Причинами голоду були засуха у 1946 р., а тому неврожай зернових і картоплі. Не вистачило запасів на 1947 р. І хоча у 1947 р. був дуже хороший врожай, весь він йшов на покриття плану держзаготівель. Весь хліб звозили до колгоспу і звідти невідомо куди вивозили. Тому голод продовжувався довго: з осені–зими 1946 р. до жнив 1949 р. Найважчим періодом була зима–весна 1947 р. Але, незважаючи на голод, у селі ніхто не помер, хоч люди пухли. Рятувались, хто як міг.

Взимку викопували кагати картоплі, які залишилися ще з часів окупації, їли крохмаль, або гниль. Багато людей ходило до сусіднього села Буженівці, де був крохмальний завод, і купували жом. Взагалі, Діброва не дуже голодувала. Люди тримали городи і корів – це добре виручало. Влітку ж їли листя липи, цвіт акації, гриби. Більшість працювала в колгоспі, а там за трудодень (який відробляли 2–3 дні) повинні були давати 50 г зерна, та навіть цей мізер майже не видавали. Тим більше, грошей не платили, хоча змушували людей платити податки та підписуватись на позики. Люди продавали, що мали, а у інших “бригади” приїжджих та місцевих “уповноважених” просто відбирали речі і біля сільради влаштовували аукціони продажу. Багато людей їздило в Молдавію по кукурудзяне борошно. Хліба ніхто не продавав ніде. В районному центрі (Барі) навіть не було хлібного магазину. А на ринку смужечка хліба коштувала 10 крб. Я була вдовою з трьома дітьми, але пенсії – 90 крб. – не отримувала. Хоч діти мої були зовсім малі, мене гнали на роботу.

Рятувало людей те, що в колгоспі давали суп-баланду на обід і по 200 г хліба. Ще й, хто куди, всі набирали в хустки, пазухи зерна потроху додому. Там таємно мололи. Бо жорна всі били, розбивали ті ж “уповноважені”. Вони ж і наглядали за робітниками з дерева і обшукували їх після роботи.

Діти збирали колоски. Але раз, коли я була на роботі, прийшли до моєї хати по податки й знайшли колоски. Забрали, намолотили 2 кг жита, притягли мене до суду, змусивши покинути трьох дітей. Але трапилася несподіванка: захисник виступив з промовою, його підтримали агроном, бухгалтер і голова сільради. І мене за дітей “виправдали”. Дали “лише” рік примусової праці. Все, що заробляла, забирав колгосп.

А сусідка – Бондарчук Ганна – 2 роки відсиділа в тюрмі за такі ж колоски.

Приблизно у такому ж становищі перебували й інші сім’ї. Голодували сім’ї Кадельчук (Христя, Одарка), Навроцькі (Явдоха), Водзяковські (Євгенія).

15 серпня 1993 р.

Голод в Україні 1946-1947. Документи і матеріали. Київ - Нью-Йорк, 1996. - С. 317