«ВИ МЕНЕ НАЗДОГАНЯЙТЕ, ЛИШ МОГО НЕ ЗАЗНАВАЙТЕ» -

сказала в свій 95-тий рік народження п. МАРІЯ ТУРЕЦЬКА, жителька м.Заставни, член Заставнівського районного товариства політв’язнів та репресованих.

Пам’ятає, як на другий Святий вечір 18 січня 1945 року вивозили їх до Сибіру. Марії Степанівни доля усміхнулася – її в списку на вивіз не було, бо в той час вийшла заміж і прізвище змінила на Палагнюк. До Святої вечері сідала одна, обмиваючись сльозами. На другий день раненько побігла шукати рідних. Знайшла аж у Чернівцях. Два тижні носила батькам їсти. Потім батьків повезли в Архангельську область, де протягом двох місяців не стало ні батька, ні матінки.

В 1941 році, коли вивозили наших людей, антихристи завантажили нещасних у вагони, облили бензином, загнали їх на міст через ріку Дністер, підпалили і взірвали міст. Люди, яким пощастило вирватися з палаючих вагонів скакали у воду і їх тут же розстрілювали російські солдати, які стояли на обох берегах ріки Дністер. В цій страшній бойні загинув брат п.Марії, а другого брата Василя засудили на 10 років каторги, яку відбував в Омську і Красноярську. Після звільнення одружився і разом з дружиною виростили трьох синів – Богдана, Володимира та Івана. Богдана і Володимира Бог наділив талантом художнього мистецтва, вони стали відомими як автори малого Герба України.

Бог дарував цій славній жінці довгі літа життя. Щиро привітати п. Марію з її 95-річчям приїхала члени Чернівецького обласного товариства Ірина Войцехівська, Петро Гонтар і Богдан Стасик. П.Гонтар співав для п. Марії стрілецьких пісень, за що вона дякувала йому, кажучи, що наче пройшла стежками далекої юності. Крім нас гостями у п. Марії в цей день були голова районного товариства політв’язнів п. Зінаїда Мартинюк, заступник голови району Ярослава Цуркана і Микола Лесюк та інші.

Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С. 461