Народився 08 травня 1931 року в с. Топорівці Новоселицького району. Після закінчення семирічної школи в рідному селі, працював робочим в майстерні водопостачання Кишинівскої залізничної дороги. В 1949 році поступив в Чернівецьке залізничне училище, здобувши середньо спеціальну освіту. Нелегально працював з підпіллям ОУН і УПА, був станичним села на псевдо «Громико», в усьому допомагав підпіллю.

В 1993 році створив та очолив Топорівське сільське Товариство політв’язнів та репресованих. Як голова Товариства складав списки репресованих, відновив сільську церкву, організовував заходи щодо вшанування пам’яті борців за волю України. Віднайшов могилу вояка УПА Василя Гуцуляка на псевдо «Заєць», який загинув у бою з кагебистами в Топорівському лісі. За підтримки обласного Товариства політв’язнів та репресованих і громадян с.Топорівці було проведено розкопки і перезахоронення його останків на сільському цвинтарі поряд з могилою Рахілі Гелич – «Орисі». Планував встановити в селі пам’ятник «Борцям за волю України», та нажаль, хвороба не дозволила здійснити задум.

Очолював сільський осередок політв’язнів до останніх днів свого життя. Помер від інсульту в 2005 році. Похований в рідному селі Топорівці. Коли члени Товариства політв’язнів, Руху та КУН-у приїхали на похорон друга, то його дружина Олена Кушнірюк і син Василь не допустили їх ні до домовини, ні на подвір’я, не дозволили розгорнути прапори, сказавши: «Це не парада». Прапори ми розвернули, йдучи процесією на цвинтар. Тут ніхто не міг заборонити нам це зробити.

Замість промови, пролунала пісня «Чуєш брате мій» у виконанні вояка УПА, члена Товариства Петра Гонтаря.

Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С. 578