Пройшовши пекло гулагів.

Моя Голгофа почалася 1949 року 14 жовтня на свято Покрови, згадує колишня студентка Чернівецького педінституту МАРІЯ ГОГОЛЬ. Я тоді була другокурсницею і проживала з двома дівчатами. Одна з них дружила із студентом медичного інституту. Саме він дав мені книжку Б. Грінченка «Сонячний промінь», в яку була вкладена листівка. З тієї агітки нічого не можна було прочитати, виразним був тільки заголовок «Хто ми і за що боремося» та приписка від руки «Прочитай і передай іншому». Книжку я не читала, а листівку переслала товаришці поштою.

І ось 14 жовтня мене викликали двоє у цивільному одязі, посадили в «чорний ворон» і повезли у Чернівецьку в’язницю в слідчий ізолятор. Слідство тривало до грудня місяця 1949 року. На допитах я не хотіла назвати студента, який дав мені книжку. Пізніше довідалася, що він співпрацював з КДБ. Слідчий намовляв мене на співпрацю та я відмовилася підписати заяву, яку написав сам слідчий і випила чашу тортур та принижень. Вирок оголосили 23 грудня 1949 року – 10 років позбавлення волі та 3 роки поразки в правах за статтею 54-10, звинувачуючи в антирадянський агітації.

Виснажена безсонними ночами, диким слідством, голодом залишала я Чернівецьку тюрму, щоб потрапити до сумнозвісної пересильної «бригідки» у Львові. Відбувала ув’язнення на станції Сухобезводна. Працювала на лісоповалі.

Після звільнення повернулась на рідну Тернопільщину, однак влаштуватися на роботу не змогла і виїхала на Закарпаття, де й проживаю до тепер.

Я пройшла через пекло, але не стала жорстокою, байдужою до чужого горя.

Матеріал подала Ірина Войцехівська

Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С. 458