Вперше про переселення мешканців хуторів, а також із сіл, де активно діють повстанці, у села, де менше поширений повстанський рух, а відтак і менші репресивні заходи органів влади проти місцевих мешканців, згадується у доповідній про реагування населення на виселення сімей повстанців на початку вересня 1949 року. Влада вирішила використати такі тенденції у боротьбі з повстанським рухом, організувавши кампанію з переселення населення із віддалених хуторів та присілків у межі сіл.

Ще більше про такі відселення йдеться у доповідній про реагування населення Вижницького району на виселення сімей повстанців у травні 1950 року. Зокрема, райвідділ МГБ цитує місцевих мешканців, які, зі слів інформатора, говорять про доцільність людей, які живуть у хуторах, переселити до сіл, та нібито що більшість населення хуторів Розтоцької сільради Вижницького району висловили бажання із хуторів переселитись у центр села Ростоки.

Маємо згадку про зселення людей із хуторів у центри сіл та значення цього для повстанського руху, в повстанському звіті, датованому початком травня 1951 року. За даними звіту, восени 1950 року переселені до центру сіл всі хутори подільських та прикарпатських районів, а навесні 1951 року, в березні місяці, хутори гірських районів області. Відтак станом на початок травня 1951 року відселення вже завершується. Зселення проводилося у силовий спосіб, органи влади просто розбирали чи руйнували будинки, а землю переорювали тракторами. Позаяк в селах земель не вистачало, то населення активно агітували на виїзд до Херсонської області та Криму, на будівництво Каховської ГЕС та Північно-кримського каналу. Значний вплив зселення мешканців хуторів мало на роботу в підпіллі – симпатики підпільників опинялися в людних селах та не мали можливості допомагати підпіллю чи непомітно підтримувати зв’язок. Так само й підпільники не могли приходити до них на нові помешкання, оскільки в одній хаті, як правило, проживало по декілька сімей. Виникла ситуація, коли населення підтримувало повстанців, але не мало можливості надати їм допомогу, щоб не бути репресованими радянською владою.

Документи УМГБ також фіксують факти «порушення радянської законності» під час відселення селян, яке тривало і в 1952 році. Депутат сільради села Усть-Путила навіть їздила в Москву на прийом до членів уряду щодо зловживань представників органів влади під час зселення, а також під час агітації на виїзд до Запорізької області. Подібні порушення зафіксовані і на хуторі Глибочок Снячівської сільради Чернівецького району, на хуторі Мальованка в селі Кам’яна Чернівецького району.