Іван Фостій

РЕПРЕСІЇ КОМУНІСТИЧНОЇ ВЛАДИ ПРОТИ ЗАМОЖНОГО БУКОВИНСЬКОГО СЕЛЯНСТВА У 1940-1947 РОКИ

В обідню пору 28 червня 1940 р. на територію Північної Буковини і Бессарабії, що 22 роки перебували під окупацією королівської Румунії, вступила Червона армія.

Цього дня тут було встановлено так звану радянську владу, яка насправді була жорстокою комуністичною диктатурою Всесоюзної Комуністичної партії (більшовиків) - абревіатурно ВКП(б).

Своє утвердження в новій радянській області - Чернівецькій - у 1940 р. вона розпочала, зокрема, з пограбування заможних верств населення, в тому числі й селян. Для цього повсюдно і досить широко використовувалися натуральні і грошові податки, які селяни не завжди могли сплатити, і тоді влада підключала судові органи. Здача хліба розписувалася на кілька обов’язкових строків, недотримання яких тягло за собою судові кари.

Іван Теодорович Гуцуляк 1902 року народження із села Луковиця тодішнього Чернівецького р-ну мав здати державі 1354 кг хліба, а він не здавав. Стан справ доручили перевірити старшому оперуповноваженому Чернівецького райвідділу НКВС сержанту міліції Гуляєву. Він встановив, що у Гуцуляка І.Т. був батько Теодор Григорович 87 років, який казав синові, щоб віз хліб, а той не хотів, кричав на батька. Гуляєв охарактеризував Івана як неписьменного куркуля, який злісно не хоче виконувати доведених завдань по хлібоздачі.

Іван Теодорович на суді себе винним не визнав. Заявив, що не виконав поставки тому, що не було намолоченого хліба. Слідчий же зазначив, що в нього ще з урожаю 1939 р. було 25 ц кукурудзи, отже мав що везти на заготпункт.

Гуцуляк своє запізнення із хлібоздачею наївно пояснював тим, що треба здавати все разом, а не частинами. Кукурудза 1939 року була потрібна йому для годівлі худоби. Він же хотів найняти чоловіка, щоб намолотив жита та пшениці, але ніхто не брався молотити.

Голова сільради Олександр Іванович Олексюк заявив на суді, що сільська бригада неодноразово ходила до Гуцуляка, нагадувала про хлібоздачу, але він ні разу не приходив до сільради, а посилав батька, який не може ходити.

20 грудня 1940 року народний суд Чернівецького р-ну у складі Трофимчука, Драгомирецької і Власія за злісне невиконання зобов’язань по хлібоздачі засудив Гуцуляка Івана Теодоровича до 5 років позбавлення волі в далеких ВТТ НКВС СРСР без обмеження в політичних правах. І.Т. Гуцуляк назвав вирок несправедливим і подав апеляцію. Але перегляд справи нічого не дав. Кримінальна колегія обласного суду в складі голови Калинюка, членів суду Янковського та Денисенка за участю прокурора Зарубіна вирок нарсуду залишила в силі.

У Івана Теодоровича та його 87-літнього батька було конфісковано 2 корови, 1 бика, 3 телиці, 2 коней, віялку, січкарню, віз і 2 саней. Заможне господарство перестало існувати [1].

Прокіп Степанович Гуралюк 1911 року народження, румун, із села Волока у 1940 р. мав здати 6 центнерів 85 кг хліба державі, а здав на 14 грудня 1940 р. лише 142 кг. Його потягли до суду. В обвинувальній частині судового вироку, читаємо таке:

“Будучи міцним господарством, маючи всі можливості для виконання хлібопоставки державі, злісно ухилявся від виконання у перший термін у вересні місяці 1940 року. Замість 199 кг здав державі лише 142 кг, а в другий термін в жовтні місяці з належних 685 кг здав лише 142 кг, не здав державі 543 кг, в силу чого сільська рада села вимушена була зняти хліб в гр. Гуралюка Прокопа Степановича в безспірному порядку. Причому під час зняття хліба Гуралюк П.С. на воза накидав шульків кукурудзи, які на собі не мали навіть 50 % зерна. Вдруге накидав на воза прілої, цвілої кукурудзи, мотивуючи це тим, що у нього кращої немає” [2].

Суд Чернівецького сільського р-ну під головуванням судді Трофимчука, народних засідателів Власія і Поповича засудив 23 грудня 1941 року Гуралюка Прокопа Степановича до одного року позбавлення волі в загальних місцях без обмеження політичних прав [2]. Зауважимо, що Гуралюку П.С. пощастило. Багатьом таким “антирадянщикам” кара була значно суворішою.

Всі вищенаведені факти свідчать, що радянська влада за 23 роки свого існування, які минали у 1940 р., не помудрішала і не подобрішала. Вона залишалась такою ж грабіжницькою, жорстокою і нещадною до будь-якого опору, до будь-якої незгоди та їхніх носіїв, навіть на тільки-но “придбаних” територіях.

Таким чином, заможне буковинське селянство зазнавало жорстокого розорення. Великі земельні володіння були націоналізовані. В заможних селян влада відібрала значну частину землі. Вважаючи багатих селян своїми непримиренними противниками, вона ввела в дію випробуваний метод їх розорення - обкладання непосильними податками. Поряд з цим застосовувала до них політичні репресії як до контрреволюційного і антирадянського елементу. Тільки 13-15 червня 1941 р. з області у виправно-трудові табори НКВС СРСР та віддалені райони країни було депортовано 1518 колишніх поміщиків, куркулів, фабрикантів, торговців та членів їх сімей [3, арк. 12].

Але перший раз радянська влада в області проіснувала рік і 5 днів. Війна перервала її грабіжницько-руйнівну політику. Не всі заможні селяни були репресовані і вислані у віддалені райони СРСР. Не вистачило часу. Громадяни області, які залишилися в своїх оселях, раділи, що грабіжники зникли з горизонту. Та через неповних 3 роки, у березні-вересні 1944 р. вони повернулися в область і продовжили політику розорення селянських господарств. Найефективнішим способом у цій ганебній справі було, як і в 1940-1941 рр., обкладання селян непосильними податками.

Варто підкреслити, що воєнне і повоєнне село Чернівецької області, як і всієї України, позбавлене в значній мірі чоловічих рук, тяглової сили і механізмів, за роки війни значно захиріло. Поля удобрювалися і оброблялися погано. І все ж у воєнні роки, незважаючи на всі грабежі і реквізиції, Північна Буковина і Хотинщина не голодували. А тут на другий рік після війни - голод. Та ще й який. У Сокирянському р-ні вимерло 2702 людей [4, с. 768-792], у Кельменецькому - 1871 [5, с. 571-642], у Хотинському - 1566 осіб [6, с. 833-879], лише в одному Рукшині вимерло 222 людини [7, с. 797-801]. А всього по області - близько 17 тисяч [8]. Звідки же узявся такий нещадний голод? Відомо, що в 1946 році була велика посуха і вона стала причиною голоду. За всю весну і літо не було жодного дощу. Картопля вродила мізерна. Жито і пшениця були низькорослі, з маленькими колосочками. Інші культури теж зародили нещедро. А держава вимагала своєчасної, а то й дострокової хлібоздачі. Україна мала здати державі 340 мільйонів пудів зерна (5,44 млн. т), а Чернівецька область - 435760 центнерів. І саме це стало найважливішою причиною голоду 1946-1947 років.

Хлібоздача 1946 року була й справді особливо жорстокою.

Постанова № 1184-61 Ради Міністрів УРСР і Центрального Комітету КП(б)У від 4 липня 1946 р., правда, відстрочила до урожаю 1947 р. погашення колгоспами республіки заборгованості по обов’язкових поставках 15000 пудів і по натуроплаті за роботи МТС 2200 тисяч пудів і по поверненню позичок 4349 тисяч пудів і до урожаю 1948 року заборгованість по обов’язкових поставках 15134 тисячі пудів і по натуроплаті за роботи МТС 2244 тисячі пудів. Однак це становища не врятувало, бо урожай усіх культур був мізерний і виконання доведених планів не забезпечував.

Одночасно з цими відстрочками постанова дозволяла облвиконкомам і обкомам КП(б)У західних областей України підвищувати, починаючи з 1946 р., порайонні норми обов’язкових поставок зерна державі колгоспами і селянськими господарствами з тим, щоб встановлений цією постановою план зерноздачі по цих областях був повністю збережений.

Чернівецькій області вищезгаданою постановою було знижено на 16 тисяч пудів обов’язкову поставку зерна державі колгоспами з урожаю 1946 р. З колгоспників не знімали нічого. Влада всі свої сили спрямовувала на те, щоб обезкровити заможні селянські господарства, так званих “куркулів”, підірвати основу селянської незалежності і одним махом загнати селян у колгоспи. Тому на заможні господарства накладались такі натуральні податки, яких вони здебільшого не могли сплатити в установлені строки. їх за це судили і на 5-10 років відправляли у виправно-трудові табори НКВС СРСР у віддалені райони Радянського Союзу.

У Шубранці, наприклад, жила Домна Олексіївна Радиш 1899 р.н. їй довели план у 1946 році здати державі 2083 кілограми збіжжя. Вона ж на 1 вересня змогла здати лише 362 кілограми. До того ж у неї були борги по грошових податках 135 крб. і по страховці 127 крб.

- Хліб я не ховала і не саботувала здачі, - заявила Домна Олексіївна на засіданні Чернівецького обласного суду. - Всього в мене було знайдено 170 кілограмів зерна. Я до цього возила його на приймальний пункт, але збіжжя не прийняли, бо було сире...

Пояснення не допомогло. 20 вересня 1946 року за ст. 58 ч. II КК УРСР (ухиляння від хлібоздачі) облсуд засудив Д.О. Радиш до 10 років позбавлення волі з відбуттям кари в далеких місцях СРСР, конфіскацією всього майна та поразкою в правах на п’ять років після відбуття покарання. За рішенням суду з підсудної було стягнуто вартість зерна в сумі 16620 крб. і, крім того, штраф, що вкладався в двократну вартість зерна - 33240 крб. [9]. Як такі суми сплатити? Все господарство з молотка пішло на торги, а його господиня на 10 років у ВТТ.

Петро Михайлович Іордатій 1890 р.н. з цього ж села не зміг здати 637 кг хліба. З нього стягли штраф по 15 крб. за кілограм і 21 жовтня 1946 р. засудили до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах НКВС СРСР в далеких місцях Радянського Союзу з конфіскацією всього майна та поразкою в правах на п’ять років [10].

Семен Миколайович Нескромний 1884 р.н. із села Бояни мав сім’ю з 6 осіб, з них п’ятеро дітей. Числився середняком. Не здав державі зерна, бо не було урожаю. 26 вересня 1946 року обласний суд засудив його до 5 років позбавлення волі з поразкою в правах на 3 роки і конфіскацією майна [11].

Дмитро Михайлович Пампуш 1910 р.н., “куркуль” з цього ж села, мав здати у 1946 р. 1946 кг хліба, а в 1947 р. - 1135 кг зерна, 300 кг картоплі і 126 кг сіна, які, як сказано в рішенні суду, злісно не здав. Пояснював тим, що в 1946 році була велика засуха і хліб не вродив, тому й не здав. А в 1947 р. теж не здав, бо був хворий і не мав засіяного поля. Із 5,66 га засіяв лише 1 га. Мав тільки 1 центнер кукурудзи. Пояснення не допомогло. 18 грудня 1947 р. суддя М.П. Устенко, народні засідателі Китан та Радиш засудили Пампуша Д.М. до 5 років позбавлення волі з відбуттям кари у ВТТ без поразки в правах [12].

Іларій Олександрович Романюк 1898 р.н. із Шубранця у 1947 році мав здати 3450 кг збіжжя, з них до 1 серпня - 690 кг, до 1 вересня - 1553 кг. А він до 17 вересня здав лише 692 кг. Голова сільради Мінтянський і секретар ради Тумак писали, що Романюк злісно ухиляється від виконання здачі хліба державі. Він мав 9,61 га землі, 1 га лісу, хату, стодолу, пару коней, одне лоша і молотарку. Як видно, заможний був селянин. Він посіяв 1,5 га пшениці, 0,30 га жита, 0,30 га ячменю, 0,50 га картоплі, 2,5 га кукурудзи, 0,5 га соняшнику і 1 га цукрового буряку.
Романюк писав у ті дні покаянного листа у Садгірський районний суд. Пояснював, що не виконав хлібопоставок через недорід озимини. Тому здав тільки 700 кг. “А решту, я запевняю радянську владу, що виконаю після збору кукурудзи”.
Судді на цю заяву не звернули уваги. 22 жовтня 1947 року відбулося засідання Садгірського районного суду. Романюка Іларія Олександровича засудили до 9 років позбавлення волі з відбуттям кари у ВТТ з конфіскацією майна та поразкою у виборчих правах на 5 років після відбуття покарання [13].

Юрій Олексійович Кокош 1890 р.н. з хутора Майдан Нижньолуковецької сільради Вижницького р-ну у 1947 р. повинен був здати державі 4346 кг хліба, але здав лише 114 кг. Не виконав він і зобов’язань по здачі молока, м’яса, хоч, на думку суду, мав усі можливості, щоб виконати їх.
Юрій Олексійович вину свою визнав, але сказав, що йому не давали можливості змолотити хліб, а до того у нього не все поле було засіяне. Молока теж не міг здати, бо корова була ялова. Вижницький районний суд на підставі ст. 58 ч. ІІ КК УРСР засудив Кокоша Ю.О. до 8 років ВТТ і позбавлення політичних прав на 5 років з конфіскацією майна [14].

Євгенію Казимирівну Вишневську 1900 р.н. з цього ж села звинуватили в тому, що вона не виконала в установлений строк хлібоздачі. Маючи 4,73 га землі, вона мала здати державі 4129 кг зерна, 75 кг м’яса та 420 літрів молока, здала ж значно менше і заявила, що більше не здаватиме, бо немає що здавати. 
Суд констатував, що вона вчинила опір у виконанні державних поставок. На 17 серпня заборгувала державі 2915 кг зерна і 177 літрів молока. Своєї вини підсудна не визнала.
Вижницький районний суд 17 серпня 1947 р. на підставі ст. 58 ч. ІІ КК УРСР засудив Вишневську Євгенію Казимирівну до 5 років позбавлення волі у ВТТ з поразкою в правах на 3 роки. Вижила вона у тих таборах чи ні, відомостей не маємо [15].

Не уник суворої кари і Петро Васильович Шкрета 1917 р.н. із Шубранця. У 1947 році йому принесли зобов’язання на здачу державі 5325 кг хліба. В тім числі до 1 серпня він мав здати 1065 кг, а здав лише 150 кг. Після попередження та вимоги сільради здав ще 200 кг. Отож його потягли до суду як злісного невиконавця хлібоздачі. На суді він пояснював, що йому довели велике завдання. Що в нього не 8 гектарів землі, які числяться у сільраді, а тільки 4. Решта належить матері, яка живе з ним в одній хаті. До того ж хліб не вродив, то й немає що здавати. Судді не взяли до уваги пояснень Шкрети.
В господарстві кожного, кого мали судити, слідчі проводили перевірку засіків та інших схованок. У Шкрети, зокрема, знайшли 6 центнерів закопаної пшениці. Він пояснив, що купив їх за гроші, виручені від продажу корови. Пояснення не допомогли. 14 серпня Шкрету Петра Васильовича ув’язнили. Суд над ним відбувся тільки 6 грудня 1947 року. Засудили його до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах НКВС СРСР з конфіскацією всього майна та поразкою виборчих прав на 5 років [16].

Іван Григорович Лупул 1895 року народження із села Раранча тодішнього Садгірського р-ну мав здати у 1947 р. 5738 кг зерна, з яких 1148 кг - до 1 серпня 1947 р. Здав же на той час лише 234 кг. Залишилось до 1.08 не зданих 914 кг. Отже, і його чекала сувора кара.
Влада навмисне встановлювала строк до 1 серпня, коли люди ще не встигали обмолотити урожай, подекуди він ще не був навіть зібраний. Але органам влади саме це й треба було, щоб мати підстави господарів засудити, а господарство знищити.
В рішенні суду сказано, що Лупул свідомо став на шлях саботажу, як куркульське господарство, і приховав хліб. При обшуку у нього було знайдено 60 кг зерна в конюшні, а 120 кг у хаті, які також не були відвезені на заготпункт.
Лупул пояснював, що він мав намір цей хліб відвезти в “Заготзерно”, але не встиг. Суд визнав пояснення безпідставними і засудив хлібороба до 10 років позбавлення волі з відбуттям їх у виправно-трудових таборах НКВС СРСР у віддалених місцях країни з конфіскацією всього майна та позбавленням виборчих прав на 5 років після відбуття кари.
Іван Григорович Лупул мав на своєму утриманні дружину і двох дітей 10-12 років. Він подав касаційну скаргу в Чернівецький обласний суд. Її розглядали голова суду Лютий і члени суду Максименко та Платко. Вони залишили вирок Садгірського народного суду без змін. Ще одне міцне господарство і його господар були знищені [17].

В пошуках дармового хліба влада залазила в найвужчі і найглибші щілини та намагалася вигребти з них все, що тільки можна. У Топорівцях жив Іван Васильович Волощук 1890 р.н., уродженець с. Стара Жадова Сторожинецького р-ну. Мав у своїй сім’ї дружину, двох синів - Рудольфа 1921-го і Фрідріха 1938 років народження та двох доньок - Ольгу 1924-го і Павліну 1939 років народження. В 1941-1944 роках він жив у Старій Жучці, працював механіком на фабриці “Тіва”, а потім переїхав у Топорівці, купив там водяного млина і почав мірошникувати.
З другим приходом радянської влади в березні-квітні 1944 року уже виникла необхідність віддавати державі мірчук, який мірошник брав за помел - по 19 кілограмів борошна з центнера помелу.
15 вересня 1945 р. у млин завітав слідчий Садгірської прокуратури, юрист 3-го класу Бордюгов і встановив, що Волощук І.В. за період з 1 січня по 25 липня 1945 року зібрав з помельців 162 кг пшеничного мірчука, 1377 кг житнього, 39 кг ячмінного, 2712 кг кукурудзяного. А всього 4290 кг. Весь цей мірчук Волощук мав здати державі, а він здав лише 540 кг. Решту мірчука, за твердженням господаря, він потратив на купівлю матеріалу та на ремонт млина, який давно не ремонтувався і міг стати непридатним для роботи. Тоді б користі не було ні йому, ні державі.
Пояснення господаря судом не були враховані. Івана Васильовича Волощука за ст. 99 КК УРСР народний суд Садгірського р-ну під головуванням Устенка М.П. за участю народних засідателів Демчука та Гарчинської при секретарі Никифорюк О.О. в присутності прокурора Богданова В.М. та адвоката Брейтмана засудив до 6 років позбавлення волі у ВТТ в далеких місцевостях Радянського Союзу та поразки в правах на 3 роки. Підсудний мав право оскаржити рішення суду протягом 48 годин. Оскаржив, але безрезультатно [18].

За період хлібозаготівель 1947 р. в народні суди області за позовами уповмінзагу надійшло 409 справ. Розглянуто було 320 справ. По них були винесені обвинувальні вироки. До різних термінів ув’язнення засуджено 122 особи. Найбільше їх було в Заставнівському - 22, в Сокирянському - 16, в Хотинському - 14, в Кіцманському - 10, по 8 справ - у Чернівецькому, Садгірському, Глибоцькому та Сторожинецькому р-нах.

Судили громадян на 5-10 років. Для 50 відсотків засуджених “куркульських елементів” покарання було визначене 10 роками позбавлення волі з відбуттям покарання у віддалених областях Радянського Союзу, з поразкою виборчих прав на 5 років і конфіскацією майна всього селянського двору.

Так нарсудом Сторожинецького р-ну до 10 років позбавлення волі був засуджений Павлюк М.І., який мав 7 гектарів землі і користувався, за твердженням суду, найманою працею. За липень 1947 р. не здав 1056 кг зерна. Хліб сховав під сіном і замазав у пічурці, а ще й підробив квитанцію про здачу хліба державі на 500 кг.

Народний суд Глибоцького р-ну на такий же строк засудив “куркуля” Самушка, який мав 12 га землі, теж використовував найману працю. Мав здати 88 центнерів хліба, але зобов’язання не прийняв і здав державі лише 300 кг зерна.

Окрім цих строків ув’язнення, вони позбавлялися виборчих прав. Їхнє майно конфісковувалося повністю.

Так радянська влада Чернівецької області позбавляла людей приватної власності, яка потім знищувалась або ж руйнувалась сама собою без належного догляду і ремонту. А господарі, які цією власністю володіли і приносили людям і суспільству користь, гинули в енкаведистських таборах від знущань, голоду, холоду, непосильної праці і хвороб.

Комуністичні погроми буковинського селянства продовжувались до тих пір, поки його не колективізували, поки не зробили хліборобів сільськими пролетарями, які ставали постійними наймитами колгоспної системи, що визискувала із селян якнайбільше, залишаючи їм якнайменше.

Аналізуючи згадані тут і не згадані судові рішення, які нещадно нищили кращих сільських хліборобів, хочу нагадати найвищим органам державної і судової влади незалежної України, що ці жертви комуністичного тоталітаризму досі не реабілітовані. Це величезна ганебна несправедливість. Її треба негайно виправити. Судові органи зобов’язані переглянути ці справи і компенсувати жертвам владної несправедливості чи їхнім дітям моральні та фізичні збитки і вартість конфіскованого майна.

Джерела та література

1.    ДАЧО. - Ф. Р-69. - Оп. 1. - Спр. 11.
2.    Там само. - Спр. 7.
3.    Там само. - Ф. Р-1. - Оп. 1. - Спр. 118.
4.    Підрахунок автора на підставі списків, зданих Сокирянською районною держадміністрацією до “Національної книги пам’яті жертв голодоморів 1932-1933, 1946-1947 років в Україні. Чернівецька область”. - Чернівці: Книга Пам’яті України, 2008. - 1080 с.
5.    Підрахунок автора на підставі списків, зданих Кельменецькою районною держадміністрацією до “Національної книги пам’яті”.
6.    Підрахунок автора на підставі списків, зданих Хотинською районною держадміністрацією до “Національної книги пам’яті”.
7.    Гайсенюк Я.С. Спогад про голод 1946-1947 рр. у с. Рукшин Хотинського району // АЧОВПВАКПУ.
8.    Холодницький В. Буковинський край у голодоморному вирі 1946-1947 років // Голод 1946-1947 років в Україні: Причини і наслідки: Міжнародна наукова конференція. Київ, 27 травня 1997 р. Матеріали. - Київ; Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, 1998. - С. 145.
9.    ДАЧО. - Ф. Р-196. - Оп. 1. - Спр. 43.
10.    Там само. - Ф. Р-136. - Оп. 1. - Спр. 25.
11.    Там само. - Спр. 37.
12.    Там само. - Спр. 124.
13.    Там само. - Спр. 125.
14.    Там само. - Ф. Р-55. - Оп. 1. - Спр. 133.
15.    Там само. - Спр. 122.
16.    Там само. - Ф. Р-136. - Оп. 1. - Спр. 149.
17.    Там само. - Спр. 87.
18.    Там само. - Спр. 3.

м. Чернівці
6.06.2008 р.