ФІЛАРЕТ ІВАНОВИЧ АЛЬБОТА-САВЧУК (4.02.1895 – 13.10.1969)
ЙОГО ім'я стоїть в плеяді борців за визволення українських буковинців з іноземної неволі, за приєднання повітів краю, заселених українцями, до України. У 1920 році він вступив у Чернівцях до лав Компартії Буковини і разом із Сергієм Івановичем Канюком працював над зміцненням її осередків, над залученням нових самовідданих бійців до активної політичної роботи в ім'я соціалізму і комунізму.
Народився Філарет Іванович 4 лютого 1895 року в селі Комарівцях тодішнього Сторожинецького повіту в сім'ї селянина-бідняка. В 1906 році вступив і в 1914 році закінчив 2-у державну цісарсько-королівську гімназію в Чернівцях і був призваний в австрійську армію. Йому присвоїли звання лейтенанта і відправили на австро-італійський фронт [1]. Тут він побачив на власні очі всю безглуздість братовбивчої імперіалістичної бойні, познайомився з революційними ідеями і настроями, а коли в жовтні 1918 року Австро-Угорська імперія розпалася, Ф.І. Альбота повертається на Буковину і включається в революційний рух. Працює в профспілках, серед солдатів 3-го полку в Чернівцях, серед селян Сторожинецького повіту [2]. Згодом його призначають зв’язковим міжКПБ і КП(б)У. Він обирає собі партійний псевдонім “Савчук” і вже до кінця свого життя не розлучається з ним. Не один раз він пересікав то румунсько-радянський, то румунсько-польський та польсько-радянський кордони, добираючись у Кам’янець-Подільський на пункт зв'язку, яким завідував буковинець Михайло Рувимович Шульдинер (Садков).
Це не залишилось непоміченим сигуранцою. Влітку 1921 року Ф.І. Альбота, уникаючи арешту, пересік в районі Гусятина польсько-радянський кордон, щоб назавжди залишитися в Україні. Певний час він перебував у розпорядженні Одеського закордонного відділу КП(б)У. На початку 1924 року Філарет Іванович як представник цього відділу, що добре володів німецькою і румунською мовами, переїздить до Харкова, де його залучають до виконання важливих на гой час завдань по лінії ЦК КП(б)У, Комінтерну та НКВС [3]. Він виїжджає в Румунію та Німеччину для зв’язку з представниками КПБ та КПЗУ. Під псевдонімом “Павло Гельд” друкує ряд матеріалів про становище буковинських трудящих під гнітом боярської Румунії в газетах Радянської України [4].
В Харкові у 1924 році утворюється група буковинських комуністів у складі С.І. Канюка, В.Б. Мороза та Ф.І. Альботи. У 1925 році до них приєднується Семен Юрійович Гуцуляк, який прибув з Відня. Разом вони обговорюють питання допомоги комуністичному рухові на Буковині. Пишуть 1 лютого 1926 року листа до Політбюро ЦК КП(б)У, до якого додають “Меморіал до Комінтерну” з проханням розглянути його в найкоротший час, ще до парламентських виборів у Румунії, що мали відбутися в липні 1926 року. Автори “Меморіалу” просили також президію Комінтерну “вирішити в найближчому часі буковинське питання в смислі постанов V Конгресу Комінтерну, визначивши для Буковини територіальну крайову партію, яка би організаційно підлягала КП Румунії” [5].
Від групи комуністів-буковинців “Меморіал до Комінтерну” підписав Ф.І. Альбота.
24 лютого 1926 року поставлене групою комуністів питання було розглянуто на нараді в Москві під час роботи розширеного пленуму виконкому Комінтерну. Проводив її член ЦК КП(б)У і делегат КП(б)У на пленумі Микола Олексійович Скрипник. В ній взяли участь представники КПЗУ Р.В.Турянський та Мосальський і уповноважений від компартії Ф.І. Альбота [6].
Прийняті нарадою ухвали були спрямовані на подання організаційної і матеріальної допомоги комуністичному рухові Буковини. В край було направлено представників КПЗУ Осипа Івановича Букшованого та Семена Георгійовича Галицького для роботи на місці, а також організовано збір матеріальних коштів серед буковинських емігрантів у Великій Україні [7].
Живучи в Харкові, Ф.І. Альбота певний час працював у республіканському Управлінні держстраху, а з 1927-го по 1932 рр. очолював театр “Березіль”, обласне фотокіноуправління, Українську філармонію. З 1933 року працював у Наркоматі юстиції України, звідки у цьому ж році був мобілізований для роботи на селі. Його призначили директором Гадяцької МТС Полтавської області. Спосіб перекидання комуністів з культури в сільське господарство не міг дати бажаних результатів. Не проявив себе на посаді директора МТС і Філарет Іванович. Його невдовзі зняли з цієї посади, як такого, що не справився з роботою. Він повернувся в Харків і працював директором хіміко-фармацевтичної фабрики [3, арк. 7].
А 22 вересня 1936 року він несподівано був заарештований органами НКВС Харківської області і безпідставно звинувачений в участі в Українській військовій організації. На слідстві Філарет Іванович всі висунуті проти нього звинувачення спростував і винним себе не визнав. Однак 7 лютого 1937 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила Ф.І. Альботу-Савчука до 5 років тюремного ув’язнення за участь у контрреволюційній Українській військовій організації і незаконне зберігання зброї [1, арк. 83]. Покарання відбував у виправно-трудових таборах НКВС.
Після початку війни з тюрем і таборів було достроково звільнено чотириста двадцять тисяч в’язнів і передано райвійськкоматам. У 1942-1943 роках достроково звільнили ще сто п’ятдесят тисяч в’язнів [8, с. 613]. В число цих щасливчиків потрапив і Філарет Іванович Альбота. Його відправляють на Волховський, а потім на Ленінградський фронт, де він у званні рядового солдата мужньо б’ється з фашистськими загарбниками, за що був удостоєний високих державних нагород.
У 1944 році він демобілізувався. Працював заступником директора Київської обласної філармонії, директором Будинку творчості і відпочинку художників.
2 листопада 1956 року Харківський обласний суд постанову Особливої наради при НКВС СРСР від 7 лютого 1937 року скасував за недоведеністю складу злочину і справу судочинством припинив. Ф.І. Альбота-Савчук був повністю реабілітований [1, арк. 189-190].
Останні свої роки Філарет Іванович жив у Києві. Ще в 1956 році працював директором оперної студії Київської консерваторії ім. П.І. Чайковського. З цієї посади пішов на пенсію. Вів значну виховну і патріотичну роботу. Помер 13 жовтня 1969 року [9].
Джерела та література
1. ДА СБУ ХО, кримінально-слідча справа № 8716 на Альботу-Савчука Ф.І.
2. Ревуцький М., Переїденко О. Зв’язковий Філарет Савчук // Радянська Буковина. - 1966. - 20 вересня.
3. Автобіографія Альботи-Савчука Ф.І. // АЧОВГПЗАКПУ Справа Альботи-Савчука Ф.І. 10 арк.
4. Там само.
5. ЦДАГОУ. - Ф. 6.- Оп. І. - Спр. 157. - Арк. 8.
6. Там само. - Арк. 25-29.
7. Там само.
8. Млечин Л. Иосиф Сталин, его маршалы и генералы. - М.: Центрополиграф, 2004. 816 с.
9. Пам’яті товариша // Радянська Буковина. - 1969. - 17 жовтня.
м. Чернівці, 12 липня 2006 року
Фостій І.П.
Надруковано: Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга 1. – Чернівці: Книга пам'яті України, 2007. - С. 585-587