ПОЛІГЛОТ ПЕРУН
Кажуть, що Онут у перекладі з тюркської означає пекло. Так чи не так це, не вдаватимемося до подробиць. Онуфрій Перун (Перун - старослов’янський бог грому і блискавки) пересвідчився в цьому. Звісна річ, не з вини села, а з його зятя і студента Чернівецького держуніверситету, що встиг стати ще й... сексотом.
Хто він, цей поліглот із поліглотів, що не хизувався своїми Божими дарами і високою людською порядністю.
Спокійні карі очі, чиста табірна куртка, випрасувані штани. Зранку робив на брудному приладі, тепер з лотком, башмаки мало не блищать. До свого співрозмовника на запитання відповів тихо рівним низьким голосом: “И Фред его не бросает, терпит, не боится палки! Да, амикус цертус ин ре инцерта цернитур” (латинською - вірного друга впізнаєш у біді).
Це - Вернон Кресс (Петро Зигмундович Демант), австрієць за національністю, що теж потрапив до колимської м’ясорубки. Він - автор роману “Зекамерон XX века”, що присвячений усім, хто постраждав від сталінської системи. Декамерон - із Ренесансу, Зекамерон - із XX століття. Це - факти Перуна, а запис Кресса.
“Микола Перун із села Загірки, що на Краківщині, свого часу подався до Америки, щоб згодом повернутися додому. Але уже з дружиною і маленьким сином. Дружина - українка. На тому континенті багато наших земляків. Вона поїхала дівчиною за океан ще до Першої світової війни. От доля! Щоб там одружитися - таки зі своїм, українцем.
Онуфрій народився в Чикаго. Ніби й американець уже. Однак коріння родоводу кликало додому. У час, коли сталінська кліка переслідувала усе чуже, тим паче - американське.
Начувайся, Онуфрію! Кріпися, друже! Учися! І він учився. Через рік про нього на повен голос заявила гімназія. Латинську майже не питали.
Із Краківщини Перуни переїжджають до Заболотова, а поляки звідси - на Краківщину.
Прийшов до Львівського університету. Саме з міста Лева був наказ про сприяння у навчанні дітей колгоспників. Але у ректораті низенький чолов’яга мовив російською: “Чего ждете, товарищ? Неужели полагали, что мы вас примем с аттестатом комитетской гимназии (атестат - познаньський).
Потім, після паузи, додав: “Тебе что, дорогой мой, надоело жить на воле?.. Я сперва подумал, спровоцировать хочешь. Чего только у вас за эти месяцы не насмотрелся. Аттестат с печатями. На одной - тризуб, на другой - свастика. Но по физиономии вижу, что не злонамеренно. Оценки, конечно, похвальные, особенно красиво “пять” по истории Украины. Могу себе представить, чему вас там научили. Тебе повезло, что ко мне попал. Вчера на моем месте девушка была. Ее брата, комсомольца, неделю как убили. Она бы позвонила в МГБ. А я инвалид войны. Пермяка, поди, никто в украинском национализме не заподозрит. Вот что, милок, нравишься ты мне, видать, не привык хитрить. У нас набор уже закончен. Девушки в основном да фронтовики, вроде меня. Советую лучше ехать в Черновцы. Там недавно с филфака большую группу националистов забрали. Будет дополнительный прием. У кого сейчас документы в порядке? А свой аттестат спрячь или лучше сожги...”.
Спекався однієї біди, як влип до іншої. Зрадник чатував на нього. Не сподівався. Адже закохалися у дівчат, що сиділи на першій парті. Зінаїду і Олену.
А запроданець розпочав шантажувати, залякувати: “Запомни только, что от безразличия до предательства один шаг. Скоро будет наше время, тогда сочтемся: кто не был с нами - тот против нас”. Онуфрій тихо відповідав: “Усе від Бога...”.
Після трьох років таборів Онуфрій скаже до Вернона Кресса: “Тепер я інакше дивлюся на речі і все таки інколи дивуюся, наскільки нечесними бувають люди. Однак своїм принципам не збираюся зраджувати. Як у японців: якщо працювати, то старанно, незалежно від того, на кого працюєш. Це завжди правильний шлях...”. На третьому курсі Онуфрій і Зінаїда уже сиділи за однією партою. Потім обвінчалися у церкві. Часто їхали до Онута.
...З політекономії Онуфрія “забрали”. Троє у військовій формі. Капітан зачитав ордер на арешт, на допиті пред’явили звинувачення у зраді батьківщині, груповій агітації і створенні таємної націоналістичної організації. “Маринували” усіх, хто ходив до професора Кульчинського. Місяць сидів Онуфрій у карцері. Били. Зіну теж запроторили.
Слідчий мовив: “Старий фашист учора Богу душу віддав, перехитрив нас”.
Шість студентів “посадили”. “Продав” Петрусь, який любив Олену, подругу Зіни.
Дівчата отримали по 10 і 5 років, хлопці - повну “котушку”. Наглядачі-надзвірі роздягли хлопців догола і наказали обличчям повернутися до дівчат. Один ідіот з усмішкою мовив: “Полюбуйтесь, девчонки, чего есть ценного у ваших мужичков. Больше вам такого не видать. Через 25 лет вы их не узнаете, если случайно не подохнут в Сибири”.
Зіна чекала дитини. Ось-ось. Коли, як худобу, усіх загнали до вагонів, Онуфрій почув голос Олени: “Зіна здорова, у неї викидень”. Онуфрій біг на голос, але... зупинив приклад. По голові.
...Магадан. Край світу, де повно-повно душогубів, лакеїв, запроданців.
Японської Онуфрій навчився в Іке Кубо, кульгавого рибопромисловця.
Якщо говорити про мови, то знав наш земляк їх доволі. Навіть - арабську в’язь. І якутську. Якось на нартах приїхали оленярі. Онуфрій гукнув до них їх мовою. Один каюр позбувся з подиву віжок і мало не впав. А ще читав Онуфрій в оригіналі літературу греків і римлян.
Навесні 1954 року Кресс, з яким Онуфрій спілкувався три роки, звільнився. Друг захворів. У його, Онуфрієвих, англійських листах фігурувало слово “Лорд” з великої літери, що в перекладі означає “Бог”. Той, хто керує ним, оберігає його і Зіну.
“Знаю, вы не верите в Него, но мне Он очень помогает, - писав до Кресса Перун. - Он не допустит, чтобы мы здесь погибли...”
Вони повернулися. На жаль, рано пішла з життя щебетлива донечка Леся, до шести тижнів за нею Зіна, а відтак - і Онуфрій. Залишився тільки Тарас.
А щодо Вернона Кресса, то він написав у цьому романі, що роками шукав слід свого друга... Навіть відвідав Онут перед близьким приходом Перунів.
Шкода, що не зустрілися вони на волі. Шкода, що роман здано до набору 11 жовтня 1991 року, саме тоді і в ту мить, коли Онуфрій Перун прощався з життям.
Який трагічний збіг обставин. Книгу про батька прочитав лише Тарас.
Василь Джуран
Джерело: Черешнюк М. М. Сповідь на світанку. - Чернівці: Золоті литаври, 2005. - С. 229-232