Іван Фостій
Витяг із статті
УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ - ЖЕРТОВНА ЗАХИСНИЦЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ
Двадцять років, які довелося пережити Україні після встановлення радянської влади перед Другою світовою війною, були роками жорстокого терору і неймовірних знущань над українським народом.
Злочинні сталінські експерименти з селянством, релігією, художньою, науковою та технічною інтелігенцією стали епохою жорстокої комуністичної інквізиції, яку не порівняти з релігійною інквізицією середньовіччя. Непростимо, що протягом одного десятиріччя було влаштовано два найжахливіші у світі голодомори, внаслідок яких вимерло тільки в Україні 16-20 мільйонів громадян [5]. А що робили ЧК, ГПУ, НКВС, продзагони, комнезами, розкуркулюючи заможних селян, на плечах яких, по суті, й тримався хлібний достаток держави і її монопольна торгівля на хліб, вишукуючи буржуазних націоналістів та інших ворогів радянської влади.
Назвемо тільки деякі цифри. У 1937-1938 рр. чекістами Вінницької області, яких у той час очолював майор державної безпеки І.М. Корабльов, було репресовано 19981 громадянина, з яких по першій категорії було покарано, тобто розстріляно, 11841 громадянина (59 %) [6, с. 183-227]. Чекістами Полтавської області, яких тоді очолював капітан, згодом майор держбезпеки О.О. Волков, було репресовано 8675 громадян, з яких розстріляно 5673 особи (65 %) [7, с. 129-178]. В цілому ж по Україні за політичними статтями Карного кодексу УРСР тільки в 1937 році було арештовано 159708 громадян. Серед репресованих 84670 чоловік, або 53 відсотки, становили українці, 30463, або 19,1 відсотка, - поляки і 12331, або 7,7 відсотка - росіяни [8, с. 103-112].
ГПУ та НКВС перестріляли або замордували в тюрмах і виправно-трудових таборах найкращий цвіт української інтелігенції – письменників, художників, журналістів, науковців. Під сталінсько-єжовсько-беріївську сокиру потрапили й провідники комуністичного руху Буковини 1918-1940 рр. - Сергій Канюк [9], Володимир Гаврилюк [10], Семен Гуцуляк [11], Василь Мороз [12], Михайло Панчик [13], Ганна Яворська [14], Філарет Альбота [15], визначний художник Микола Івасюк [16], поет Дмитро Загул [17], учасники Хотинського повстання і громадянської війни Костянтин Шинкаренко з Хотина [18], Никифір Адажій зі Ставчан Хотинського р-ну, Микола Щербатий із Романківців Сокирянського р-ну і сотні менш відомих буковинців та бессарабців.
…
Варто пам’ятати, що наповнення тюрем і таборів у Радянському Союзі йшло за прямими вказівками Сталіна. Російський публіцист Ігор Бунич у книзі “П’ятисотлітня війна в Росії” наводить цікавий епізод із життя “вождя усіх народів” і його вірного наркома Л.П. Берії. Генеральний секретар ЦК ВКП(б) захотів у листопаді 1940 року дізнатися про те, скільки в таборах ГУТАБу перебуває в’язнів. Берія довго не міг відповісти на це питання, що обурило Йосипа Віссаріоновича, і він натякнув Лаврентію Павловичу, що може його відправити у відрядження у табори, щоб він сам порахував їх кількість. І тоді Берія дав Сталіну таку довідку:
“Гулаг: наличие на 1.ХІ.1940 г. - 3729258 человек,
спецлагеря НКВД: наличие на 1.ХІ.1940 г. - 4475504 человека.
Итого: 8,2 миллиона человек.
В ожидании приговоров находится примерно 2,8 млн. чел., согласно Вашему указанию по разнарядке на 1941 год” [23, с. 212].
Як бачимо, наповнення тюрем і таборів було плановим. Відома сталінська теза: жодного дня без розстрілів - виконувалася безоглядно.
Наведені вище цифри і факти показують, що в листопаді 1940 року у в’язницях і таборах перебувало 11 мільйонів громадян СРСР і зарубіжних країн. Скільки з них там померло, наука і світ поки що не знають. А після 1940 року ще ж було 15 років безупинного винищення людей різними способами. Серед них були вже й буковинці та бессарабці, котрих сталінська феміда зарахувала до “українсько-німецьких буржуазних націоналістів”, “ворогів народу”, “зрадників батьківщини” чи “контрреволюційних елементів”.
…
Західні українці, білоруси, буковинці, латиші, латвійці, естонці, молдавани за рік свого перебування в обіймах СРСР, побачили, яка це жорстока, несправедлива, грабіжницька влада, і в перші ж дні війни взялися за зброю, сподіваючись, що з допомогою Гітлера чи Антонеску їм удасться вирватися з комуністичної неволі і відновити свою державну незалежність.
В Україні національно-визвольну боротьбу очолила ОУН, створена 28 січня - 3 лютого 1929 року на Першому конгресі українців у Відні. Очолив її колишній командир корпусу січових стрільців УНР полковник Євген Коновалець [25, с. 95-96]. На початок німецько-радянської війни ОУН мала свою розгалужену мережу не тільки в Україні, але й за її межами. Провід ОУН знав, що Німеччина готується до нападу на Радянський Союз. І сподівався з допомогою вермахту після розгрому більшовиків взяти в Україні владу в свої руки.
Тому боївки ОУН з перших днів війни розгорнули збройну боротьбу з радянською владою, репресивними органами і Червоною армією. А 30 червня 1941 року у Львові було проголошено відновлення Української Держави [26, с. 504-505]. Та Гітлеру і його команді цей акт не сподобався. Верховоди Німеччини і не думали віддавати Україну українцям. Вони мали зробити з неї свою продовольчу базу, населення скоротити до мінімуму і перетворити в по- слушних рабів.
Провід ОУН дав команду своїм боївкам переходити в підпілля і вести збройну боротьбу проти німецької армії і її окупаційної адміністрації. Українській поліції належало йти в ліси і формуватися в Українську народно-революційну армію (УНРА), яка ранньою весною 1943 р. була перейменована в Українську повстанську армію (УПА) [27, с. 10]. Організації ОУН у 1941-1943 рр. діяли по всій Україні. Про це ще у вересні 1942 р. нарком внутрішніх справ УРСР Савченко, перебуваючи у м. Енгельсі на Поволжі, інформував секретаря ЦК КП(б)У М.С. Хрущова [28, с. 6].
Перші загони УПА з’явилися навесні 1943 року, як “збройні відділи ОУН-Бандери” на Волині й Поліссі, хоча бандерівське крило ОУН днем постання цієї збройної сили вважає 14 жовтня 1942 року. Але ж на Волині задовго до цієї дати діяла УПА “Поліська Січ” отамана Бульби-Боровця. Отже, ця дата підлягає уточненню.
Оскільки комуністична пропаганда з перших днів постання УПА звинувачувала її в співпраці з Гітлером, хочемо навести “Відозву до українців” від 20 травня 1943 року:
“Українці!
Вже два роки палає на наших землях кровава війна, яку ведуть між собою московський та німецький імперіалізми за те, щоб панувати в Україні, за те, [щоб] безконтрольно грабувати та визискувати її багатства, за те, щоб по своїй вподобі використовувати її людські сили.
І один імперіалізм - большовицької Москви, а другий - гітлерівської Німеччини несуть нашому народові ярмо, знищення, руїну і загладу.
Як донедавна большевицьке НКВС, так тепер німецьке гестапо - мордує, палить, нищить тисячі кращих синів українського народу з їх дорібком, ловить в новий ясир молодь, та засилає її на каторжні роботи до Німеччини, де вона з холоду, голоду, хвороб та знущання німецьких посіпак - гине.
Та Українська Нація невмируща!
Як колись за козацьких часів, встане тепер знову весь український народ на захист свого права до своєї землі, як і колись несе всім ворогам України помсту і кару, а рідньому крайові - визволення.
Український народ висилає в боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу (УССД) - перші лави бійців - Українську Повстанчу Армію (УПА), яка об’єднує під одною командою усіх чесних українців, що готові в потребі віддати свій труд, своє вміння, своє майно, свою кров і своє життя для здобуття УССД.
Бо тільки в УССД українець буде господарем своєї землі!
Українці!
Вступайте в ряди УПА, допомагайте їй в боротьбі з наїздниками!
Викривайте та знищуйте агентів большевицького та німецького імперіалізмів, що творенням диких, ніби, партизанських, відділів, намагаються ослабити Всеукраїнський Революційний Фронт боротьби за УССД під проводом УПА!
Женіть від себе різних атаманчиків-анархістів та недобитків всяких політичних груп і партій, що хочуть з наказу НКВС чи гестапо розбити Український Революційний Фронт!
Вступайте в лави УПА, помагайте УПА, якої відділи діють по всій Україні та до якої вільний вступ кожному чесному українцеві, що бореться за самостійність своєї Нації!
Геть з німецьким та московським імперіалізмом!
Смерть наїздникам та їхнім агентам!
Хай живе Українська Повстанча Армія!
Головна Команда
Української Повстанчої Армії” [29, с. 3-4].
У Відозві Головної Команди УПА недвозначно сказано проти яких ворогів українського народу вона бореться.
На Буковині УПА організувалася в квітні-червні 1944 року. Біля її витоків стояли Артемізія Георгіївна Галицька - “Мотря”, сестра відомого комуністичного діяча Семена Галицького, Василь Миронович Шумка - “Луговий”, учитель зі Стрілецького Кута, Марко Скоропадюк - “Ступа”, “Сагайдачний” із Виженки, Микола Іванович Дарій - “Дуб”, пізніше “Крук”, Іван Михайлович Токар - “Чайка” з Берегомета Вижницького району та ряд інших [30, с. 136-195].
…
Що робила УПА? Яку мету вона ставила перед собою? Давайте почитаємо, що про це каже ІІІ Надзвичайний великий Збір ОУН, що відбувся в серпні 1943 року. В постанові “За що бореться Українська Повстанська Армія (УПА)”, сказано так:
“Українська Повстанча Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах - це єдиний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і соціального питання в цілому світі.
УПА бореться проти імперіялістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СССР і проти німецької “нової Європи”.
УПА з усією рішучістю бореться проти інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-соціалістичних програм та політичних концепцій, бо вони є знаряддям завойовницької політики імперіялістів. Тому ми проти російського комуно-большевизму і проти німецького націонал-соціялізму.
УПА проти того, щоб один народ, здійснюючи імперіялістичні цілі, “визволяв”, “брав під охорону”, “під опіку” інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст - поневолення, насильство, грабунок. Тому Упа бореться проти російсько-большевицьких і німецьких загарбників, поки не очистить Україну від усіх “опікунів” і “визволителів”, поки не здобуде Української Самостійної Соборної Держави, в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможно і культурно жити та розвиватися.
УПА за повне визволення українського народу з-під московсько-большевицького ярма, за побудову УССД без поміщиків, капіталістів та без большевицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів”[32, с. 198-200].
Виходячи саме із цих настанов, окремі підрозділи Української повстанської армії і діяли на Буковині, хоча і не завжди послідовно їх дотримувалися.
Тепер огляньмо територію, на якій загони УПА вели боротьбу. Це вся Західна Україна, Буковина, Закарпаття, Вінницька, Житомирська, Хмельницька, Київська, Кіровоградська, навіть Одеська області... Пів-України.
А як із кількісним складом? Є різні цифри. Одні кажуть, що УПА нараховувала 100, інші - 200, треті - 400 тисяч вояків.
Почитаємо “Довідку про ліквідацію бандитів і бандпособницької бази за період з початку операцій (лютий 1944 року) по 14 липня 1946 року” начальника управління МВС УРСР по боротьбі з бандитизмом полковника державної безпеки Романа Сараєва від 16 липня 1946 року [33, с. 156].
Енкавеесівець свідчить, що за цей час - а це 2 роки і 4,5 місяця - було убито 111832 вояки УПА, затримано 125267, явилося з повинною - 52452, арештовано - 29362. Таким чином - 318913 воїнів. Це, вважаймо, 33 дивізії десятитисячного складу. А ще ж було затримано 31628 бандпособників, 96325 дезертирів і ухильників від призову в ЧА, а також 62357 осіб, які з’явилися з повинною. Це ще 190310 осіб, яких можна було вважати резервом УПА. Всього - 509223 особи. Більше, як півмільйона. Так це ж ми показали втрати УПА тільки за 2,5 роки. Тільки тих, що на 14 липня 1946 року потрапили до рук МВС-МДБ. А скільки їх загинуло до лютого 1944 року? Скільки ще залишилося в куренях, сотнях і боївках після 14 липня 1946 р.? Адже боротьба тривала на Буковині до травня 1952 року, а в інших областях до серпня 1959 року.
Ось довідка відділу ЦК КП(б)У з роботи західних, Ізмаїльської та Закарпатської областей про хід боротьби з формуваннями УПА і підпіллям ОУН за станом на 1 вересня 1946 року [34, с. 201-206]. В ній читаємо, що на території західних областей УРСР діє 14 окружних і 35 надрайонних проводів ОУН, які нараховують 469, за комуністичним жаргоном, банд і антирадянських груп, які об’єднують 3779 бандитів. На 1 квітня цього року їх числилося 479 з 3735 бійцями. Якщо кількість бойових формувань зменшилась за цей час на 10 одиниць, то число бойовиків зросло на 44 особи.
В цій же довідці вичитуємо, що по західних областях у квітні було 150 бандпроявів, у травні - 216, у червні - 148, у липні - 225, у серпні - 278, а всього за 5 місяців - 1017 бандпроявів. Найбільше їх було в Станіславській (279), Тернопільській (173) і Волинській (128) областях.
Вояки УПА за цей час убили або взяли в полон 1589 військовослужбовців військ МВС і Червоної армії, бійців винищувальних батальйонів, партійно-радянського активу і місцевих жителів, в основному сексотів.
Про те, що УПА не сиділа склавши руки, свідчать наступні абзаци довідки. Подаємо в оригіналі:
“В апреле и мае с. г. особенно была активизирована деятельность бандитов против бойцов истребительных батальонов. В приказе, захваченном в апреле с. г. в Дрогобычской области, указывается:
“Приказываем всем украинским повстанцам беспощадно уничтожать и стрелять всех участников так называемых истребительных батальонов без различия, где бы они ни были встречены. Если будут или уже имеется в каком селе созданный батальон - ликвидировать”.
Выполняя эти указания, бандитами с апреля по сентябрь с. г. убито 219 бойцов истребительных батальонов, захвачено - 96, ранено - 65 и разоружено 90 истребительных батальонов.
При нападении на истребительные батальоны бандитами захвачено: 47 пулеметов, 77 автоматов, 1101 винтовка, 7811 штук патронов.
Массовое разоружение истребительных батальонов происходило вследствие прямого предательства со стороны отдельных бойцов, пробравшихся в батальоны по заданию ОУП, а, также, вследствие слабо поставленной организационной, политико-воспитательной и боевой выучки личного состава.
К операциям бойцы истребительных батальонов и по настоящее время привлекаются недостаточно, а зачастую уклонялись от боевых столкновений с бандами. Начальник Бурштынского РО МВД Станиславской области тов. Лихашва, не желая руководить истребительными батальонами, в июне с. г. распустил 14 истребительных батальонов и в ответ на директиву УМВД, во исполнение решения ЦК КП(б)У от 23.VII-1946 года, в начале сентября с. г. ответил: “Считаю организацию истребительных батальонов в Бурштынском районе нецелесообразной”. Вместе с тем, в этом районе действуют 2 бандгруппы, насчитывающие 9 бандитов. С апреля по сентябрь совершено 8 бандпроявлений.
В селах Лучинцы и Бабухов этого же района бандиты Белецкий Дмитрий и Грыцев Петро по заданию ОУП вступили в комсомол и без проверки на практической работе были избраны секретарями сельских комсомольских организаций, а затем назначены командирами истребительных батальонов. Добившись доверия у районных организаций, Белецкий и Грыцев приступили к выполнению своей вражеской деятельности, организовали в истребительных батальонах заговоры, убили участкового уполномоченного милиции тов. Рыщенко, разоружили остальных бойцов и ушли в лес” [33, с. 202-203].
Автор довідки заступник секретаря ЦК КП(б)У О. Стоянцев зазначав, що органи МВС, МДБ, внутрішні і прикордонні війська до цього часу не перебудували своєї роботи - від активних військових операцій не перейшли до глибокої агентурної розробки оунівського підпілля. Більшість бандпроявів залишається не розкритою, відповідні заходи не організуються, і бандити зникають безкарно.
Командири частин військ МВС самоусунулись від керівництва військами, які здебільшого діють наосліп.
Оперативні війська використовуються не за призначенням. Так, в 447-му полку із корисних 1400 багнетів в операціях по ліквідації боївок бере участь всього 13%.
“Органы МВД-МГБ, внутренние и пограничные войска за последнее время совершенно перестали проводить рекомендованные ЦК КП(б)У методы - “приманки” и массовые вызовы населения, которые были и остаются эффективными в борьбе с бандами. Проводимые засады организуются крайне плохо, а зачастую даже преступно. Так, в селе Сварчево Рожнятовского района выставленная засада из 5 бойцов 215 стрелкового полка (командир полка Комаринец) разделась и легла спать, а при подходе банды обнаружила себя, и 5 бандитов безнаказанно ушли.
Руководители Черновицкого областного Управления МВД борьбой с бандами не занимались, секретно-осведомительный аппарат надлежащим образом не использовался. Бывший начальник УМВД Руденко и даже обком КП(б)У информировали ЦККП(б)У, что в области банды почти ликвидированы. Проверкой установлено, что в области числится 10 оуновских проводов, 8 бандбоевок, в которых насчитывается 85 участников, не считая бандитов-одиночек, а обком КП(б)У и УМВД продолжительное время информировали, что в области имеется только 1 бандбоевка, состоящая из 11 бандитов. С I.IV по І.ІХ с. г. бандитами совершено 69 бандпроявлений, из них только в августе 25. Из общего количества бандпроявлений только 8 частично раскрыты. Ответные мероприятия на бандпроявления организуются крайне неудовлетворительно.
В Вижницком районе Черновицкой области бандитами совершено 11 бандпроявлений, а ответные меры проведены только по двум, в ходе которых убито 2 бандита и задержано 6 бандпособников.
В Сторожинецком районе начальник РО МВД тов. Храмов на 6 бандпроявлений террористического и диверсионного характера ни одной ответной операции не организовал. В этом районе за 4 месяца с. г. задержано всего лишь 2 бандита.
В Вашковецком районе в 1946 году совершено 16 бандпроявлений, из них 10 террористических актов, 6 случаев разоружения истребительных батальонов и 2 случая увода советских граждан.
Органами МВД-МГБ Черновицкой области убито бандитов: в мае - 1, июне - 2, июле - 2, августе - 6, а наши потери по области составляют только в августе с. г. 16 человек” [34, с. 204].
В довідці підкреслювалося, що перевірка Станіславської, Львівської і Дрогобицької областей встановила, що робота з агентурою значно ослабла. МВС та МДБ, видавши ряд наказів і директив про посилення агентурно-оперативної роботи, недостатньо контролюють хід їх виконання, не повністю використовують наявні війська, погано готуються до проведення чекістських операцій, а при зіткненні з бандитами не переслідують їх до повного знищення, проявляючи в окремих випадках боягузтво і нерішучість. Це самооцінка керівників, а не вигадки противників.
Тут варто зазначити, що крім боягузтва і нерішучості, окремі командири внутрішніх військ, оперуповноважені НКВС-МВС, НКДБ-МДБ, не церемонились із місцевим населенням, застосовуючи терор і розстріли до зовсім безвинних людей, про що прокуратура України неодноразово інформувала заступника голови Раднаркому УРСР Л.Р. Корнійця, представника ЦК КП(б)У Богомолова та інші інстанції. В інформації в. о. прокурора УРСР державного радника юстиції 3 класу С. Шагурова на ім’я Л.Р. Корнійця від 7 лютого 1946 р., зокрема, зазначалось, що за неповними даними в 1945 р. органами прокуратури в Ізмаїльській, Чернівецькій, Рівненській і Волинській областях за рік, а в Станіславській і Дрогобицькій - за 2 останніх місяці року викрито 1109 порушень закону. В тому числі вбивств - 77, підпалів і знищення майна - 75, незаконного вилучення майна - 378, нанесення побоїв - 213, незаконних арештів - 46, інших порушень - 261. У ці цифри не входить близько 1500 арештів, проведених міліцією Львівської області без санкцій прокуратури, понад 60 відсотків яких виявилися безпідставними.
Порушниками радянської законності були: працівники райпарторганізацій - 89 осіб, працівники районних адмінорганів - 133, працівники сільських організацій - 109, працівники НКВС, НКДБ, міліції - 237, бійці винищувальних загонів - 197, працівники суду і прокуратури - 18, військовослужбовці - 262, інші особи - 42.
Прокуратурою по п’яти областях було заведено 259 кримінальних справ і передано в прокуратури НКВС і військові, а також в особливу інспекцію - 347 справ [35, с. 70-79].
Розповідаючи, що творилося конкретно в кожній області, С. Шагуров не обминув і Буковини. Подаємо за оригіналом:
«… 9. Оперуполномоченный Вышковского [Вашківського] района Черновицкой области Аброскин А.Е. систематически злоупотреблял своим служебным положением, производил незаконные обыски и аресты, расстрелял несколько граждан. Он предан суду Военного Трибунала, приговорен к высшей мере наказания.
10. Начальник штаба Вышковского истребительного батальона Андреев Н.П. систематически избивал граждан и совершил убийство председателя сельсовета. Судом Военного Трибунала он приговорен к 10 годам лишения свободы.
11. Участковый уполномоченный милиции Черновицкой области Шкурюк Д.А. совершил убийство председателя сельсовета с. Ровное. Военным Трибуналом он приговорен к 7 годам лишения свободы.
12. 6 октября 1945 года лейтенант офицерской школы в Черновицах Треник В.С. совместно с бойцами, вооруженными автоматами, совершили в с. Говорочица [так у тексті] того же района убийство гр-на Козана (очевидно Козака. - І.Ф.) Ивана за то, что последний не допускал их к изъятию сена, принадлежащего его соседу Кенорию ГИ. Убийцы задержаны и переданы военному прокурору Прикарпатского военного округа.
13. В Глубокском районе Черновицкой области председатель сельсовета с. Волчинская (очевидно с. Волока. - І.Ф.) Лищук Д.Г. вызвал в сельсовет гр-на Самушко Г.О., 65 лет, завел его в соседнюю темную комнату и с помощью бойцов истребительного батальона повалил его на пол лицом вниз, заложил за спину руки и навалил на него два мешка с зерном, требуя признаться в несвоевременной сдаче сахарной свеклы. Такому же наказанию он подверг гр. Воробца Н.В., Остафийчука И.Н., Рошкульца А.М. Ему в этом помогали служившие раньше в немецко-румынской армии заместитель председателя сельсовета Ионеску С.А., Куделька П.Г. и Гаврилюк Н.Н. (бойцы истребительного отряда).
Произведенным расследованием установлены также и другие факты издевательства над гражданами со стороны этих лиц. Так, по распоряжению Лищука и Ионеску были водворены в течение 6 часов в холодный подвал граждане Топалла, Кузик и Гуцуляк за невыполнение распоряжения Лищука. Все участники избиений и издевательств над гражданами осуждены к лишению свободы на срок от 6 до 8 лет.
14. В Хотинском районе Черновицкой области председатель Анадаевского (правильно Анадольського. - І.Ф.) сельсовета Мельницкий в пьяном виде, вооруженный винтовкой, ночью обходил квартиры граждан, производил стрельбу из винтовки и избивал граждан Иваненко, Гаврилюк Феодосью, Горбанюк Ольгу, Яцук Докию и Анастасюк Татьяну, обвиняя их в несдаче хлебопоставок, после чего повел их в одном нижнем белье в сельсовет и продержал там до утра. Гр-ку Рыжак Ирину избил и стрелял в нее из винтовки. Мельницкий привлечен к уголовной ответственности” [35, с. 75-76].
ЦК ВКП(б) тим часом натискав на ЦК КП(б)У. В свою чергу, ЦК КП(б)У - на обкоми партії з вимогою швидше покінчити із “залишками оунівських банд”. Чернівецький обком партії, щоб підірвати економічно-продовольчу базу УПА, 20 жовтня 1947 року рішив провести масштабну операцію по виселенню сімей учасників ОУН у віддалені райони СРСР. Для цього було мобілізовано 381 особу оперативного складу МДБ та МВС, 630 чоловік військового складу, 600 бійців винищувальних батальйонів і 600 партійних активістів із Чернівців та райцентрів області. Було створено спеціальний штаб, який затвердив по області до виселення 773 сім’ї із 802 поданих.
Керівники області мали намір провести цю операцію за один день. Але випав великий сніг і робота розтяглася на 4 дні - 20-23 жовтня. Було виселено 616 сімей - всього 1635 осіб. Найбільше було вивезено із:
Вижницького р-ну - 199 сімей, 530 осіб,
Вашковецького р-ну - 151 сім’я, 403 особи,
Заставнівського р-ну - 108 сімей, 277 осіб,
Путильського р-ну - 89 сімей, 266 осіб,
Кіцманського р-ну - 20 сімей, 51 особа,
Садгірського р-ну - 21 сім’я, 46 осіб,
Чернівецького р-ну - 20 сімей, 40 осіб,
м. Чернівці - 8 сімей, 22 особи.
Серед виселених: 480 сімей засуджених членів ОУН, 104 сім’ї убитих і тільки 32 сім’ї тих, що перебували в боївках.
За соціальним складом вони розподілялися так: сімей куркулів - 49, середняків - 304, бідняків - 255, службовців - 1, без визначених занять - 7. Серед них 269 чоловіків, 751 жінка і 615 дітей до 15 років [36, с. 439-442]. Як бачимо, представники так званого куркульства в складі виселенців становили 1/12. Решта були бідняки і середняки.
Наведені цифри переконливо показують, з ким воювала радянська влада в 1947 році. Секретар обкому КП(б)У В. Вовк пояснював секретарю ЦК КП(б)У Лазарю Мойсейовичу Кагановичу причини виселення так:
“Подавляющее количество семей были выселены из населенных пунктов, наиболее пораженных наличием активных связей с действующими в районах этих сел бандитами ОУН.
Так, например, в Путиловском районе выселения были произведены из сел Сергии, Дихтинец, Усть-Путила и Долгополье, среди жителей которых имелось значительное количество пособников банды, руководимой надрайонным руководителем ОУН “Черемшиной ” (Миколою Пилиповичем Кричуном. - І.Ф.). В каждом из этих сел подверглись выселению от 10 до 20 семей.
В Вижницком районе по 20 и более семей выселено из сел Испас, Берегомет, Мигово, Багна, Розтоки, Мариничи, в которых имелась база пособников банд ОУН.
В остальных районах, менее пораженных бандитизмом, к выселению были подвергнуты семьи, которые имели связи с остатками подполья ОУН и бандитами-одиночками.
После выселения семей бандитов и активных членов ОУН во всех селах и райцентрах были проведены собрания крестьян и колхозников с вопросом “Украинско-немецкие националисты и их агентура - злейшие враги советского народа”.
Как положительный результат операции следует отметить проявление здоровых настроений среди населения сел, из которых произведено выселение семей ОУН, а также повышение его активности в проводимых политических и хозяйственных мероприятиях на селе.
Так, например, в Заставнянском, Садгорском и ряде других районов на следующие дни после проведения операции во многих селах, где население было запугано бандитами, отмечается массовое вступление в колхозы, и селах, где до этого времени не было колхозов, сейчас создаются.
В селе Топоривцы Садгорского района на следующий день после проведения операции в результате проведенной массово-политической работы вступило в колхоз 411 семей. В селе Шубранец этого же района подали заявление о вступлении в колхоз более 60 семей.
В Заставнянском районе вновь организовано 5 колхозов в селах, из которых выселены семьи ОУН: Кучерив-Малый - 2 колхоза по 170 хозяйств, Самушино - 1 колхоз - 130 хозяйств, Добринивцы - 33 хозяйства и Хрещатик - 40 хозяйств” [36, с. 440-441].
Як бачимо, застосовуючи до населення такі жорстокі заходи як виселення на спецпоселення, влада під впливом страху вирішувала ще одне стратегічне завдання - масову колективізацію буковинських сіл, яка до цього йшла дуже повільно. Колгоспи то створювалися, то розпадалися. Тепер же організовувалися нові і трималися більш-менш стабільно.
Поряд з виселенням ненадійних для радянської влади людей, велася наполеглива робота по остаточному розгрому боївок УПА. Тільки за три місяці осені 1947 року органами МВС- МДБ було вбито 219 вояків УПА. Серед них кущовий керівник ОУН Романович Іларій Олександрович - “Богдан”, 1916 року народження, референт СБ Кутського р-ну Станіславської області Яремчук Василь Степанович - “Мох”, 1921 року народження, керівник ОУН Вашковецького р-ну Церенюк Іван Іванович - “Ярема”, 1919 року народження, кущовий керівник ОУН Дмитрюк Микола Васильович - “Скорий”, 1924 року народження, та станичний ОУН Колотило Микола Євгенович - “Запорожець”, 1914 року народження.
Серед арештованих опинилися кущовий керівник ОУН Молдаван Георгій Омелянович - “Дорошенко”, 1915 року народження, станичні ОУН Маковійчук Василь Михайлович - “Рак”, “Часопис”, 1914 року народження, Мельниченко Георгій Васильович - “Юрко”, “Сміливий”, 1914 року народження, Заводський Олексій Григорович, 1899 року народження, Іпатій Ілля Тодорович - “Єдиця”, 1911 року народження та інші.
Органи МВС-МДБ за цей час захопили: кулеметів - 2, автоматів - 10, гвинтівок - 8, пістолетів - 9, гранат - 17, патронів - 1096 шт., біноклів - 2, друкарських машинок - 1, прапорів ОУН - 3, зруйнували 3 схрони [37, с. 491-493].
Тут, як бачимо, не дуже грають числа. Якщо було ліквідовано 219 “бандитів”, то чому так мало захоплено зброї - всього 29 одиниць? Чи то бандити були ліквідовані? Це запитання залишається без відповіді.
Отож, давайте підсумуємо боротьбу влади з УПА по всьому західному регіону. За період з 10 листопада по 20 грудня, тобто тільки за 40 днів 1947 року, бандпроявів було - 130, убито вояків УПА - 421, арештовано - 1077, втрати владних охоронців склали всього 190 осіб [38, с. 501-504].
Якщо добре порахувати, скільки жертв і крові на чиїх руках, то ми побачимо, що їх значно більше на руках органів МВС-МДБ, окремих з’єднань Червоної армії і влади в цілому.
А тепер до вас, шановний читачу, питання: проти радянської влади воювала банда чи все-таки армія? Чи не настає час відмовитися від старих комуністичних, піввікової давності, стереотипів і широко відкритими очима, чесно глянути на цю проблему, яку недруги України заганяють у глухий кут і використовують її, як “страшилку”, в критичні хвилини нашого життя.
Вояки УПА були єдиною збройною силою в Україні, що виступила проти перманентно організованого комуністичного терору, який глушив і нищив все національно чисте і чесне, прагнув перетворити українців в асимільовану безнаціональну масу послушних рабів. УПА показала, що в українського народу є сили, які знають своє коріння і не допустять, щоб Україна була денаціоналізована і стала будь-чиєю колонією.
Для того, щоб наші читачі уявили справжні масштаби комуністичної бойні проти українського народу, який ленінсько-сталінським вождям ніколи не був дорогим і любим, проти якого комуністична влада воювала жорстоко і нещадно з перших днів свого існування, намагаючись витравити з нього прагнення до самостійного державного життя, поділити його класовими антагонізмами, експропріаціями, розкуркулюванням і відкрито людиноненависницькою пропагандою, наведемо загальні цифри втрат УПА за 1944-1952 роки.
В західних областях за цей час було репресовано різними методами, включаючи розстріли та повішання, майже 500000 осіб. У тому числі убито, розстріляно і повішано понад 153000. Заарештовано понад 134000. Вислано на довічне спецпоселення понад 203000 осіб. При цьому вилучено один літак, дві бронемашини, 61 артилерійську гармату, 595 мінометів, 77 вогнеметів, 358 протитанкових рушниць, 844 станкових і 8327 ручних кулеметів, близько 26000 автоматів, понад 72000 гвинтівок, 22000 пістолетів, понад 100000 гранат, 80000 мін і снарядів, понад 12 мільйонів патронів, а ще - більше 100 друкарень з друкарською технікою, понад 300 радіопередавачів, 18 автомобілів і мотоциклів, значну кількість харчових складів та сховищ націоналістичної літератури. Українське підпілля вчинило 14500 диверсій і терористичних актів, в яких загинуло не менш як 30 тисяч представників комуністичного режиму, військовослужбовців та таємної агентури НКВС-НКДБ, МВС-МДБ [39, с. 40].
Тепер можна порівняти втрати убитими протиборствуючих сторін. Вони співвідносяться 1 до 5. Про те, скільки із 500000 репресованих загинуло в таборах, тюрмах, на допитах і на спецпоселенні - ми поки що не знаємо. Але невдовзі будемо знати, якщо й нинішня влада не приховає цього злочину перед народом.
Реально оцінюючи події, можна сказати, що в Україні 15 років точилася колоніальна, керована Москвою, антиукраїнська, антинародна війна. І хоч комуністична влада, володіючи значно потужнішою збройною силою, в 40-50-х роках минулого століття перемогла УПА, 153 тисячі її героїчних бійців розстріляла або повісила, а десятки тисяч замордувала в тюрмах і таборах, та національно-визвольних ідей перемогти не змогла. Вони знову відродилися і забуяли буйним цвітом, як висушений український літній степ після тривалої теплої грози.
Джерела та література
...
5. Голод - геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демократичних та морально-психологічних наслідків. До 65-річчя голодомору. Міжнародна науково-теоретична конференція. Київ, 28 листопада 1998 р. Матеріали. - Київ; Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, 2000. - 536 с.; Веселова О.М., Марочко В.І., Мовчан О.М. Голодомори в Україні 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947: Злочини проти народу. Видання друге, доповнене. - Київ; Нью-Йорк: Вид-во М.П. Коць, 2000. - 274 с.
6. Лошицький О. “Лабораторія”. Нові документи і свідчення про масові репресії 193738 років на Вінниччині // З архівів ВУЧК, ГПУ, НКВД, КГБ. - 1998. - № 1/2. - 432 с.
7. Лошицький О. “Лабораторія - 2”: Полтава. Документальні матеріали про масові репресії в Полтавській області у 1937-1938 рр. // З архівів... - 2000. - № 2/4. - 552 с.
8. Нікольський В. Статистика політичних репресій 1937 р. в Українській РСР // Там само.
9. Державний архів Служби безпеки України в Харківській області (далі - ДА СБУ ХО). Архівно-слідча справа № 57092 на Канюка С.І.
10. Там само. Архівно-слідча справа № 45193 на Гаврилюка В.В.
11. ДА СБУ в Кіровоградській області. Архівно-слідча справа № П-55929 на Гуцупяка С.Ю. у 2-х томах.
12. ДА СБУ ХО. Архівно-слідча справа № 250167 ФП на Мороза В.Б.
13. ДА СБУ в Одеській області. Архівно-слідча справа № 14542 на Панчика М.Д.
14. ДА СБУ ХО. Архівно-слідча справа № 8716 на Альботу Ф.І.
15. Державний архів Служби безпеки України (далі - ДА СБУ). Архівно-слідча справа № 58426 ФП на Яворську Г.М.
16. Там само. Архівно-слідча справа № 58204 ФП на Івасюка М.І.
17. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі - ЦДАГОУ). - Ф. 263. - Оп. 1. - Архівно-слідча справа № 43063 на Загула Д.Ю.
18. Центральний архів Міністерства безпеки Російської Федерації. Довідка № 10/АН- 456 від 13.09.1994 р. по архівно-слідчій справі № Р-5053 на Шинкаренка К.Ю.
19. Затонський Володимир Петрович // Українська Радянська Енциклопедія (далі - УРЕ) у 16 т. - К.: Головна редакція УРЕ. - 1961. - Т. 5. - 560 с.
20. Косіор Станіслав Вікентійович // УРЕ. - 1962. - Т. 7. - 576 с.
21. Любченко Панас Петрович // УРЕ. - Т. 8. - 576 с.
22. Балицький Всеволод Аполлонович // Шаповал Ю., Пристайко В., Золотарьов В. ЧК- ГПУ-НКВД в Україні: особи, факти, документи. - К.: Абрис, 1997. - 608 с.
23. Бунич И. Пятисотлетняя война в России. - СПБ: Облик, 1997. - Кн. 3.
24. Суворов В. Ледокол. День “М”. - М.: Аст, 1997. - 576 с.
25. Книш З. Становлення ОУН. - К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 1994. - 128 с.
26. Акт відновлення Української Держави // Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж; Нью-Йорк; Львів, 1993. - 660 с.
27. Літопис УПА. Нова серія. Волинь і Полісся: УПА та запілля 1943-1944. Документи і матеріали. - Київ; Торонто: Літопис УПА, 1999. - Т. 2. - 724 с.
28. Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни. Нові документи і матеріали. - К.: Дніпро, 1996. - 496 с.
29. Відозва до українців. 20 травня 1943 р. // Літопис УПА. Нова серія. - Т. 2. - 724 с.
30. Фостій І.П. діяльність ОУН-УПА на Буковині та боротьба з ними радянських репресивних органів у 1944-1952 рр. // Книга Пам’яті України. Чернівецька область. - Чернівці: Чернівецьке обласне відділення Пошуково-видавничого агентства “Книга Пам’яті України”, 1999. - Т. 3. - 527 с.
31. Звернення Президії Верховної Ради, Ради Народних Комісарів УРСР та ЦК КП(б)У “До населення західних областей України”. 27 листопада 1944 р. // Літопис УПА. Нова серія. Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: директивні документи ЦК Компартії України 1943-1959. - Київ; Торонто: Літопис УПА, 2001. - Т. 3. - 652 с.
32. Постанова ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН “За що бореться Українська Повстанча Армія (УПА)”. Серпень 1943 р. // Літопис нескореної України. Документи, матеріали, спогади. - Львів: Просвіта, 1993. - Кн. 1. - 800 с.
33. Довідка про ліквідацію бандитів і бандпособницької бази за період з початку операції (лютий 1944 року) по 14 липня 1946 року // Літопис УПА. Нова серія. Боротьба проти УПА і націоналістичного підпілля: інформаційні документи ЦК КП(б)У, обкомів партії, НКВС-МВС, МДБ-КДБ 1943-1959. - Київ; Торонто: Літопис УПА, 2002. - Т. 5. - Кн. 2. - 574 с.
34. Довідка відділу ЦК КП(б)У з роботи західних, Ізмаїльської та Закарпатської областей про хід боротьби з формуваннями УПА і підпіллям ОУН за станом на 1 вересня 1946 р. 14 вересня 1946 р. // Там само. - С. 201-206.
35. Інформація прокуратури України заступнику голови Раднаркому УРСР Л. Корнійцю про незадовільний стан дотримання радянської законності у західних областях України та наглядову роботу органів прокуратури щодо усунення існуючих порушень. 7 лютого 1946 р. // Там само. - С. 70-79.
36. Інформація Чернівецького обкому партії ЦК КП(б)У про виселення сімей активних учасників ОУН і УПА з території області. 31 жовтня 1947 р. // Там само. - С. 439-442.
37. Звіт Чернівецького обкому партії ЦК КП(б)У про хід виконання постанови ЦК КП(б)У і Ради Міністрів України від 20 червня 1947 р. “Про поліпшення політичної і господарської роботи в західних областях УРСР” на території області за період з 1 вересня по 1 грудня 1947 р. 8 грудня 1947 р. // Там само. - С. 491-493.
38. Інформація Управління з перевірки партійних органів ЦК КП(б)У про хід боротьби з формуваннями УПА і підпіллям ОУН за листопад-грудень 1947 р. 26 грудня 1947 р. // Там само. - С. 501-504.
39. Шаповал Ю. Війна після війни // Літопис УПА. Нова серія. - Т. 3. - 652 с.
м. Чернівці
23.01.2009 р.
Надруковано: Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга друга. Чернівці: Книга пам'яті України, 2010. С. 36-51