Актуальність питання опору місцевого населення Західної України а також Чернівецької області заходам і політиці радянської влади після її повернення на початку 1944 року, боротьби населення за здобуття Україною самостійності і незалежності, наразі лише зростає. За роки окупації, в умовах жорсткого терору як німецької, так і румунської влади стосовно українських націоналістів, ОУН вдалося створити мережу підпільних організацій, які функціонували практично в кожному буковинському селі, а також національні збройні сили – Українську повстанську армію.

Націоналістичне підпілля складало потужну силу, яка опиралася впровадженню радянською владою заходів з підкорення місцевого населення, примусу останнього до беззаперечного виконання будь-яких вимог органів влади. Останні полягали у пограбуванні селян під виглядом різноманітних заготівель продуктів, змушення його до безоплатного виконання трудових повинностей, до відмови від власності на землю та споруди в процесі колективізації, та згодом рабській праці в новоутворених колгоспах, готовність покинути місця проживання (в 1944 році проводилась масова кампанія примусового переселення на Донбас) тощо. Досягнути цього можна було лише після ліквідація організованого опору і підпілля ОУН.

Радянські каральні органи використовували широкий спектр заходів в боротьбі проти повстанців, від прямих військових дій, під час проведення внутрішніми військами НКВД «прочісувань» цілих районів і населених пунктів, насадження по селам мережі агентури та інформаторів, вибивання слідчими під тортурами від затриманих повстанців імен та адрес осіб, які допомагали повстанцям, організації збройних загонів «винищувальних батальйонів» які дислокувались в селах для боротьби з повстанцями, до найбільш неоднозначних методів – провокування місцевого населення до співпраці із спеціальними групами, часто шляхом тиску й іноді тортур, які маскувались під повстанські загони, з метою як вийти на справжні повстанські відділення, так і репресування спровокованого населення.

Водночас питання використання органами НКВД/МВД та НКГБ/МГБ загонів, які діяли під виглядом повстанців, залишається малодослідженим. Тривалий час їх існування взагалі заперечувалось. Лише внаслідок відкриття архівів радянських спецслужб і їх вивчення  з’явилася можливість вирішити питання існування спецгруп, специфіку їх діяльності, основні результати та їх роль в придушенні організованого опору й націоналістичного підпілля на Буковині.  

Щодо предмету дослідження та термінології важливо зауважити, що радянськими спецслужбами досить широко застосовувалась практика використання колишніх повстанців, затриманих в різних бойових умовах, чи які явилися з повинною в органи влади, для пошуку і знищення діючого підпілля. Як правило, їх намагались швидко «перевербувати» та відправити із завданням повернутися в підпілля, поки повстанці не запідозрили тривалої відсутності, з завданням «підвести боївку під наш оперативний удар» (в засідку), або ж схилити боївку до виходу з повинною. Такі повстанці, за радянською термінологією, називались (російською) «агентами-внутренниками». Якщо ж повстанець не мав можливості повернутися в підпілля, йому давалися завдання на вистеження  повстанців в околицях сіл, на маршрутах переходу повстанських відділень з одного села до іншого, в будинках сільських мешканців тощо. Як правило, таких повстанців називали «агенти-бойовики». Останніх також об’єднували в пошукові групи, які, діючи як слідопити та провідники, намагалися віднайти сліди перебування та пересування  повстанців. І власне інший спосіб використання колишніх повстанців, який і є предметом нашого дослідження – формування на базі них агентурно-бойових груп, до яких входили як повстанці, так і співробітники каральних органів, які маскувались під повстанські відділення та діючи у такий самий спосіб, із вигаданою правдоподібною легендою (часто – як група повстанців Галичини, яка шукає зв’язок із місцевими повстанцями) намагалася вийти на підпілля і зв’язатися з місцевою боївкою, для її ліквідації.

В радянських документах такі групи називаються по різному. Зокрема - «агентурно-бойові групи», «агентурні боївки», «спецгрупи» та «спецбоївки». Серед населення їх часто називали «переодягнені», чи по-буковинськи  «перебрані», або «тайні». Ми використовуватимемо усі згадані форми, які не мають відмінностей і називають одне і те ж явище.  Часто колишні повстанці в різний час використовувалися спочатку як «агенти-внутренники», після того як виконували поставлене завдання ставали «агентами-бойовиками», яких за необхідності об’єднували в спецбоївки.

Крім того, в дослідженні часто згадуватимуться учасники підпілля ОУН за їх позивними (псевдо), імена яких та їх посади в підпіллі не розшифровуватимемо через обмежений обсяг публікації. Можливі також згадування населених пунктів за їх адміністративної приналежністю станом на час, коли відбувалися вказані події (Садгірський, Вашківський, Чернівецький райони тощо). Також зауважимо про використання абревіатур радянських органів у їх оригінальному написанні (НКВД, МВД, НККГБ, МГБ). Стосовно термінології варто також зазначити, що в радянських документах повстанські боївки назвалися не інакше як «бандами», а повстанці – «бандитами», що слід пам’ятати при цитуванні радянських документів.

Хронологічними рамками дослідження  є час з вересня 1944 року, коли такі спецбоївки почали виникати, до середини 50-х років, коли наявні останні дані про їх використання радянськими каральними органами.

Практично всі документальні матеріали щодо діяльності зазначених спецгруп були в той чи інший час знищені. Відповідно до діловодства каральних органів того часу, на кожного агента-бойовика заводилася і велася окрема справа. Так само окремі справи заводилися на кожну із утворених спецбоївок, де зберігалися розпорядчі документи щодо їх утворення, плани їх діяльності, плани проведення окремих акцій та звіти про проведену роботу тощо. Наразі в архівах зберігається лише одна справа такого типу – Справа агентурно-бойової спецгрупи «Карпатці», яка зберігалася в архіві Чернівецького управління СБ України, а віднедавна передана на постійне зберігання до Галузевого державного архіву СБ України в Києві[1]. Справа містить документи щодо планування створення групи, план виходу і початкових дій спецгрупи, плани проведення групою окремих акцій, звітні довідки про роботу спецгрупи. Також наявні справи на кількох агентів-бойовиків, та численні їх характеристики, розміщені у різних справах.

Також серед важливих джерел для нашого дослідження є справа з довідкою про роботу спецгруп з моменту їх утворення восени 1944 року до червня 1945 року[2], в якій міститься відповідна доповідна записка з Чернівецької області[3]. Водночас вказані матеріали містять дані лише за вересень 1944 – квітень 1945 років, тоді як спецгрупи на території Буковини активно використовувалися ще й на початку 50-х років ХХ століття. Також, інформацію про діяльність агентурно-бойових груп можна віднайти у справі №2660 «Доповідна записка про агентуру УКДБ при РМ УРСР по Чернівецькій області із числа колишніх бандитів ОУН»[4]. В справі зібрані узагальнені характеристики на кожного із агентів із числа колишніх повстанців ОУН-УПА (всього 90 осіб), в тому числі учасників спецбоївок.

Також цінним джерелом є архівно-кримінальна справа на двох учасників спецбоївки («21» та «Граб»), заарештованих наприкінці 1948 року[5], які «являючись агентами оперативної боївки органів МГБ, використовуючи довіру органів, систематично порушували соціалістичну законність». Таким чином радянська правоохоронна система намагалася показати певне дотримання законності та боротьбу із «перегинами», тоді як незаконними були методи роботи вказаних спецгруп в цілому.

Інші матеріали, які проливають світло на роботу спецгруп, не систематизовані, уривчасті, розміщені несистемно в різних справах, що залишає широке поле для дослідників у їх пошуку та систематизації. Найбільше їх у справах агентурних розробок обласного, надрайонних та районних проводів ОУН, в рамках яких власне і планувалося створення та використання спецгруп. Серед цікавих знахідок – директива Народного комісара державної безпеки УРСР Савченко від 7 вересня 1944 року, якою ставилося завдання щодо створення таких груп та давалися вказівки щодо організації їх роботи[6], а також План організації і оперативної діяльності спецгрупи «Довбуші»[7], дуже детальний, а тому ймовірно типовий при створенні чи плануванні роботи спецгруп.

Загалом, поодинокі документи – планування окремих акцій спецгруп, агентурні донесення і звіти учасників бойових груп, звітні документи про кількість створених груп та результати їх діяльності тощо – дозволяють в цілому реконструювати використання провокаційних методів роботи радянськими спецслужбами.

Агентурно-бойові групи на теренах Буковини органи НКВД та НКГБ почали створювати восени 1944 року, відповідно до директиви Заступника Народного Комісара внутрішніх справ СРСР – Комісара Держбезпеки 2-го рангу Круглова № 2027 від 29 серпня 1944 року (на вказаний документ посилається обласне Управління НКВД, звітуючи в квітні 1945 року про проведену роботу)[8]. Стосовно НКГБ, в архівах зберігається розпорядження від 07.09.1944 року №1697/с[9], із вказівкою підготувати спеціальні групи агентів-бойовиків, кожну намічену операцію найуважнішим чином продумувати і оперативно готувати з метою уникнення втрат агентури і для можливості використання її в наступних операціях, в райцентрах створити спеціально підібрані конспіративні квартири для перетримання в них затриманих агентами-бойовиками оунівців і учасників УПА до передачі їх в розпорядження органів НКГБ, створені групи бойовиків постачати зброєю, усіх знищених агентами-бойовиками нелегалів і бандитів прискіпливо обшукувати, вилучати всю наявну при них зброю, документи, записи і цінності. Вже до 20 вересня пропонувалося подати спеціальну доповідну записку[10] про проведені заходи по створенню груп агентів-бойовиків, план діяльності кожної з них і детальні характеристики на особовий склад групи[11].

Як правило, спецбоївки утворювалися як за територіальним принципом – кожен райвідділ НКВД та НКГБ були зобов’язані мати по одній, а то й по 2-3 подібні групи, так і за «об’єктним» принципом, коли групи утворювалися з конкретною метою виходу на конкретну боївку чи провід, та їх ліквідацію.

Як зазначалося у звітній довідці про роботу спецгруп, «багато хто із бандитів УПА і оунівських підпільників, які явилися з повинною, зрозумівши важкість вчинених ними злочинів і бажаючи спокутувати свою вину перед Радянською владою, виявили бажання особисто брати участь в розгромі оунівського підпілля… По своєму зовнішньому вигляду і озброєнню, по знанню місцевих побутових особливостей, мови і конспіративному образу дій особовий склад спецгруп нічим не відрізняється від членів УПА, що вводить в оману апарат живого зв’язку і главарів відділень УПА і оунівського підпілля і дає можливість учасникам спецгруп вступати з ними в безпосередні зносини»[12].

Такі колишні повстанці були особливо небезпечними, оскільки знали особливості життя повстанців, стежки, якими повстанці ходили, когось із повстанських зв’язкових, форми і методи їх роботи, що дозволяло видавати себе за повстанців, які втратили зв’язок із керівництвом боївок чи із Проводом. Учасники таких груп приймали активну участь в прочісуванні лісових масивів для затримання повстанців, ходили в засади і секрети в місця ймовірного їх переходу з однієї місцевості на іншу, брали участь в затриманні виявлених «бандпособників» та передачі їх НКВД та НКГБ тощо.

Як правило такі групи займались рейдуванням, очікували в засідках на повстанців в місцях переходів з села в село, намагалися вийти на підпільну повстанську мережу, приходячи до місцевих мешканців з проханням зв’язати їх з місцевими боївками, або перевіряли місцевих на лояльність до радянської влади, вимагаючи надати якісь послуги (впустити переночувати, нагодувати чи провести до іншого села, передати «штафетку»), перевіряючи чи буде виконана вказівка із сільради про обов’язкове повідомлення про контакти із підпільниками. За їх інформацією каральні органи згодом проводили арешти і виселення. Часто такі агентурно-бойові групи, виявивши осіб, які співчували повстанцям, або які мали якісь контакти із ними, проводили їх допити, затримували та доставляли до райвідділів.  

Органи НКВД та НКГБ виконували вказані вказівки та створювали при райвідділах підпорядковані собі боївки. Звітували про їх роботу також окремо,  внаслідок чого загальну картину можна отримати накладаючи дані обох  каральних структур.

Зокрема, на виконання директиви, впродовж вересня 1944-середини квітня 1945 року органами НКВД утворено 25 спецгруп у 13 районах області, в складі яких було 106 осіб (як правило, чисельність груп коливалася від 3 до 6 чоловік). Вже у вересні 1944 року створена 1 спецгрупа (при Вижницькому РВ НКВД), в жовтні – 1 спецгрупа (при Чернівецькому РВ НКВД), в листопаді – 3 спецгрупи (2 при Чернівецькому РВ НКВД та 1 – Хотинському міськвідділі НКВД), в грудні – 5 спецгруп (1 при Новоселицькому, 3 – при Кельменецькому РВ НКВД та 1 – Сокирянському РВ НКВД), в січні 1945 року – 8 спецгруп (по 2 при Кельменецькому та Заставнівському РВ НКВД та по 1 – у Садгірському, Глибоцькому, Сторожинецькому та Вашківському РВ НКВД), в лютому 1945 р. – 2 спецгрупи (при Путильському РВ НКВД), в березні 1945 р. – 3 спецгрупи (при Путильському РВ НКВД) та в квітні 1945 року – 2 спецгрупи (в Кіцманському та Путильському РВ НКВД)[13].

Спецгрупу при Вижницькому РВ НКВД очолював (за позивними) «Макаров», в Новоселицькому – «Корольов», Кіцманському – «Яструб», Садгірському – «Тодор», Чернівецькому – «Іванцов», «Сміливий» і «Федорчук», Хотинському – «Васильєв», Путильському – «Зозуля», «Лейба» та «Туряк».

Усі підібрані для участі у спецгрупах особи прискіпливо перевірялись (окремим давалися окремі завдання для перевірки). З метою попередження їх можливого повернення до лав повстанців чи дворушництва від них відбиралися підписки, в яких вони попереджались, що в випадку втечі чи невиконання завдання їх близькі родичі будуть висилатись в Сибір, а коли їх згодом впіймають, то до них вже не буде ніякої поблажливості.

Впродовж вересня 1944-квітня 1945 років спецгрупами НКВД вбито 62 повстанці, затримано – 126 та схилено до добровільної явки з повинною – 83 осіб[14]. У щомісячному розрізі, «результати» роботи спецгруп були наступними: у жовтні 1944 року вбито 5 та захоплено 3 повстанця, в листопаді 1944 року – відповідно 19 та 23, в грудні 1944 року – 5 і 7, і у січні 1945 року вбито 11 і захоплено 32 повстанця[15].

У свою чергу, відповідно до подібної звітної довідки НКГБ, станом на 1 березня 1945 року органами НКГБ створено 54 агентурно-бойові групи, загальною чисельністю в 208 осіб і окремо 9 агентів-бойовиків одинаків. Станом на червень 1945 року спецбоївками вбито 53 повстанці (2 районних керівники ОУН, 2 підрайонних, 2 станичних, 4 керівники боївок УПА, 43 рядових повстанці), затримано і доставлено в райвідділи НКГБ 130 осіб. Крім того, в результаті проведеної складом боївок пропагандистської роботи виведено з повинною 566 чоловік в т.ч. 62 учасники УПА[16].

В західних областях України в цілому, станом на 20 червня 1945 року, діяло 156 спецгруп НКВД з загальною кількістю учасників в них 1783 особи. В результаті їх діяльності вбито 1980 членів ОУН та боївок, захоплено живими 2013 осіб[17].

Наприкінці травня 1945 року радянські каральні органи доповідали про розгром великих боївок на території Чернівецької області. Панувало відчуття, що повстанський рух близький до свого згасання. Внаслідок цього в середині травня 1945 року з НКГБ до обласних управлінь надійшла вказівка щодо поглибленої перевірки учасників агентурно-бойових груп та зменшення їх кількості. Відповідно впродовж травня-червня 1945 року, «по мірі розгрому підпілля ОУН і бандформувань УПА», Чернівецьке управління НКГБ проводило роботу по розпуску і очистці агентурно-бойових груп, внаслідок чого в області залишилося діючими 13 агентурно-бойових груп НКГБ з кількістю учасників в них – 50 осіб, а також 11 агентів-бойовиків. Згодом їх ще раз додатково прискіпливо вивчено, внаслідок чого станом на початок червня 1945 р. залишилося 6 агентурно-бойових груп з кількістю 27 агентів-бойовиків, а також 8 агентів-бойовиків одинаків[18].

Отже, станом на початок червня 1945 року більшість боївок були розформовані. Восени 1945 року Центр, а відтак і керівництво обласного управління НКВД запитувало райвідділи про результати роботи агентурно-бойових груп, проте райони звітували, що групи розпущені, відтак результатів роботи немає. Зокрема, керівництво Кіцманського райвідділу доповідало: «Бойові групи нами розпущені ще на початку серпня поточного року, і на даний час боївок при РВ НКВД немає»[19]. У свою чергу керівництво Глибоцького РВ констатує: «Існуючі в РВ НКГБ дві агентурні боївки в серпні місяці були розпущені і на даний час не існують»[20].

Проте наприкінці 1945 року агентурно-бойові групи створюються знову, і вже активно використовуються аж до початку 50-х років.  Водночас про це існують лише поодинокі дані.

Наприклад, в липні місяці 1945 р. із числа повстанців із боївки «Юрася», які вийшли з повинною, в Садгірському районі були організовані дві конспіративні групи: спецгрупа «Грізного» складалася із 7 осіб та діяла в лісах сіл Топорівці-Раранча (керував групою Іван Житарюк-«Грізний»), та спецгрупа «Бігуна» чисельністю 6 осіб на чолі із колишнім повстанцем Георгієм Борденюком-«Бігуном» діяла в районі сіл Шерівці Горішні-Шубранець-Васловівці. Основної мети – вийти на слід «Юрася» (Костянтина Майданського) та «Деркача» (Василя Кантеміра) агентурній боївці не вдалося. Водночас у звіті про роботу райвідділу за вересень 1947 року зазначалося, що в результаті проведених агентурно-оперативних заходів з використанням спецбоївки «Бігуна» нами на початку вересня 1947 року в селі Задубрівка Садгірського району була встановлена станична організація ОУН в складі 12 осіб, з яких затримано і заарештовано 7 осіб».

Спецгрупа «Віктора» створена в листопаді 1945 року на території Вижницького району, із колишніх повстанців боївки СБ ОУН «Віктора» (Сивко Віктор) у складі 6 бійців. 9 листопада 1945 р. «Віктор» явився з повинною в райвідділ НКВД, де його перевербували, присвоїли таке ж псевдо та поставили завдання – схилити до явки з повинною всю боївку. Він завдання виконав, і НКВД із них створило агентурно-бойову групу. За даними спецгрупи «Віктора», вже 15 листопада 1945 року була упіймана провідник ОУН Буковини по жіночій сітці «Одарка» (вона ж «Оксана» - Стефанія Понич із села Зеленів), а 18 листопада 1945 року за даними вказаної спецгрупи заарештований надрайонний керівник ОУН «Кирило» - «Ярема» - Кушнірюк Георгій із села Веренчанка Заставнівського району. Далі спецгрупу «Віктора» спрямували на захоплення провідника СБ Буковини «Кривоноса» і на розробку керівництва гірського надрайонного проводу ОУН.

З метою виходу на окружний провід ОУН Буковини і його ліквідації в квітні 1946 року створена агентурно-бойова група «Довбуши». В плані її утворення зазначалося: «на спеціальну групу «Довбуши» покласти агентурну і інші види розвідки (спостереження, опитування місцевих жителів) з метою встановлення місцезнаходження проводу ОУН. Спецгрупа повинна бути повністю законспірована і мати видимість оунівської боївки. Склад групи повинен бути підібраний із осіб, які відмінно знають побут і життя банд, мову населення, територію і інші якості здатних до самопожертви людей. В групі мати одного оперативного співробітника УМВД для агентурної роботи як серед населення, так і серед учасників групи, і прикріпити офіцера зв’язку»[21]. Всього до групи входили 13 осіб, керівник – «Довбуш», прикріплений до групи оперативний працівник – старший оперуповноважений ОББ УМВС лейтенант Дудчук під псевдо «Остап». Форма одягу – «така як використовується повстанцями, змішана». Продовольче забезпечення групи виділялося централізовано, щоб мінімізувати зайві контакти із місцевим населенням. Водночас зазначалося, що в незначній кількості допускається заготовка продуктів через встановлені зв’язки ОУН, «з метою створення видимості і звичаїв банди». Згідно розробленої легенди, «Довбуши» зведені в групу в місті Кимполунг націоналістичними елементами румунської еміграції і перекинуті на Буковину з завданням встановити контакт між українськими націоналістами Румунії та України, для чого прагнуть встановити зв’язок зі «Сталем». Одночасно – «насаджувати легендовану розвідувальну мережу для отримання даних про місцеперебування підпілля ОУН. Цими ж діями установлювати лояльність населення до Радянської влади і виявлення пособницької бази повстанців, виявляти провокаторів нашої агентури, шляхом заслання до них своїх розвідників і наступної перевірки його оперативним складом МВС у кого ця агентура перебуває на зв’язку, шляхом засилання своїх розвідників і методом легендованих комбінацій виявляти зв’язкових станичних і інші зв’язки ОУН вивчаючи їх з метою подальшої перевербовки. Для реалізації матеріалів отриманих шляхом розвідки проводити викрадення, захоплення цих зв’язків і вирішення подальшого питання з останніми».

Черговий етап активізації діяльності агентурно-бойових груп фіксується навесні 1948 року. Зокрема, в плані роботи обласного Управління на квітень 1948 року[22] передбачено, з метою розшуку і ліквідації керівного складу підпілля ОУН, яке діяло на території Чернівецької області, створити в області три агентурні боївки, а саме:

- агентурну боївку спеціального призначення із агентів-бойовиків «Веселий» (старший), «Чадра», «Сміливий», «Строгий», «Явір», «Клим» і бійця винищувального батальйону Кіцманського РВ МДБ Шварца. Перед боївкою поставити завдання виявлення зв’язків ОУНівського підпілля у Вижницькому і Путильському районах, легендуючи її як бандгрупу, яка прибула з Станіславської області;

- агентурну боївку при Вижницькому райвідділі МГБ в складі 6 агентів-бойовиків, у складі  заст.командира взводу винищувального батальйону Нестера (старший), а також агентів-бойовиків «Козуб», «Голуб», «Стріла», «Чижик», і бійця винищувального батальйону с.Черешенка Чернея. Перед боївкою поставити задачу розшуку і ліквідації учасників Вижницького районного проводу ОУН «Дорошенко», які діяли в гірських хуторах сіл Ростоки та Мариничі;

- створити агентурну боївку при Путильському райвідділі МГБ в кількості 7 осіб, включивши в неї агентів-бойовиків: «Разновон» (старший), «Дмитро», «Фландер», «Грабко» і ін. і закріпити її за ст. оперуповноваженим Путильського райвідділу МГБ лейтенантом Євдокимовим. Перед боївкою поставити задачу розшуку і ліквідації надрайонного проводу ОУН «Черемшини».

У звіті за грудень 1948 року Кіцманський райвідділ повідомляв: «У звітному місяці агентурно-бойова група РВ МДБ складалася із 5 агентів-бойовиків і використовувалась в основному на засадах в місцях ймовірного проходу повстанців. Впродовж місяця проведено 8 засад тривалістю від однієї доби до трьох – в основному в селі Суховерхів, де поранений керівник ОУН «Вишня» мав найбільш активні зв’язки, а також в селі Киселів, де по наявним даним повинні переховуватись «Скорий» та «Василь». Агентурно-бойова група використовувалась в проведенні агентурних комбінацій, за участю якої в селі Киселів були викриті 3 бандпособника, які мали зв’язок зі «Скорим» та «Василем», в тому числі і матір «Василя», яка знаходилася на нелегальному положенні, була по зв’язкам встановлена і негласно «знята» (затримана). Агентурно-бойова група також приймала участь в чекістсько-войськових операціях по виявленню осіб, які сприяли повстанцям – за її участю заарештовано лише впродовж місяця 10 місцевих жителів».

Крім того, з метою захоплення керівництва обласного проводу ОУН на початку 1952 року була створена агентурно-бойова група відділу 2-Н МГБ під назвою «Карпатці» (найбільш пізня згадка в архівних документах про функціонування спецгруп) в складі наступних агентів-бойовиків «Двадцятьп’ятий», «Осторожний», «Огонь», «Сокол», «Сміливий» і «Чумак». Старший групи – агент-бойовик «Двадцятьп’ятий», дії боївки координував майор МГБ Геркулесов[23]. Спецгрупа діяла впродовж весни 1952 року, у відповідній справі зберігаються звіти про контакти із місцевим населенням, із відповідним контролем – чи повідомили особи, з якими контактувала спецгрупа, органам влади про контакти із повстанцями. Зокрема, під звітом про дії спецгрупи за 25-27 травня 05.06.1952 року начальник відділу 2-Н склав довідку: «Ніхто з перелічених в довідці бандитських пособників відвіданих нашою спец-групою не прийшов в органи МГБ і не заявив до даного часу»[24]

Збереглися короткі характеристики окремих агентів-бойовиків, з яких можна зробити висновок про діяльність зазначених спецгруп. Наведемо короткі характеристики найбільш активних агентів-бойовиків[25]:

«25», уродженець Сумської області, в 1945-46 р.р. керівник СБ Сторожинецького районного проводу ОУН під псевдо «Орест» та «Степ», а потім організаційний керівник цього ж проводу. В лютому 1949 року негласно захоплений і завербований в якості агента. В складі агентурної боївки приймав участь у вбивстві референта «СБ» Буковинського окружного проводу ОУН «Макара», референта СБ Чернівецького надрайонного проводу ОУН «Юнака», керівника Вашківського районного проводу ОУН «Ваньки», кущового «Меча», кущових «Вітра», «Козака», «Лісового» і «Чумака», повстанця «Тихого».

«Вільний», житель села Василів, в підпіллі – бойовик охорони Заставнівського районного проводу ОУН «Лева» під псевдо «Чумак», в січні 1948 року явився з повинною. Приймав активну участь у вбивстві керівника СБ окружного проводу ОУН «Кривоноса», повстанців «Максима», «Пугача» і «Тура», по його свідченням органами МГБ заарештовано до 40 чоловік.

«Веселий», уродженець села Ревно, житель села Глиниця. Під псевдо «Хмара» був кущовим провідником ОУН в Кіцманському районі. В жовтні 1946 року завербований в якості агента-бойовика. Приймав безпосередню участь у вбивстві кущового «Комара» і його охоронця «Ваньки», а також в «Юрася», «Остапа», «Борця» та «Мирона». За його матеріалами заарештовано близько 150 осіб з цивільної мережі.

«Длінний», житель м.Заставна, до 1946 р. був бійцем винищувального батальйону в Заставні. В 1946 році включений в склад агентурно-бойової групи Заставнівського РВ МДБ. Приймав особисту участь у вбивстві повстанців «Мороз», «Грізний» і «Тур».

«Грабко», уродженець села Нові Бросківці. Воював в боївці «Річки». В червні 1945 року вийшов з повинною та був завербований в якості агента-бойовика. Схилив до явки з повинною інших учасників боївки «Річки», в результаті чого боївка повністю ліквідована, займався розшуком і розробкою учасників Сторожинецького районного проводу ОУН. За 1945-1949 роки по його даним заарештовано більше 15 осіб, які надавали допомогу ОУН. Направлявся в УМДБ Житомирської області де очолював агентурно-бойову групу по розшуку рейдуючої там боївки.

«Огонь»,  уродженець с.Іспас, під псевдо «Наливайко» в 1944-45 р.р. очолював боївку. В липні 1945 року був негласно затриманий, завербований і повернений в підпілля ОУН, згодом включений до складу спецбоївки і призначений її керівником. Особисто затримав референта по пропаганді Буковинського окружного проводу ОУН «Кирила» і референта жіночої мережі ОУН цього ж проводу «Одарку». По його даним була організована засада на сотню УПА «Білого», в результаті якої більшість учасників сотні були вбиті. Приймав участь в захопленні, керівника «СБ» Буковинського окружного проводу ОУН «Макара», керівника «СБ» Вашковецького районного і Чернівецького надрайонного проводів ОУН «Юнака», керівника Вижницького районного проводу ОУН «Дорошенко», керівника районного проводу ОУН «Ваньки», керівників кущових проводів ОУН «Пауна», «Козака», «Вітра» і «Меча», станичних ОУН «Чумака» і «Лісового», захоплений живим керівник Чернівецького надрайонного проводу ОУН «Григор», він же «Мартин». Ліквідував повстанців «Соловей», «Зорю», «Діда», «Ромку». По його даним органами держбезпеки виявлено і репресовано більше 60 осіб з цивільної повстанської мережі.

«Орєхов», уродженець села Берегомет Вижницького району, в підпіллі під псевдо «Моряк» був особистим охоронцем сотенного «Криги». 20 травня 1945 року вийшов з підпілля та вивів з повинною боївку «СБ» в кількості 7 повстанців. В складі агентурно-бойової групи особисто вбив референта зв’язку Буковинського окружного провода ОУН Корнієнко і бойовика його охорони «Рибака», станичного ОУН села Бросківці на псевдо «Соловей», захопив живим кущового ОУН «Павуна», засланий в Заставнівський районний провід ОУН «Лева» та разом із агентом-бойовиком «Сам-свій» ліквідував керівника кущової ОУН «Марко» та повстанця «Гамалія». В 1948 році перебував на виконанні спецзавдань в оперативній групі МГБ у м.Львів. Загалом особисто ліквідував більше 20 повстанців та виявив більше 30 прихильників ОУН з числа мирного населення, які були репресовані.

«Осторожний», уродженець с.Шубранець Садгірського району, із 1948 року – керівник Садгірського районного проводу ОУН на псевдо «Скорий» та «Рубан». В 1949 році вийшов з повинною, особисто ліквідував 12 активних повстанців, зокрема керівника Заставнівського надрайону «Кобзаря», керівника Кіцманського районного проводу ОУН «Вишні» та його охоронця «Василя», а також керівників районного проводу ОУН Городенківського району Івано-Франківської обалсті, і видав більше 50 місцевих мешканців, які допомагали підпіллю.

 «Прут», уродженець села Боянчук, перебував в боївці «Юрася» під псевдо «Славко». В листопаді 1947 року захоплений в полон, завербований і зарахований до складу спецбоївки. Приймав участь в ліквідації повстанців які діяли в Городенківському районі Івано-Франківської області, в травні-червні 1950 року – в УМГБ Закарпатської області. Неодноразово використовувався МГБ в проведенні агентурних комбінацій. За його участі було виявлено  та репресовано більше 50 чоловік, які допомагали повстанцям.

 «Сам-свій», уродженець села Дорошівці, під псевдо «Бігун» перебував в повстанських боївках. В травні 1947 року вийшов з повинною та включений в агентурно-бойову групу. Брав участь у вбивстві кущового «Марко» та його бойовика «Гамалії», кущового «Максима» і його бойовика «Пугача», станичного «Сміливого», приймав участь в захопленні в полон станичного ОУН «Ліс» та повстанців «Бурий» і «Петро». За його даними органами МГБ репресовано більше 100 осіб місцевої мережі ОУН. В 1950-51 р.р. використовувався по розшуку і ліквідації повстанців на території Львівської, Дрогобицької і Станіславської областей.

«Явір», уродженець села Слобода-Комарівці, перебував в боївці «Когута» під псевдо «Явір» та «Сокол». В травні 1945 року явився з повинною. За його участі в якості агента-бойовика захоплений живим учасник боївки «Когута» - «Квітка», особисто ним вбитий повстанець «Мороз», з його участю вбитий «Грізний» і захоплений живим повстанець «Орлик», спільно з бойовиком «Бігун» вбитий повстанець «Яків».

 «Сміливий», уродженець села Глиниця, станичний під псевдо «Корінь». 20 листопада 1946 року схилений до явки з повинною.  За його участі в складі агентурно-бойової групи в селі Усть-Путила вбиті кущовий ОУН «Гордий» і бойовик «Явір». В 1950 році він в складі агентурно-бойової групи приймав участь в ліквідації керівника Городенківського районного проводу ОУН «Мирона», керівника «СБ» того ж проводу – «Яреми», керівника кущової боївки ОУН «Грізного» і бойовика охорони «Хмари». По його даним заарештовано велику кількість членів ОУН по селам Вашківського району.

Щодо тактики і методів роботи спецгруп даних доволі небагато. Часто звіти радянських спецслужб обмежуються тільки фіксацією, що в тій чи іншій операції крали участь, окрім співробітників райвідділів, «істребків» та внутрішніх військ ще й агентурні боївки, не зазначаючи безпосередньо їх ролі. Відтак часто ліквідацію конкретних повстанців записували на свій рахунок і райвідділи МГБ, і внутрішні війська, і винищувальні батальйони, і кожен агент-бойовик із спецбоївки.

Водночас у низці випадків дії спецбоївок розписані більш детально. Наведемо кілька прикладів, які найбільш повно характеризують різні форми методи їх роботи,

В жовтні 1944 року в селах Бобівці-Бросківці Сторожинецького району була частково розгромлена боївка Стратейчука, до складу якої входили 33 особи (18 повстанців в тому бою було вбито, 10 заарештовано, ще 5-м на чолі із керівником боївки вдалося вийти з бою). Із складу заарештованих обрали 5 чоловік, з яких утворили бойову групу, якій поставили завдання знищити керівника боївки Стратейчука та інших його повстанців. Як зазначається у документі, «бойова група завдання виконала. Главарь банди Стратейчук і 4 бандита були фізично знищені. В Сторожинецький міськвідділ НКВД доставлені голови 5 вбитих бандитів і їх зброя»[26].

На початку березня 1945 року Путильський Райвідділ НКГБ отримав дані про те, що в селі Стебні у себе вдома знаходиться важко хворий тифом підрайонний провідник ОУН по Путильському району Чевьюк Григорій «Лісовий». Боївці НКГБ дано завдання на фізичне знищення останнього. «В дім «Лісового» під виглядом бандерівців явилась наша боївка і стала схиляти його до уходу в боївку, обіцяючи йому, що він до одужання буде поміщений в лікарню. «Лісовий» довго коливався, не бажаючи хворий йти в ліс, але потім після ряду переконливих доказів, виставлених нашою боївкою, мотивуючи нібито загрозою небезпеки йому з боку органів НКГБ, «Лісовий» погодився. Дійшовши до умовленого місця, «Лісовий» був боївкою вбитий»[27].

Стосовно безпосередньо населення, спецбоївки найчастіше користувались наступним видом провокацій: відвідування будинків в нічний час та спроба вивідати ставлення господарів до повстанців. Якщо людина впродовж кількох днів не заявляла органам влади, що у неї були повстанці, її заарештовували. При цьому члени спецбоївок надалі видавали себе за заарештованих повстанців та свідчили проти цих людей під час слідства на очних ставках, що слугувало підставою для репресій та тривалих термінів ув’язнення. Документальних свідчень про подібну роботу міститься чимало.

Іншим, напевне найбільш злочинним провокативним методом, який використовували спецбоївки, було проведення допиту осіб під виглядом нібито допиту Службою безпеки ОУН, із застосуванням різного ступеню тортур.   Існує навіть кілька кримінальних справ за перевищення повноважень окремими членами груп. Хоча в цілому, вочевидь, подібна практика якщо не заохочувалася, то принаймні їй не перешкоджали.

Зокрема, в листопаді 1949 року спецгрупа МГБ брала участь у доволі типовій «чекістській комбінації» по перевірці інформатора на псевдо «Зірка» (остання завербована МГБ, проте підозрювалася у нещирій роботі). Її вирішили таємно доставити в райвідділ МГБ де допитати та відпустити до дому. Після того, при її підході до дому на відстані 2-3 км в лісі закласти засаду спецбоївки і кількості 3-х осіб, затримати «Зірку», відвести її в ліс і в порожньому сараї ще раз допитати від імені «СБ ОУН», звинуватити її у співпраці з МГБ, відповідно у своє виправдання вона повинна навести факти своєї співпраці із ОУН. Її покази планувалося оформити протоколом допиту. У цей же час на відстані 200-500 метрів буде розташована опергрупа райвідділу МГБ, яка після закінчення допиту спецбоївкою, по умовному сигналу, виходить з лісу і рухається до сараю нібито під виглядом прочісування лісу. Один з бойовиків за 100 метрів від сараю «помічає» опергрупу і дає сигнал іншим, які в паніці залишають «Зірку», кидають сумку з документами і протоколом її допиту. Опергрупа захоплює «Зірку» та протоколи допиту, веде її в інший сарай, де вивчає протокол допиту і допитує її знову. Метою допитів було вивідати місце переховування повстанців, яке вона можливо знає, якщо допомагає повстанцям та дезінформує МДБ. Якщо місця переховування повстанців вона не вкаже, опергрупа разом із нею повертається в райвідділ НКГБ де продовжує подальшу роботу з «Зіркою»[28].

Дуже схожа за методикою проведення також операція із залученням агентурної боївки до вияснення причетності до підпілля путильчанки Киселиці Параски: планувалося інсценізувати її захоплення повстанцями з-під конвою НКГБ, провести допит нібито від імені СБ ОУН, та згодом знову її затримати та викрити таким чином у «дворушництві»[29].

В березні 1949 року за допомогою спецбоївки було вирішено перевірити агента «Оксану», яка особисто знає «Сталя», спеціально органами МГБ направлена на роботу в Путильський район, проте не встановила зв’язку із останнім. «Не виключено, що «Оксана» нам зрадила і двурушнічає. З метою її перевірки до агента «Оксана» направити спецбоївку відділу 2-Н УМГБ легендуючи їх як повстанців ОУН. Після цього перевірити, чи донесе «Оксана» нам про відвідування її спецбоївкою», - зазначено в Плані агентурно-оперативних і чекістсько-військових заходів по розробці і ліквідації учасників Буковинського окружного «проводу» ОУН на лютий-березень 1949 року[30].

У іншому випадку, в червні 1951 р., за допомогою агентурно-бойової групи вирішили перевірити свого ж інформатора «Малого», який, на думку МГБ, не доповідав про свої зустрічі з повстанцями. Було вирішено, що спецбоївка (у складі «Осторожного» та «Голуба») прийде до «Малого» під виглядом учасників повстанців кущового «Калини» з Івано-Франківщини та проситимуть допомоги зв’язатися з «Черемшиною» чи «Соколом», і таким чином вийти на останніх з метою їх арешту чи ліквідації.

Під час своєї діяльності спецбоївки вдавались до тероризування місцевого населення. Відомо кілька випадків, коли агенти-бойовики, впевнені у своїй безкарності, вдавались до дій, на які навіть  офіційна влада не могла не реагувати. Наприклад, дії двох агентів-бойовиків («21» та «Граб») розслідувались в рамках окремої кримінальної справи[31]. Останні, «являючись агентами оперативної боївки органів МГБ, використовуючи довіру органів систематично порушували соціалістичну законність», наприкінці листопада 1948 року були заарештовані і згодом засуджені. В справі наведені приклади, як останні окрема вривалися в хати людей, били їх, погрожували повішанням, вимагали свідчень про зв’язки з ОУН, вчиняли стрілянину, погрожували застосуванням гранат, і зрештою просто  викрадали майно.

Нами наведені доволі поодинокі і розрізнені приклади роботи подібних груп. Зазначимо, що зважаючи на значну кількість таких груп, практично щодня вони проводили подібні провокації та  ті чи інші оперативні комбінації, що загалом суттєво впливало на стан місцевого населення, сіяло розгубленість і недовіру.

Наразі в документах радянських архівів не знайдено інформації про планування чи здійснення на території Чернівецької області відверто провокаційних дій, які межують із військовими злочинами, а саме масових вбивств цивільних під виглядом бандерівців, з метою викликати невдоволення місцевих мешканців діями повстанців. Наразі документів про спеціальне планування на Буковині подібних акцій немає. Свого часу висловлювалися підозри щодо можливої причетності агентурної боївки МГБ до ліквідації голови сільради села Витилівка Василя Крикливця 17 вересня 1946 року, проте наявні документи цю версію спростовують.

Так само дещо недоречним є використання терміну «переодягнені енкаведисти», оскільки повстанці на Буковині чіткого однострою не мали. Більше того повстанці переважно самі використовували радянські військові однострої, і часто самі маскувалися під військові підрозділи радянських військ. Так само в архівах є факти маскування повстанців під військові з’єднання, як з метою визволення своїх побратимів, які потрапили в полон, як то мало місце у с.Васловівці на початку 1945 року, або ж для вирахування зрадників серед цивільної мережі (принаймні кілька таких випадків в документах описані). Доречнішим буде вживання терміну «під виглядом повстанців», більш широким за значенням.

В будь-якому разі, навіть зважаючи на вказані застереження, використання радянською владою таких провокаційних і незаконних методів в протиповстанській боротьбі є злочинним і не може бути виправданим важливістю чи складністю боротьби із повстанцями.

Чимало відвертих злочинів – розстрілів без суду і слідства, затримань і тортур тощо вчинялися часто бійцями Внутрішніх військ НКВД під час численних «облав» та прочісувань населених пунктів, оперуповноваженими та слідчими НКВД та НКГБ, бійцями «винищувальних батальйонів» (т.зв. «істребків»), численними уповноваженими від різноманітних радянських організацій (Міністерства заготівель, райкомів партії, дільничними тощо). Наявні низка довідок про перевищення ними влади та повноважень, кілька кримінальних справ та судових вироків по подібним фактам (таким чином одночасно створювався вигляд дотримання органами влади певного рівня «законності»).

Використання таких форм та методів боротьби із повстанським рухом, як агентурно-бойові групи, які використовували провокативні методи, проводили незаконні затримання людей, їх допити, часто з використанням фізичних засобів впливу, мали надзвичайно негативні наслідки. Результатом їх роботи стали сотні й тисячі заарештованих та ув’язнених, виселення їх родин у віддалені райони СРСР, власне саме того аспекту, який згодом назвали політичними репресіями, репресіями громадян, які не вчиняли активного опору радянській системі, і більшість яких вже в середині 50-х, а також на початку 90-х років були реабілітованими.

ДОКУМЕНТИ, ВИКОРИСТАНІ У ПУБЛІКАЦІЇ:

ГДА СБ України

Фонд №1

Директива Народного комиссара государственной безопасности УССР комиссара государственной безопасности 3 ранга Савченко начальникам УНКГБ №1967/с от 7 сентября 1944 г. // ГДА СБУ. – Фонд №1, оп.1, справа 6. Директивы и ориентировки НКГБ УССР, Арк. 198-199.

Фонд №2

Дело №25. Справка об итогах работы спецгрупп НКВД УССР за 1945 год //  ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр.245

Справка об итогах работы спецгрупп НКВД на территории западных областей Украины по состоянию на 1 июля 1945 г., от 21 октября 1945 г.  // ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр. 245, арк.1-3

Справка о боевой деятельности спецгрупп и мероприятиях по разложению оуновских банд на территории западных областей УССР // ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр. 245, арк.11-21

Докладная записка об организации и оперативной деятельности спецгрупп Начальника ОББ УНКВД Черновицкой области подполковника Хрусталева Народному комиссару внутренних дел УССР комиссару госбезопасности 3-г ранга Рясному №2/4025 от 25 апреля 1945 года // ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр.245, арк.88-92

КБГ при Совете Министров УССР. Приложение к контрольному делу №94. Докладная записка об агентуре УКГБ при СМ УССР по Черновицкой области из числа бывших бандитов ОУН // ГДА СБУ, ф.2, оп.1, спр.2660

МГБ УССР. Управление МГБ по Черновицкой области. Дело агентурно-боевой спец-группы «Карпатцы» // ГДА СБУ, ф.2, оп.1, спр.2009

Фонд №65

Управление МГБ по Черновицкой области. Отдел 2-Н. Агентурное дело №111 «Змовники». – В 8-ми т.т. // ГДА СБУ, ф.65, оп.1, спр. С-13422

План организации и оперативной деятельности специальной группы «ДОВБУШИ» по ликвидации окружного провода ОУН Буковины (по агентурному делу «ВУРДАЛАКИ»), утвержден нач.управления МВД ЧО полковником Руденко в апреле 1946 года //ГДА СБУ, ф.65, оп.1, спр. С-13422 («Змовники), Том.3, с. 108-110

ГДА СБУ, Чернівці

Дело №2383 по обвинению Журкавец Андрея Дмитриевича и Мегедин Иогана Ильича // ГДА СБУ, Чернівці. Основний фонд. Спр. №2760

НКГБ УССР. Управление НКГБ по Черновицкой области. Дело отчетов по ОУН-УПА за 1945 год (9 отделение) // ГДА СБУ, Чернівці, Ф.2-Н, О.1, Спр.1.

Дело №5а. Записки по «ВЧ» за первое полугодие 1945 г. // ГДА СБУ, Чернівці. Ф.2-Н, оп.1, спр.2

Контрольное дело по Путильскому району // ГДА СБУ, Чернівці. Ф.2-Н, Оп. 1, спр. 74

Дело с планами оперативной деятельности отдела 2-Н. 1948 г. // САЗ УСБУ в Чернівецькій області, Ф.2-Н, оп. 1, спр. 80

Василь МУСТЕЦА

Надруковано: Вісник Центру буковинознавства. Т.3. Чернівці: Технодрук, 2019. Арк. 30-42 

[1] МГБ УССР. Управление МГБ по Черновицкой области. Дело агентурно-боевой спец-группы «Карпатцы» // ГДА СБУ, ф.2, оп.1, спр.2009

[2] Дело №25. Справка об итогах работы спецгрупп НКВД УССР за 1945 год // ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр.245

[3] Докладная записка об организации и оперативной деятельности спецгрупп начальника ОББ УНКВД Черновицкой области подполковника Хрусталева Народному комиссару внутренних дел УССР комиссару госбезопасности 3-го ранга Рясному №2/4025 от 25 апреля 1945 года // ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр.245, арк.88-92

[4] ГДА СБУ, ф.2, оп.1, спр.2660

[5] САЗ (сектор архівного забезпечення) УСБУ в Чернівецькій області. Основний фонд, справа №2760.

[6] Директива Народного комиссара государственной безопасности УССР комиссара государственной безопасности 3 ранга Савченко начальникам УНКГБ №1967/с от 7 сентября 1944 г. // ГДА СБУ. – Фонд №1, оп.1, справа 6. Директивы и ориентировки НКГБ УССР, Арк. 198-199.

[7] План организации и оперативной деятельности специальной группы «ДОВБУШИ» по ликвидации окружного провода ОУН Буковины (по агентурному делу «ВУРДАЛАКИ»), утвержден нач.управления МВД ЧО полковником Руденко в апреле 1946 года //ГДА СБУ, ф.65, оп.1, спр. С-13422, Том.3, с. 108-110

[8] ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр.245, арк.88

[9] Директива Народного комиссара государственной безопасности УССР комиссара государственной безопасности 3 ранга Савченко начальникам УНКГБ №1967/с от 7 сентября 1944 г. // ГДА СБУ. – Фонд №1, оп.1, справа 6. Директивы и ориентировки НКГБ УССР, Арк. 198-199.

[10] Наразі вказаної доповідної в архівних матеріалах автором не знайдено.

[11] ГДА СБУ. – Фонд №1, оп.1, справа 6., Арк. 199.

[12] ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр. 245, арк.12,14

[13] Докладная записка об организации и оперативной деятельности спецгрупп Начальника ОББ УНКВД Черновицкой области подполковника Хрусталева Народному комиссару внутренних дел УССР комиссару госбезопасности 3-г ранга Рясному №2/4025 от 25 апреля 1945 года // ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр.245, арк.88

[14] ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр.245, арк.89

[15] САЗ УСБУ в Чернівецькій області, фонд 2-Н, спр.2, С. 37

[16] САЗ УСБУ в Чернівецькій області, фонд 2-Н, спр.1, С. 26

[17] Справка об итогах работы спецгрупп НКВД на территории западных областей Украины по состоянию на 1 июля 1945 г., от 21 октября 1945 г.  // ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр.245, арк.1-3

[18] Див. про це: САЗ УСБУ в Чернівецькій області, ф.2-Н, спр.1, арк.102

[19] САЗ УСБУ в Чернівецькій області, ф.2-Н, оп. 1, спр. 1, арк.245

[20] САЗ УСБУ в Чернівецькій області, ф.2-Н, оп. 1, спр. 1, арк.246

[21] ГДА СБУ, ф.65, оп.1, спр. С-13422, Том.3, с. 108

[22] САЗ УСБУ в Чернівецькій області, ф.2-Н, оп. 1, спр. 80, арк. 36-41

[23] ГДА СБУ, ф.2, оп.1, спр.2009

[24] ГДА СБУ, ф.2, оп.1, спр.2009, С.82

[25] ГДА СБУ, ф.2, оп.1, спр.2660

[26] ГДА СБУ. – ф. 2, оп.1, спр.245, арк.89-90

[27] Див.: САЗ УСБУ в Чернівецькій області, ф.2-Н, спр.1, арк.100

[28] Див: САЗ УСБУ в Чернівецькій області, ф.2-Н, оп. 1, спр. 74, арк.149-151

[29] Див.: САЗ УСБУ в Чернівецькій області, ф.2-Н, оп.1, спр. 74, арк.22-24

[30] ГДА СБУ, ф.65, оп.1, спр. С-13422, Том.6, с.25-34

[31] САЗ УСБУ в Чернівецькій області, основний фонд, оп.1, спр.2760