За кілька днів боївка («Кліщ», «Деркач», «Грім», «Грізний», «Козак», «Граб» та «Береза») пішли до с. Чорний Потік з метою відшукати «Чорногору» та «Явора»[1]. «Юрась» з «Вороном» залишились в Горошівцях.
Далі події розвивалися наступним чином (за спогадами «Кліща»):
«Ми пішли в Добринівці, зупинилися у сторонньої для нас жінки біля млина, оскільки після арештів ми вже провідників не мали, а «Кирило» наказав, щоб нових провідників не наставляти і діяти без них. Переночувавши, на світанку 21 червня 1945 р. полем пішли у село Чорний Потік, прийшли рано вранці, зайшли в одну хату. «Козак» і «Деркач» почали стукати у вікно і викликали господаря, котрий виявився молодим хлопцем. «Козак» сказав йому, щоб приготував сніданок, а ми будемо спати у вас в стайні. Пішли в стайню, залізли там на під і всі поснули, не виставивши жодного вартового. Десь через чотири години, приблизно о 10-й годині, прийшли бійці винищувального батальйону, оточили сарай і стали кричати - «здавайтесь». Але ми цього не чули. Тоді вони послали господиню сараю, щоб вона розбудила нас. Прийшла хазяйка і сказала, що ми оточені, щоб ми негайно злізли і виходили на двір. Ми схопились за зброю - у нас було 3 автомати, 1 ППШ та один німецький, один чеський кулемет, решта гвинтівки. Відкрили по «істребках» вогонь і під прикриттям кулеметного вогню по одному стали відходити. «Істребки» стали переслідувати нас кулеметним і автоматним вогнем. Передостаннім вискочив із стодоли «Козак» і впав вбитий. Тоді «Кліщ», котрий залишився останнім, побоявся виходити і вирішив піти на хитрість - сховатися в сіні у сусідній стайні, сподіваючись, що працівники НКВС вирішать, що всі повстанці втекли, і його не шукатимуть. Він перебіг в іншу стайню, сховав в соломі свою гвинтівку і сховався сам. Але коли стрільба закінчилася і в стайню прийшли червоноармійці, вони все обшукали і виявили мене, мою гвинтівку і 39 патронів до неї»[2].
В результаті бою повстанці зазнали чергових втрат: «Козак» був вбитий, «Кліща» взяли в полон, «Грім» був поранений, але втік разом з повстанцями. «Деркач», «Грізний», «Береза» та «Граб» - відступили неушкодженими. «Деркач» повів пораненого «Грома» в Добринівці, де залишив на лікування. В цей час захворів і пішов додому на лікування «Граб», здавши кулемет.
Це вже було третє оточення «Деркача», і кожного разу він дивився смерті в обличчя.
Через два дні, 23 червня 1945 р., органи НКВС під час прочісування і облав на повстанців у селі Горошівці в домі Грумези Марії виявили і заарештували «Марту» - Магалевич Синефту із села Шубранець, районову Садгірського району, котра в середині червня 1945 р. захворіла на тиф та лежала важко хвора.
Боївка пішла в Добринівський ліс. Там зустріли боївку «Когута», і разом в ніч з 29 на 30 червня 1945 р. здійснили акцію в селі Горішні Шерівці, де запалили місцевий спиртзавод, для якого відбирали у селян картоплю з усього району. Разом з боївкою «Когута» тоді також були референт СБ Чернівецького надрайонного провду «Скригун», провідник Буковинського окружного проводу «Сталь» та його заступник «Кривоніс»[3]. Це була, можливо, єдина зустріч «Деркача» і «Сталя». На світанку після акції боївка «Когута» відійшла, а боївка «Юрася» і «Деркача» мала намір навідатись в Топорівці та Раранча, де спалити місцеві колгосп та радгосп. Всього у них залишилося 6 вояків. Прийшовши в Топорівці, боївка зайшла на цвинтар та розташувалась в очікуванні темноти. «Юрась» післав «Березу» та «Грізного» за продуктами. Але вони, зайшовши в село, не стали збирати продукти, а сховалися в житі, де й просиділи до вечора, а відтак пішли в Садгору і вранці 7 липня разом з’явилися зі зброєю з повиною в Садгірський райвідділ НКВС[4]. За кілька днів до того, 27 червня 1945 р. в Садгірський РВ НКВС з’явився з повиною Василь Мудрий-«Ворон»[5], котрий був ройовим у боївці «Юрася».
Повстанці зазнавали значних втрат. докладені повстанськими провідниками титанічні зусилля з відновлення чисельності і потужності боївок не приносили результатів. доволі масовими стали приклади явок з повиною колишніх бойовиків, все частішими ставали зради побратимів. Із кожною новою зрадою прокочувалася хвиля арештів серед довірених осіб підпілля, каральні органи радянської влади дізнавалися все нові подробиці про особи повстанців, відтак отримували змогу використовувати їхніх родичів для того, щоб змусити явитись з повиною та нерідко і зрадити побратимів.
Документи НКВС підсумовують ситуацію в боївці, якою керував «Деркач», наступним чином: «Упродовж літа 1945 року було вбито 11 повстанців, захоплено - 13, схилено до добровільної явки з повиною - 11. Станом на 1 вересня 1945 року боївка складалася лише з 5 осіб: «Юрась», «Деркач», «Грім» (Кравчук Діонізій Іванович, пізніше бойовик особистої охорони «Юрася», загинув 4 грудня 1947 р.), «Заєць» (Гуцуляк Василь Семенович, загинув 5 листопада 1947 р.) та «Байда». Боївка повністю припинила здійснювати теракти і пішла в глибоке підпілля»[6].
[1] «Кліщ» згадує інакше: «Після цього ми вдень ховалися в лісі, а вночі переходили в село Горошівці і так крутилися приблизно тиждень. Потім «Юрась» підізвав мене, і тут же був і «Деркач», і інші хлопці, і сказав нам, що ми повинні піти в село Чорний Потік і забрати там чотирьох нових повстанців. Там існувала озброєна боївка, котра діяла самостійно, чисельністю 4 чоловіки, і «Козак» повинен був знати, де вони перебувають. Ми мали намір їх упіймати і влити для поповнення собі. «Юрась» пояснив «Козаку», де він може знайти цих хлопців» // Цит. за: Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 5505. - Арк. 50.
[2] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 5505. - Арк. 14,18, 50.
[3] Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 2550. - Арк. 110.
[4] Після явки з повиною їм дали завдання виявляти свої попередні зв’язки і, видаючи себе за бандерівців, фізично знищити «Юрася» і інших повстанців. Як згадує «Грізний»: «Так по січень 1946 року я ходив з бандою легалізованих бандерівців. Нами були виявлені зв’язки ОУН по с. Валява, Грушівці і інших, по яких були проведені арешти пособників ОУН» // Цит. за: Архів УСБУ ЧО. - Осн. фонд. - Спр. 2550. - Арк. 85. Водночас, навесні 1946 р. «Грізний» та «Береза» знову переходять на нелегальне становище. «Грізний» разом із «Соколом» - Мельничуком Іваном - поранили дільничного уповноваженого с. Слобода-Раранча Веренька, 25 липня 1946 р. - вбили учасника ініціативної групи колгоспу с. Стара Жучка Василя Козака, а в серпні 1946 р. «Грізний» поранив заст. начальника Садгірського МТС Аулова. 9 серпня 1946 р. «Грізний», «щоб розв’язати собі руки», в лісі села Стара Жучка вбив «Сокола», оскільки підозрював його у зв’язках з органами МДБ, та намагався піти на роботу до Чернівців, щоб «розчинитися» серед міських жителів. Проте був заарештований. «Береза» і «Грізний» засуджені до розстрілу, 21 лютого 1947 р. вирок виконано.
[5] Органи НКВС заарештували його дружину і близько 4 місяців утримували у в’язниці. Його трирічна дитина знаходилася десь у родичів, без матері. Через родину передали, що її відпустять, якщо «Ворон» добровільно з’явиться у райвідділ. І він вийшов з повиною. Проте, як свідчать пізніші радянські документи, під час явки «зброї не здав, бандерівські зв’язки не показав». Однієї ночі прийшов «Скригун» з двома повстанцями для ліквідації «Ворона», і лише слізні прохання жінки не вбивати його врятували йому життя. На його щастя, йому не довелося купувати собі свободу видачею інших повстанців, не залучили його і до численних провокативих груп, до яких включали колишніх повстанців, щоб вони купили собі свободу кров’ю побратимів.
[6] Архів УСБУ ЧО. - Фонд ОББ. - Спр. 12. - Арк. 126.