький, голови крайової і районної організацій Народного Руху п. Олександр Бурденюк і Василь Пендюр, а також організатор вшанування пам’яті невідомих повстанців п. Манолій Крисько.

Слухаючи промовців, люди плакали. Але була в тих сльозах гіркої скорботи й крапля втіхи від того, що дочекалися волі в своїй хаті, що маємо свою незалежну державу Україну, хоч ще не таку, за яку боролися поховані повстанці. Біля місця їхнього спочинку звучали заклики до миру і злагоди, до одностайності й згуртованості.

Онутські господині за християнським українським звичаєм приготували поману за покійних. Молитвою за героїв УПА, за Україну і її щасливе майбуття починалося і завершувалося патріотичне зібрання, приурочене пошануванню українських повстанців і освяченню пам’ятника на їх могилі.

Олександра Попелюк

   Джерело: Черешнюк М. М. Сповідь на світанку. - Чернівці: Золоті литаври, 2005. - С. 233-235