Уривок із книги М. Чокалюка «Хресна дорога до незалежності».

«... Божа мудрість гласить, що людина, саме людина, обдарована розумом, завжди повинна бути холодною до зла, до неправди та злочинства і гарячою в правді, справедливості, любові до Бога і до народу. Любити свій народ, свою націю, то означає любити самого себе, свою родину, свій дім, дружину і дітей, обдаровувати їх таким дарунком, якого ні ворог не може вкрасти, ні вогонь не може спалити, ні вода залити, ні в землі цей дарунок не зогниє, бо цей дарунок – Любов і Віра в Бога, в добрі і прикладі.

Ось чому я присвячую цю книгу в першу чергу тим, хто подарував мені цей неоціненний скарб – татові Дмитрові Васильовичу і мамі Олені Іванівні Чокалюкам, а також найдорожчому нашому другові, патріотові України, районовому провідникові ОУН Михайлові Дмитровичу Тодорюку, моєму тестю Василю Михайловичу Кушніру і його синові, а моєму побратимові по неволі Іванові Васильовичу Кушніру, кущовому провідникові ОУН, сміливому і мужньому воякові УПА Георгію Петровичу Василинюку і всім воякам УПА, живим і полеглим в боях, а також моїм вірним друзям по неволі, які ділилися зі мною крихтою хліба, були вірними за всяких обставин, не зраджували, не продалися за миску баланди чи злочинну прихильність тюремного начальства. Ми повинні пам’ятати своїх Героїв, бо колись, а нині ми є тою зв’язковою ланкою в історії між тими, хто йшов перед нами і буде йти після нас, щоб пам’ятали, як дорого нам дісталася незалежність, що сила народу, нації, держави складають єдність і любов до Батьківщини, взаєморозуміння і взаємоповага. І найголовніше – щоб серед нас не було зрадників, запроданців, холуїв!».

Чокалюк Дмитро Михайлович народився 10 жовтня 1929 року в с. Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області в національно свідомій родині. Був найменшою п’ятою дитиною у в сім’ї. З малечку ходив з батьками до храму Божого. В 1935 році шестирічним хлопчиком пішов до школи з румунською мовою викладання. Читати і писати рідною українською мовою вчився самотужки. Часами плутав українські букви з румунськими. У зв’язку з цим одного разу виник курйоз. Сплутав румунську букву «С» з українською «С». З цього приводу викликав Михайла директор школи і, показуючи цю помилку суворо спитав: «Мігай, що це таке є?!».

– Помилка – відповів я. – Тоді директор ще суворіше спитав:
– Ти знаєш українську мову? – Я промовчав.
– Тебе, як і всіх інших, варто бити за це!

Тут я не стримався, сам не знаю звідки в мене взялася така сміливість, я відповів йому румунською:
– Тоді й Вас треба бити, бо звідки ви знаєте, що це українська буква «С»?
– Я директор! Я мушу це знати – кинув він суворо.
– Я теж маю знати це, бо хочу стати священиком – відповів я.

Цей діалог вказує на те, що вже з юних літ священик Михайло був національно свідомою людиною і готовий захистити своє рідне, що поступово і продовжував робити в міру свого фізичного та духовного зростання. В 1941 році, коли на Буковині декілька днів було безвладдя, у селі Стара Жадова відбувся мітинг за незалежність України, в якому 12-ти річний Михайло вже брав активну участь зі своїми батьками. А в травні 1944 року став зв’язковим Михайла Тодорюка, на псевдо «Весна», референта господарчої сітки куреня «Перебийноса» – Назарія Данилюка. Михайлові присвоїли псевдо «Мень». А батько Михайла мав псевдо «Верба». їхня хата була явочним місцем, куди в кожну хвилину могли прийти на постій вояки УПА. Сюди часто приходили такі повстанці як «Весна», «Крим», «Орест», «Чайка», «Граб», «Моряк», «Бучок» та багато інших.

В 1947 році Михайло вступив до духовного училища при Чернівецькій консисторії, але зв’язок з підпіллям не переривав. Праця продовжувалася до арешту, який стався 1949 року.

Цьому передували важкі втрати та сумні події. В 1948 році в бою з чекістами, який відбувся в с. Черешенька, загинув провідник УПА Сторожинецького району М. Тодорюк – «Весна» (родич родини Чокалюків). На його місце призначено «Ореста» – Афанасія Назаровича Сіренка, який був агентом НКВД. Ним була розконспірована вся підпільна сітка ОУН.

В ніч з 06 на 07 червня 1949 року Михайло Чокалюк був заарештований разом з батьками. Суджений на 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Яких тільки знущань довелося перенести йому. Після суду етапом відправлений до пересильної тюрми у Львові, а в січні 1950- го року етапом вивезли на північ Росії.

Попереду чекала Воркута, де я тяжко захворів, думав, що ніколи не повернуся в Україну. Але врятував мене лікар – земляк, родом з румунської частини Буковини. Цей лікар потім допоміг мені в навчанні і я отримав диплом фельдшера. В 1956 році мене звільнили з табору згідно протоколу № 32 від 17 липня. У виданій довідці записано: «Чокалюка Михайла Дмитровича за недоцільністю дальшого утримання у виправно-трудовому таборі звільнити зі зняттям судимості».

Приїхавши на Буковину – серце огорнув смуток. Батько повернувся з тюрми інвалідом, згодом повернулася з висилки і мати. Конфіскованого майна не повернули і батьки мусіли тинятися по чужих людях. Батько з горя помер і Михайло, після повернення, його не застав.

Жити не було де, на роботу влаштуватися не міг – всюди відмовляли. За порадою сільського священика Івана Барана пішов в Чернівці до владики Євменія і з його благословення поновив навчання в Духовному училищі при консисторії.

1957 року в травні одружився з Кушнір Василиною Василівною. В цьому ж році я отримав сан диякона, а 12 липня – сан пресвітера.

На той час були священики, які вірно служили КДБ, були вухами і очима цього карального відділу; а були щирі, вірні священики патріоти, які правили богослужіння українською мовою. Таких священиків переслідувало КДБ, постійно викликали на допит, приходили до хати з перевірками, з різними питаннями. Згідно свідчення Григорія Бучаць- кого, який брав в цьому участь, отця Михайла хотіли вбити.

У сім’ї священика Михайла було шестеро дітей: троє хлопців і троє дівчат. Всі виховувалися в патріотично-християнському дусі. Сини отримали вищу богословську освіту з вченими ступенями «кандидат богословських наук». Старший син – митрополит Рівненський і Острозький Даниїл (Богдан Чокалюк, нині спочилий) досягнув вершини духовного сану, був членом Священного Синоду, головою ВЗЦВ, вів активну діяльність щодо утворення в Україні Помісної Церкви.

Дивлячись на життя борців за волю й незалежність нашої держави, розуміємо, не стала вона вільною сама собою без єдиної краплі крові. Вона вільна завдяки тим патріотам, які жертвували життям у боротьбі з ворогом. Ця жертва прийнята і від тих, хто вижив в цій боротьбі.

Провідник ОУН-УПА М.Тодорюк «Весна», звертаючись до М.Чокалюка говорив: «Я цього змагу не переживу. Про це навіть мови нема. Я загину. А якщо ти залишишся живим, не забудь про мене...». Не забув! Протоієрей Михайло був ініціатором спорудження пам’ятника воїнам УПА в с. Стара Жадова, на якому перше прізвище та ім’я – Тодорюк Михайло. Написав книжку «Хресна дорога до незалежності», в якій з великим пієтом згадує подвиги «Весни».

Сам священик Михайло неодноразово говорив: «Я ніколи не втрачав віри в Бога. Ніколи не думав, що переживу ці страшні роки тортур і поневірянь».

Вічна слава Героям, які поклали життя своє в нерівній боротьбі за волю й незалежність України!!!

Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С. 462-464