Народився в 1917 році. Член ОУН з 1938 року, псевдо «Машиніст». В час визвольних змагань працював станичним Заставнівщини. Арештований наприкінці 1944 року. Засуджений воєнним трибуналом Чернівецької області терміном на 15 років каторжних робіт. Присуд відбував в концтаборах Пермі, Тайшету, Братська, Магадана. Звільнений в 1956 році.
У своєму житті зазнав багато важких випробувань – підпілля, сутички з групами чекістів, нічні допити, мордування, етапи, важка каторжна праця на Колимських уранових рудниках. Але національної ідеї й України не зрікся. Повернення в Україну також було важким.
Не приймали на Батьківщині, переслідували кагебісти, не міг влаштуватися на роботу. Але все минуло і настав час знову включитися в суспільно політичне життя краю. В час відновлення Незалежності України, в грудні місяці Іван Іванович згуртував колишніх політв’язнів в одному Товаристві й очолював його до останніх днів свого життя. Після його смерті Товариство очолив його син Богдан. Помічницею в усьому була дружина Івана Івановича п. Зінаїда і внучка Юля.
Родина Мартинюків встановила гранітний пам’ятник в м. Заставна. В селі Добринівці силами обласного Товариства встановлено пам’ятник невідомим повстанцям, які перейшли з Галичини в Добринівський ліс, лягли на спочинок і хтось доніс чекістам. Хлопців оточили і в жахливий спосіб всіх замордували. Їх в лісі знайшов Дмитро Дробот і розказав нам про цю трагедію. Також п. Дмитро розповів, як чекісти розстріляли 9 чоловіків і одну жінку. їх він знайшов в лісі Корнилове, а щоб їх люди не впізнали, майор-чекіст облив їхні обличчя бензином і спалив. Вшановуючи пам’ять загиблих патріотів, обласне Товариство допомогло встановити на місці їх загибелі пам’ятник. Встановлювати хрест допомагали молоді патріоти Юрій Марініч, Михайло Харитон, Олекса Ктитор, Віктор Лютик за участю селищного голови.
Після важкої хвороби Іван Мартинюк відійшов у засвіти 24 травня 2000 року. Похований в м. Заставна на новому цвинтарі.
Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С. 600