Головною причиною голоду були надмірні хлібозаготівлі, крім того – податок з кожної сім’ї: колгосп виділяв по 25 соток присадибної ділянки, а за кожну сотку треба було платити 7 крб. щорічно, крім того, треба було обов’язково здавати по 30–40 кг м’яса і 250 літрів молока від корови (з корови-первістки 150 літрів). Були люди, що не могли виконати цю продрозкладку, тоді до них приходили члени сільради на чолі з головою сільради та міліціонером і описували майно. Наприклад, у Семена Лопуха, який не зміг заплатити податок, забрали гармошку і якесь майно. Сільрада також примушувала в обов’язковому порядку підписуватись на державну позику, наприклад, на 1000 крб. Ніякі вмовляння звільнити від цього не могли.

Голод 1947 р. продовжувався з весни до осені. Оскільки кожна сім’я мала наділ, який засаджували картоплею і засівали невеликий його шматочок зерновими, то на осінь 1947 р. люди вже мали урожай і тому вижили. Трохи легше стало, коли в колгоспі було організовано громадську кухню, де давали колгоспникам по 200 г хліба і миску якоїсь баланди.

На село давалась рознарядка, скільки треба здати зерна державі і скільки залишити на посів. Було сутужно – хоч купи десь хліба, а державну розкладку виконай. Врожаї в колгоспі були низькими – збирали по 12–15 пудів з 1 га, орали коровами, на весь колгосп після війни залишилось три пари волів, техніки ніякої. Тому майже весь урожай віддавали державі, у колгоспі мало що залишалося. На голодуванні позначились також недорід 1946 р. і повінь 1947 р. (село знаходиться на березі р. Десни).

Було в 1947 р. важко – наприкінці зими збирали в полі мерзлу картоплю, яка там залишалась, чистили її, пекли щось на зразок коржів. Найтяжче було, звичайно, весною.

Від голоду найбільше страждала Орина Борова, яка навіть їздила в Чернігівську область, десь там діставала зерно льону і пекла з нього коржі.

18 травня 1993 р.

Голод в Україні 1946-1947. Документи і матеріали. Київ - Нью-Йорк, 1996. - С. 316