Тадей Сулятицький
ВАСИЛЬ АНТОНОВИЧ ДЯЧУК - НЕВІЛЬНИК СТАЛІНСЬКИХ КОНЦТАБОРІВ
ДЯЧУК Василь Антонович народився 7 вересня 1895 року в Чернівцях, в українській патріотичній сім’ї. У 1908 році закінчив 4 класи школи. З раннього віку захоплювався театром, любив співати. З великим зацікавленням відвідував вистави Львівського українського театру товариства “Руська бесіда” під керівництвом И. Стадника, а також хоровий гурт міського товариства “Міщанський хор”, оскільки володів чудовим голосом - тенором.
У 1914 році був мобілізований до австрійської армії, а 1915-го потрапив у російський полон і перебував там до 1918 року. Після повернення на Буковину продовжує брати участь у співочому гурті товариства “Міщанський хор”, одночасно виконує комічні ролі і співає в хорі театральної трупи цього ж товариства. У 1928-1933 роках він артист Українського театру в Чернівцях, яким керував Іван Дудич, а з 1934-го до 1940 років - провідний актор драматичної секції при товаристві “Буковинський Кобзар”, художнім керівником якої був талановитий артист Іван Дутка. У січні 1941 року в складі групи буковинських акторів Василь Дячук був зарахований до акторської трупи Чернівецького державного українського драматичного театру, який прибув із Харкова і розпочав свою творчу діяльність 14 січня виставою “Лісова пісня” Лесі Українки. Лише півроку працював цей театр у Чернівцях. Після окупації міста 5 липня 1941 року румунськими військами, у перші дні серпня цього ж року в складі групи буковинських акторів Василь Антонович перебрався в Галичину і був зарахований артистом драми і солістом хору Коломийського українського окружного театру Івана Когутяка.
У квітні 1944 року він повертається з сім’єю в Чернівці з наміром влаштуватися на роботу в Чернівецький драмтеатр, але 1 червня, саме в той день, коли він прийшов оформлятися в театр на роботу, його заарештували і без суду відправили до тюрми. У тюрмі тримали без слідства і суду більше одного року, а 24 березня 1945 р. Особлива нарада при НКВС СРСР за ст. 54-6 КК УРСР засудила Дячука Василя Антоновича як шпигуна, агента румунської сигуранци до 5 років виправно-трудових таборів НКВС СРСР і відправила у м. Маріїнськ Кемеровської області Росії, де він був до 16 березня 1948 року, коли його відправили на висилку в Туруханський район Красноярського краю.
Дружина ж Ольга Костянтинівна, семирічна донька Оксанка і чотирирічний синок Остап залишилися в такий складний час у Чернівцях напівсиротами.
Тут ми не маємо можливості детально розповісти про неймовірно важкі, голодні й холодні роки, проведені В.А. Дячуком у сталінських концтаборах і на висланні. Головне ж, що він пережив всі ті жахи табірної сваволі і 28 червня 1954 року на підставі Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 27 березня 1954 року був звільнений з висилки.
В липні 1954 року Василь Антонович повертається до сім’ї в Чернівці. Але біографія вже “заплямована”. Артистом у театр його не беруть, у філармонії - теж відмовляють. Щоб забезпечити сім’ю матеріально, він влаштовується малярем на кондитерську фабрику. Та любов до театру не згасала. Після повернення з виправно-трудових таборів він залишився вірним театральному мистецтву. Організував на фабриці драматичний гурток. Під керівництвом Василя Антоновича було поставлено декілька вистав (“За двома зайцями”, “Шельменко-денщик” та інші). Але тавро колишнього “шпигуна” залишалося. Син Василя Антоновича Остап після закінчення середньої школи поступив у Чернівецький державний університет. Та “всевидюще око” КДБ не дрімало. В автобіографії Остап не вказав, що батько був засуджений та реабілітований, і після трьох місяців навчання юнака виключили з університету . Так постраждав без вини винний Дячук В.А. і вся його родина. Велика несправедливість підкосила здоров’я Василя Антоновича і він у 1976 році помер.
5 травня 1961 року військовий трибунал Прикарпатського військового округу переглянув справу В.А. Дячука, постанову Особливої наради при НКВС СРСР від 24 березня 1945 р. скасував за відсутністю в його діях складу злочину. Отже, влада визнала свою вину перед багатолітнім безвинним в’язнем ГУЛАГу. В.А. Дячука реабілітовано.
м. Чернівці
3.12.2008 р.
Надруковано: Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга друга. Чернівці: Книга пам'яті України, 2010. С. 210-211