СЕМЕН ЮРІЙОВИЧ ГУЦУЛЯК (4.08.1897-3.11.1937)

Буковинець Семен Юрійович Гуцуляк належить до людей, життя яких схоже на легенду. Народився він 4 серпня 1897 року в Станівцях-над-Черемошем [1, арк. 9]. Щоб прогодуватися, Юрію Гуцуляку і його дітям доводилося працювати або в дідича, або в лісництві.

Не минула ця доля й Семена. До 12 років він жив у селі, і хоч взимку ходив до школи, в літні дні разом з батьком і матір’ю працював на дідича. Здібність і кмітливість хлопця, який охоче й швидко засвоював шкільну науку, сподобались вчителеві, і він після того, як Семен закінчив сільську шестикласну школу, умовив старого Гуцуляка віддати хлопця до гімназії в Чернівці. Перший рік його підтримували сільський учитель та старший брат. А з другого класу юний гімназист мусив жити уже на свій заробіток, даючи приватні уроки дітям, що не мали змоги відвідувати школу. Це був типовий шлях бідняцьких дітей, що, переборюючи злигодні і нестатки, вибирались із темряви неуцтва.

У 1915 році Семена Гуцуляка мобілізують на імперіалістичну війну. Був він спочатку жовніром, а після закінчення курсів молодшого командного складу - кадет-аспірантом. Навесні 1918 року його направили в 6-й полк, фронтова частина якого перебувала на відпочинку в Польщі, а офіцерський склад - у Чехословаччині. "Пробувши декілька місяців у Польщі, я з цим полком, - писав в автобіографії Семен Юрійович, - був відправлений у червні-липні на французький фронт під Верден, де пробув бо німецької революції, тобто бо кінця 1918 року. Тут, на цьому фронті був назначений прапорщиком, підпоручиком" [1, арк. 10].

Воюючи на французькому фронті, солдати австрійської армії, серед яких було багато галичан і буковинців, з великою увагою стежили за ходом подій у Росії, де було скинуто царя. У жовтні 1918 року революційна хвиля докотилася до Німеччини. Група спартаківців, що об’єднувала кращі сили німецького революційного руху, створювала робітничі і солдатські ради. Німецькі й австрійські солдати на заклик спартаківців за прикладом російських більшовиків обирали в частинах солдатські ради. Семен Юрійович Гуцуляк організував і очолив гаку раду в 6-му полку. Потім його обрали делегатом і головою солдатської ради 106-ї дивізії.

Фронтові частини армії рвались до Берліна, де вже лунали полум’яні промови Карна Лібкнехта, котрий 23 жовтня 1918 року був випущений з тюрми й відразу ж поринув у вир політичної боротьби, закликаючи робітників і солдатів столиці скинути уряд кайзера Вільгельма та взяти владу в свої руки. 3 листопада в Кілі повстали моряки військового флоту. Це був початок революції. 9 листопада робітники і солдати Берліна повалили монархію Гогенцоллернів. а Карл Лібкнехт з балкона берлінського палацу проголосив соціалістичну республіку. 

В ці ж дні катастрофічними темпами розпадалась Австро-Угорська монархія. На її руїнах утворювались нові національні держави. Семен Гуцуляк покидає свій полк і поспішає на Буковину. На початку 1919 року він прибув до Коломиї. В той час вона була значним центром набору солдатів і офіцерів до Української галицької армії. Командування УГА запропонувало Гуцулякові вступити на службу до Петрушевича, однак він відмовився від цієї пропозиції.

Взимку 1919 року Семен Юрійович повернувся в рідні Станівці. Буковина була окупована чужинцями. Гуцуляк вирішив за будь-яку ціну здобути освіту, а тому переїхав до Чернівців на свою стару квартиру і поновив заняття у гімназії. Будучи людиною високої громадянської активності, маючи за плечима значний досвід революційної роботи в армії, він не міг стояти осторонь робітничого руху, що з кожним днем ставав дедалі відчутнішим. Навчаючись у гімназії, Семен Юрійович одночасно працює в Робітничому домі, де продовжує формуватися його світогляд. У “Волі народа” з’явилися його перші статті, в яких яскраво відбивалися погляди автора. Він близько здружується з секретарем ЦК КП Буковини Сергієм Івановичем Канюком, стає його близьким помічником і товаришем по підпільній роботі.

“З ініціативи і рішення групи робітників (ми вважали себе тоді вже більшовиками-комуністами) я виїхав восени 1919 р. до Москви, щоб познайомитися докладніше з ідеями і принципами більшовизму-комунізму і привезти деяку літературу”, – писав пізніше Гуцуляк.

Ця поїздка була винятково цікавою і багатою на враження. Перебравшись через Дністер, посланець буковинських робітників зупинився в Кам’янець-Подільському, зайнятому на той час петлюрівцями. Намагався налагодити зв’язки з комуністичною підпільною організацією, яка б допомогла йому перебратися на звільнену територію. Однак встановити такий зв’язок не вдалося. Та випадок звів його з відомим швейцарським комуністом Фрідріхом Платтеном [Платтен Фрідріх (Фріц) (1883-1942) - один із організаторів Комуністичної партії Швейцарії. У 1919 р. брав участь у створенні Комуністичного Інтернаціоналу, був членом бюро Комінтерну]. З ним наш земляк і вирушив до Москви.

Поїздка виявилась великою несподіванкою для Гуцуляка. Він вперше зустрівся з людиною незвичайного політичного діапазону. Фрідріх з великою любов’ю розповідав про різні епізоди з життя Леніна в Цюриху, про його виступи на вечорах у Цюрихському народному домі, про те, як Платтен добивався у міських властей дозволу на проживання Леніна в Цюриху, коли той в лютому 1916 року переїхав сюди з Берна, як допомагав друкувати брошуру “Соціалізм і війна”.

- Ви її читали? - запитав захоплений розмовою Фрідріх.
- Ні, - відповів Гуцуляк.
- Приїдемо в Москву, я вам роздобуду цю книгу.

Гуцуляк слухав Платтена, захоплювався його винятковою ерудицією, а особливо тим, як він у квітні 1917 року домігся дозволу у німецького уряду на проїзд В.І. Леніна в Стокгольм через Німеччину. Він же захистив його від смерті в січні 1918 року, коли вони, разом провівши мітинг червоноармійців, що відправлялись на фронт, машиною поверталися з Михайлівського манежу в Смольний і біля мосту через Фонтанку були обстріляні контрреволюціонерами... Слухаючи розповіді цього сміливого кароокого революціонера, обличчя і думки якого викликали щире довір’я, Семен Юрійович і сам впевненіше почував себе в розгойданому війною світі.

Так вони доїхали до Житомира, де Фрідріха Платтена і Семена Гуцуляка прийняли член Тимчасового Бюро ЦК КП(б)У Мануїльський і член президії крайового комітету Комуністичної партії Східної Галичини і Буковини В.І. Порайко. Платтен, який після румунської Жилави, куди він перейшов після катастрофи літака, на якому весною 1919 року летів до Радянської Угорщини, почував себе знесиленим і хворим, кілька днів відпочивав у Житомирі. Гуцуляк тим часом знайомився з комуністичною літературою. Через тиждень Платтен і Гуцуляк виїхали до Москви, де Семен Юрійович пробув близько двох тижнів. Повертаючись додому, він знову зупинився в Житомирі, одержав від крайкому КПСГ і Буковини вказівки розгортати підпільну революційну роботу в краї, а також необхідну літературу.

На початку 1920 року, подолавши польські і румунські прикордонні заслони, Гуцуляк повернувся на Буковину. Він розповів товаришам по підпільній роботі про свої зустрічі з Мануїльським і Порайком, а також з членом президії Третього Інтернаціоналу Фрідріхом Платтеном, передав інструкції і вказівки крайового комітету Компартії Східної Галичини і Буковини. Все це стало значним поштовхом для активізації підпільної роботи. Було вжито заходів, щоб зміцнити партійні осередки й залучити до партії нових членів. В цей час і сам Гуцуляк остаточно оформляє своє членство в КПБ. Його обирають до складу Центрального комітету. “Наголос в нашій роботі ми ставили на організації в Буковині повстання, і ця робота була доручена мені. Чималу роботу провів я в румунській армії, зокрема в полку, що рекрутувався з буковинців ”, - писав у згаданій біографії Семен Юрійович [2].

Гуцуляк ще до поїздки в Москву за дорученням ЦК КПБ вів значну політичну роботу в 113-му піхотному полку в Чернівцях, в 114-му полку в Радівцях та інших військових частинах. На жаль, повстання вибухнуло трохи завчасно, коли Гуцуляка не було на Буковині, без відповідної координації і врахування інших сприятливих обставин, тому зазнало поразки.

Однак КПБ не припиняла роботи в армії. Поразка виступу 113-го полку ще раз підтвердила, що успіх справи залежатиме від правильного керівництва, від наявності революційної ситуації і тісного єднання всіх революційних сил - солдатів, робітників і селян.

Влітку 1920 року, коли Червона армія вступила в Галичину, сотні солдатів і допризовників переходили на лівий берег Дністра і вливались у червонозорі полки.

Налякані пробільшовицькими настроями в армії і серед цивільного населення, окупаційні власті королівської Румунії посилили політичний терор проти громадських організацій і товариств. У серпні в Станівцях було арештовано Семена Гуцуляка. Але йому вдалося втекти з-під арешту і перебратися у село Завалля, що в нинішньому Снятинському районі. Тут він з товаришами організував повстанський комітет, втягнувши до нього селян Снятинського повіту. Комітет ставив завдання при наближенні Червоної армії, що наступала, організувати повстання в тилу польських військ. “Але до цього не дійшло, - писав згодом Семен Юрійович, - оскільки дальший наступ Червоної армії був припинений. Залишившись у Заваллі до літа 1921 року, організував передаточний пункт літератури і дописував до нашої газети “Громада ”, що виходила тоді в Чернівцях” [1, арк. 13].

Влітку 1921 року ЦК Компартії Буковини відправив Гуцуляка для з’ясування низки питань, зокрема організаційних, на Радянську Україну. В Кам’янці-Подільському він налагодив зв’язки з Буковинським пунктом (керував ним тоді Садков). Семен Юрійович написав відозву, яка була надрукована і відправлена на Буковину. Потім побував у Харкові в Мануїльського і в Полтаві - у Порайка. Одержавши потрібні інструкції і літературу, повернувся в Завалля і через своїх зв’язківців передав усе ЦК КПБ.

За рішенням ЦК КП Буковини в серпні 1921 року Гуцуляк їде до Відня, щоб серед буковинської молоді, що навчалась у столиці Австрії або жила там в еміграції, вести комуністичну роботу і готувати кадри для Буковини. Там він прожив чотири роки. В 1921 році вступив на факультет суспільно-економічних наук Віденського університету, який закінчив у 1924-му. Навчання поєднував з активною громадсько-політичною діяльністю. Він постійно підтримував контакт з Компартією Буковини, надсилав Центральному комітетові необхідну літературу, інформації та основні рішення пленумів Комінтерну, ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У, подавав основні відомості з Радянського Союзу та з Радянської України, які черпав з радянських газет, а також з інформації, одержаної у повпредстві СРСР у Відні [1, арк. 15].

Семен Юрійович налагодив також зв’язки з комуністами-більшовиками, що жили в Америці та Канаді, через них організував збір коштів для підтримки революційного руху на Буковині. В 1923 році стає редактором газети “Економічно-господарський вісник сходу”, яка виходила у Відні німецькою мовою, видавалась за згодою та підтримкою радянського представництва у Відні. На її сторінках висвітлювались досягнення СРСР в будівництві соціалізму, перспективи розвитку торгівлі між Країною Рад і Австрією.

В той же час, за свідченням головного управління державної поліції Польщі, Семен Гуцуляк як член товариства “Єдність”, до якого входили дрібні службовці, ремісники та робітники-українці, працював учителем в українській школі, відкритій цим товариством на Пазманітенгассе. У школі навчалося 17 дітей. Кошти на утримання школи виділяло радянське посольство.

У 1924 році Гуцуляк бере активну участь в організації Буковинського революційного комітету, який ставив собі за мету мобілізувати широкі кола буковинського робітництва, селянства та трудової інтелігенції на боротьбу з румунською боярщиною, за возз’єднання Північної Буковини з Радянською Україною. Він же очолює прогресивне товариство "Громада", що об’єднувало українських студентів, котрі відкололись від націоналістичної “Січі”, проводить роботу за повернення членів цього товариства в Україну і включення їх у соціалістичне будівництво.

Свою роботу у Відні С.Ю. Гуцуляк вважав не досить ефективною. А тому, порадившись з Ю.М. Коцюбинським, який у той час працював радником повпредства СРСР в Австрії, вирішив переїхати на постійну роботу в СРСР, щоб бути, за його словами, більш корисним для справи соціалізму. В жовтні 1925 року Семен Юрійович переїхав в Україну і оселився в Харкові, який тоді був столицею республіки. Спочатку вступив на роботу в Держторг, де попрацював місяць і в листопаді перейшов в Держплан республіки. Маючи добру економічну підготовку, він показав себе висококваліфікованим, знаючим справу економістом і вмілим організатором. Спочатку він працював членом секції, згодом заступником голови кон’юнктурного бюро, головою цього бюро, а відтак - заступником начальника центрального планового бюро. В 1931 році його було призначено членом президії Держплану республіки і начальником сектора капітального будівництва.

Всі, хто працював з Семеном Юрійовичем у Держплані України, ставились до нього з винятковою повагою як до знаючого справу, високоерудованого і перспективного працівника, запального оратора і цікавого співбесідника. Він любив свою справу, з усією відповідальністю виконував важливе державне доручення.

Його статті “Робота української промисловості в 1927-28 рр.” [3], “Перспектива соціалістичного будівництва в Україні в 1929-30 рр.” [4], “П’ятирічний план розвитку народного господарства України” [5], “Підсумки другого року п’ятирічки і головніші господарські завдання на осібний квартал 1930 року” [6] друкуються в журналах “Господарство України” та “Більшовик України”. Здавалось, що все йде добре, нормально. Та в № 1-2 журналу “Господарство України” за 1932 рік появляється “Постанова партколегії ЦК КП(б)У в справі журналу “Господарство України”, в якій гострій критиці було піддано ряд статей, що нібито “протаскували троцькістську контрабанду, правоопортуністичні настановлення аж до ототожнення СРСР з фашистською Італією” [7]. Редколегії журналу “за відсутність більшовицької чуйності, за пропущення до друку ряду політично-шкідливих статей” було оголошено догану. Голові редколегії Попову, “відповідальному за роботу редколегії в цілому і за вміщення статей, в яких протягалося антипартійні і ворожі пролетаріатові погляди” теж оголосили догану. Окремих членів редколегії обізвали апологетами фашизму і заборонили протягом двох років займати відповідальні редакторські посади. Працівника редакції Мишкіса, “що редагував і пропустив із своєю доброзичливою приміткою контрреволюційну статтю, скеровану на дискредитацію політики партії і соціалістичного будівництва, як такого, що не поборов меншовицьких поглядів”, виключили з партії [7, с. 2].

Гуцуляка теж звинуватили в тому, що “боронив у своїх статтях ряд троцькістських і правоопортуністичних постановлень і положень”, але оскільки він у цьому ж журналі опублікував свій покаяльний лист, в якому твердив, що усвідомив свої помилки і піддав їх розгорнутій критиці, йому лише зауважили [8].

Покарання було невелике, але воно подавало великий знак тривоги. Такі політичні звинувачення тоді даром не минали. Органи НКВС їх моментально брали на гачок і розкручували, як хотіли. Чекати довелося недовго. У липні 1933 року С.Ю. Гуцуляка звільнили з роботи в Держплані і 1 серпня призначили директором Онуфріївського свинорадгоспу, але 11 грудня на підставі ордера № 48 його було арештовано Кременчуцьким міським відділом ДНУ [1, арк. 1].

15 грудня 1933 року уповноважений слідчої групи ТПВ ДПУ УРСР Гольдман розглянув матеріали по звинуваченню Гуцуляка Семена Юрійовича, на той час уже економіста Онуфріївського радгоспу Харківської області, присланого спецконвоєм із Кременчуцького відділу ДПУ, в злочинах, передбачених ст. 54-11 Кримінального кодексу УРСР, котрі проявилися в тому, що він належить до української контрреволюційної організації, яка прагнула скинути радянську владу збройним шляхом. Перекинутий у 1925 році на Радянську Україну для підпільної контрреволюційної роботи, вів шкідницьку і розвідувальну роботу по лінії Держплану [1, арк. 1].

Гуцуляка кинули в спецкорпус № 1 Харківської тюрми. Події розгорталися круто і швидко. Буквально цього ж дня уповноважений ТПВ ДПУ УРСР Хаїт, розглянувши зібрані матеріали, написав постанову на проведення попереднього слідства, яку направили в прокуратуру на погодження.

Тим часом почалися допити, як завжди, з біографії - де й коли народився, в якій родині, де вчився, в яких арміях служив, як і чого прибув до СРСР. Гуцуляк розповів все без утаювання аж до дня арешту. Цю ж розповідь повторив у власноруч написаній біографії.

Добре знаючи політичну і наукову діяльність Семена Юрійовича, його участь у комуністичному русі на Буковині, його роботу в Держплані, викликають подив написані його рукою зізнання від 31 грудня 1933 року.

Читайте, будь ласка, самі і судіть.

“ДО КОЛЕГІЇ ДПУ.
ЗАЯВА

Визнаю себе винним в приналежності до контрреволюційної організації УВО, до якої вступив, перебуваючи за кордоном, у кінці 1924 року в м. Відні.

Приїхавши за завданням цієї організації у 1925 році на Радянську Україну, я проводив увесь час активну контрреволюційну роботу, спрямовану на повалення радянської влади в Україні.

Про завдання й цілі цієї організації і мою участь у ній я розкажу докладно у своїх зізнаннях, не окриваючи ні одного факту як моєї контрреволюційної діяльності, так і інших членів нашої організації, з якими я був зв ’язаний.

Роззброюючись і розкаюючись цілковито, я рішуче засуджую своє контрреволюційне минуле, чим я наніс велику шкоду радянській владі і партії. Я прошу колегію ДПУ помилувати мене і дати можливість скупити свою вину чесною і відданою роботою на користь соціалізму.

С.Ю. Гуцуляк

31.12.1933” [1,арк. 13].

Пояснення тут може бути одне. Слідчі НКВС добре попрацювали над фізичною обробкою арештованого. І він, уникаючи повторних сеансів тортур, рішив “зізнаватися” в усьому, чого від нього вимагали його кати.

24 лютого 1934 року Судтрійка при колегії ДПУ УРСР засудила Семена Юрійовича Гуцуляка до 5 років ВТТ за приналежність до УВО [1, т. 2, арк. 209].

Його відправили на Соловки, в так званий СТОП (Соловецький табір особливого призначення), по-російськи СЛОН (Соловецкий лагерь особого назначения). Термін ув’язнення у нього минав 24 лютого 1938 року. Залишилось небагато часу до виходу на волю. Але органи НКВС СРСР не збирались випускати політв’язнів з таборів. В СТОПІ на Гуцуляка С.Ю. була заведена нова кримінальна справа, в якій, крім шкідницької роботи в Держплані, йому приписали шпигунську діяльність з консульством Польщі.

Начальник Соловецької тюрми ГУДБ старший майор держбезпеки Апетер і його помічник капітан держбезпеки Раєвський звинуватили С.Ю. Гуцуляка в тому, що, прибувши на Соловки, він між в’язнями табору, далі за оригіналом “проводит к-p разговоры, распространяет клевету на руководящих работников Сов. Украины. Высказывает сожаление, что не остался за границей, высказывает клеветнические слухи об органах НКВД. Ведет а/с пораженческую агитацию о Советском Союзе ” [9, с. 52]. Ця довідка тюремними начальниками була написана в перші дні жовтня 1937 року. А 9 жовтня ц.р. Особлива трійка УНКВС Ленінградської області засудила С.Ю. Гуцуляка до розстрілу. З листопада 1937 року він був розстріляний в урочищі Сандормох недалеко від Медвєжегорська в Карелії разом з іншими 1111 в’язнями [9, с. 52].

Так обірвалося життя людини, котра в молоді роки захопилася комуністичними легендами про свободу і щастя, посвятила здійсненню цієї легенди своє свідоме життя і була безжально знищена партією, яка проповідувала і нині проповідує рівність і братство між народами, яка видавала себе за розум, честь і совість радянського народу.

Чи можна було вірити цим проповідям? Судіть самі.

Джерела та література

1. ДА СБУ в Кіровоградській області, кримінально-слідча справа № П-55929 на Гуцуляка С.Ю. у 2-х томах.
2. Фостій І.П. Сторінки героїчної біографії // Радянська Буковина. - 1970. - 28 червня.
3. Гуцуляк С. Робота української промисловості в 1927-28 рр. // Більшовик України. - 1928. - № 15-16. - С. 35-44.
4. Гуцуляк С. Перспектива соціалістичного будівництва на Україні в 1929-30 рр. // Господарство України. - 1929. - № 7-8. - С. 15-16.
5. Гуцуляк С. П’ятирічний план розвитку народного господарства України // Більшовик України. - 1927. -№ 12-13. - С. 11-24.
6. Гуцуляк С. Підсумки другого року п’ятирічки і головніші господарські завдання на осібний квартал 1930 року // Господарство України. - 1930. - № 8-9. - С. 15-16.
7. Постанова партколегії ЦК КП(б)У в справі журналу “Господарство України” // Господарство України. - 1932. - № 1-2. - С. 1-2.
8. ГуцулякС. Покаяльна заява без заголовка // Господарство України. - 1932. - № 1-2. - С. 129-133.
9. Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії. У 3 т. Упорядники Кулаковський П, Шаповал Ю. - К.: Сфера, 1998. - Т. 2. - 286 с.

м. Чернівці, 16 червня 2006 року
Фостій І.П.

Надруковано: Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга 1. – Чернівці: Книга пам'яті України, 2007. - С. 447-452