Взимку 1944-1945 рр. відбулася реорганізація структури ОУН: Буковинський обласний провід реорганізовано в Буковинську округу (№ 20) і включено до складу Карпатського краю. Повіти реорганізовано у надрайони, - Вижницький надрайон в організаційній структурі Буковинської округи отримав число № 3.

Окружний провідник ОУН Буковини “Сталь”, врахувавши організаційну працю “Черемшини” на посаді повітового провідника (відновлення теренової сітки ОУН та добре налагоджене забезпечення всім необхідним вояків Буковинського куреня УПА), призначив його надрайонним провідником ОУН Вижниччини (надрайону № 3) [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 6790 (аген. спр. № 179 “Кочующіє”). - Т 1. - Арк. 21 (повідомлення агента “Огонь”)].

Після другого приходу радянських “визволителів”, оперативники Путильського райвідділу УНКВС Чернівецької області проводили розшук керівників Вижницького повітового (згодом надрайонного) проводу ОУН, в т. ч. і провідника “Черемшини”, за агентурною справою № 108 “Варвари”. Шляхом шантажу і залякування каральним органам СРСР вдалося створити розгалужену агентурну сітку на гірському терені. На встановлення місцезнаходження “Черемшини” орієнтовано всю мережу резидентів, агентів й інформаторів Вижницького та Путильського РВ УНКВС і УНКДБ, зокрема це були - “Кузьма”, “Яков”, “Лєна”, “Дуня”, “Свєтлана”, “Байда”, “Горіх”, “Буковий”, “37”, “Роман”, “Тома” та багато інших. Крім того, за переходами через р. Черемош, яка відділяла терен Буковини від Галичини, вела спостереження агентура Кутського та Косівського РВ УНКВС/ УНКДБ Станіславської області [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 10. - Арк. 60 (дело учета хода ликвидации антисоветских организаций по Черновицкой области); ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 79. - Арк. 74 (план агентурно-оперативных мероприятий по агентурному делу УМГБ “Змовники” на октябрь-декабрь 1946 года)].

Трохи згодом, восени 1947 р., для розробки зв’язків Вижницького надрайону ОУН, оперативниками Путильського РВ УМДБ був завербований агент, якому присвоєно оперативний псевдонім “Кричун” [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 33. - Т 1.- Арк. 24 (характерные вербовки агентуры)].

Оперативники відділу ББ УНКВС Чернівецької області, як великі майстри провокацій, упродовж 1945 р. провели дві агентурні комбінації із використанням захопленого обласного військового референта “Федора” для компрометації провідника “Черемшини”. Суть їх полягала у тому, щоб керівництво окружного проводу ОУН Буковини запідозрило його у співпраці з органами НКВС і дало доручення СБ ОУН переслухати та ліквідувати.

Одна із записок, переданих “Черемшині” через захоплених та завербованих енкаведистами зв’язкових, мала такий зміст:

“Друже “Черемшина”!

Вашу штафетку одержав, тільки чомусь запізно. З усім я згідний. Думаю, що і для Вас ясно, як себе повести подальше. Отже від тепер будете так діяти, як я Вам дав інструкції. Коли Ви рішили покинути політичну лінію ОУН, то треба бути послідовним і слово своє подержати.

Не бійтеся нічого, життя Вам гарантую.

Героям Слава!
“Хведір”

[Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 6790 (аген. спр. № 179 “Кочующіє”). - Т 1. - Арк. 20 (повідомлення ст. о/у відділу ББ УНКВС ст. л-та Трифонова)]

Однак ні тривалі облави із залученням великої кількості внутрішніх та прикордонних військ, ні використання розгалуженої агентурної мережі не дали бажаних результатів керівництву обласного управління НКВС. Тому для ліквідації “Черемшини”, а також керівного складу Буковинського окружного проводу ОУН, було прийнято рішення використати агентів-внутрішників [Агент-внутрішник - член ОУН, захоплений у полон органами НКВС/ МДБ чи вийшов з повинною, який погодився на співпрацю з ворогом та був повернутий до підпілля для ведення агентурної роботи та ліквідації провідних кадрів] з числа нестійких підпільників [ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 58. - Арк. 140 (агентурно-оперативные и войсковые действия, проводившиеся управлениями внутренних дел и госбезопасности)].

Так, 17 липня 1945 р. до органів НКВС вийшли з повинною колишній чотовий 1-ї сотні Буковинського куреня УПА Микола Труфин-“Наливайко” та референт СБ Путильського районного проводу ОУН Петро Денис-“Задорожний”. Вони передали записку із проханням про легалізацію до оперуповноваженого Вижницького РВ УНКВС лейтенанта Куконіна через колишнього вояка УПА Олексія Труфина. Зустріч відбулася у лісовому масиві біля с. Іспас Вижницького району. Разом із Куконіним прибув і начальник Вижницького РВ УНКВС капітан Казаков. Після співбесіди “Наливайка” та “Задорожного” завербовано як агентів-внутрішників під псевдонімами “Огонь” та “Орел” і повернуто до підпілля із завданням знищити “Черемшину”, “Меча”, “Куницю” та інших.

Повернувшись до підпілля, агенти зустрілися з окружним організаційним референтом “Петренком” (окружний провідник “Сталь” перебував у справах на Галичині), який відразу дав доручення зв’язатися з надрайонним “Черемшиною”, а потім повернутися до окружного проводу для отримання нових призначень. По дорозі до “Черемшини” агенти зайшли до с. Іспас Вижницького району, де зустрілися із заступником начальника обласного УНКВС підполковником Біленком, якому доповіли про ситуацію та отримане доручення. Біленко дав завдання йти на зустріч і встановити чисельність боївки “Черемшини”. Опісля “Огонь” та “Орел” вирушили на хутір Бісків с. Мариничі Вижницького (тепер Путильського) району, але там його не застали. Агенти залишили повідомлення, що будуть чекати на “Черемшину” на постої кущового ОУН у Вижницькому районі “Куниці”.

29 серпня 1945 р. на Буковину із Галичини повернувся провідник “Сталь” та прибув на постій підпільників до лісу Куриків у Вижницькому районі, де перебував також і “Задорожний”. “Сталь” хотів відходити в організаційних справах, але йому повідомили, що завтра повинен прибути надрайонний провідник “Черемшина”, і він залишився на постої, очікуючи на нього. Наступного дня прибув “Черемшина” із боївкою у складі 9-ти підпільників. Після співбесіди з провідником “Сталем” та отриманих доручень “Черемшина” зі своїми охоронцями залишили постій окружного проводу [Літопис УПА. Нова серія. - Т. 19: Підпілля ОУН на Буковині, 19431951. Документи і матеріали. - Київ - Торонто, 2012. - С. 551-556].

На початку жовтня 1945 р. надрайонним референтом пропаганди ОУН Вижниччини була призначена Степанія Понич-“Марина”. Коли вона прибула на терен Вижницького району, її зустрів “Задорожний” та запискою доповів про це заступнику начальника обласного УНКВС підполковнику Біленку. “Марина” вимагала від “Задорожного” терміново доправити її до провідника “Черемшини”. Але по дорозі агенти-внутрішники завели “Марину” на одну із засідок, влаштовану військовими 240 батальйону ВВ нКВС у с. Багна Вижницького району, де її захоплено живою та доправлено до м. Вижниці [Архів УСБУ Чо. - Ф. 2-Н. - Спр. 6790 (аген. спр. № 179 “Кочующіє”). - Т 1. - Арк. 22-23 (повідомлення агента “Орел”)].

У листопаді 1945 р. на терен “гірського” надрайону прибув окружний референт СБ Буковини Мирослав Сулятицький-“Кривоніс” і дав доручення підпільникам активізувати організаційну працю.

2 грудня 1945 р. “Задорожний”-“Орел” із своєю боївкою прибув на постій, де знаходився окружний есбіст “Кривоніс”. Один з бойовиків “Задорожного” повідомив про зраду. “Задорожного” схопили, і сам “Кривоніс” проводив допит, під час якого той зізнався, що завербований НКВС як агент- внутрішник, та розповів про отримані завдання. Тієї ж ночі “Задорожний” зумів самостійно розв’язатися і спробував утекти, але його помітив і вбив вартовий [ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 58. - Арк. 140-141 (агентурнооперативные и войсковые действия, проводившиеся управлениями внутренних дел и госбезопасности)].

На жаль, інший агент-внутрішник “Наливайко”-“Огонь”, який у той час перебував на іншому терені, уникнув покарання революційного суду. Коли керівництву обласного управління НКВС стало відомо про ліквідацію “Задорожного”, цінного агента-внутрішника “Огня” було переведено до категорії агентів-бойовиків [Агент-бойовик - член ОУН, захоплений у полон органами НКВС/МДБ чи вийшов з повинною, який погодився на співпрацю з ворогом і активно використовувався для знищення підпільного руху; ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 58. - Арк. 162].

Головне вістря революційно-визвольної боротьби було спрямоване проти сільських активістів (голів та секретарів сільських рад, ініціаторів організування колгоспів), дільничих НКВС, агентів, а особливо проти бійців винищувальних батальйонів.

У кожному селі на терені Вижницького надрайону, як і по всіх селах Буковини і в цілому по Західній Україні, були організовані станиці ІБ (“істрєбітєльних” батальйонів). “Істрєбітелі” здебільшого мали на озброєнні німецькі карабіни та радянські гвинтівки з малою кількістю набоїв, рідше автомати та ручні кулемети. їх кількість залежала в основному від кількості населення даного села та його настроїв, а також від активності підпільників на цьому терені. У селах Вижницького і Путильського районів станиці ІБ начисляли в середньому 10-25 осіб. Число “істрєбітелів” постійно змінювалося. Наприклад, навесні 1945 р. у рідному селі “Черемшини” Дихтинець станиця ІБ налічувала 50 осіб.

Відповідно до вказівок керівництва окружного проводу ОУН, для поповнення запасів зброї та боєприпасів підпільники здійснювали напади на станиці “істрєбітєльних” батальйонів та обеззброювали радянських активістів. Частину захопленої зброї складували у бункерах та схованках на випадок поломки чи втрати, а також для озброєння підпільників-новиків [ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 268-270].

Нижче подано неповний реєстр нападів підпільників ОУН на станиці ІБ у Вижницькому та Путильському районах (кінець 1945-1946 рр.):

7 листопада 1945 р. у с. Підзахаричі Вижницького району підпільники напали на станицю “істребків”. Внаслідок обстрілу будинку станиці “істрєбітелі” розбіглися, кинувши зброю.

17 квітня 1946 р. о 24.00. група підпільників на чолі із “Черемшиною” здійснили напад на станицю ІБ у с. Мариничі Вижницького району, де знищили колишнього “істрєбітеля” Мольницького та реквізували речі у магазині сільпо [ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 82. - Арк. 193 зв. (звіт окружного проводу ОУН Буковини за листопад 1945 р.); Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 7 а. - Арк. 63 зв. (информационная сводка № 5783)].

У травні 1946 р., за завданням окружного провідника “Сталя”, “Черемшина” разом із 8-ма підпільниками здійснили напад на станицю ІБ у с. Черешенька Вижницького району. Під час перестрілки поранили одного “істрєбітеля”, який вчинив збройний опір [ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 272 зв.].

28 травня 1946 р. група на чолі з “Черемшиною” напала на винищувальний батальйон у с. Усть-Путила Путильського району; під час збройної сутички підпільники поранили дільничого Ляшенка.

Ось як про цю подію подано у звіті окружного проводу ОУН Буковини за травень 1946 р.:

“28.5.[19]46 в с. Устє-Путилів наша група зробила напад на станицю істрєбітелів. Під час нападу поранено двох істрєбітелів і начальника істрєбітєльного баталіону. Крім цього, важко поранено участкового уполномоченого Ляшенка (чергою з скоростріла відтято ногу). Він лежав до год. дня у безнадійному стані. Був відправлений до лікарні. Здобуто 4 кріси, 4 диски до ППШ, 30 руських набоїв, автомат[ичну] СВТ і далековид. Сільраду здемольовано” [ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 376. - Т. 82. - Арк. 205 зв. (звіт окружного проводу за травень 1946 р.)].

Проводячи подальшу роботу з ліквідації “істрєбітєльних” батальйонів, на початку червня 1946 р. “Черемшина” на чолі групи з 10-ти підпільників здійснили напад на станицю ІБ у с. Усть-Путила Путильського району. Під час збройної сутички поранили начальника ІБ, а інші бійці-“винищувачі” розбіглися [ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 311].

У серпні 1946 р. “Черемшина”, за участю надрайонного референта СБ “Залізняка”, завербували заступника командира групи “істрєбітєльного” батальйону в с. Дихтинець Костянтина Скрепчука [Скрепчук Костянтин Максимович (1893, с. Дихтинець Путильського р-ну - 1990-ті, Казахстан). Заступник начальника станиці винищувального батальйону с. Дихтинець Путильського р-ну. Заарештований співробітниками Путильського РВ УМДБ за допомогу підпіллю та засуджений на 25 років ІТЛ. Після відбуття покарання проживав у Казахстані. Помер.], який до 1950 р. повідомляв підпільників про отримані від оперативників Путильського РВ УМДБ завдання.

Перед нападом на ІБ, ввечері 25 серпня 1946 р. Скрепчук повідомив “Черемшину”, що у селі немає солдатів внутрішніх військ та розповів, як краще підійти до будинку станиці. “Черемшина” наказав Скрепчуку, щоб той ішов додому. Із настанням темноти “Черемшина” та “Залізняк” у супроводі 10-ти підпільників здійснили напад на станицю “істребків”. Ножем зняли вартового біля сільради. Під час збройної сутички знищили командира групи, дільничого міліції Івана Колпакова, який п’яний спав і схопився за зброю, та “істребка” Миколу Фокшека (інші повтікали). Підпільники забрали три автомати, одну “десятизарядку” і револьвер “Наган” та залишили село, розуміючи, що скоро прибуде опергрупа Путильського РВ [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 312-313].

Зважаючи на те, що приховати факт нападу оунівців на станицю ІБ було неможливо (через смерть дільничого), начальник управління МДБ Чернівецької області полковник Решетов змушений був надіслати до МДБ УРСР спецповідомлення № 25/3-4718 від 10.09.1946 р. про цю надзвичайну подію. Правда, у цьому повідомленні керівник обласного УМДБ вказав, що число “нападників” перевищувало 30 осіб, а також те, що оперативна група під час переслідування не змогла наздогнати “бандгрупу” [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 9 а. - Арк. 295-296 (спецповідомлення до МДБ УРСР)].

У грудні 1946 р., згідно вказівки окружного референта пропаганди ОУН Буковини “Бакуна”, “Черемшина”, “Дорошенко” та 8 підпільників у с. Розтоки Вижницького (тепер Путильського) району здійснили напад на сільраду та знищили місцевих активістів: начальника пошти та одного “істребка” [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 313].

Особливо деморалізуюче вплинув на “істребків” рейд сотні УПА “Сурма” (ТВ 21 «Гуцульщина») під командою поручника Юрія Долішняка-“Білого”^[1], яка рейдувала причеремоськими селами Буковини з 20 жовтня по 10 листопада 1945 р. і розігнала станиці “істрєбітєльних” батальйонів у декількох селах. У багатьох інших селах, неохоплених рейдом, “істребки” складали зброю і відмовлялися далі служити в ІБ [Літопис УПА. Нова серія. - Т. 19. - С. 38, 162].

Наприкінці жовтня 1946 р. “Черемшина” отримав доручення від провідника “Сталя” підібрати надійних людей, які могли б переправити двох кур’єрів Буковинського окружного проводу ОУН через радянсько-румунський кордон для встановлення контакту з Бухарестським центром ОУН, а також з румунським антикомуністичним підпіллям.

“Черемшина” у супроводі Дмитра Том’юка-“Сокола” та одного охоронця привели кур’єрів Олександра Федірчика-“Тараса” та Івана Поленчука до с. Долішній Шепіт Вижницького району. У цьому селі “Сокіл” мав добре знайомих Василя і Максима Антофіїв, які переводили людей через радянсько-румунський кордон ще за першої “совєтської” окупації краю (червень 1940 р. - червень 1941 р.). Вони погодилися переправити кур’єрів через кордон. Увечері група перейшла до с. Руська Путильського району, де планувалося здійснити перехід. “Черемшина” з “Тарасом” обумовили зустріч на весну 1947 р. Кур’єрів повели в напрямку кордону, а “Черемшина” з “Соколом” і охоронцем повернулися на постій “Сталя”, де доповіли про результати виконання отриманого доручення [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 179-184].

“Сталь”, який тільки недавно повернувся з Галичини, прибув із Василем Духовичем-“Степаном”, якого представив підпільникам як окружного референта пропаганди ОУН Буковини та змінив його псевдо на “Сувенір”.

Зиму 1946-1947 рр. у горах Вижницького району в збудованих колибах зимували не тільки керівники і їх охоронці з окружного проводу та Вижницького надрайону, але також з Чернівецького та деякі підпільники із Заставнівського надрайонів ОУН [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4 (кримінальні справи на нереабілітованих осіб). - Спр. 1445. - Арк. 48, 128 зв. (протокол допиту Духовича В.)].

Після зимівлі “Сталь” дав доручення окружному пропагандисту “Сувеніру” та “Черемшині” піти у Путильський район до радянсько-румунського кордону та взнати про внутрішнє становище у сусідній державі, а також встановити долю кур’єрів, яких було послано до Румунії. Вони вияснили, яка ситуація в Румунії і можливе місце переходу кордону, а також те, що біля кордону прикордонні війська мають розгалужену агентурну сітку. Після виконання завдання прийшли на постій “Сталя” біля с-ща Берегомет Вижницького району, де доповіли про здійснену роботу [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 1445. - Арк. 129].

12 травня 1947 р. “Черемшина” знову прибув на терен Путильського району у с. Сергії, де в будинку Василя Маковійчука зустрівся з кущовим “Хмарою”, якому дав деякі доручення з організаційної праці [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 2133. - Арк. 102 зв. (протокол допиту Мацьопи І.)].

У серпні 1947 р. до надрайонного провідника “Черемшини” прибуло близько 20-ти вояків сотні “Дністер” (ТВ 21 “Гуцульщина”) під командою поручника Михайла Юрцуняка-“Юрка”^[2], яких, після розформування відділів УПА, провідники Карпатського крайового проводу ОУН спрямували для підсилення збройного підпілля Буковини [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 315].

Щоб показати місцевому населенню, що революційно-визвольна боротьба на терені Чернівецької області продовжується, згідно вказівки окружного провідника “Сталя” відразу був здійснений напад на станицю ІБ у с. Черешенька Вижницького району. У будинку станиці знаходилося п’ятеро “істребків”, які після перших пострілів склали зброю (за нечинення опору і передачу зброї підпільникам кожному з них загрожував термін до 25 років ув’язнення з конфіскацією майна) [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 6840. - Арк. 120 зв. (протокол допиту Кирничного Г.)].

У серпні 1947 р. кущовий “Дорошенко” разом з групою вояків-галичан розігнали станицю “істрєбітелів” у с. Лопушна Вижницького району. Група “істрєбітелів” знаходилася на дорозі, недалеко від будинку станиці. Підпільники відкрили по них автоматно-рушничний вогонь. Від перших пострілів “істрєбітелі” розбіглися у різні боки, навіть не вчинивши збройного опору.

Наприкінці серпня т. р. велика група підпільників (близько 16-17 чол.) на чолі з “Черемшиною” здійснили напад на станицю “істрєбітелів” у с. Дихтинець, але були помічені вартовим. Під час перестрілки сюди прибуло кілька автомашин, і підпільники, думаючи, що вислужникам наспіла допомога, змушені були відступити [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 6840. - Арк. 42-44].

На терені Вижницького надрайону “Черемшина” створив декілька обумовлених пунктів зв’язку для зустрічі з керівниками окружного проводу та підлеглими йому підпільниками.

Один із його пунктів зв’язку знаходився на хуторі Сірук с. Розтоки Вижницького району, у господарстві Івана Матіоса (заарештований оперативниками відділу 2-Н УМДБ 28 січня 1948 р.) [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 18 а. - Арк. 103-103 зв.].

Добре функціонувала сітка цивільних зв’язкових (в основному це були дівчата), які переносили підпільні записки-“штафети” між різними структурними ланками Вижницького надрайонного проводу ОУН.

Однією такою зв’язковою була колишня розвідниця “Черемшини” Євдокія Семака, яка, легалізувавшись, проживала у с. Виженка Вижницького району та працювала табельником лісоділянки Чернівецької лісозаготівельної контори. Агенту Вижницького РВ УМДБ “Зірка” вдалося встановити інформацію про зв’язок Є. Семаки з підпіллям та повідомити про це свого оперативника (один раз на місяць оперативник, який завербував агента, обов’язково мав з ним зустрітися, а у невідкладних випадках і частіше). Зв’язкову заарештовано у грудні 1949 р. [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 56. - Арк. 325-326 (докладная записка начальника Вижницкого РО МГБ майора Дедушенко № 19/1593 от 20.12.1949)].

Іншим цивільним зв’язковим був мешканець с. Петраші Вижницького (тепер Путильського) району Михайло Том’юк, якого заарештували оперативники Путильського РВ УМДБ 18 травня 1947 р. [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 18 а. - Арк. 155].

Особливо важливу функцію виконував односельчанин “Черемшини” Михайло Співак-“Штудер”, який проживав легально, і через якого проходила зв’язкова лінія від Вижницького надрайонного проводу ОУН до окружного провідника “Сталя”. Після арешту М. Співака 5 червня 1947 р. керівництво обласного управління МДБ покладало великі надії на швидке захоплення “Сталя” та “Черемшини”, але досягнути успіху їм не вдалося [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 17. - Арк. 279 зв. (оперативная сводка № 158 отдела 2-Н УМГБ ЧО)].

У кожному селі Вижницького та Путильського районів “Черемшина” мав власну сітку інформаторів та розвідників, які повідомляли про наявність внутрішніх військ і оперативних груп МДБ та забезпечували підпільників продуктами харчування.

Функції розвідників виконували: у с. Виженка Вижницького району - Петро Клим; у с. Мариничі Вижницького району - Василь Заремба-“Скорий”; у с. Тораки Путильського району - колишні вояки УПА, які після виходу з повинною служили в “істрєбітєльному” батальйоні: Василь Ліцкан-“Дубок” та Михайло Ліцкан-“Ластівка”; у с. Усть-Путила Путильського району - Ілля Кермач та Дмитро Яковійчук (обоє заарештовані 5 червня 1947 р.) та багато інших [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 18 а. - Арк. 59, 94; Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 17. - Арк. 279 зв., 303].

Ремонтом повстанської зброї, яка вийшла з ладу, займалися односельчани “Черемшини” Іван Торак та Іван Фокшек, які проживали легально. Проте обоє були виявлені та заарештовані оперативниками Путильського РВ УМДБ 2 серпня 1947 р. [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 18 а. - Арк. 155 зв., 169].

Прибулих з Коломийщини вояків сотні “Дністер”, окружний провід ОУН Буковини розподілив між трьома надрайонами (Вижницьким, Чернівецьким, Заставнівським), але більшість осіб залишено на терені Вижницького надрайону. Самого поручника “Юрка” призначено до референтури СБ Заставнівського надрайону (цілком імовірно, надрайонним субреферентом СБ), яку очолював Василь Паращук-“Макар” та присвоєно цифрове есбістське псевдо “238” [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 1305 (аген. спр. № 111 “Змовники”). - Т 6. - Арк. 257 (повідомлення окружного організаційного референта “Недобитого” до крайового референта Сб КК “Митаря”)].

Але того року вже у жовтні випав сніг, і більшість прибулих вояків, у т. ч. і сам поручник “Юрко”, залишилися зимувати на терені Вижницького надрайонного проводу ОУН. “Черемшина”, як тереновий провідник, поділив підпільників (буковинців і галичан) на дві групи, які мали обладнати бункери та зимувати у різних місцях.

До складу першої групи, яка обладнала бункер у лісовому масиві Пруски поблизу хутора Черепанка с. Мариничі Вижницького району, увійшли: надрайонний провідник “Черемшина”, кущовий Григорій Грицюк-“Бор”, кущовий Ілля Дулій-“Зоря”, Ілля Мацьопа-“Хмара” з дружиною “Надею”, Марія Яковійчук- “Орися”, Лесь Леховоля-«Грабок», Дмитро Паралюк-“Козак”, Василь Нічай-“Хитрий”, а також вояки-галичани з сотні “Дністер”: фельдшер Петро Іванишин-“Баша”, Михайло Кирничний-“Бурлака”, Іван Кобилянський-“Дубовий”, Дмитро Грещук-“Вітер”, кущовий “Гордий”, “Верховинець”, “Василь”.

До складу другої групи, яку очолив надрайонний референт СБ Вижниччини Михайло Іванюк-“Залізняк”, увійшли підпільники: кущовий Дмитро Тюм’юк-“Сокіл” з дружиною “Олесею”, Василь Грималюк-“Ясмин”, Юрій Том’юк-“Голуб”, Іван Калинич-“Роман”, “Боєвір”, вояки-галичани Михайло Головацький-“Смирний”, Іван Іванцюк-“Лев”, “Андрій”, “Вишня”, “Дністер”, “Володько”. Друга група обладнала свій бункер над потоком на схилі г. Травен неподалік хутора Лубок с. Мариничі Вижницького району.

Того року у жовтні несподівано випав сніг, то ж підпільники були змушені зайти до бункерів для зимівлі. “Черемшина” і “Залізняк” розподілили обов’язки. Підпільники, крім чищення зброї, на заняттях підвищували свій освітньо-політичний рівень. У бункері “Черемшини” приготуванням їжі займалася підпільниця “Надя” [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4 (кримінальні справи на нереабілітованих осіб). - Спр. 6840. - Арк. 45-46 (протокол допиту Кирничного М.); Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 2133. - Арк. 28].

28 грудня 1947 р. бункер на схилі г. Травен виявила чекістсько-військова група. Підпільники були змушені залишити бункер і відступати під вогнем ворога. Під час перестрілки загинули вояки: Василь Грималюк-“Ясмин” та галичанин “Андрій”. Також під час відступу був тяжко поранений поручник “Юрко”. Але вороги не знайшли пораненого, і незабаром він помер. Його тіло знайшли пастухи у лісі тільки навесні 1948 р. Про це вони повідомили підпільників. Тіло поховали неподалік місця загибелі.

Інші підпільники через деякий час посходилися до бункеру “Черемшини”, де перебули решту зими. Після того, як навесні розтопився сніг, вони вийшли з бункера і вояків-галичан розподілено по кущах.

Наприкінці квітня 1948 р. окружний провідник “Сталь” викликав до себе на зустріч “Черемшину”, який отримав завдання з організаційної праці [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 317].

В кінці травня 1948 р. у лісі біля г. Травен відбувся чотириденний вишкіл підпільників Вижницького надрайонного проводу ОУН, яких зібралося близько 30 чоловік. З керівного складу тут були присутні: окружний провідник “Сталь”, слідчий окружної референтури СБ “Микола”, надрайонний провідник “Черемшина”, надрайонний референт СБ “Залізняк”. Під час вишколу “Сталь” призначив хорунжого-фельдшера “Башу” надрайонним референтом пропаганди ОУН Вижниччини [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 6840. - Арк. 48].

У липні 1948 р. “Сталь” повернувся на Буковину із “Недобитим”, якого представив “Черемшині” як свого заступника. “Недобитого” Карпатським крайовим проводом ОУН призначено окружним організаційним референтом ОУН Буковини. Також він деякий час виконував обов’язки окружного референта СБ (окружний есбіст “Кривоніс” загинув 11 січня 1948 р. у с. Митків Заставнівського району) [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 318].

Тоді на постій “Сталя”, який знаходився у лісовому масиві Буковець (Путильський р-н), прибули підпільники, з якими “Недобитий” проводив вишкіл. на вишколі “Сталь” визначив групу та дав доручення піти на територію Румунії. До складу групи увійшли: Онуфрій Том’юк-“Шугай”, Іван Кобилянський-“Дубовий”, “Володько” і “Тріска”. У супроводі кущового “Бора”, який добре знав переходи Буковинськими Карпатами, четверо підпільників перейшли через хребет Максимець та р. Білий Черемош до Жаб’євського району (Коломийщина). “Бор” повернувся на постій, а групу далі повів “Тріска”, який добре знав терен Галицьких Карпат.

Проте через півтора місяця група повернулася безрезультатно, бо румунські пастухи, які помітили їх в горах після переходу кордону, повідомили своїх прикордонників, що намагалися наздогнати та обстрілювали підпільників. Але група повернулася без втрат. Після прибуття на постій окружного проводу, вони доповіли про невдалий рейд “Сталю” і “Недобитому” [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 184-185].

Продовжуючи революційно-визвольну боротьбу проти окупантів та їх вислужників, 29 липня 1948 р. “Черемшина” із охоронцями “Ромком” і “Козаком” знищили начальника Берегометського табору Семена Леонтієва.

Ось як подано про цю подію у звіті окружної референтури СБ Буковини за ІІІ-й квартал 1948 р.:

“29 липня 1948 р. в с. Берегомет Вижницького р-ну надр[айонний] пров[ідник] “Черемшина” з бойовиками “Ромком” і “Козаком” виконали атентат на начальника лагера капітана Семена Леонтієва, який довів до голодної смерті багато людей з різних областей України” [Літопис УПА. Нова серія. - Т. 19. - С. 502].

У вересні 1948 р. “Черемшина” для проведення розвідки про наявність солдатів внутрішніх військ та кількісний стан “істрєбітєльного” батальйону у с. Усть-Путила Путильського району спрямував туди охоронців “Козака”, “Тихого” і “Романа”. Прибувши у лісовий масив біля с. Усть-Путила Путильського району, вони зустрілися з мешканцем цього села Омеляном Чегрином, який і раніше займався розвідкою та збором харчів для потреб підпілля. Під час розмови Чегрин повідомив, що від с. Усть-Путила до райцентру Путила прикордонники встановлюють стовпи для телефонного зв’язку, а кількість “істребків” не змінилася. Також розповів, що начальник станиці ІБ Василь Завеждій дуже знущається над місцевими жителями. Охоронці повернулися на постій “Черемшини” та доповіли про результати виконання отриманого завдання. Через тиждень “Черемшина” дав доручення “Козаку” і “Тихому” знищити начальника станиці ІБ. Обидва підпільники, прибувши увечері до с. Усть-Путила, спіймали Завеждія на вулиці, коли він ішов додому, відвели у ліс і розстріляли [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 12-13].

У вересні 1948 р., після нападу підпільників на “істрєбітєльний” батальйон у с. Киселиці Путильського району (знищено начальника станиці Танасія Ончула), майже всі станиці ІБ на терені цього району обснували густими дротами і обкопали ровами. На кожну станицю прибуло по одному начальникові зі східних областей України. Внаслідок цих нападів “істрєбітелі” перебували у сильному страсі бути покараним за свою антинародну діяльність проти місцевого населення, а нових “істребків” набирали примусово [Літопис УПА. Нова серія. - Т. 19. - С. 502].

Значної шкоди діяльності підпільного руху на терені Вижницького надрайону ОУН завдавала група злодіїв, які грабували місцевих селян під маскою повстанців. Влітку 1948 р. цих злодіїв було спіймано та після допитів ліквідовано [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 6840. - Арк. 121].

У той самий час на терені Путильського району постійно діяло декілька агентурно-бойових груп УМДБ, до складу яких було включено колишніх підпільників, які погодилися на співпрацю з ворогом. Вони вешталися по всьому району та вдавали з себе українських повстанців, провокуючи місцеве населення.

Одну з таких груп із 6-ти чоловік очолював колишній зв’язківець Вижницького надрайонного проводу ОУН Козьма Том’юк з с. Дихтинець Путильського району (односельчанин “Черемшини”).

У вересні 1948 р. ця група провокаторів прийшла до с. Сторонець-Путилів (тепер у скл. смт Путила), до господаря Сави Киселиці, який повірив, що вони повстанці з Галичини і шукають зв’язку з місцевими повстанцями, та допоміг їм харчами. Через кілька днів господаря і господиню заарештували оперативники Путильського райвідділу УМДБ.

Незабаром ці “повстанці” зайшли до Ксенії Гнатюк і попросили, щоб вона пов’язала їх з місцевими підпільниками. Жінка також повірила їм, що вони повстанці з Галичини і повідомила знайомого підпільника Якова Карапку. Коли Карапка прийшов на зустріч з ними, він впізнав Козьму Том’юка і під приводом, що приведе інших підпільників, йому вдалося втекти. Після цього згадану господиню також заарештовано оперативниками Путильського РВ УМДБ [Літопис УПА. Нова серія. - Т. 19. - С. 499-500].

Важливу роль у системі соціально-економічних відносин збройного підпілля Буковини і місцевого населення виконували паперові грошові документи ОУН - бофони (повстанський займ на бойовий фонд ОУН - Авт.). За надані населенням продукти харчування і суми грошей для потреб Організації підпільники вручали бофони.

27 травня 1947 р. опергрупою Путильського РВ УМДБ у с. Киселиці Путильського району був заарештований Василь Скрепчук-“Сокіл”, котрий поширював бофони серед місцевого населення, які йому систематично надавав надрайонний провідник “Черемшина” [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 17. - Арк. 248-249].

Перебуваючи наприкінці травня 1950 р. на хуторі Голошина с. Яблуниця Путильського району, “Черемшина” вручив бофони господині Мотус за надані для потреб підпілля грошей у сумі двісті рублів [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 32-33].

Особливу увагу керівництво окружного проводу ОУН Буковини приділяло донесенню до населення правдивої інформації про стан революційної боротьби, тобто пропагандивній роботі. По селах поширювалися листівки, в яких підпільники зверталися до “істребків”, щоб ті кидали зброю та не служили радянській владі. Інші листівки мали протиколгоспний та антипереселенський характер. Спочатку їх розклеювали на стінах будинків, телефонних стовпах, а згодом почали вручати довіреним людям, а ті передавали іншим. Такі листівки виготовлялися у надрайоні та надходили з окружної референтури пропаганди [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 2. - Арк. 310].

У липні 1948 р. “Черемшина” під час зустрічі з провідником “Сталем”, отримав від нього завдання придбати друкарську машинку, друкарський шрифт та почати виготовлювати листівки.

Машинку вдалося купити через симпатика визвольного руху - фельдшера с. Усть-Путила Путильського району Івана Лазарюка, який підтримував стосунки з підпільниками та надавав для їхніх потреб медикаменти. Також “Черемшина” доручив кущовому “Дорошенку” через Дмитра Джуряка придбати шрифт у працівника редакції обласної газети “Радянська Буковина” у м. Чернівці. Чотири кілограми шрифту було придбано за 1 тис. крб., і “Черемшина” під час чергової зустрічі передав керівнику окружного проводу “Сталю”.

Навесні 1949 р. “Черемшина” придбав ще два кілограми шрифту, друкарську фарбу та папір через працівника Путильської районної газети Семена Самборського. Він особисто зайшов увечері до нього додому і запропонував допомогти підпіллю. Самборський погодився, однак повідомив, що одразу взяти велику кількість шрифту не зможе, бо це викличе підозру. Через три тижні “Черемшина” послав охоронців “Романа” і “Козака” до Самборського, який дав їм друкарський шрифт, фарбу та папір. У травні т. р. “Черемшина” всі ці речі знову передав “Сталю” [ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 1-5].

Того ж 1949 р. “Черемшина”, згідно вказівки “Сталя”, придбав ротатор, на якому техзвено окружної референтури пропаганди виготовило велику кількість антирадянських листівок [Літопис УПА. Нова серія. - Т 15: Боротьба проти повстанського руху і націоналістичного підпілля: протоколи допитів заарештованих радянськими органами державної безпеки керівників ОУН і УПА, 1945-1954. Книга 2. - Київ - Торонто, 2011. - С. 437].

Заготовивши продукти харчування для зимівлі, які в основному надали їхні родичі, у листопаді 1948 р. “Черемшина” разом із “Козаком”, “Романом” і “Тихим”, збудували бункер у лісі Великий Козьминий біля с. Лопушна Вижницького району, де перебули зиму 1948-1949 рр. [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 15-16].

Надрайонний референт пропаганди “Баша”, який зимував з підпільниками в іншому місці, на початку березня 1949 р. спрямував кущового “Бора” із дорученням до с. Дихтинець Путильського району. Ввечері 3 березня “Бор” у супроводі трьох охоронців “Василя”, “Вишні” і “Смирного” прибули до с. Дихтинець, у будинок поштаря цього села. Він надавав підпільникам газети та пересилав їхні листи, але згодом був завербований оперативником Путильського РВ УМДБ під псевдонімом “Тихий”. Для дистанційного повідомлення про прибуття підпільників у його будинку встановлено радіосигналізаційний апарат “Тривога”. Після прибуття групи кущового “Бора” агент непомітно натиснув кнопку радіоапарату та зник з будинку. Незабаром прибула опергрупа Путильського РВ УМДБ та оточила господарство поштальйона. Оперативники планували захопити “Бора” живим, щоб отримати інформацію про місцезнаходження бункера надрайонного референта пропаганди “Баші”. Перебуваючи в оточеному будинку, підпільники відмовилися здаватися і під час збройної сутички всі загинули. Вирватися живим вдалося тільки охоронцю “Смирному”, який і розповів про трагедію керівникам надрайонного проводу ОУН [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 6840. - Арк. 56-57; ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т 58. - Арк. 157-159].

На весну 1949 р. перша зустріч “Черемшини” була обумовлена з кущовим “Соколом”, у бункері якого зимував окружний організаційний референт “Недобитий”. Під час зустрічі “Недобитий” дав доручення “Черемшині” встановити зв’язок з усіма групами підпільників, а також зібрати розвідувальні дані про наявність у селах військ МДБ, які проводили операції та арешти.

Через кілька днів, після того, як прийшов кущовий “Дорошенко”, “Недобитий” разом з “Черемшиною” і “Башею” пішли на зустріч до провідника “Сталя”, що відбулася у лісовому масиві між селами Виженка і Берегомет Вижницького району. “Черемшина” здав звіт про стан справ у надрайоні, про операції МДБ та кількісну характеристику станиць ІБ у кожному селі, а також про втрати серед підпільників. Окружний провідник дав доручення посилити конспірацію, щоб зберегти кадри від розгрому. Також повідомив, що іде на терен Галичини, до Карпатського крайового проводу ОУН.

Деякий час “Черемшина” перебував при окружному проводі, який базувався на терені Вижницького району. Разом із своїми охоронцями забезпечував референтуру пропаганди шрифтом, папером та продуктами харчування.

У травні 1949 р. оперативники Путильського РВ УМДБ встановили, що на хуторі Чечулинський с. Киселиці Путильського району проживає активний помічник підпільного руху, якого з використанням агентурно-бойової групи було розкрито та завербовано під псевдонімом “Бєрьозка”. Через кілька днів агент “Бєрьозка” повідомив оперативників, що скоро до нього повинні прийти підпільники за канцелярським приладдям. Біля його будинку була влаштована засідка, на яку 9 червня 1949 р. і натрапило троє підпільників. Під час збройної сутички загинули надрайонний референт СБ Михайло Іванюк-“Залізняк” та охоронець Лесь Леховоля-"Грабок”, а одному підпільнику вдалося відступити (цілком імовірно, третім був надрайонний референт пропаганди Петро Іванишин-“Баша” – Д.Проданик) [Літопис УПА. Нова серія. - Т. 19. - С. 546-547].

Наприкінці жовтня 1949 р. “Черемшина” з групою підпільників обладнали бункер у лісовому масиві біля с. Долішній Шепіт Вижницького району і приступили до заготівлі продуктів. Частину харчів (м’ясо, бринзу) отримали від симпатиків, частину - забрали з автомашини, яка перевозила муку, а також гас. Після випадіння снігу зайшли до бункера і перебували там до весни, тобто до того часу, поки не розтанув сніг.

Разом із “Черемшиною” у цьому бункері зимували окружний організаційний референт “Недобитий”, новопризначений надрайонний референт СБ Михайло Ґоянюк-“Залізняк”, підпільники: “Лев”, “Нестор”, “Роман”, “Козак”, Василь Ткачук-“Богдан” та машиністка Сільва Купчанко-“Анна”.

Після зимівлі та виходу з бункера наприкінці квітня 1950 р., до “Черемшини”, на постої якого перебував “недобитий”, прибули кущові “Дорошенко”, “Сокіл” і “Лев”. Кущовий “Зоря” не зміг прийти через те, що його бункер був збудований вище в горах, де сніг ще не розтопився. Підпільники здавали звіти “Черемшині” про пророблену роботу, про створення мережі “легальників”. Щодо легальної мережі, то “Черемшина” наголошував, щоб вербували сюди також і українців-східняків, яких згодом можна використати для поширення ідей визвольного руху на Схід та створення там легальної мережі (відповідно до програми ОУН “Олег” - Авт.).

На цій нараді кущового “Дорошенка” було призначено провідником Вижницького районного проводу ОУН, він же мав одночасно виконувати і обов’язки районного референта СБ [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 17-27].

Після наради прийнято рішення здійснити роззброєння бійців “істрєбітєльного” батальйону в с. Розтоки Вижницького району. Цю групу у складі 9-ти підпільників очолив окружний організаційний референт “Недобитий”. “Черемшина” разом із окружним референтом пропаганди “Кошовим” (призначений восени 1949 р. - Авт.) та надрайонним референтом пропаганди “Башею” у супроводі охоронця “Козака” вирушили у Путильський район на зустріч до кущового “Зорі”. Під час зустрічі “Зоря” здав звіт про виконану роботу та обстановку на терені його куща. Крім того, “Черемшина” призначив керівником новоствореного куща “Бурлаку”, який до того був заступником кущового “Зорі” [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 27-28].

Зиму 1949-1950 рр. провідник “Сталь” перебув на терені Коломийщини і тільки наприкінці квітня 1950 р. повернувся на Буковину. Про це стало відомо начальнику відділу 2-Н обласного УМДБ майору Довгалю від агента “Катя”, яка була завербована оперативниками Кутського РВ УМДБ Станіславської області. Вона повідомила, що “Сталь” кілька днів перебував у с. Плоске (села з такою назвою немає - Авт.) Кутського району в господарстві Параски Симашко.

Після повернення на Буковину, 26 квітня 1950 р. під час перебування на тимчасовому постої у лісовому масиві неподалік с. Берегомет Вижницького району, підпільники були обстріляні оперативно-військовою групою. Внаслідок перестрілки загинув охоронець “Петруня”, але самому “Сталю” вдалося прорватися. Знайдений на постої щоденник “Сталя” оперативники переклали на російську мову (для керівництва УМДБ – Д.Проданик). У щоденнику “Сталь” писав про свої хвилювання через те, що сім місяців не був на Буковині. Зі змісту щоденника стає зрозуміло, що він дуже полюбив цей край і сильно переживав, чи зуміли перезимувати підпільники без втрат, зокрема поручник “Олексій” (останнє псевдо Миколи Кричуна – Д.Проданик), двоюрідна сестра “Марія” та інші побратими.

Залишається незрозумілим, чому провідник “Сталь” у своєму щоденнику записав “поручник “Олексій”, адже “Черемшина” не займав командних посад у Буковинському курені УПА (також не знайдено жодного наказу ГВШ УПА про надання йому будь-якого військового ступеня – Д.Проданик) [ГДА СБУ. - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 79. - Арк. 237-238 (выписка из докладной записки о результатах борьбы с подпольем ОУН и его вооруженными бандами на территории Черновицкой области за май-июнь 1950 г)].

Після повернення до Вижницького району у травні 1950 р. “Черемшина” разом з “Недобитим”, “Кошовим”, “Башею” вирушили на зустріч до окружного провідника “Сталя”. Постій знаходився в урочищі Сухий Потік поблизу с. Берегомет Вижницького району. “Сталь” тільки повернувся з Галичини, де зустрічався з керівниками Карпатського крайового проводу ОУН. Після прийняття звітів від “Недобитого” і “Черемшини” він повідомив присутніх, що згідно вказівки Карпатського крайового проводу весь керівний склад із галичан і східняків має перейти на терен Станіславської області, а також повідомив, що новим окружним провідником ОУН Буковини призначено “Недобитого”. “Сталь” у присутності “Черемшини” передав “Недобитому” архів Буковинського окружного проводу ОУН, що знаходився у двох бідонах, яких надійно закопали неподалік постою [ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 29-31].

Окружний референт пропаганди “Кошовий” дав свої вказівки підпільникам, які перебували на постої окружного проводу, щодо посилення пропагандистської роботи серед населення, особливо серед інтелігенції. Зі свого боку “Черемшина” проінструктував підпільників, наголошуючи на заходах щодо посилення конспірації для збереження кадрів та виховання молоді в націоналістичному дусі. Він заборонив проводити часті зустрічі, заходити на терени інших кущових, пересуватися одними й тими ж маршрутами, а також наголосив на маскуванні слідів при пересуванні [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 6840. - Арк. 60-63].

Після передачі архіву “Сталь” з “Кошовим”, “Миколою”, “Башею”, охоронцем “Дністром” та машиністками “Марією” і “Анною” назавжди залишили терен Буковини та перейшли до Коломийщини.

Наприкінці травня 1950 р. “Черемшина” в організаційних справах прибув до Путильського району, де кілька тижнів перебував у кущового “Бурлаки”, допомагаючи у зборі розвідувальних данних про діяльність опергруп УМДБ та кількісний склад “істрєбітєльних” батальйонів.

26 липня 1950 р. “Черемшина” зустрівся з окружним провідником “недобитим”, який повернувся з крайового проводу. Він повідомив “Черемшину”, що до Вижницького надрайону ОУН тимчасово приєднано два кущі з Коломийської округи ОУН: кущ “Калини” з Кутського та кущ “Кучерявого” з Жаб’євського (тепер Верховинського) районів. Після зустрічі “Черемшина” з двома охоронцями відійшли у терен для організаційної праці та заготівлі продуктів харчування [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 31-34].

“Черемшина”, як провідник надрайону, обов’язково мав зустрітися з керівниками приєднаних кущів, провести співбесіду та отримати звіти про стан справ на їхніх теренах. Але через ряд обставин він зустрівся з кущовим “Кучерявим” (на жаль, не вдалося встановити, чи зустрічався “Черемшина” з кущовим ОУН “Калиною”) тільки у липні 1951 р.

“Черемшина” у супроводі охоронців, перетнувши р. Білий Черемош, прибув з Буковини на терен Галичини. Зустріч з “Кучерявим” відбулася у лісі біля с. Ясенів Жаб’євського району. Після знайомства “Черемшина” провів інструктаж щодо посилення конспірації, порядку складання звітів та інших питаннях організаційної праці. Після двох тижнів перебування на Галичині “Черемшина” повернувся на терен Буковини.

Упродовж літа-осені 1951 р. “Черемшина” разом із окружним провідником “недобитим” ще двічі зустрічалися з кущовим “Кучерявим”, під час яких отримували від нього організаційні звіти та передавали підпільну літературу для поширення серед населення [Архів УСБУ ІФО. - Ф. 4. - Спр. 30769. - Арк. 68-70 (протокол допиту Кричуна М.)].

З метою недопускання суцільної колективізації селянських господарств, як бази по забезпеченню визвольного руху продуктами харчування, від керівництва окружного проводу ОУН Буковини “Черемшина” отримав доручення - всіма засобами запобігти створенню колгоспів на теренах Вижницького та Путильського районів. Упродовж 1948-1950 рр. підпільники вели посилену роз’яснювальну роботу серед сільського населення у вигляді мітингів, індивідуальних бесід, поширення антиколгоспних листівок та брошур [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 11].

Створення колгоспів населення “гірських” районів зустріло вкрай негативно. Тільки у деяких селах місцевим партійно-радянським активістам шляхом шантажу, побоїв та погроз висилки на Сибір вдалося організувати декілька колгоспів.

Підпільники попереджали організаторів колгоспів не вчиняти проти населення насильницьких дій, а стосовно самих активних вислужників вчиняли акції з підпалу їхнього майна (будинку, садиби). І тільки як крайній захід здійснювали їхнє знищення, яке санкціонувалося керівниками Вижницького надрайонного проводу ОУН.

У серпні 1949 р., згідно вказівки надрайонного провідника “Черемшини”, підпільники “Бурлака”, “Зоря”, “Дубовий” і Танасій Грицюк-“Літак” у с. Конятин Путильського району здійснили ліквідацію голови місцевого колгоспу Генкула. Наприкінці квітня 1950 р. у с. Розтоки Вижницького району підпільники знищили голову місцевого колгоспу та дільничого уповноваженого Путильського РВ УМВС, забравши у вбитих два автомати, пістолет та радіоприймач [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 6840. - Арк. 122; ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т. 3. - Арк. 252].

Значну увагу керівництво збройного підпілля Буковини приділяло поширенню націоналістичних ідей серед прибулих українців- східняків, в основному сільських вчителів та фельдшерів. Так, у 1946 р. “Черемшина” і “Залізняк” через вчительку-східнячку Зінаїду Пушкарьову із с. Усть-Путила Путильського району поширювали серед місцевого населення підпільну літературу [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 6790 (аген. спр. № 179 “Кочующіє”). - Арк. 124].

За дорученням надрайонного референта пропаганди “Баші” підпільники восени 1949 р. відвідали вчителів у селах Дихтинець, Конятин, Яблуниця Путильського району та провели з ними співбесіди. Не всі вчителі однаково реагували на відвідини підпільників. Одні були страшенно налякані і не вступали в дискусію, інші брали пропоновані їм листівки та брошури [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 6840. - Арк. 67-69].

Але найбільш цікава і водночас трагічна доля вчительки-східнячки Варвари Сухацької. Прибувши на Буковину за скеруванням, працювала вчителькою у с. Дихтинець Путильського району. Восени 1947 р. вийшла заміж за місцевого хлопця Танасія Грицюка, який у червні 1948 р. повернувся до підпілля. Через переслідування оперативників Путильського РВ УМДБ, змушена перейти на нелегальний стан. Провідник “Черемшина” прийняв її до лав Організації, де впродовж майже двох років працювала машиністкою та коректором Вижницького надрайонного проводу ОУН. Проте її життя обірвалося 26 червня 1950 р., коли вона, підходячи до бункеру в урочищі Черепанка за харчами, підірвалася на міні, закладеній оперативниками відділу 2-н УМДБ [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 18 а. - Арк. 151 зв.].

Через терен Вижницького надрайонного проводу проходила зв’язкова лінія до Карпатського крайового і Коломийського окружного проводів ОУН (зашифрована назва “Ґрегіт”). Тривалий час відповідальним за зв’язок був Іван Гулей-“Меч” (фактично виконував функції керівника зв’язку - Авт.), з терену Коломийщини - районний референт СБ Кутщини Микола Чокинюк-“Набитий”. Після загибелі “Меча” відповідальним призначено охоронця окружного проводу “Вітра”, а після його загибелі - “Дорошенка”.

Із загибеллю районного провідника ОУН Вижниччини “Дорошенка” 21 травня 1951 р., пошту на Буковину безпосередньо доставляли міжокружні зв’язківці Іван Лелик-“Крига” та “Грім”. Два рази на місяць (7-8 і 21-22 чисел) вони доставляли пошту на пункт зв’язку у лісовому масиві біля хутора Товарниця с. Розтоки Вижницького району, де їх зустрічали буковинські підпільники [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 4. - Спр. 6840. - Арк. 74-75; Літопис УПА. Нова серія. - Т. 15. - С. 441].

Влітку 1950 р. збройне підпілля Вижницького надрайонного проводу ОУН зазнало значних втрат: частина підпільників загинула, частина захоплена у полон.

5 липня 1950 р. оперативникам відділу 2-Н обласного управління МДБ, застосувавши снодійно-галюциногенний спецпрепарат “Нептун-47”, вдалося захопити живими кущового “Зорю” і станичного с. Усть-Путила “Козака” у лісовому масиві біля с. Усть-Путила Путильського району.

Напередодні цієї події оперативники Путильського РВ УМДБ завербували як агента під псевдонімом “Богдан” родича Дмитра Паралюка-“Козака” Омеляна Чегрина, який працював лісником і підтримував зв’язок з підпіллям. Після перевірки щирості агента йому надано спецпрепарат “Нептун-47”, а в будинку його молодшого брата Танасія Чегрина (агент “Танасій”) встановили радіосигналізаційний апарат “Тривога” для дистанційного повідомлення опергрупи про прибуття підпільників.

4 липня т. р. до Омеляна Чегрина прибув зв’язковий, який повідомив, що “Зоря” і “Козак” очікують на нього у лісовому масиві урочища Ріжі, та провів обох братів на постій підпільників. Під час зустрічі підпільники повідомили, що згідно вказівки “Черемшини” проводять заготівлю продуктів харчування. Брати-агенти відповіли, що харчі вони принесли, і запропонували повечеряти. Після вечері, під дією спецпрепарату, підпільники заснули. Омелян Чегрин, залишивши брата біля сонних підпільників, сам прибіг до с. Усть-Путила і натиснув кнопку апарату “Тривога”. Отримавши сигнал, на місце події прибула оперативна група, яку очолювали начальник відділу 2-Н УМДБ майор Довгаль та начальник Путильського РВ капітан Ніколаєв. Обох сонних підпільників захоплено та доставлено до обласного управління МДБ.

Під час допиту із застосуванням тортур кущовий “Зоря” повідомив оперативників, що наступна зустріч з “Недобитим” і “Черемшиною” призначена на 22 липня 1950 р. на зв’язковому пункті, розташованому у лісі Великий Травен біля хутора Бісків с. Мариничі Вижницького району.

Напередодні 22 липня 1950 р. на вказаний пункт зв’язку прибула опергрупа відділу 2-Н УМДБ на чолі з начальником цього відділу майором Довгалем і влаштувала засідку. “Черемшина” із “Недобитим”, “Дорошенком”, “Соколом” і охоронцем “Романом”, підійшовши до пункту зв’язку, послали “Романа” привести “Зорю” і “Козака”. Коли той підходив до пункту, його було поранено вогнем опергрупи. Щоб не потрапити живим до ворожого полону, “Роман” дострелив себе з пістолета. Іншим підпільникам вдалося щасливо відступити та відірватися від переслідувачів.

12 серпня 1950 р. чекістсько-військова група під командуванням старшого оперуповноваженого відділу 2-Н УМДБ капітана Уричева у горах Путильського району натрапила на групу підпільників. Під час збройної сутички з ворогом загинули кущовий “Лев” та його охоронець “Дубовий”.

Тією ж групою був затриманий та завербований як агент під псевдонімом “Десятий” Дмитро Фрей, який надавав допомогу підпільному руху. Під час допиту Фрей розповів, що підтримує зв’язок з підпіллям. Оперативники надали йому спецпрепарат “Нептун-47”. 17 серпня т. р. о 20.30 до нього прибули кущовий “Бурлака” та заступник кущового “Літак”, які під час вечері, під дією спецпрепарату, заснули. Сонних підпільників захоплено та доставлено до обласного управління МДБ [ГДА СБУ - Ф. 13. - Спр. 372. - Т. 58. - Арк. 163-169 (агентурнооперативные и войсковые действия, проводившиеся управлениями внутренних дел и госбезопасности Черновицкой области по ликвидации вооруженного националистического подполья и его легальных звеньев)].

Восени 1950 р. підпільники почали готуватися до зимівлі: заготовили харчі та збудували бункер на схилі гори у лісовому масиві Синівка на віддалі 10 км від с. Усть-Путила Путильського району. Сюди провідник “Черемшина” переніс і весь архів Вижницького надрайонного проводу ОУН. В архіві зберігалися копії звітів, листівки та брошури, які поширювалися на терені надрайону. Інструкцію на випадок війни між США і СРСР він завжди носив зі собою у польовій сумці [ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 46-47].

Після зимівлі, у квітні 1951 р. “Черемшина” разом з “Дорошенком”, “Соколом” і охоронцем Онуфрієм Том’юком-“Остапом” зустрілися з провідником “Недобитим”, який повернувся з Карпатського крайового проводу ОУН. Впродовж тижня відбувалися збори, під час яких окружний провідник проводив заняття з конспірації та організаційної праці. “Недобитий” повідомив присутніх, що у зв’язку з малочисельністю підпілля на терені Чернівецької області, керівництво Карпатського крайового проводу ОУН прийняло рішення всіх підпільників Буковинської округи перевести на Галичину. “Недобитий” відразу відправив на зв’язок до Коломийської округи підпільників “Сокола” і “Остапа”, але вони не змогли перейти р. Черемош, яка дуже розлилася. Через тиждень уже “Черемшина” з “Недобитим” пробували перейти р. Черемош, але також невдало. Провідники пішли до с. Розтоки Вижницького району, де зустрілися з трьома молодими хлопцями, які повідомили, що їх переслідують оперативники Вижницького РВ УМДБ з метою вербовки до агентурної мережі, і попросили прийняти їх до ОУН. “Недобитий” прийняв від них присягу та присвоїв псевда: Петру Джуряку - “Співак”, Юрію Джуряку - “Юрась”, Михайлу Олексюку - “Гайворон. Видавши зброю новикам, підпільники вирушили в гори.

У той час на терен Вижницького та Путильського районів прибуло біля 2.000 солдатів військ внутрішньої охорони МДБ, а також 1.500 солдатів радянської армії, які прочісували лісові масиви. Вже наступного дня, 12 травня 1951р., на постій підпільників наткнулася група облавників. Під час збройної сутички загинув підпільник-новик “Юрась”, іншим підпільникам вдалося прорватися крізь вороже оточення.

Після прориву підпільники розділилися на дві групи. до складу першої увійшли “Черемшина”, “Сокіл” та “Гайворон”, до складу другої - “Недобитий”, “Дорошенко”, “Остап” та “Співак” [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 34-36].

Група “Черемшини” у ніч на 16 травня 1951 р. у Лопушнянському лісі відвідала колибу робітників Київбуду, які працювали на заготівлі деревини. Після проведеної співбесіди та вечері підпільники відійшли у терен [Архів УСБУ ЧО. - Ф. 2-Н. - Спр. 6790 (Аген. спр. № 254 “Кочующіє”). - Т 1. - Арк. 19 (повідомлення нач. Вижницького РВ майора Дідушенка)].

Група “Недобитого” знову вирушила до р. Черемош із наміром перейти на терен Галичини. Через тt, що роздобути продукти харчування у селах було неможливо через присутність там великої кількості військ ВО МДБ, підпільники зайшли по харчі до свого бункера. Підійшовши до входу у бункер, який розташовувався у лісовому масиві неподалік хутора Сірук с. Розтоки Вижницького району, районний провідник “Дорошенко” підірвався на міні, закладеній оперативниками відділу 2-Н УМДБ. Сталася ця трагічна подія 21 травня 1951 р.

А вже 25 травня т. р. групу “Недобитого” під час переходу р. Черемош обстріляла оперативно-військова група. У збройній сутичці загинув підпільник-новик “Співак” (третій підпільник-новик “Гайворон” загинув 18 червня 1951 р.).

Зустріч “Черемшини” з “Недобитим” була запланована на липень 1951 р. Прийшовши на пункт зв’язку, “Черемшина” замість окружного провідника застав там двох міжокружних зв’язківців “Кригу” і “Грома”, які перевели його і “Сокола” на терен Коломийщини. Вже там він зустрівся з “Недобитим”.

Для посилення збройного підпілля Буковини “Черемшині” було передано колишнього чотового УПА Василя Савчука-“Лебедя”, який кілька років перебував у охороні окружного референта пропаганди ОУН Коломийщини поручника Назарія Данилюка-“Перебийноса”, а після його загибелі - у кущі “Кучерявого”.

Разом із “Недобитим” та іншими підпільниками, у супроводі зв’язківців “Криги” та “Грома”, вони повернулися на Буковину. Зв’язківцям передали весь наявний друкарський шрифт, а також вирізане з дерева кліше для виготовлення бофонів і вони повернулися на Коломийщину [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 36-37].

У серпні 1951 р. “Черемшина” з “Лебедем” та “Остапом” у лісі біля с. Берегомет Вижницького району зустрілися з місцевим мешканцем Юрієм Шпанюком, який підтримував контакт з підпіллям. Йому дали гроші для купівлі одягу та інших необхідних речей. Після того, як Шпанюк придбав у магазині замовлені речі, він відніс їх на обумовлене місце і там, замаскувавши, залишив [ГДА СБУ. - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 268].

На черговій зустрічі, у вересні т. р., провідник “Недобитий” повідомив “Черемшину”, що у зв’язку з сильними облавами на Буковині зимувати тут небезпечно, і прийняв рішення перейти на зимівлю до Галичини.

16 листопада 1951 р. “Черемшина” разом із “Недобитим” і “Соколом”, перейшли зимувати на терен Галичини. У с. Стебні Жаб’євського району пов’язалися з кущовим “Кучерявим”. Того ж дня прибули два кур’єри “Крига” і “Грім”, які повели їх на зустріч до надрайонного провідника ОУН Косівщини поручника “Вихора”. Після зустрічі “Недобитий” залишився на зиму у бункері “Вихора”, а “Черемшину” і “Сокола” відправив зимувати на хутір Грині с. Бабин Косівського району у бункері станичного цього села “Бомби” (там зимувала також дружина “Сокола” “Леся”). У підземному сховищі підпільники перебували до 22 квітня 1952 р.

Після зимівлі “Черемшина” мав ще кілька зустрічей з керівним складом Косівського надрайонного проводу ОУН, зокрема з “Ненаситцем”, “Орисею” та іншими. До трагічного фіналу залишався один місяць [ГДА СБУ - Ф. 5. - Спр. 67443. - Т 3. - Арк. 39-40].

^[1]   Долішняк Юрій Миколайович - “Білий” (26.04.1916, смт Яблунів Косівського р-ну - 1.05.1948, біля с. Микитинці Косівського р-ну). Член ОУН (1938). Кавалерист польського війська. Закінчив підстаршинську школу УДП у м. Львові, комендант УДП с. Космач. В УНС з 1943 р. Чотовий сотні “Скуби” (1944), командир сотні “Сурма” ТВ 21 Туцульщина” (1945-1946). Субреферент СБ Коломийського надрайонного проводу ОУН (1947-05.1948). Загинув у сутичці з чекістсько-військовою групою у Камеральному лісі.

^[2]   Юрцуняк Михайло Дмитрович - “Юрко”, “238” (1919, с. Підпечери Тисменицького р-ну Івано-Франківської обл. - 30.12.1947). Член ОУН. Мобілізований до Червоної армії, потрапив до німецького полону. Після втечі вступив до УНС (1943). Чотовий куреня УНС “Чорні чорти”. Із чотою перейшов до Чорного лісу (11.1943). Чотовий сотні “Месники” групи “Чорний ліс” (1944). Переведений на Коломийщину (поч. 1945). Командир сотень “Березівська” та “Дністер” ТВ 21 “Гуцульщина” (1945-07.1947). Після проходження вишколу СБ переведений на Буковину (08.1947). Референт СБ у Заставнівському нацрайоні ОУН. Тяжко поранений під час сутички з опер- групою відділу 2-Н УМДБ, помер від ран. Поручник УПА.