ВАСИЛЬ БОГДАНОВИЧ МОРОЗ (20.11.1889-1942)
НАРОДИВСЯ 20 листопада 1889 р. у селі Хрещатик Кіцманського повіту на Буковині у селянській родині Тодосія Мороза, яка мала близько 5 гектарів землі і невелике господарство. З 1903 по 1908 роки навчався в 2-ій державній цісарсько-королівській гімназії в Чернівцях, а в 1908-1909-му як приватник. Двічі піддавався іспитові на зрілість: перший раз 24 вересня 1912 року з відстрочкою на шість місяці в, другий - 17 лютого 1913 року, коли був визнаний зрілим більшістю голосів [1, арк. 39].
У 1913-1914 роках навчався в Чернівецькому університеті, у 1915-му - у Віденському. Перша світова війна перервала навчання юнака і закинула його в Німеччину у місто Раштадт, де він працював перекладачем у таборі для російських військовополонених, серед яких було багато українців. Тут він організовує школу для полонених. Сам виступає з лекціями на історичні, географічні та суспільно-політичні теми. Уважно прислухається і придивляється до того, що діється у світі. Зокрема, він прихильно сприйняв і російську революцію, і те, що розпалась Австро-Угорська монархія. Російська революція збудила в душі Василя сподівання, що не сьогодні-завтра і його рідна Буковина, яку в жовтні 1918-го захопила королівська Румунія, приєднається до Великої України.
У 1918 1920 роках Василь Тодосійович живе в Берліні, займається перекладами з німецької на українську. Зокрема, для українських галицьких видавництв він перекладав науково-популярні твори Оренштейна, а водночас в жовтня 1921 року працює консультантом в бюро репатріації російських військовополонених на батьківщину.
У 1920 році за рекомендацією Вільгельма Піка його приймають до дав Комуністичної партії Німеччини.
Восени 1921 року в Берлін прибув новий повноважний представник УРСР Володимир Християнович Ауссем. Він набирав собі співробітників і, дізнавшись, що Василь Мороз дооре володіє українською, російською і німецькою мовами, за рекомендацією ЦК КПН взяв його у своє розпорядження на посаду секретаря повпредства. Ці обов’язки він виконував до кінця 1923 року [2].
У 1922 році В.Т. Мороз приймає громадянство СРСР, до цього часу він був австрійським підданим.
Працюючи в повпредстві, він у жовтні 1921 року вступає в Берлінський університет на філологічний факультет, який закінчив у 1923 році. При університеті діяли дві студентські організації: “Спілка” - петлюрівської орієнтації і “Громада українських студентів” - зміновіховського плану. Василь Тодосійович був прихильником зміновіховської громади і брав участь у її роботі.
Він виступав на зборах студентів з доповідями. Крім того, за завданням Ауссема вів роботу серед студентів, щоб схилити їх на бік радянської влади.
На початку 1924 року повпредство УРСР в Берліні було ліквідоване, і Василя Тодосійовича відправляють у Харків у розпорядження ЦК КП(б)У, куди й прибув у квітні 1924 року.
Адаптація до життя в країні соціалізму проходила небезболісно: повсюди відчувалися великі нестачі харчів, одягу, взуття, ще живий був відгомін голоду 1922 року. До того ж тут Мороз потрапив у поле постійного стеження. Усюди діяли партосередки, профспілкові комітети. На нього всюди дивилися підозріло, як на чужака.
Нам не вдалося встановити, коли саме і де Василь Тодосійович змінив своє по батькові на Богдановича. Очевидно, прибувши в Радянський Союз, з єдиною метою, щоб румунська сигуранца не прив’язувала його до родичів і не переслідувала за сина чи брата більшовика.
Відразу ж після прибуття в Харків він поставив питання про вступ до КП(б)У. Його й прийняли у 1924 р., видавши партквиток № 0758959. З 1924-го по 1933 роки працював викладачем німецької мови в Інституті народної освіти, Харківському політехнічному інституті та Харківському державному університеті. Все ніби йшло добре. Предмет свій він знав досконало. Отже, з цього боку претензій не боявся. Але ж коли влада намітила тебе знищити, то гачок знайде.
7 лютого 1934 року в університеті появився наказ № 17, в якому говорилось:
“Викладача німецької мови т. Мороза, як представника буржуазної методології, який не забезпечив читання ідеологічно витриманого курсу, з роботи в Харківському державному університеті зняти.
Ректор ХДУ Блудов
Секретар Сіастенов ” [2, арк. 12].
Машина закрутилась.
Перед нами протокол № 26 комісії по чистці парторганізації Харківського державного університету економічного, історичного і літературного факультетів від 27 листопада 1934 року. Присутніх членів партії - 95, комсомольців - 189, безпартійних - 83. Всього 367 осіб. Немало як для чистки.
Відзначено, що до 1914 року навчався на Буковині, з 1914 по 1920 - працював у таборах для військовополонених, в 1920-1921 роках - у Берліні в комісії в справах військовополонених, в 1922-1923 - в повпредстві УРСР у Німеччині.
У 1924-му відкомандирований у розпорядження ЦК КП(б)У. З 1924-го по 1933 рр. - викладач німецької мови в ІНО, ХШПО, ХДУ і Головліті. В даний час працює в Москві в “Учпедгізі”.
У 1912-1914 - перебував у СДПБ (Соціал-демократичній партії Буковини).
З 1920-1924 - перебував у КПН.
Які мав стягнення?
У 1929 році від Харківської комісії по чистці за пасивне перебування в партії - на вид.
У 1931 році - від парткомітету ХДУ за несплату членських внесків - догана.
В 1933 році - від парткомітету ХДУ за те, що приховав своє перебування в СДПБ, за блок з контрреволюціонером Нємчиновим і за пасивне перебування в партії - виключений із партії [З, арк. 101-104].
Василь Богданович не погодився з таким рішенням. Звернувся з апеляцією в Центральну комісію ВКП(б) по чистці. Довго чекав реакції на заяву. Нарешті одержав виклик з Москви бути на засіданні комісії 15 вересня 1935 року. Розгляд був коротким. Апеляцію відхилили, а рішення Харківської обласної комісії по чистці про виключення Мороза В.Б. із ВКП(б) як вихідця з опортуністичної соціал-демократичної партії, а також за відсутність ідейної більшовицької витримки та партійну пасивність - підтвердили.
Мороз зрозумів, що його впіймали в капкан недовіри і навряд чи йому вдасться з нього вирватись.
Після повернення з Москви В.Б. Мороз уже був готовий для того, щоб його арештувати і кинути у виправно-трудові табори. Чекати довелося недовго.
28 березня 1936 року співробітнику НКВС Тимошенку було видано ордер № 158 на обшук і арешт Мороза В.Б. Ця операція була успішно проведена, Мороза відправили в спецкорпус № 1, камеру № 29 Харківського обласного управління НКВС.
А наступного дня начальник економічного відділу капітан держбезпеки НКВС УРСР Арров розглянув матеріали про “злочинну” діяльність Мороза Василя Богдановича, виключеного із членів КП(б)У, яка проявилася нібито в тому, що він, будучи учасником контрреволюційного фашистського підпілля, за завданням іноземних держав проводив контрреволюційну агітацію за скинення радянської влади та відновлення капіталістичного ладу, знайшов у його діях ознаки злочинів, передбачених статтями 54-10 і 54-11 КК УРСР і постановив розпочати попереднє слідство.
Василь Богданович сидів як приголомшений у в’язниці і не знав, що хочуть з ним робити. Тільки 7 квітня йому оголосили постанову на арешт. Слід сказати, що 28 березня 1936 року заступник обласного прокурора Леонов підписав цю постанову, давши санкцію на арешт не тільки Мороза В.Б., а й Рози Львівни Хемічук та Євгенії Юліївни Тоціус, які звинувачувалися за цими ж статтями.
У зв’язку із ситуацією, що закручувалася навколо Мороза, який із 7 лютого 1934 року ходив безробітний, його дружина Парасковія Михайлівна, уродженка м. Вашківці на Буковині, скориставшись переїздом інституту іноземних мов із Харкова до Києва, забрала з собою трьох дітей - Максима 13 літ, Мая - 11 літ і п’ятнадцятилітню дочку Галю - і переїхала в нову столицю, сподіваючись врятувати і себе, і дітей від спецпоселення. Василю Богдановичу тим часом викручували руки і мізки.
Слідчі всі патріотичні пориви В.Б. Мороза намагалися перевернути з ніг на голову і витрактувати як контрреволюційні, спрямовані на підрив радянської влади. Його щира розповідь про те, як він учився, де працював, з ким листувався, що робив для активізації комуністичного руху в окупованій Румунією Буковині Арров сприймав як замасковані контрреволюційні дії.
29 березня 1936 року, наприклад, він ставив такі питання (подаємо за оригіналом):
“ВОПРОС: Когда и под влиянием чего Вы стали на контрреволюционный путь?
Ответ: Никогда и никакой контрреволюционной деятельности, направленной против советской власти я не проводил как во время пребывания за границей, так и с момента приезда в Советский Союз.
Вопрос: Принимали ли Вы участие в украинской контрреволюционной организации, и что Вам известно о деятельности таковой как за границей, так и в СССР?
Ответ: В украинской контрреволюционной организации я никакого участия не принимал, и о ее деятельности за границей и на территории УССР мне ничего не было известно до момента ареста участников этой организации, среди которых оказались мои знакомые: Дятлов, Гуцуляк, Потылицкий и Иванчевский.
Конечно, если бы я знал их контрреволюционную деятельность, то как член КП(б)У своевременно заявил бы об этом соответствующим организациям...” [2, арк. 18].
В.Б. Мороз не розумів, що згадані ним його знайомі були пришиті білими нитками до УВО чи якоїсь іншої “контрреволюційної організації” безвинно, так як і його намагались пришити.
Допити йшли один за одним. В основному нічні, з побоями і тортурами. Слідчі ламали Мороза, вимагали від нього потрібних їм зізнань. І добилися свого. Ще 25 квітня на стандартне запитання слідчого, з якого часу він став членом УВО і хто, крім нього, Гуцуляка, Канюка входив до буковинської контрреволюційної групи цієї організації, він відповів, як і раніше: “Я ні в яких контрреволюційних організаціях ніколи не був! ” [2, арк. 40].
А вже через два дні на допиті 27 квітня на запитання слідчого, чи визнає себе винним, відповів:
"Визнаю себе винним в приналежності і участі в контрреволюційній групі буковинців ”.
“Вопрос: Кто входил в состав буковинской контрреволюционной группы?
Ответ: В состав контрреволюционной группы входили следующие буковинцы: Гуцуляк, Канюк, Савчук, Я-Мороз, Гаврилюк, Хемичук и Поддубный. Последний хотя и не буковинец, но примыкал к нашей контрреволюционной группе.
Вопрос: Кто являлся руководителем данной группы?
Ответ: Руководителем данной контрреволюционной группы являлся Гуцуляк Семен.
Вопрос: От кого получал руководство и направление в контрреволюционной деятельности Гуцуляк?
Ответ: По приезда Гуцуляка в Харьков, отдельные члены нашей контрреволюционной группы как-то Канюк и Савчук поддерживали связь и получали направление в контрреволюционной деятельности от Левицкого Михаила. С момента приезда Гуцуляка осенью 1925 года связь с Левицким была прекращена, по каким причинам мне не известно, и принявший руководство нашей группой Гуцуляк всецело стал находиться под руководством Максимовича, который в свою очередь был связан и получал направление в контрреволюционной работе от Шумского.
Вопрос: Какая конечная цель контрреволюционной группы?
Ответ: Конечной целью нашей контрреволюционной группы, как мне известно из заседаний членов контрреволюционной группы, происходивших на квартире Гуцуляка, на которых присутствовал и я, было получение автономии Буковины. Эту цель я полностью разделял наравне с другими членами нашей контрреволюционной группы " [2, арк. 49].
Як кажуть, говорила-балакала. То де ж тут контрреволюція? Буковина ж то окупована Румунією? Про яку автономію йдеться? Просто блуд.
І хоч у слідчих зі звинуваченнями Мороза і його “доказами” явно не витанцьовувалось, помічник прокурора по спецсправах Липський 20 червня 1936 року підписав “Заключение по делу по обвинению Мороза Василия Богдановича, обвиняемого по статьям 54-10, 54-11 УК УССР”, в якому твердив:
“Материалами следствия установлено, что Мороз является старым украинским националистом, с 1912 по 1914 год являлся членам Социал-демократической организации Буковины, пропагандируя идеи национального объединения с украинской буржуазией (см. вещдок “Робітничий прапор ” № 2). С1920 по 1924 г. с двурушнической целью проник в члены КПГ, входя в Берлинскую контрреволюционно-националистическую организацию, прикрывавшуюся названием “Украинской национальной группы", ставившей себе задачу переброски в УССР украинских националистических кадров в целях подготовки восстания против советской власти... ” [2, арк. 93].
Прокурор обвинувальний висновок ХОУ НКВС затвердив, з пропозицією ув’язнити Мороза В.Б. на 5 років у ВТТ погодився.
У липні 1936 року справа Мороза розглядалася у Києві. Оперуповноважений економічного відділу УДБ сержант держбезпеки Глебов, начальник 3-го відділення старший лейтенант держбезпеки Чечерський і начальник економічного відділу УДБ НКВС УРСР комісар держбезпеки 3 рангу Мазо прийняли постанову про направлення слідчої справи № 7929 Мороза В.Б. на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР з клопотанням про ув’язнення Мороза у ВТТ строком на 5 років.
Заступник наркома внутрішніх справ УРСР Кацнельсон 4 жовтня 1936 року затвердив цю постанову.
22 листопада 1936 року ОН при наркомі внутрішніх справ СРСР засудила Мороза В.Б. за контрреволюційну діяльність до 5 років у ВТТ, рахуючи строк з 29 березня 1936 року.
Цікаво почитати акт лікарської комісії санвідділу АГВ ХОУ НЬСВС від 10 липня 1936 року про стан здоров’я арештованого. Лікарі Герекке та Озер’єр встановили діагноз: міастенія серця, недокрів’я і знесилення від недостатку харчування. Але протипоказань з боку здоров’я для направлення Мороза В.Б. в концтабір лікарі не знайшли.
Відбував Василь Богданович незаслужене покарання до весни 1941 року. У квітні прибув у Київ до дружини й дітей, але жити йому в столиці не дозволили, тому поселився у Білій Церкві. Пізньої осені 1941-го, коли німці окупували Київ, він прибув до сім’ї. Добре володіючи німецькою мовою, влаштувався конторником у готелі, де його дружина працювала прибиральницею. Але восени 1942 року між Морозом і шефом готелю Фріцом Локком несподівано виникла гостра суперечка, після якої гестапо заарештувало Мороза і без суду розстріляло у Бабиному Яру.
25 березня 1960 року Президія Харківського обласного суду скасувала постанову ОН при НКВС СРСР від 22 листопада 1936 року відносно Мороза В.Б., справу судочинством припинила за недоведеністю звинувачення.
Джерела та література
1. ДАЧО. - Ф. 350. - Оп. 2. - Спр. 9. - Арк. 39.
2. ДА СБУ ХО, кримінально-слідча справа № 250167 ФП на Мороза В.Б.
3. ЦДАГОУ. - Ф. 58.-Оп. І.-Спр. 110.
м. Чернівці 21 червня 2006 року
Надруковано: Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга 1. – Чернівці: Книга пам'яті України, 2007. - С. 502-506