Іван Бульбук

НЕ ЗАБУВАЙМО БОРЦІВ ЗА УКРАЇНСЬКУ ВОЛЮ

Із закінченням бойових дій влітку та осінню 1944 року на території Чернівецької області майже всюди було швидко відновлено діяльність партійних і радянських органів та громадських організацій. Перед більшовицьким режимом було поставлене завдання привести суспільно-громадське життя усіх районів у повну відповідність з існуючою радянською системою. Особливо важливою була проблема ідейно-політичного виховання населення в дусі комуністичної ідеології, суть якої зводилася до того, щоб приховати від народу правду про злочини влади, всіма засобами терору відлучити людей від звички думати і оцінювати події самим, примусити їх бачити те, чого не було, стверджувати протилежне тому, що бачили їхні очі і т.п.

Для широкомасштабної ідеологічної обробки населення компартія володіла величезним ідеологічним партійним, радянським, профспілковим і комсомольським активом, засобами масової інформації. Ця робота проводилася через жіночі ради, систему освіти, заклади культури і мистецтва. Натиск чинився дуже великий. Однак у старшого покоління ця ідеологічна обробка не мала успіху. Пройшовши через австрійську та румунську буржуазні системи і зіткнувшись з радянською, старше покоління співставляло їх і реально оцінювало ситуацію. У розмовах серед селян сіл Стрілецький Кут, Ревне, Бурдей, Біла нерідко можна було почути, що “при румунах була добра босота, не давала жити людям, а тут ще більша босота. І ті брехали, і ці брешуть...”

З допомогою насаджування в кожному селі агентурно-інформаційного апарату, репресивні органи швидко виявляли інакомислячих і притягували їх до кримінальної відповідальності за антирадянську діяльність, не кажучи вже про тих, хто відверто виступав проти нової влади.

Щоб швидше добитись поставленої мети, більшовицький режим вдавався до залучення вихідців із місцевого населення до влади, призначаючи їх на найнижчі керівні посади. Вибирали малограмотних і бідних. Роздуваючи класову ворожнечу між місцевими жителями різної заможності, влада роз’єднувала їх, намагаючись втягнути у непримиренну політичну і навіть братовбивчу війну, щоб за допомогою своїх прихильників серед них виконати найбільш неприємну “чорнову” роботу по колективізації сільського господарства, збиранню непосильних податків, боротьбі із загонами УПА чи зміцненню радянської влади в наших селах. Так, у протоколі № 2 засідання сільської ради с. Стрілецький Кут від 15 липня 1947 року говориться: “Присутні члени сільської ради Олійник Василь Дмитрович, Боднар Василь Якович, Боднарюк Костянтин Миколайович, Семенович Раїфта Олексіївна, Тащук Георгій Ананійович при підтримці селян-бідняків Боднарюка В.М., Бульбука В.С., Оленюка В., Радомського Д., Буряка К., Оленюк Марії, Волощук Мидорії, Волощук М.П., Тащука Дмитра, Гаджука Івана, Бурак Зої В., Ковалюк М.С. слухали та затверджували характеристики на куркулів с. Стрілецький Кут Каленюка Георгія Степановича, Тащука Олекси Костянтиновича, Тащука Гаврила Миколайовича, Тащука Василя Тимофійовича, Демчук Анну Дмитрівну, Тащук Рахілю Георгіївну, Штефаницю Захарія, Скиданюка Петра Олексійовича, Тащука Дмитра Костянтиновича. Постановили затвердити характеристики на куркулів - селян, які мали свою землю, свій реманент. Так, Тащук Олекса Костянтинович мав у своєму користуванні 3,1 га ріллі, 0,52 га городів, 0,15 га саду, 0,52 га лісу, плуг, 2-х коней, віз, сани, 2 борони, віялку, січкарню, 1 корову. А Каленюк Георгій Степанович мав 8,92 га ріллі, 0,96 га городу, 0,07 га саду, 0,79 га лісу, 3-х коней, 3-х корів, млин на річці Прут, кінну молотарку, сіялку, плуг, 2 борони, віз, сани й січкарню”. Підписали цей протокол голова сільської ради Тащук та секретар Боднарюк.

Саме завдяки діяльності сільських активістів частина жителів наших сіл була репресована в перші післявоєнні роки. Чи не першим після війни заарештували 19 грудня 1946 року Каленюка Георгія Степановича, 1894 р.н., нібито за пособництво ОУН. Два місяці тримали в тюрмі в Чернівцях і 18.02.1947 р. справу припинили.

Донька Марія розповідає, що перший раз батька заарештували за політику, за те, що за Румунії люди збирали по 500 лей допомоги для вільної України. Батько теж здавав гроші. Потім над здавачами знущалися румуни, а в 1946-1947 роках і совіти.

За румунів тато купив за свої гроші бібліотеку для сільської читальні, це й була його політика... А ще допоміг переправитися через Прут трьом воякам УПА. їх потім зловили і почалося... Арештували і кілька місяців батько сидів у НКВС під слідством. Постраждали всі члени сім’ї. Доказів не було і його випустили. Але прийшла велика хлібоздача на всіх маєтних. Тато все здав. Через 2-3 тижні знов прийшли, наказали здавати повторно, але вже вдвічі більше. Коли й це виконали, принесли нове зобов’язання - утричі більше. Батько дуже надіявся на добрі зміни. Зібрав усе насіння і заховав у сестри. Сам думав переховуватися. Але сексоти видали. Відбувся показний суд. 10 років тюрми, 5 років вислання, 3 роки позбавлення прав.Батько був дуже добрий господар, все обліковував. Багато всього знав і в землеробстві, і в техніці. Умів навіть зуби добре рвати. Мав у господарстві різну техніку.

Насильницька хлібозаготівельна політика 1946-1947 років призвела до голодомору. Суспільна колективізація і радянізація, а також масові репресії призвели до загострення політичної ситуації в краї, яка проявилась в активізації ОУН та УПА. Щоб підірвати матеріальну і продовольчу базу боївок УПА, органи радянської влади з новими зусиллями продовжили репресії проти українського населення, виселяючи багато сімей із районів активних дій повстанців до Сибіру і Крайньої Півночі. Частина жителів Стрілецького Кута пройшла через табори ГУЛАГу.

Василь Тодорович Василович, 1893 року народження. У 30-х роках брав активну участь у пропаганді українського слова, був активним відвідувачем читальні, за що його переслідувала румунська окупаційна влада, а в 1943 р. за просвітницьку діяльність він був убитий.

Катерина Гаврилівна Василович, 1896 року народження. В роки панування на Буковині румунських властей разом зі своїм чоловіком Василем Тодоровичем брала активну участь у роботі хати-читальні, займалася просвітницькою діяльністю серед населення. Після смерті чоловіка стала зв’язковою УПА, допомагала в передислокації боївок УПА по території області. Одного разу боївка прийшла в село. Катерині Гаврилівні було доручено спекти три випічки хліба і з допомогою місцевих жителів переправити в ліс. Це завдання вона виконала. У вересні 1944 року під час бою в районі села Шубранець Заставнівського району було поранено бійця УПА і зв’язкова цього села попросила Катерину Гаврилівну переховати його. Жінка погодилась. У стодолі біля своєї хати вона влаштувала з околотів притулок, в якому поселився поранений боєць з дівчиною-санітаркою. Катерина Гаврилівна уважно доглядала їх, але згодом помітила, що її хатою, яка знаходилась під середньою горою, почали цікавитись місцеві активісти. Вирішено було переправити пораненого бійця через річку Прут у с. Мамаївці. В неділю, запрягши коня, домовившись на поромі про перевіз, Катерина Гаврилівна, накривши на возі пораненого бійця, вирушила до місця перевозу. Вільно зайшла на пором, але як тільки він досяг лівого берега Прута, всі побачили на протилежному березі групу озброєних людей, які направивши на них гвинтівки, кричали: “Стій, назад!” Боячись кровопролиття, поромник повернувся назад до правого берега. Катерина Гаврилівна разом із пораненим бійцем та санітаркою була заарештована. 26 березня 1945 р. військовий трибунал військ НКВС Чернівецької області за ст. ст. 54-1 “а”, 54-11 КК УРСР засудив Василович Катерину Гаврилівну до 20 років каторжних робіт, поразки в правах на 5 років з конфіскацією майна. Слідом за Катериною Гаврилівною були репресовані її брат - священик сільської церкви Кушнірюк Іван Гаврилович, 1904 р.н., та сестра Струтинська Раїфта Гаврилівна, 1886 р.н. Звільнилася Катерина Гаврилівна з каторжних таборів 8 червня 1956 р. Померла в рідному селі в 1976 р. Реабілітована Чернівецькою облпрокуратурою 15 серпня 1991 р. на підставі Закону України від 17 квітня 1991 р.

Кушнірюк Іван Гаврилович закінчив теологічний факультет Чернівецького університету, працював священиком у Стрілецькокутській церкві. В 1940 році був заарештований і засуджений. Підстава: за спробу виїхати до Німеччини. Після таборів був висланий у Північний Казахстан, згодом повернувся на Буковину, реабілітований, помер у 1979 році в Чернівцях.

Кушнірюк Георгій Гаврилович, 1884 року народження. Заарештований у 1944 р. за просвітницьку діяльність, за те, що в період румунської окупації краю працював учителем. Помер під час слідства. Його дружина Кушнірюк Марія Георгіївна, 1899 року народження, та дочка Кушнірюк Надія Георгіївна, 1920 року народження, в 1944 році були заарештовані і засуджені. Марія Георгіївна відбувала покарання в Іркутській області, дочка Надія - в Норильлазі Красноярського краю Російської Федерації.

Сім’я Струтинських у період румунської окупації теж займалася просвітницькою діяльністю, організовувала в своєму будинку читальню, в якій вечорами збиралися дівчата та хлопці, щоб почитати українські газети, обговорити найважливіші політичні події. Але з приходом радянських військ за сім’єю почали слідкувати. Восени 1944 року Струтинський Олекса Васильович та його дружина Раїфта Г аврилівна були заарештовані і засуджені як “соціально небезпечний елемент” (СНЕ). Обоє не повернулися додому.

Дмитро Тодосійович Гаджук, 1901 р.н. і його сім’я:
Гаджук Параска Георгіївна, 1895 р.н., Гаджук Василь Дмитрович, 1931 р.н., Гаджук Іван Дмитрович, 1933 р.н., Гаджук Михайло Дмитрович, 1937 р.н., Гаджук Марія Дмитрівна, 1925 р.н., Гаджук Анна Дмитрівна, 1925 р.н.

Сім’я Дмитра Тодосійовича Гаджука в період румунської окупації краю займалась просвітницькою діяльністю в селі. При радянській владі за доносом місцевих активістів їхня хата була оточена загоном міліції. їм наказали не виходити з хати. В той час до будинку під’їхав віз, запряжений парою коней. Сім’я склала, що могла, на віз і в оточенні міліції рушила на Чернівці. Все, що залишилося з їхнього власного майна та худоби, забрали “добрі люди” в сільську раду. Будинок закрили і опечатали. Військовий трибунал військ НКВС у складі майора юстиції Разуваева, членів трибуналу Курчієва і Бочкова 26 березня 1945 року виніс вирок: 15 років позбавлення волі і 5 років позбавлення політичних прав з конфіскацією всього майна. Дружина Параска Георгіївна і п’ятеро дітей за постановою Особливої наради при МДБ СРСР № 33 від 19.10.1946 р. були вислані на 5 років в Архангельську область Російської Федерації. Дмитро Тодосійович помер в місцях позбавлення волі 4 серпня 1945 року, а жінка разом із дітьми після спецпоселення повернулася додому. Але їм їхнє особисте майно та хату не віддали, бо в ній спочатку відкрили медичний пункт, а потім сільську бібліотеку. Сім’я ж, після повернення, змушена була тулитися по чужих хатах. їм не дозволили збудувати новий будинок. Так була репресована і знищена працьовита, чесна, патріотична сім’я Гаджуків. На сьогоднішній день в живих немає нікого.

Трагічною була доля Шумки Василя Мироновича - “Лугового”, командира Буковинської української самооборонної армії (БУСА). Не зумівши схопити “Лугового”, слідчий НКВС капітан Шмельов наказав заарештувати його сім’ю - дружину Марію Василівну, дочку Євгенію Василівну, сина Ореста Васильовича та тещу Ковалюк Анастасію Тимофіївну. Сім’ю посадили на підводу і повезли в Чернівці, а їхнє майно розграбували місцеві активісти. Довго про родину Василя Шумки нічого не було чути. Тільки в 1956 році Марія Василівна повернулася із заслання сама. Розповідала, що на етапі, захворівши на тиф, померли її син, дочка і мама.

Вона просто руками викопувала їм могили і так похоронила своїх рідних. У таборах Воркута Марія Василівна зустрілася з сім’єю Унгурянів із с. Біла. Взяла під свою опіку двох їхніх хлопців, один з яких після повернення в рідні краї був учителем фізкультури Стрілецько- кутської СШ, а другий - Унгурян Іларій Дмитрович -головою Білянської сільської ради. Марія Василівна Шумка померла в 1978 р. у Стрілецькому Куті і похована на сільському цвинтарі.

За зв’язок з боївками УПА були заарештовані і засуджені Стрільчук Георгій Дем’янович та його дружина Марія Костянтинівна, залишивши в своєї сестри двох синів - інваліда Василя та немовля Іванка. Працювали на шахтах Караганди. Повернулися додому з підірваним здоров’ям. Всі померли і поховані в Стрілецькому Куті.

Паралізованою повернулася додому зв’язкова УПА Маєвська Марія Василівна, яка була заарештована і засуджена в 1944 році. Відбувала покарання у Воркуті. Повернулася додому хворою і, не маючи сім’ї, власної хати і засобів для існування, жила по сусідах, користуючись притулком, який надавали односельчани.

Паладійчук Марію Іллівну було заарештовано за те, що її чоловік Паладійчук Семен був активним вояком УПА. Марію Іллівну засудили до 10 років позбавлення волі, а трьох її малолітніх дітей влада оформила в школу-інтернат. Повернулася Марія Іллівна з в’язниці в 1956 році. Нині проживає в м. Чернівці.

Довгі роки мучився в північних районах СРСР Тащук Семен Миколайович, якого було засуджено за те, що його батьки були добрими газдами. Працював на золотих копальнях у Сибіру.

Слідчі НКВС заарештували молоду жінку Жукотинську Марію за те, що у себе в стайні переховувала вояків УПА. Сусіди вислідили її і донесли органам влади. Після відбування покарання вона повернулася додому. Померла і похована в Стрілецькому Куті.

Все далі і далі відходять від нас ті важкі й жорстокі роки, коли всі, хто боровся за волю України, поневірялися у таборах ГУЛАГу. Сьогодні багатьох вже немає серед нас. Тому наші розповіді такі скупі. Але ми хочемо, щоб всі пам’ятали про їхню трагічну і героїчну боротьбу за українську волю, щоб шанували їхні імена, їхні могили, їхню славу, поки живемо ми на цій землі.

Опрацював Іван Фостій

с. Стрілецький Кут Кіцманського р-ну 
11.03.1999 р.

Надруковано: Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга друга. Чернівці: Книга пам'яті України, 2010. С. 339-342