Василь ХОЛОДНИЦЬКИЙ, Чернівці

із книги:  Україна.Голодомор 1946-1947 років: непокараний злочин, забуте добро.

 БУКОВИНСЬКИЙ КРАЙ У ГОЛОДОМОРНОМУ ВИРІ

Друга світова війна була величезною трагедією для населення України, але не останньою сторінкою його трагічної історії 40-х років. Наступною трагедією став голод 1946-1947 рр., який охопив значну частину території основних зернових районів СРСР, в тому числі й територію України, за винятком західних областей. Однак, на відміну від решти областей Західної України, Чернівецька обл. була втягнута в черговий радянський голодомор, наслідки якого були надзвичайно важкими і трагічними.

Цей голод був спричинений рядом об'єктивних причин і, в першу чергу, дуже несприятливими кліматичними умовами. Посушлива осінь 1945 р., малосніжна зима 1945-1946 рр., за винятком трьох гірських районів (Путильського, Сторожинецького та Вижницького), відсутність весняних опадів і висушення грунтів сильними вітрами створили вкрай несприятливі умови для росту як озимих, так і ярих культур. Лише в другій декаді червня випали великі опади, які відродили пізні ярі й овочеві культури від посухи, що значною мірою вплинула на їх врожайність. В цілому за 7 місяців 1946 р. випало по області 17 см опадів, або 42% від норми. В числі багатолітніх даних такі несприятливі умови спостерігалися лише в 1882 р. Зі всієї території області лише передгірські й гірські райони виявилися у дещо кращих метеорологічних умовах і зазнали значно меншої шкоди від посухи. Результатом таких умов стали низькі врожаї сільськогосподарських культур. В основних зернових районах області - Герцаївському, Кельменецькому, Новоселицькому, Сокирянському та Хотинському урожайність складала від 2,5 до 3,5 ц з 1 га. [Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали,- Київ - Нью-Йорк. 1996,- С. 52].

Наслідки Другої світової війни також вплинули на повоєнний голод. Перш за все війна негативно відбилася на продуктивних силах краю. Населення Чернівецької обл. скоротилося за роки війни з 875 тис. осіб станом на 1 січня 1941 р. до 567 тис. чоловік станом на 1 січня 1945 р. 1945 рік був не кращим у демографічному плані. Нестача медикаментів, елементарних санітарних засобів та медичного персоналу призвели до спалаху епідемій тифу. В результаті смертність населення значно зросла і досягла 27 тис. 341 особи. Смертність перевищила народжуваність цього ж року на 17 тис. 773 особи. [Холодницький В. Ф. До питання суспільно-політичних відносин та соціального становища населення Чернівецької області у другій половині 40-х років XX ст. Укн.: З історичного минулого Буковини. Збірник наукових статей.- Чернівці.- 1966.- С. 219]. Війна значно виснажила економічний потенціал області. Станом на 1 січня 1946р. понад 41% селянських господарств не мали корів, більше 65% - свиней, понад 15% - ніякої худоби. За роки війни кількість коней скоротилася на 36,5%. Все це суттєво відбилося на зниженні продуктивності праці селянських господарств, агротехніці обробітку грунту тощо.

Війна ОУН-УПА за незалежну Україну була перетворена більшовицьким режимом у громадянську, братовбивчу і продовжувалася на території області до кінця 1952 р. Вона призвела до того, що тисячі краян було вбито, відправлено у табори ГУЛАГу та на спецпоселення у віддалені райони СРСР. В демографічному плані буковинський край вийшов на рівень початку 1941 р. лише в кінці 60-х років.

Однак найвагоміший вплив на вкрай напружену ситуацію з продовольством 1946-1947 рр. для населення області мав суб'єктивний фактор. Перш за все це стосується грабіжницької політики заготівель сільськогосподарської продукції органами радянської влади Керівництво краю добре володіло тією ситуацією, яка склалася на час заготівельного періоду 1946 р. Однак об'єктивні труднощі з самого початку ним були знехтувані. Лише 20 серпня 1946 р. секретар Чернівецького обкому партії І. Зеленюк та голова облвиконкому О. Коліков направили листа ЦК КП(б)У і Раді Міністрів УРСР про хід хлібопоставок в області. В цьому листі вони вперше просили надати області знижку по хлібопоставках з урожаю 1946 р. в кількості 200 тис. ц та відкласти до урожаю 1947 р. повернення насіннєвої і продовольчої позик в кількості 7 тис. ц. У цьому ж листі простежуються причини такого, дещо запізнілого, прохання. По-перше, це було пов'язано з тим, як вказується в листі, що «у минулі роки Чернівецька область не відставала по хлібоздачі хоч і плани в порівнянні з поточним були більшими». По-друге, всі надії були на урожай кукурудзи. «Однак посуха, що продовжується в області до цього часу, негативно відбилася на врожайності кукурудзи, що за попередніми даними не перевищить 5 ц з 1 га». [Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали, - с. 52]. Наслідком цього та інших звернень стало не зниження планових завдань, а фігурування Чернівецької обл. у постановах і рішеннях партійних і радянських органів України й СРСР як такої, що зволікає з виконанням планових завдань. Обласне керівництво стало звинувачуватись у різних гріхах аж до небільшовицького ставлення до виконання плану хлібозаготівель. Йому спускалися вказівки в найближчі дні ліквідувати «велик. недоліки і грубі помилки» у цій справі.

Безперечно, після подібних звинувачень обласне керівництво докладало всіх зусиль, щоб виправдати своє перебування на керівних посадах. На забезпечення виконання планових показників на місця було направлено близько 500 працівників управління уповноваженого міністерства заготівель СРСР по Чернівецькій обл. їм допомагала значна кількість уповноважених обкому та міськкомів партії, облвиконкому, міськвиконкомів та райвиконкомів, працівники міліції, служби державної безпеки, суду, прокуратури тощо. Цій меті служили близько 11 тис. осіб агентурно-інформаційного апарату, бійців винищувальних батальйонів, членів бригад міліції та груп охорони громадського порядку. Вони, як і агенти мінзагу, були сформовані, як правило, з представників малосвідомого місцевого населення. Багато з них, ревно виконуючи завдання керівних органів влади по заготівлі продуктів, вдавалися до фізичного насилля над знедоленими односельцями, оббираючи їх до нитки. При кожній сільській раді в жовтні 1946 р. створювались спеціальні бригади для подвірного обходу здавачів і пред'явлення до них вимог негайного погашення заборгованості. Ті, хто не виконував зобов’язань в установлені терміни, притягувалися до кримінальної відповідальності. Всього за 1946 р. за позивами агентів мінзагу було притягнуто до судової відповідальності 6 тис. 355 осіб [Державний архів Чернівецької області,- Ф.Р-38.- Оп.З.- Спр. 44.-Арк. 42-43.]. Нерідко зерно й інші продукти насильно забирали навіть у тих, хто вже виконав план, або згідно з радянським законодавством був звільнений від обов’язкової здачі зерна державі. Дана заготівельна політика і методи її проведення значно загострили під кінець року продовольчу проблему серед безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції.

Ситуація ускладнювалася й тим, що з вересня 1946 р. керівництвом СРСР був узятий курс на економію у витрачанні хліба. Серед багатьох заходів, спрямованих на реалізацію даного курсу, передбачалось не тільки зниження норм споживання хліба, круп, але й значне скорочення кількості осіб, які охоплювались картковою системою постачання хлібом. Для впорядкування цієї системи в області було створено з партійного і комсомольського активу 98 бригад загальною чисельністю 272 особи. Результатом їхньої діяльності стало, як і передбачалось рядом урядових постанов, значне зменшення карткового контингенту. Кількість населення, яке залишилося без гарантованого карткового постачання хлібом, зменшилося з 139 тис. 178 осіб на початок вересня до 88 тис. 304 осіб у листопаді 1946 р. [Державний архів Чернівецької області,- Ф.Р-38.- Оп. 2.- Спр. 393.- Арк. 123,141.]. Практично всі вони опинилися віч-на-віч із загрозою голодної смерті.

Незважаючи на вжиті заходи, виконати грабіжницькі плани заготівель по багатьох показниках так і не вдалося. План заготівель молока був виконаний лише на 90,1%, овочів - на 44,3%, картоплі - на 38,3%. Правда, перевиконано було плани по м’ясу, вовні та шкурах, особливо свинячих (259,3%). Але дане перевиконання було пов’язане не з надлишками цієї продукції, а з нестачею кормів для худоби. У результаті цього селяни здавали м’ясопоставки за 1946 р. і в рахунок 1947 р., посилено продавали худобу на ринках. Здебільшого виручені кошти йшли на покриття не тільки власних потреб, але й заборгованості перед державою.

Наслідки такої заготівельної політики були надзвичайно важкими і трагічними. За 1946 р. поголів’я худоби значно скоротилось: овець – на 19,5%, коней - на 27,8%, великої рогатої скотини - на 29,2%, свиней - на 71,4%. [Холодницький В. Ф. Голодомор 1946-1947 рр. на території Чернівецької області.-У кн.: Пам’яті жертв радянських голодоморів. Матеріали наукової конференції (Чернівці, 24 вересня 1993 р.) - Чернівці,- 1994.-С. 82-83]. Практично виконувати плани м’ясопоставок у 1947 р. було нічим. Багато господарств краю підійшли до весняної сівби 1947 р. без насіннєвого фонду, що також ускладнило виконання державного плану поставок хліба у 1947 р. і посилило репресії щодо селянства. В даних умовах значно зросла злочинність, крадіжки державного та суспільного майна, особистої власності, нерідко з трагічними наслідками. Причому, на 70% крадіжки здійснювалися тими людьми, які ніколи раніше їх не чинили. Проте найважчим наслідком посухи і заготівельної політики став голод, який розпочався в жовтні-листопаді 1946 р., посилюючись у грудні і наступних місяцях 1947 р.

Не можна сказати, що обласне керівництво нічого не робило для покращення продовольчої ситуації. Вже у грудні 1946 р. в обком КП(б)У та облвиконком почали надходити тривожні сигнали з місць про різке загострення продовольчої проблеми. На основі цих та інших даних на початку січня 1947 р. голова облвиконкому О. Коліков та секретар обкому КП(б)У В. Вовк відправили М. Хрущову таємну інформацію, у якій повідомляли, що серед сільського населення є безбілкові захворювання, на 5 січня 6 тис. 158 сімей - 20 тис. 514 жителів Кельменецького, Хотинського, Заставнівського, Новоселицького, Герцаївського та Чернівецького р-нів гостро потребують продовольчої допомоги, в селах Анадоли і Атаки Хотинського р-ну, Кононовка Кельменецького р-ну зареєстровані випадки смерті від недоїдання. Вони просили М. Хрущова надати області продовольчу допомогу в розмірі 592 т борошна [Державний архів Чернівецької області.- Ф.П І.- Оп.2.- Спр. 665.-Арк. 11-12]. Проте уряд зволікав з вирішенням цієї життєво важливої проблеми. А тим часом на місцях ситуація катастрофічно ускладнювалася, викликавши чималий переполох серед керівництва області, руками якого і було доведене населення краю до відчаю. З середини січня 1947 р. в обком КП(б)У та облвиконком почали надходити таємні телеграми з районів, охоплених голодом, з проханням надати конкретну допомогу. Обласне керівництво знову зверталось до республіканських владних структур. Зрештою Рада Міністрів УРСР за погодженням із союзним керівництвом виділила на І та II квартали 381 т продуктів. Однак насправді область отримала з цієї кількості лише 105 т, котрі були розподілені серед 150 харчувальних пунктів, організованих у 7 районах та в містах Хотині і Чернівцях. Передбачалось охопити цією допомогою 19 тис. 887 осіб [Костаиі В. М. Матеріали колишнього облпартархіву про голод 1947 року в Чернівецькій області – У кн.: Пам’яті жертв радянських голодоморів в Україні: Матеріали наукової конференції (Чернівці, 24 вересня 1993 р.) - Чернівці.- 1994,- С. 91-94.].

Та це було краплею в морі. Кількість голодного населення і його потреби зростали з кожним днем, що вело до чергових звернень по допомогу. Але в даних умовах, на наш погляд, вищі владні структури турбувало не стільки те, щоб допомогти нужденному населенню, скільки використати ситуацію для зламу опору одноосібного селянства суцільній колективізації. Хоч в пресі і по радіо сповіщалося, що колгоспи успішно справляються з виконанням планових завдань здачі зерна державі, насправді щойно створені, дуже слабкі колгоспи області були звільнені в 1946 р. від обов'язкових поставок державі хліба. Вони повинні були забезпечити себе насіннєвим фондом під урожай наступного року, розрахуватися з державою за надану насіннєву позику та з МТС за обробіток грунту. В той час, коли в одноосібників вилучалося навіть насіннєве зерно, колгоспникам було видано від 1 до 2,5 кг зерна на зароблений трудодень. Крім цього, у голодоморні місяці 1947 р. голодуючим одноосібникам була видана лише одноразова продовольча допомога у розмірі 500 ц зерна, яке необхідно було ще викупити у споживкооперації з розрахунку не більше 6 кг зерна на 1 людину на місяць. В цей же час колгоспники отримали 3 таких допомоги у загальній кількості 2 тис. 128 ц з розрахунку також не більше 6 кг, але не зерна, а борошна на 1 людину на місяць з поверненням цієї позики з нарахуванням 10% з нового урожаю. Подібними заходами доводилась перевага колгоспної форми виробництва над одноосібною. І результат не змусив себе довго чекати. Якщо в березні 1946 р. в області нараховувалося 36 колгоспів, то в січні 1947 р,- 70, а на кінець цього ж року - 296 колгоспів, які об'єднали близько 1/3 сільських дворів [Холодницький В. Ф. До питання суспільно-політичних відносин та соціального становища населення Чернівецької області у другій половині 40-х років XX ст. - С. 221-222.].

Проте навіть ці заходи не могли врятувати людей від голоду та голодної смерті, особливо багатодітні, сирітські сім! Державна допомога була в багатьох випадках несвоєчасною і недостатньою. Хоч область володіла чималими запасами хліба, вони були зараховані у державні резерви, якими розпоряджалася Москва, відправляючи їх в той чи інший промисловий регіон країни, в тому числі й за кордон, але тільки не на потреби обкраденого власного селянства. Використавши останні запаси продовольства, селяни включали у свій раціон жолуді, кору дерев, кісточки слив, макуху, кукурудзяні качани, собак, кішок і т.п. Весною 1947 р. почали їсти лободу, кропиву, бруньки дерев, цвіт акації, ліщини тощо. Коли з'явилися колоски жита, спухлі від голоду люди ходили по полях, їли молоде зерно, там же й помирали. Особливо важко переносили голод старші люди і малолітні діти. Щоб уберегти останніх від голодної смерті, їх вивозили в регіони, що не були охоплені голодом, (Станіславську, Львівську та Дрогобицьку обл-ті). Та все ж основна маса дітей і старших людей залишалися вдома і, якщо виживали, то головним чином за рахунок того, що у них збереглися корова чи коза, вдало приховані запаси хліба.

Багато жителів краю, коли ставало вже зовсім сутужно, збирали останні свої пожитки і відправлялися в західні області, щоб обміняти їх на продукти. Той, хто не мав що міняти, вдавався до споживання жому з багаторічної давності ям, що знаходилися біля цукрових і спиртових заводів Чернівців, Вашківців, Снятина, Калуша, Станіслава та інших міст. Від такої їжі пухли животи, ноги, руки до такого стану, що люди не могли ходити і помирали. Самі поїздки за продуктами були надзвичайно важкими і небезпечними. Основним видом транспорту залишався залізничний. Чимало «подорожуючих» помирало в дорозі. Страшну картину являли собою узбіччя залізничної колії, що проходила з Молдавії у Західну Україну. Іван Головачук з Чернівців стверджує, що «узбіччя цієї дороги були встелені трупами». Подібну картину описує Нестор Думич із с. Вали Вижницького р-ну. Зокрема, він пише: «Я бачив як від станції Вашківці до заготівельної контори по обидва боки залізничної колії лежало дуже багато людей, які вмерли з голоду». Проте не тільки залізниця була останнім пристанищем голодного люду. «Наша вулиця, - згадує Мидора Скринська, яка пережила голод у Садгорі,- була всіяна трупами, які лежали попід парканами. Люди нічим не могли допомогти помираючим, тому що голодували самі» [З архіву автора]. Але найтрагічнішим стало те, що доведені до крайнього відчаю голодуючі вдавалися до людоїдства. Майже у всіх спецповідомленнях МВС та МДБ УРСР Чернівецька обл. фігурує як така, де в голодні місяці 1947 р. в їжу вживали людські трупи. Так, заступник начальника УМВС по Чернівецькій обл. полковник Беленко у спецповідомленні міністрові внутрішніх справ УРСР генерал-лейтенантові Строкачу від 7 березня 1947 р. повідомляв, що «7 лютого в с. Мовила Герцаївського району Чернівецької обл. жителька Щ. зарізала свого сина К, порізала його на куски, зварила в котлі і з'їла разом із своєю дочкою...» [Голод в Україні 1946-1947: Документи і матеріали. - С. 200-201]. За 1-у половину 1947 р. по Чернівецькій обл. зафіксовано 6 випадків з'їдання трупів.

Десятки тисяч людей внаслідок голодування захворіли дистрофією. В грудні 1946 р. хворі з діагнозом «дистрофія» почали поступати з навколишніх сіл у лікарні Хотина та Чернівців. З березня по липень 1947 р. практично усі лікарні області були зайняті лікуванням дистрофіків. За цей час було госпіталізовано з діагнозом «дистрофія» 6 тис. 74 хворих. Для їхнього лікування додатково було влаштовано 1196 ліжок. Однак і цього виявилося занадто мало. За даними подвірного обходу населених пунктів області, в 1947 р. було зареєстровано 41 тис. 264 хворих дистрофією, в тому числі дітей до 14 років - 10 тис. 397 осіб.

Великою була і смертність від голоду, особливо дитяча. Чернівецька обл. вийшла на сумне 2 місце в Україні за смертністю дітей віком до 1 року. Тут на 1 тис. чоловік припадало 127,7 подібних смертей [Перковський А. Л., Пирожков С. І. Демографічні втрати народонаселення Української РСР в 40-х роках // УІЖ,- 1990,- № 2,- С. 19. Холодницький В. Ф. Голодомор 1946-1947 рр. на території Чернівецької області,- С. 86 ]. За офіційними даними, загальна кількість померлих від дистрофії в 1947 р. становила 2 тис. 829 осіб. Але ці дані є далеко не повними хоча б тому, що багато жителів області помирали з такими діагнозами як дизентерія, токсична диспепсія, септична ангіна, тиф. Носіями цих хвороб стали, головним чином, люди, які, рятуючись від голоду, виїжджали в Станіславську, Львівську та Дрогобицьку обл-ті, де продовжували вирувати інфекційні епідемії. В голодні місяці 1947 р. щоденний рух населення області у життєдайні райони західних областей становив 4-5 тис. осіб. Тому смертність, що була спричинена голодом, значно вища тієї, яку фіксують офіційні джерела. Слід мати на увазі й той факт, що в 1947 р. смертність населення перевищувала народжуваність у всіх районах області та м. Чернівцях за винятком Вижницького, Путильського та Сторожинецького, де економічна і до певної міри політична ситуації були дещо іншими.

Така трагічна картина стала наслідком голодомору, який, за попередніми підрахунками забрав у Чернівецькій обл. близько, 7 тис. осіб. Голод був спричинений не лише посухою та наслідками війни, але, головним чином, тією варварською заготівельною політикою, що проводила радянська держава, а також її прагненням колективізувати одноосібні господарства буковинського краю.

[Голод 1946-1947 років в Україні : причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція. Київ. 27 травня 1997 року. Матеріали. Стор. 142-150].

Джерело: Україна.Голодомор 1946-1947 років: непокараний злочин, забуте добро /Упорядник Андрій Бондарчук. Київ: Орієнтир. 2017. Арк. 359-364