Наприкінці серпня 1949 року органи МГБ черговий раз провели підрахунок кількості сімей, на які заведено справи для виселення з України. Таких знову нарахували майже 22 тисячі, у складі яких майже 78 тисяч осіб. Із них у Чернівецькій області були заведені справи на 688 сімей (1950 осіб).
На цей час організований повстанський опір вже повністю припинився за Прутом – в травні 1949 року через зраду чекістам вдалося знищити останніх повстанців в Кіцмані, Садгорі та Заставні, а також керівника Запрутського Надрайонного проводу ОУН. Організований опір залишався у гірських районах області, Вижницькому та Путильському. Відповідно вони і найбільше постраждали від наступних виселень.
В документі Управління МГБ за 1 вересня 1949 року зазначалося: «В порядку заходів у відповідь на бандитські прояви в Вижницькому і Путильському районах області Міністерством МГБ УРСР затверджено 119 справ на сім’ї бандитів, активних членів ОУН і бандпособників, які підлягали виселенню у віддалені краї Радянського Союзу. Зокрема, у Путильському районі – 74 сім’ї, у Вижницькому – 45. Із них 17 сімей – куркульські, 87 – середняцьких та 15 сімей бідняків. В цих сім’ях – 376 осіб, 77 чоловіків, 149 жінок та 150 дітей до 16 років».
Для підготовки та проведення чергової операції з виселення родин повстанців в Путильський район було додатково направлено 79 оперпрацівників з інших районів Чернівецького обласного Управління МГБ, у Вижницький – 47. В Путильському районі керували операцією в.о. начальника відділу 2-Н Управління МГБ майор Довгаль та начальник Путильського райвідділу МГБ майор Ніколаєв, у Вижницькому районі – в.о. заступника начальника відділу 2-Н майор Геркулесов та начальник Вижницького райвідділу МГБ майор Дедушенко.
Як військова сила для забезпечення виселення в Путильському районі були залучені бійці 31 та 33 прикордонних загонів, у Вижницькому – бійці третьої роти 331 СП Внутрішніх військ МГБ.
4 вересня 1949 року, о 4 годині ранку зазначені родини були виселені. Вже 5 вересня Управління МГБ підготувало звіт про перебіг операції. У ньому зазначалося, що виселення проводилося як захід у відповідь на бандпрояви, які були здійснені впродовж першої половини 1949 року в селах: Сергії, Стебні, Дихтинець, Конятин і Киселиці Путильського району, Ростоки, Берегомет і Шепіт Вижницького району. Всього виселено 109 родин в кількості 345 осіб, у т.ч. з Путильського району – 69 сімей, 231 особа та з Вижницького району 40 сімей, 114 осіб. Ухилилось від виселення 10 сімей в кількості 32 осіб. Майже протягом місяця, до кінця вересня вказані сім’ї знаходились на Вашківському збірному пункті МВС, а потім були відправлені «до визначеного місця адмінпоселення».
Деякі жителі Путильщини висловлювали бажання також поїхати у віддалені краї СРСР вслід за своїми виселеними родичами. З цього приводу працівники Управління МГБ зверталися за роз’ясненнями до керівництва. Проте керівництво УМГБ роз’яснило, що осіб, які добровільно бажають виїхати разом із тими, кого виселили, приймати можна лише у тому разі, якщо вони занесені до списків. В іншому випадку їх приймати не можна. Таким чином, влада, яка мала б бути зацікавленою в залученні додаткових робочих рук у суворих умовах півночі, не погоджувалася надати дозвіл на переселення тим, хто цього прагнув, очевидно переслідуючи мету не стільки колонізації безмежних просторів СРСР, скільки виключно помсти та репресій стосовно членів родин повстанців.