МИКОЛА ІВАНОВИЧ ІВАСЮК (16.04.1865-25.11.1937)

ХУДОЖНИК світової слави Микола Іванович Івасюк, людина високої мистецької культури, поліглот, який вільно володів українською, російською, німецькою, французькою, румунською, польською мовами, народився 16 квітня 1865 року у місті Заставна на Буковині. У 1884 році закінчив вищу реальну школу в Чернівцях, у 1889-му - Академію образотворчих мистецтв у Відні. З 1890-го - по 1896 роки удосконалювався по спеціальності в Академії образотворчих мистецтв у Мюнхені, де одержав похвальний диплом за свої роботи [ 1 ].

З іменем Миколи Івановича Івасюка зв’язані кращі сторінки реалізму в українському образотворчому мистецтві.

В молоді роки навчання і творчості він мав тісні творчі і чисто людські стосунки з І.Я. Франком, Осипом Маковеем, Михайлом Павликом, Володимиром Гнатюком та Іваном Трушом.

Увійшовши в 1888 році до складу новозаснованої редакції “Літературно-наукового вістника”, Іван Якович Франко підтримував молодого художника морально і матеріально. У 1897 році при сприянні І. Франка та Осипа Маковея редакція газети “Правда” замовляє йому виготовлення віньєток для кліше, а з 1898 року - до “Літературно-наукового вістника" [2].

Титульні сторінки "Вістника" за 1898-й і наступні роки оздоблювалися графічними малюнками М.І. Івасюка.

Заголовні літери, так звані ліхтарики, виконані в стилі староукраїнських рукописних пам’яток, і графічний рисунок української дівчини з лірою в руках свідчили про те, що журнал друкує на своїх сторінках не тільки науково-дослідницькі праці, а й художні твори кращих українських письменників, поетів та митців.

У кінці XIX - на початку XX століття М.І. Івасюк переходить від графічних рисунків до портретних робіт, жанрових картин та художніх полотен на історичні теми.

Зокрема, у 1892 році він починає писати ескіз до картини "В'їзд Богдана Хмельницького в Київ". Виконуючи його у сіро-блакитній кольоровій гамі, художник прагнув відобразити в першу чергу настрій моменту і разом з тим художньо розв’язати дуже складну біографічну сцену. Ескіз, як відомо, вийшов вдалим. Його у свій час відзначив І.Ю. Рєпін і підтримав нахили М. Івасюка до історичного живопису.

Та сам художник не був задоволений цим ескізом і в 1911 році починає працювати над другим, в якому чіткіше виписує схему, змінює колорит, замість сіро-блакитної гами використовує світлу, яка краще підкреслювала радість свята. Картина була завершена у 1912 році. Художник відтворив у ній одну із славних сторінок української історії в’їзд гетьмана України Богдана Хмельницького на чолі свого війська у золотоверхий Київ [3].

Нині ця картина зберігається в Київському музеї українського мистецтва по вул. Грушевського, 5. 

У 1903 році художник пише “Битву під Хотином”, у 1917-му створює картину “Кубанські козаки у Львові”, у 1919-му - “Іван Богун під Берестечком”.

Мовою живопису Микола Іванович розповідав історію українського народу, показував його визначних героїв. Картина “Іван Богун під Берестечком” сповнена динамізму і романтичної захопленості неповторною сміливістю і відвагою прославленого козацького полководця, який веде своє славне військо у бій з ворогом.

Майстром батального живопису М.І. Івасюк показав себе в полотнах “Козак-трубач”, “Батальна сцена”.

Непересічний талант художника втілений і в жанрових полотнах. Зокрема, в сповненій життєвої правди, сонця і радості картині “Мати”, народне вбрання якої грає усіма барвами. Синє небо різко контрастує з жовтим соняшником, підсилюючи гру сонячного світла. З такою ж емоційною силою написана невелика за форматом, переконлива своїм виконанням картина “Гуцулка під деревом”.

Не залишають байдужими шанувальників і знавців мистецтва картини “Біля криниці” (1917 р.), “Поцілунок”, “Чекання”, “Жнива”, “Буковинець”.

У спадщині художника значне місце займають портрети Ю. Федьковича (1885 р.), Ольги Кобилянської, О. Мишуги, Тараса Шевченка (1925 р.), Івана Франка (1925 р.).

На виставці, що експонувалася в Чернівецькому краєзнавчому музеї на честь 100-ліття від дня народження художника - в квітні 1966 року, - відвідувачі бачили автопортрет Миколи Івановича, написаний ще 1887 року, портрети батька, матері, сестри і брата. Останній мав назву “Портрет селянина”. Він відзначається мистецькою виразністю і глибокою психологічною характеристикою.

Микола Іванович Івасюк у 1898-1908 роках був організатором і керівником першої школи образотворчо-прикладного мистецтва в Чернівцях.

З 1908-го по 1925 рік він постійно жив у Мюнхені та Відні й займався живописом.

У 1925 році з ініціативи Наркомату освіти при сприянні повпреда УРСР у Відні Юрія Михайловича Коцюбинського художник переїздить в Україну, до Києва, приймає громадянство СРСР. Спочатку працює на кафедрі мистецтвознавства Всеукраїнської академії наук, а в 1927-му переходить на роботу в бюро преси Всеукраїнського фотокіноуправління. З 1928-го до початку 1930 року Івасюк працює художником постановчого цеху на Київській кінофабриці. З жовтня 1930 року - науковий працівник підвідділу графіки картографічного відділу Всеукраїнського будівельного інституту.

Жив Микола Іванович Івасюк у ці роки в Києві по бульвару Шевченка, 4, кв. 10, з дружиною Цецілією Христіанівною, німкенею за національністю, уродженкою Баварії, з якою одружився, живучи в Німеччині, і двома дочками.

Буря налетіла несподівано. 18 вересня 1937 року в квартиру увірвалися енкаведисти зі свідками, влаштували поголовний обшук і хоча нічого крамольного не знайшли, господаря арештували і кинули до Лук’янівської в’язниці. На той час багато знайомих і близьких друзів Івасюка були вже арештовані і засуджені. Отож кожен факт знайомства Івасюка з ними ставав звинуваченням проти нього.

2 жовтня 1937 року молодший лейтенант держбезпеки Локтев написав постанову, в якій твердив, що Микола Іванович Івасюк є активним учасником української антирадянської націоналістичної терористичної організації та агентом німецької розвідки, який нібито утримував явочні квартири німецької і гетьманської агентури.

Почалися допити. Слідчий випитував у арештованого біографічні відомості. Дізнався, що він - син механіка сільськогосподарських машин Івасюка Івана і домогосподарки. Це вже насторожувало. Те ж, що він навчався у Відні і Мюнхені, що одружений із дівчиною німецької національності, давало підстави за тодішньою енкаведистською методологією оформити на художника зі світовим ім’ям будь-яке політичне звинувачення.

На запитання слідчого, звідки, коли і чого він приїхав у Радянський Союз, Микола Іванович спокійно і чесно відповідав:

“Івасюк: У Радянський Союз прибув із Австрії у 1925 році офіційно по візі повпредства СРСР в Австрії. Приїхав, щоб поліпшити своє матеріальне становище і дати можливість своїм двом дочкам закінчити університетську освіту. В Австрії я як художник майже не мав ніякого заробітку.

Слідчий: Ви брешете! Нам відомо, що в СРСР ви прибули з контрреволюційною метою і до самого арешту проводили роботу проти радянської влади. Пропоную дати відверті зізнання.

Івасюк: Повторюю! В СРСР я прибув, щоб поліпшити своє матеріальне становище...

Слідчий: Івасюк! Припиніть упиратись! Вам це нічого не дасть! Ви викриваєтесь Струхманчуком та іншими.

Івасюк: Я контрреволюційної роботи не проводив, ні в якій контрреволюційній організації не був. Струхманчука я знаю з 1931 року... Мене познайомив з ним Онищук, працівник бібліотеки історичного музею в Києві" [ 1 ].

Слідчий зачитав “свідчення” Струхманчука і Григорія Коссака, в яких вони нібито твердили, що в Києві до керівного повстанського комітету входили М. Сірко, Яків Струхманчук, Микола Івасюк та Ланшик. На ці звинувачення Івасюк категорично відповів:

“Коссак каже неправду. Цих людей, за виняткам Сірка, я знав, але з ними ніякої контрреволюційної роботи не проводив ”.

Слідчий навів цитату із зізнань Букшованого О.І., в якій говорилось, що з кінця 1924 року в Україну почали прибувати із закордону групи людей як члени УВО, так і члени інших українських контрреволюційних партій, яких відправляли звідти за директивами Максимовича і Шумського.

Івасюк свідчення Букшованого заперечив і ще раз заявив, що зв’язків з контрреволюційними організаціями не мав і не має.

Заперечення Миколою Івановичем Івасюком висунутих проти нього звинувачень повисали в повітрі. Слідчі не брали їх до уваги. Вони поспішали виконати оперативний наказ наркома внутрішніх справ М. Єжова № 00486 від 15 серпня 1937 року про винищення української інтелігенції.

В кінці жовтня 1937 року обвинувальний висновок УДБ ПКВС УРСР про Івасюка М.І. був готовий. Його звинувачували за ст. ст. 54-6, 54-8, 54-11 КК УРСР. У висновку, зокрема, говорилося:

“УГБ НКВД УССР вскрыта и ликвидирована антисоветская украинская националистическая террористическая организация, ставившая своей главной задачей насильственное свержение советской власти на Украине иустановление фашистского строя.

Одним из участников этой организации являлся арестованный 17 сентября 1937 года и привлеченный по настоящему делу в качестве обвиняемого Ивасюк Николай Иванович.

Следствием установлено, что Ивасюк с 1926 года является активным участником антисоветской националистической террористической организации”.

Далі йшли витяги із вибитих енкадебістами “зізнань” художника Якова Струхманчука, Осипа Букшованого та Григорія Коссака, які нібито стверджували, що М.І. Івасюк був членом контрреволюційної повстанської організації і членом УВО в Києві.

Автори обвинувального висновку, щоб забезпечити М.І. Івасюку вищу міру покарання, абсолютно бездоказово звинуватили його ще і в тому, нібито він “був тісно зв’язаний з агентами німецької розвідки та емісарами центру гетьмана Скоропадського в Берліні Гриневичем і Крутим”, які уже були арештовані і засуджені.

“Звинувачений Івасюк Микола Іванович винним себе не визнав”, - змушені були написати слідчі. Речових доказів його будь-якої вини теж не було. Та це не завадило трійці при Київському облуправлінні НКВС УРСР прийняти 14 листопада 1937 року постанову: “Івасюка Миколу Івановича розстріляти. Особисто належне йому майно конфіскувати".

11 днів чекав у камері смертників своїх катів семидесятидволітній художник. Вони прийшли о 24 годині ночі 25 листопада 1937 року, щоб виконати вирок згаданої вище злочинної трійки, скласти відповідний акт, в котрому увіковічити своє ганебне ім’я катів і вбивць. Звичайно, ця злочинна акція здійснювалась в присутності трьох осіб, які й стверджували акти людиновинищення. Але під актом про розстріл Миколи Івановича Івасюка стоїть лише прізвище коменданта НКВС УРСР капітана держбезпеки Шашкова. Очевидно його куля й обірвала життя великого художника і прекрасної людини, яка творила для нас з вами, шановний читачу, для майбутніх поколінь, уславляла народних героїв, рідну Україну і своє ім’я.

Єжовсько-сталінські кати намагалися стерти з лиця землі імена найвизначніших українців, записуючи їх у різні контрреволюційні організації і нещадно розстрілюючи. Але брехня, фальсифікації були настільки грубі, що та ж сама влада і її правові органи змушені були згодом визнати свої великі злочини і провести реабілітацію безвинних жертв.

Уже в 1980 році багато сил для вияснення долі М.І. Івасюка доклав старший слідчий слідвідділу КДБ УРСР майор Плужник. Зібрані ним матеріали 24 грудня 1980 року розглянув Військовий трибунал Київського військового округу, який скасував постанову трійки при Київському обласному управлінні НКВС УРСР від 14 листопада 1937 року відносно Івасюка М.І., а справу судочинством припинив за відсутністю в його діях складу злочину.

На жаль, трибунал не виніс ніякого рішення щодо фальсифікаторів-слідчих, членів злочинної трійки і виконавців її постанови. Трибунал не засудив цього, як і багатьох інших подібних злочинів. А де злочини прощаються, там правовий нігілізм набирає неймовірних розмірів. Злочинці перестають боятись правосуддя, яке не виконує своїх обов’язків перед суспільством, і множаться, як черва у падлі.

Джерела та література

1. ДА СБУ, кримінально-слідча справа № 58204 ФП на Івасюка М.І.
2. Середюк І.І. Франко та М.І. Івасюк // Прапор перемоги. - 1966. - 15 вересня.
3. Кулініченко Л. Автор історичних полотен // Радянська Буковина. - 1966. - 10 квітня.

м. Чернівці, 17 липня 2006 року.

Фостій І.П.

Надруковано: Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга 1. – Чернівці: Книга пам'яті України, 2007. - С. 494-497