син Никифора, народився 02 грудня 1925 року в с. Шишківці Кіцманського району в національно свідомій родині. Освіту здобув в рідному селі, де навчання провадилося румунською мовою. Рідну українську мову вивчив самотужки вдома. Мій батько закінчив гімназію при австрійській окупації, був освіченою людиною. У нас вдома було багато книжок українською мовою, які я читав із задоволенням.

У нас була велика господарка, ми мали 6 га поля. Коли перший раз прийшла радянська влада до нас у село, то моїх батьків заставляли йти в колгосп. Батько відмовлявся, тоді його викликали до сільради та й сказали: «Маєш дві дороги – або в колгосп, або в Сибір». Щоб нас не вивезли батько дав згоду і вступив до колгоспу. Мама дуже плакала, бо не хотіла працювати в колгоспі, але виходу не було.

В сорокових роках до нашого дому часто заходили хлопці-повстанці, і ми їх завжди приймали, кормили.

В 1944 році мене взяли до червоної армії і я два роки був на фронті. Коли вернувся в 1945 році з фронту, то застав у дома таку сумну подію: з приходом в 1944 році радянської влади один знайомий хлопець доніс на нас в НКВД і 03 січня 1946 року батька арештували. Слідство тривало три місяці. 17 квітня 1946 року відбувся суд. Оголосили вирок – 10 років позбавлення волі і 5 років обмеження прав. Все наше майно конфіскували. Батько відсидів 8 років, в 1954 році був звільнений. І лише в 1998 році був реабілітований.

Я є членом товариства політв’язнів та репресованих, бо там я знайшов розуміння і щирих друзів. Кожний четвер стараюся приходити на збори, бо завжди дізнаюся щось нового, ділимося думками, допомагаємо хворим і малозабезпеченим. Дай Боже ще довго бути разом, бо вже багато від нас відійшло у вічність.

Слава Україні! Героям Слава!

Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С. 459-460