ВАСИЛЬ ГЕОРГІЙОВИЧ ГОТИНЧАН (19.10.1902-11.05.1941)

ВІДШУМІЛИ хвилі революційних виступів трудівників Буковини в ті далекі роки, коли над їхніми спинами свистав нагай румунського жандарма, а на руках брязкали невільницькі кайдани. Але пам’ять народна береже імена тих, хто у важке лихоліття сміливо йшов на бій з окупаційною владою, не боявся тюремних тортур, віддавав усього себе боротьбі за визволення і возз’єднання рідного краю з Радянською Україною у великій, як тоді писали, і дружній сім’ї народів СРСР.

Одним з активних бійців революційної армії трудящих Буковини був Василь Георгійович Готинчан. В особовій картонці, заведеній у 30-х роках квестурою поліції Чернівців, він характеризується як ватажок комуністичного руху на Буковині, керівник партії “Визволення”.

Біографія Василя Готинчана подібна до біографій багатьох буковинців, які в жорстоких умовах румунсько-боярської окупації не схиляли голови перед насильниками, а скільки вистачало сил, знань і хисту віддавали себе революційній боротьбі.

Народився Василь Георгійович 19 жовтня 1902 року в селі Веренчанка, нині Заставнівського району, в сім’ї сільського учителя [1]. З малих літ бачив біду і нужду селян, був свідком їх жорстокої експлуатації місцевими дідичами. Все це викликало в його вразливій і чесній душі глибоке обурення і гнів проти окупаційної влади.

1913 року одинадцятилітній Василь приїздить до Чернівців і поступає на курси, що готували учнів до вступу в гімназію. Успішно склавши вступні іспити, навчався в ній з осені 1914-го по липень 1923 року. Разом з ним у ті роки в різних класах Чернівецької гімназії здобували освіту майбутні активні учасники революційного руху на Буковині, провідні діячі крайової комуністичної організації Сидір Лупуляк, Іван Стасюк, Володимир Гаврилюк, Микола Оленюк, Микола Шлапак, Василь Буцура. Вони створили гурток гімназистів, який всім єством ненавидів королівських наїзників, вів у гімназії і серед міської та сільської молоді антикоролівську пропаганду. До цієї групи належав і Василь Готинчан. Гімназію він закінчив, чітко визначивши своє політичне кредо борця за ідеали народних мас. Йото політично гострі статті уже в 1925 році привертають увагу до себе політичною непримиренністю і глибокою аргументацією. 20 грудня 1925 року він публікує в газеті “Боротьба” статтю “Політична боротьба робітників і селян за волю". Зазначаючи, що робочим людям в кожним днем стає все тяжче жити, бо хліб та інші життєві засоби дорожчають, а порятунку немає, автор статті писав: “Робочий чоловік гарує від досвітку до пізньої ночі на фабриках і заводах, у полі, в душних і вогких хатах мучиться, потом обливається, аби заробити той кривавий гріш, добути кусок хліба, котрим треба йому і його родині прогодуватися, щоби з голоду не пухнути, не згинути. Він їсть бараболю пісну, юшку, огірки і кулешу, а рідко коли хліб. Він, як злочинець, прикутий до землі, до фабрики і машини, мусить від давати свою робочу силу панові за марний гріш, мусить стати вільним рабом його, яким пан може довільно розпоряджати” [2].

Причиною цієї несправедливості, джерелом зубожіння мас, як зазначав автор, є приватна власність панів та капіталістів. Знищення її приведе до щасливого життя всього людства. Але за це щасливе майбутнє, яке називається соціалізмом, треба боротись. “Тільки боротьбою повалити можна робочим цей капіталістичний лад, свою кривду. І тільки в боротьбі може відбутися скасування приватної власності і світових багатств купки панів” [2].

В. Готинчан закликав робітників і селян перш за все позбутися опіки панів, які обсіли їхнє тіло, як те чорне гайвороння, і хочуть жити з робітника й мужика, та взяти владу в свої руки, коли значення і силу матиме не воля панів, попів і їх уряду, а воля робочого народу.

Ці революційні ідеї він виніс не тільки з гімназійних класів - вони доформовувались і відточувались у селі Іванківцях, куди, не одержавши державної служби, повернувся після гімназії і, працюючи у своєму господарстві, час від часу звертався в інспекторат Буковини з проханням надати йому можливість працювати учителем.

Тільки в грудні 1927 року просьби увінчалися успіхом. В.Г. Готинчану надали місце помічника учителя в селі Пояно-Стимпей Кимполунзького повіту, а через 11 днів перевели в село Шаруль-Дорней. Та й тут працював недовго. В липні 1928-го його було позбавлено права викладати в школах за те, що в 1925 році від імені жителів села Іванківців написав у румунські урядові інстанції листа з вимогою ввести в Іванковецькій сільській школі українську мову викладання. В зв’язку з цим військовий трибунал завів на Готинчана кримінальну справу, але все обмежилось лише звільненням з роботи [3].

Позбувшись державної служби, Василь Георгійович повертається в Іванківці з глибоким переконанням посвятити себе революційній боротьбі. Він часто навідується в Чернівці, бере участь у робітничих зборах та мітингах, співробітничає в редакції газети “Боротьба”. В листопаді 1928 року в Соціал-демократичній партії Буковини відбувся розкол. Українська соціал-демократична організація заявила про вихід із СДПБ і утворення Партії українських працюючих Румунії “Визволення”. Василь Готинчан був одним з ініціаторів організації цієї партії, яка діяла під керівництвом Буковинського крайового комітету КПР. На першій установчій конференції партії, що відбулася 17 лютого 1929 року, Василя Готинчана було обрано до складу її Центрального комітету [4].

10 березня цього ж року на загальних зборах українського робітничо-просвітнього товариства “Воля” Василя Георгійовича обирають до контрольної комісії. Це товариство широко використовувалось Буковинським крайкомом КПР для ведення революційної роботи серед чернівецького робітництва [5].

Влітку 1929 року В.Г. Готинчан остаточно переїздить до Чернівців. За рекомендацією С.Г. Галицького та І.Д. Стасюка його приймають в члени КПР і посилають на роботу в редакцію газети “Борець” - орган ЦК партії “Визволення”. Політично гострі, злободенні статті Василя Георгійовича часто появляються на сторінках войовничого “Борця”. В цей же час він редагує листівки, що видавали крайком КПР, Робітничо-селянський блок, партія “Визволення” та міський комітет МОДРу [5, арк. 17].

Листівки закликали трудящих боротися проти буржуазної олігархії, терору жандармів і сигуранци, проти соціального і національного гніту, за злуку з Радянською Україною, проти підготовки імперіалістичної антирадянської війни, за оборону СРСР.

Революційна діяльність Готинчана не залишилась непоміченою окупантами. 21 липня 1929 року жандармерія провела обшук у його будинку в Іванківцях і знайшла там заборонені книги, брошури та газети, а також кореспонденцію комуністичного змісту.

В протоколі, складеному з цього приводу, жандармські чиновники характеризували В.Г. Готинчана як полум’яного прихильника комуністичних ідей, котрий займається організацією комітетів партії “Визволення” в селах Буковини, є членом ЦК цієї партії, розповсюджує серед селян календарі “Знання - то сила”. На запитання жандармів: для чого він тримає ці книги, Василь Георгійович відповів, що одержав їх поштою, а про те, що вони заборонені, не знав.

Оскільки слідство не могло довести вину В.Г. Готинчана у веденні антидержавної діяльності і розповсюдженні забороненої літератури, його після 23 днів перебування під арештом було випущено на волю [5, арк. 57].

Та сигуранца і поліція не спускали очей з партії “Визволення”, її керівників та активістів. У ніч з 12 на 13 грудня 1929 року поліція затримала Рувіма Мільштейна та Шейндель Вайсельберг, коли вони виходили з приміщення партії “Визволення”. При обшуку в них були знайдені листівки, які закликали робітників, селян і солдатів до боротьби проти реакційного фашистського уряду убивць, за тісно згуртований єдиний фронт робітників і селян, за національне самовизначення Буковини аж до відокремлення і возз’єднання з Радянською Україною.

З допиту арештованих поліція дізналась, що Рувім Мільштейн складав, а Шейндель Вайсельберг друкувала листівки на машинці. Що в редагуванні листівок їм допомагали Василь Готинчан і Бернгард Кац. Всі четверо були заарештовані і засуджені до різних строків тюремного ув’язнення. Зокрема, В.Г. Готинчан та Б.Ш. Кац - відповідно до 15 і 18 місяців тюрми [5, арк. 57-58].

Відбувши покарання і вийшовши на волю, В.Г. Готинчан не припиняє революційної діяльності. Він складає і розповсюджує листівки, створює в селах комуністичні осередки. 28 травня 1931 року його заарештовують в третій раз за те, що нібито він розповсюджував листівки в селі Шипинцях. Однак, коли його привели в село на очну ставку, ніхто жандармських звинувачень не підтвердив. Нічого не дав і обшук, вчинений у нього дома. Та 30 травня його знову потягли на допит. Але Василь Георгійович відмовився давати будь-які показання, заявивши, за свідченням протоколу, що це його принцип.

Через три дні поліція випустила комуніста. Однак 20 червня знову було підписано ордер на його арешт. В рапорті Чернівецького крайового інспекторату поліції прокурору Чернівецького повітового трибуналу говорилось, що комуністи Василь Готинчан, Антон Ощепко, Натан Райнер і Карл Терлецький проводять серед членів комуністичної організації широку антидержавну пропаганду. З цією метою В. Готинчан таємно завозить в країну іноземні газети, брошури та маніфести підривного характеру, перекладає їх українською мовою, розмножує і розповсюджує в селах Північної Буковини. 29 травня 1931 року він одержав п’ять примірників комуністичної брошури “Дер Роте Ауфбан”, надісланих йому з Берліна [6].

9 липня 1931 року В. Готинчана заарештували в зв’язку з передвиборною агітацією. При обшуку жандарми знайшли книгу на німецькій мові комуністичного змісту. Йому інкримінували проведення таємних комуністичних зборів у Хлівищі та інших селах, звинувачували в тому, що він, будучи арештованим минулого разу, нібито говорив на допиті, що хоче вивчати комуністичні ідеї, буде боротись проти буржуазії за республіку, і що на Буковині невдовзі трапиться те, що відбулося в Іспанії. В поліції В. Готинчан заявив, що він цього ніколи не говорив. Підтвердив тільки, що він є членом партії “Визволення” і бореться проти буржуазії і монархії [6].

Ім’я Василя Готинчана в ті дні не покидало поліцейських донесень і прокурорських реляцій. Так, 28 червня 1931 року в доповідній квестури чернівецької поліції обласному інспекторату після аналізу діяльності комуністичних організацій в повіті говорилось таке: “Тепер, коли їх керівники (керівники комуністичних організацій. І. Ф.)- Іван Стасюк, Василь Готинчан, Євстафій Сорофтей, Ізя Розенвальд та інші - звільнені з тюрми, їх діяльність процвітає. Не зважаючи на всю пильність, все ще не вдалося зловити їх на гарячому, що робить майже неможливим їх викриття”.

В донесенні зазначалось, що особливо небезпечні для державної безпеки вогнища знаходяться в комунах Нова Жучка, Садгора, Раранча, Нові і Старі Мамаївці, Лужани та Іванківці. “Керівниками руху в цих комунах, - говорилось далі, - є Готинчан Василь з Іванківців та Галицький Семен із Садгори. Загалом їх пропаганда обмежується переконанням робітників і нужденного населення в тому, що після введення комуністичної системи управління їх матеріальне становище поліпшиться і право управління буде належати їм... ” [7, арк. 17-18].

Слідство тяглося кілька місяців. Тільки 26 лютого 1932 року відбувся суд. В.Г. Готинчана за законом Мирзеску було засуджено до 6 місяців тюремного ув’язнення і сплати 10 тисяч лей штрафу. 10 квітня цього ж року він подав апеляцію, в котрій просив зменшити строк тюремного ув’язнення і суму штрафу, якого не міг сплатити, оскільки перебуває в тюрмі вже більше року. Апеляція була залишена без розгляду. Тільки 16 січня 1933 року на подання адвоката трибунал звільнив В. Готинчана з тюрми. Та невдовзі у зв’язку з подіями в Грівіці та інших містах Румунії його знову заарештували і кинули до чернівецької в’язниці. Разом з ним в той час там сиділи Іван Стасюк, Сидір Лупуляк та багато інших комуністів і “визволенців”. Тюрма стала школою політичного гарту комуніста. Витримка, мужність, товариська солідарність - ось принципи політичних в’язнів. У тюрмі за співання “Інтернаціоналу” Готинчан був засуджений ще до 3-х місяців ув’язнення [6].

Після звільнення Василь Готинчан разом з Петром Матою та Василем Кашулом входять до тимчасового бюро партії “Визволення”, якому було доручено провести реактивацію партії, скликати обласну конференцію “визволенців” і відновити діяльність всіх її організацій зверху до низу. Одночасно обком КПР приймає рішення послати В.Г. Готинчана в Хотинський повіт для відновлення повітової партійної організації, котра після чергових провалів майже не діяла.

9 травня 1933 року В.Г. Готинчан зустрівся з тодішнім членом обкому КПР Ю.З. Мірошем, який мав проінструктувати посланця, дати явки й паролі. В розмові Василь Георгійович сказав, що добре було б захопити з собою хоч трохи літератури, котру можна було б завезти в Хотин. Мірош заявив, що в нього така література є, і він зараз її принесе. Та невдовзі з того боку, куди побіг Мірош, почулися крики. Зачувши їх, Готинчан пішов з місця зустрічі.

Як виявилось наступного дня, в той вечір сигуранца і поліція провели облаву. Вони напали на квартири всіх відомих їм активістів робітничого руху, влаштували обшуки і багатьох арештували. Не обминули сигуранщики і дім, де мешкав Ю.З. Мірош. Коли він прибіг до хати за літературою, поліція була вже там і відразу ж схопила його.

На допиті Мірош зізнався в своїй підпільній комуністичній діяльності і видав майже всіх відомих йому партійних активістів та членів обласного комітету партії, а також багатьох “визволенців”, місце друку газети “Українська воля”, яка на той час була органом обкому КПР, та явки.

В заяві на ім’я міністра внутрішніх справ Румунії Мірош писав, що він допоміг органам державної влади розкрити всю комуністичну організацію Буковини разом з її керівниками і просив застосувати щодо нього статтю 6 закону Мирзеску, тобто залишити вільним і непокараним. Та все ж Військовий трибунал 4-го армійського корпусу в Яссах засудив Міроша до року позбавлення волі, 500 лей штрафу і 5 років позбавлення політичних прав [8, арк. 35-41].

Вийшовши з тюрми, Мірош, щоб реабілітувати себе перед товаришами по підпіллю і знову втертися в довір’я, розпустив наклеп, що нібито його видав сигуранці Готинчан, який, за заявою Міроша, мав бути агентом сигуранци. Цей наклеп особливо активно поширював тодішній комуніст Б.Ш. Кац, котрий бачив в особі Готинчана свого конкурента в керівництві революційним рухом. Цю брехню активно підтримувала сигуранца та її платна агентура. А оскільки обласний комітет був розгромлений, провести партійне розслідування і встановити істину не було кому.

Вакуум, який утворився навколо Готинчана внаслідок наклепу Міроша, глибоко вразив Василя Георгійовича. Але не вибив з колії. Він і далі продовжував вести революційну роботу. В розмовах із селянами допомагав розібратися в ситуації, правильно оцінити обстановку, вибрати методи підпільної роботи. Коли йому говорили, що про нього ходять погані чутки, він твердо заявляв: “Ті плітки розпускає сигуранца та її прислужники! Я був комуністом і залишуся комуністом до кінця днів своїх!”

У 1938 році його знову було заарештовано. На цей раз в кооперативі села Ставчани. Закованого в кайдани, жандарми вели В.Г. Готинчана від села до села аж у Чернівці, в сигуранцівські катівні. Комісари сигуранци пристрасно допитували арештованого про те, чого він ходить по селах і баламутить людей, ведучи комуністичну пропаганду і розповсюджуючи маніфести.

Василь Георгійович відкидав ці звинувачення, заявляючи, що ходить по селах тому, що працює бухгалтером сільського кооперативу. Сигуранца, не маючи речових доказів для підтвердження висунутих звинувачень, змушена була випустити його на волю.

Встановлення 28 червня 1940 року радянської влади на Буковині, якого так чекав і за яке активно боровся, не принесло В.Г. Готинчану бажаної радості. За доносом того ж самого Міроша 26 серпня 1940 року його було арештовано і кинуто в Чернівецьку тюрму № 1. До звинувачень Міроша приєдналась і його дружина Ольга, а також Б.Ш. Кац, який 7 серпня 1940 року на запитання молодшого лейтенанта держбезпеки Кулагіна: що вам відомо про провокаторську діяльність Готинчана у румунській компартії, заявив, що в грудні 1929 року, будучи арештованим, у процесі слідства нібито видав сигуранці Каца і членів МОДРу Рувіма Мільштейна та Шейндель Вайсельберг. Це був наклеп чистої води. При детальному вивченні всіх документів згаданого процесу автором цих рядків і управлінням КДБ Чернівецької області встановлено, що все було навпаки. Мільштейн і Вайсельберг були арештовані першими і відразу зізнались, що вони й де робили. Вони ж назвали й імена Готинчана і Каца.

У 1933-1934 рр. Буковиною і Бессарабією прокотилася хвиля арештів комуністів. Це був поголовний погром партійних осередків. У пазурах поліції і жандармерії опинилося 106 комуністів та їхніх симпатиків. Цей провал згадані вище особи теж приписували провокаторській діяльності В.Г. Готинчана, але насправді це було справою рук Юліана Міроша.

І хоча слідчі НКДБ - молодший лейтенант Кулагін, сержанти Кудус та Кузьмін - мали ці документи у своєму розпорядженні, вони все-таки не захотіли виправдати безвинного Готинчана, який продовжував сидіти у в’язниці. Його здоров’я не витримувало допитів і тортур. 29 жовтня слідчий Кудус написав постанову, що з 20 вересня 1940 року Готинчан В.Г. знаходиться на лікуванні і слідство в його справі вести немає як [1].

Та все ж слідство йшло до кінця. Готинчана звинувачували за ст. 54-13 КК УРСР у видачі сигуранці членів КПР Б.Ш. Каца, Р. Мільштейна, Ш. Вайсельберг, а також Ю.З. Міроша, який зрадив потім усю підпільну комуністичну організацію Чернівецького повіту.

В пред’явлених звинуваченнях В.Г. Готинчан винним себе не визнав. Свідчення Міроша, Каца і Терлецького відкинув як брехливі. Однак його заперечень слідчі до уваги не взяли. Справу мали відправити на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР. Але 12 травня 1941 року начальник санітарної частини тюрми № 1 Тіморін, лікарі тюрми Ющенко і Пістинер склали акт, що 11 травня 1941 року о 17.30 Василь Георгійович Готинчан помер у тюремній лікарні [1]. Юліан Мірош 26 листопада 1940 року за ст. 54-13 КК УРСР Чернівецьким обласним судом був засуджений до 10 років позбавлення волі [1].

Клеймо провокатора над В.Г. Готинчаном висіло до 27 квітня 1972 року, коли підполковник Чернівецького обласного управління КДБ Вишневський в порядку розгляду заяви автора цих рядків про безпідставне звинувачення В.Г. Готинчана у провокаторській діяльності написав постанову про припинення кримінальної справи № 1571 за відсутністю в діях Василя Георгійовича Готинчана складу злочину [1].

Джерела та література

1. ДА СБУ ЧО, кримінально-слідча справа № П-1571 на Готинчана В.Г.
2. Готинчан В. Політична боротьба робітників і селян за волю // Боротьба. - 1925. - 20 грудня.
3. ДАЧО. - Ф. 118. - Оп. 5. - Спр. 1576.
4. Борець. - 1929. - 31 березня.
5. ДАЧО.- Ф. 118. - Оп. 5. - Спр. 1564.
6. Там само. - Спр. 1098.
7. Там само. - Ф. 38. - Оп. 2. - Спр. 56.
8. Там само. - Ф. 1. - Оп. 18. - Спр. 5008.

м. Чернівці, 12 грудня 2005 року.
Фостій І.П.

Надруковано: Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга 1. – Чернівці: Книга пам'яті України, 2007. - С. 563-568