В 1946 р. була засуха, але зерна тропіки вродило, і люди могли прожити. Хліб же забрали для “поставки”. Тільки у нас забрали 6 мішків ячменю й кукурудзи.

За хлібом їздили в Західну Україну – у Снятии, Станіслав, Буляху. Туди везли налавники, килими, шапки. За один налавник давали 10 кг картоплі. Із Станіслава привозили перепрілий жом, з якого пекли паляниці.

Під час обходів Ківіна, який був фінагентом і уповноваженим по поставках, і Боклача Прокопа забирали все разом з мішками, норми поставок не було.

Щоб прогодуватися, односельчани рвали цвіт акації, лободу, бур’ян і їли.

Помирали з голоду більше старі, дітей з усіх сил намагались врятувати. Померли з голоду: Рогінський, Домна Колістра, в якої чоловік загинув на фронті. Її діти Баня і Вася (8 і 9 років) після смерті матері пропали. В ті роки відправляли насильно людей в обоз валити і перевозити ліс у Карпати. Це була повинність.

Найтяжчий період голоду припав на весну 1947 р., коли вже все скінчилось, що було, і ще не з’явилась городина.

Травень 1994 р.

Голод в Україні 1946-1947. Документи і матеріали. Київ - Нью-Йорк, 1996. - С. 324