ЗУСТРІЧ ЧЕРЕЗ 43 РОКИ
На Путильщині, в дуже гарному селі Розтоки, шо розкинулось на берегах гірської річки Черемош, народилася майбутня патріотка, підпільниця, борець за звільнення України від окупантів ГРИГОРЯК МАРІЯ СЕМЕНІВНА.
На світ Божий прийшла 22 січня 1924 року, коли Україна святкувала Йорданці свята. Як згадували батьки, день був морозний зі сніговієм. Та й доля була в Марічки не дуже ласкава, були свої «сніговії», що забрали все найдорожче в її житті.
Початкову школу закінчила в рідному селі, вчилася добре, була допитливою дитиною, батьки виховали її в релігійному дусі. Росла Марічка в гарній дружній сім’ї Семена і Євдокії Джуряків. Мала гарний голос і співала в шкільному і церковному хорі. Подальшу освіту осягала самотужки.
Одного вечора на фестинах, вона зустріла свою долю – Миколу Григоряка, що був родом з сусіднього села Мариничі. І одруження їхнє відбулося зимовою порою 1940 року. Та недовгою була радість щасливого кохання.
Восени того ж року прийшли непрохані так звані «освободітєлі», що свою владу почали утверджувати репресіями, вивозами на чужу нам Сибір. Багато молоді, щоб не потрапити під хвилю репресій, пішло в ліси, де гуртувалися боївки самооборони. Пішов і Микола Григоряк,був зарахований до боївки безпеки, мав псевдо «Сон». А Марічка залишилася сама, щоб потім стати зв’язковою і першою помічницею українським повстанцям. Мала псевдо «Пчілка», бо трудилася скільки було сил, праця зв’язкової – це сотні сходжених доріг вдень, вночі, в дощ і сніг йдеш на виклик Долі.
Старша сестра Марії Оленка була районовою провідницею жіночої сітки ОУН мала псевдо «Леся», яка працювала під керівництвом надрайонової провідниці Анни Петрійчук на псевдо «Чорна».
Марійка увійшла до їх групи і виконувала обов’язок зв’язкової та розвідниці. Багато трудних доріг сходила вона по Карпатських гірських селах разом з районовим провідником «Дубом» – Джуряком Петром, організовуючи молодих хлопців до підпільної праці. В цих перипетіях часто зустрічалася зі своїм чоловіком Миколою. В підпіллю він тяжко захворів на тиф. В 1945 році Марічка схоронила свою єдину кохану людину на день святого Василя.
Підпільна праця не давала спокою, треба заготовляти для повстанців харчі, ліки, добувати розвідні повідомлення. Час був дуже небезпечний, кругом нишпорили чекісти і свої юди-стрибки – чекістські холуї. Часті облави, які вчиняли каральні загони червонопагонників приносили багато біди селянам. Почалися арешти, вивози сімей підпільників, грабунки. В одній із таких облав, за допомогою місцевих холуїв, була арештована і Марія – «Пчілка». Це сталося 22 квітня 1945 року.
Слідство спочатку провели у Вижниці, а потім у Чернівцях, яке тривало більше двох місяців. Після грунтовних допитів, була засуджена на 10 років позбавлення волі. Присуд відбувала на Уралі, в Тайшеті на будівництві залізної дороги Тайшет-Братськ, на лісоповалі, де при завантажені кругляка на платформи, дерево впало їй на ногу, що спричинило перелом. Кістка зрослася погано і нога стала коротшою. На кінець – Магадан. Там я і познайомилася з нею, коли працювали в кам’яному кар’єрі – довбали скалу, щоб потім відбиті частини дробити на щебень для трамбування доріг.
Всі ці надзвичайно важкі роботи виконували жіночі руки, що від болю не давали в ночі спати. Адже ковадло, яким ми вбивали в скалу клин мало вагу 10 кг., а тривалість робочого дня 11-12 год.
Марійка звільнилася в 1954 році й ми не бачилися з нею аж до 1997 року, коли вона приїхала на збори нашого Товариства в м.Чернівці.
Ірина Войцехівська, Голова обласного Товариства
Надруковано: Войцехівська І.Ф. Долі тисячі доріг. Чернівці: Місто, 2014. - С. 446-447