Сторінки історії національно-визвольного руху на Буковині в 40-х роках ХХ століття: Події, Люди, Документи 

Дарія СлівінськаЗа листівку молодість мою забрали


Дарія Михайлівна Слівінська (з дому Барановська), народилася 12 березня 1931 року в м. Заболотові Івано-Франківської області. В 1948 році закінчила середню школу і поступила в Чернівецький учительський інститут на фізико-математичний факультет. В той час молодь України гуртувалася відповідно до поглядів та закликів членів ОУН ставати в ряди борців за визволення з поконвічного поневолення. Почали з’являтися листівки, які приносили студенти і нелегально розповсюджували серед молоді. В основному листівки роздавав Кучерко, студент Чернівецького університету, який не був заарештований, спокійно закінчив університет і виїхав на Далекий Схід. Особисто мені листівку дала Клебанович. Вона була знайома з Кучерком, вони мешкали по сусідству і мали між собою зв’язок. Мене заарештували 03.01.1949 року. Також були заарештовані дві товаришки Клебанович і Пасічник. Цих дівчат сильно били на слідстві, особливо Клебанович. Пасічник не повернулася в Україну, померла в таборі.

В той час була заарештована група студентів з Чернівецького університету, переважно молоді талановиті хлопці. Це – Іван Кривко, Лисенко (родом з Києва), Федорів, Іванків. Допити провадив слідчий Путінцев. Судив нас Воєнний трибунал військ НКВД. Дівчата отримали термін ув’язнення 10 років кожна, а хлопці отримали по 25 років каторжних робіт. Термін присуду я відбувала в Башкірському таборі в’язнів № 29 ІТЛ, працювала на будівництві. Звільнили мене з табору в червні 1954 року. Повернулася в м.Чернівці, вийшла заміж за Самойленка, виховала двох дітей Григорія і Лялю.

Так склалася доля, що довелося бути в розлуці з чоловіком довший час. Ось що розповів мені про своє життя мій чоловік ВАСИЛЬ САМОЙЛЕНКО, який народився 01.10.1928 року в м. Погребище, Вінницької області: «Початкову освіту здобув в с. Махаринці, Козятинського району. В 1948 році закінчив 10 класів в Угорниках, а потім вчився в училищі в Кутах, Косівського району на Івано-Франківщині і отримав професію садовода – бджоловода.

Василь Самойленко

Під час навчання проживав у Михайла Павлюка, секретаря сільської ради. Знав про визвольний рух на Галичині і свій перший внесок, як допомогу повстанцям, зробив ще в 1941 році. В нашому лісі стояла армія, яка при відступі, залишила багато зброї. Я тоді передав Попеляку 2 гвинтівки «Мосіна», патрони і бочку ружейного масла.

В 1943 році родина переїхала до Тисменецького району Івано-Франківської області, де я познайомився з провідником «Грозою». В Тисмениці була майстерня, де працював старий майстер, який ремонтував зброю. Ми з товаришем Василем Стефанківим приносили зброю і допомагали майстру її ремонтувати. Цю зброю ми знаходили в лісі, коли фронт пішов на Захід, її повно було там. Рівночасно я мав змогу вчитися на годинникаря в майстерні ОРСДН.

Заарештували мене 03 лютого 1951 року, виказав мене той же секретар сільської ради села Кути Павлюк. Слідчим був капітан Пирогов та майор Петухов. Засуджено мене на 25/5 років радянських таборів. В Норильському таборі, де я відбував присуд, моє прізвище замінили на № Е- 978. Коли почалось повстання проти свавілля, знущань і порушення людських прав, я брав активну участь, був у самообороні. Після звільнення переїхав до Хабаровська і працював на заводі ЖБІ № 1 до 2007 року. 02 жовтня повернувся в Чернівці інвалідом.

Вступив до Товариства політв’язнів та репресованих».

Спогади подала Дарка Слівінська,
член Чернівецького міського Товариства репресованих

Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С. 453-454