І.П. Фостій, В.М. Підлубний

РЕПРЕСІЇ КОМУНІСТИЧНОЇ ВЛАДИ ПРОТИ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Одним із важливих напрямів репресивної політики ВКП(б)-КПРС в Україні була боротьба з національно свідомою молоддю, особливо в студентському середовищі. Тому-то органи НКВД-МДБ-КДБ області постійно тримали під своїм пильним зором громадсько-політичне життя чернівецьких вищих навчальних закладів, вивчали настрої та інтереси молоді, а інколи намагались навіть власними силами творити “антирадянські, націоналістичні організації”, для чого запускали в студентське середовище спеціально проінструктованих провокаторів, які творили там свою чорну справу.

Так, на початку січня 1948 р. Чернівецьке обласне управління МДБ з наміром показати свою високу пильність розпочало широко задуману операцію проти студентів під назвою «Буревій». Щоб її реалізувати, поміж студентів було запущено двох надміру активних провокаторів - Михайла Станівського та Тараса Слободу. Вони вешталися поміж юнаками та дівчатами, видаючи себе за українських революціонерів нової генерації, шукаючи прихильників, вивідуючи таким чином їхні політичні та національні настрої, мало не щодня доповідаючи своїм кураторам про проведену роботу і виявлених націоналістів.

Двоє провокаторів, незалежно один від другого, формували молодіжну антирадянську націоналістичну організацію. В діло йшло все підряд: народні пісні, вірші, розмови, вирізки із старих газет і журналів, молодіжні зібрання і вечірки, на яких Станівський і Слобода, намагаючись втілити задану їм ідею в організаційні форми, задавали відповідний тон, зіштовхуючи “революціонерів” на потрібну провокаторам стежку. Робота велась в основному навколо студентів-галичан, хоча не обминали й уродженців Буковини та інших областей України.

Найпершою 3 січня 1948 року була арештована Орися Миколаївна Запаранюк 1928 р.н. із села Стебні Путильського району, студентка 3-го курсу філологічного факультету Чернівецького державного університету [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. П-5032.]. Справу вів лейтенант Амосов. Він звинуватив дівчину в тому, що вона з 1942 року нібито була членом ОУН, зв’язана з “Одаркою” та “Зіркою”. А в 1947 році вступила в молодіжну ОУН “Буревій” і за особистим завданням Онуфрія Перуна встановила зв’язок з підпіллям ОУН в Чернівцях. Орися була здивована таким поворотом подій. Вона відкидала висунуті Амосовим звинувачення. Перун справді запрошував її до участі, але не в ОУН, а в літературному гуртку. Про організацію “Буревій” вона нічого не чула. Та ці заяви на слідчого належним чином не вплинули.

65-річний батько учитель Микола Федорович Запаранюк, 52-річна мати Зінаїда Омелянівна, які так тішилися своєї донькою, пробували виручити її з несподіваної біди, але з того нічого не виходило. Дочки з-під арешту не випустили. Арешти студентів продовжувались.

6 січня арештували Онуфрія Миколайовича Перуна 1922 р.н., уродженця с. Красне Кросненського повіту Краківського воєводства Польщі та Єлизавету Іванівну Бучинську 1927 року народження із с. Онут Заставнівського району. Обоє були студентами 3-го курсу філологічного факультету держуніверситету. Справи закручували співробітники МДБ - майор Кисельов, капітан В.І. Воронов та лейтенант Ахмідєєв.

Онуфрій Перун та Ліза Бучинська на той час були вже чоловіком і жінкою. Отож звинувачення у них було спільне: вели націоналістичну пропаганду серед студентів, збирали їх на таємні збори, на яких і була створена ОУН під назвою “Буревій”. Очолив її О.М. Перун. Таємне зібрання, як з’ясувалося, відбувалося на квартирі Михайла Федоровича Станівського. На ньому, окрім господаря квартири, були студент другого курсу історичного факультету Тарас Слобода, який мав псевдо “Хмара”, Онуфрій Перун - “Ворон”, Ліза Бучинська - “Зірка”, Надія Костенюк, поки що без псевдоніма, і Параска Рєзник - “Оксана”.

6 січня на гачок “революціонерів” потрапив і Кузьма Миколайович Хобзей 1929 року народження із с. Драгасимів Снятинського району Станіславської області, студент 2-го курсу фізико-математичного факультету. Його звинуватили в тому, що він є активним членом ОУН під псевдонімом “Кузя”, мав зв’язок з окружним провідником ОУН Снятинської округи по пропаганді “Яремою”, що розповсюджував серед студентів антирадянську літературу, мав намір створити серед студентів Західної України підпілля ОУН. Він нібито підбирав студентів з різних факультетів і давав їм читати націоналістичну літературу, доручив студентові медінституту Понуру Василю Миколайовичу керівництво молодіжною ОУН в інституті, вручав йому антирадянську літературу для розповсюдження в інституті.

Цього ж дня були арештовані також Петро Іванович Москалик 1926 р.н. зі Снятина, студент третього курсу філологічного факультету Чернівецького університету та Дмитро Михайлович Семенюк 1928 р.н. із с. Раківчик Коршівського р-ну Станіславської обл., студент другого курсу філологічного факультету університету, українського відділу. Москалик нібито восени 1947 року вступив до ОУН і, налагодивши зв’язок з Семенюком, давав йому читати націоналістичну літературу, яку потім повертав Хобзею К.М.

Семенюку ж приписували те, що він восени 1947 року вступив у студентську ОУН під назвою “Буревій” і через Петра Москалика роздобував націоналістичну літературу й розповсюджував серед студентів.

20 лютого заарештували Михайла Панасовича Войченка 1925 р.н., уродженця села Русанів Броварського району Київської області, студента другого курсу філологічного факультету університету, нібито із сім’ї куркуля. Михайло Панасович був уже досвідченою людиною. В 1944-1945 роках як командир взводу брав участь у боях на 3-му Білоруському фронті. Але й він не устояв проти агітації Хобзея К.М., “вступив” до ОУН, вивчав і розповсюджував націоналістичну літературу, дану йому Хобзеєм. Одержував від нього брошури “Генеза українського націоналізму”, “Світ проти більшовизму”, “Ідейне обличчя більшовиків після Другої світової війни”, “Як більшовики прийшли до влади”, а також листівки зі спотвореним “Гімном народів СРСР” на російській мові.

20 лютого у внутрішній тюрмі МДБ у Чернівцях опинилася студентка другого курсу філологічного факультету учительського інституту Марія Семенівна Дмитрук 1926 р.н. із села Видинів Снятинського району та студентка першого курсу університету Катерина Романівна Григорійчук із цього ж села. Перша, як завербована в ОУН Хобзеєм К.М., що переховувала і розповсюджувала серед студентів націоналістичну літературу, друга, як така, що читала дану Марією націоналістичну літературу, і сказала їй, що ця література небезпечна, але в МДБ не доповіла.

Цього ж дня потрапили за грати Петро Онуфрійович Осадчук 1925 р.н., студент 1-го курсу природничо-географічного факультету учительського інституту та студент цього ж факультету Мирослав Дмитрович Вакалюк 1924 р.н. Обидва із села Іллінців Заболотівського району. Мирослав був учасником Великої Вітчизняної війни. Сержант, інвалід 2-ї групи, нагороджений орденом Слави Ш ступеня та медаллю “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.” Живучи на квартирі разом з Петром Осадчуком, Мирослав нібито читав націоналістичну літературу і дав згоду брати участь у діяльності ОУН.

Таким чином до травня 1948 р. слідчим з допомогою провокаторів удалося “створити” не тільки організацію, а й виписати її “бойову програму”. Вона поки що ставила перед собою такі завдання:

1. Встановити зв’язок з проводами ОУН у Станіславській і Чернівецькій областях.
2. Створити бібліотеку нелегальної літератури.
3. Придбати друкарську машинку для розмножування листівок.
4. Збирати гроші як членські внески у фонд ОУН.
5. Читати реферати на нелегальних зборах.
6. Кожному завербувати кілька нових членів в організацію “Буревій”.

Оскільки ця організація була створена штучно, то вона фактично ніякої роботи й не вела. Але підкинуті Слободою та Станівським націоналістичні брошури та листівки фігурували у слідчих, як неспростовні докази існування студентської організації.

Як вияснилось, всі вищеназвані особи були заарештовані за доносом Михайла Станівського від 30 травня 1947 р. Збори “Буревію” відбувалися саме в його квартирі. Це підтвердила і його дружина Надія Корніївна Станівська.

Не маючи серйозних доказових фактів, слідчі звинуватили, наприклад, О.М. Запаранюк в тому, що вона, побачивши в газеті, в якій було загорнуте куплене батьком на базарі м’ясо, вірш, який їй сподобався, переписала його у свій блокнот. Слідчі визнали його націоналістичним і намагались безпідставно звинуватити Орисю в приналежності до створеної ними організації. І це їм вдалося.

21 лютого 1948 р. був арештований Понур В.М. 1928 року народження, уродженець все того ж села Іллінці, студент 1 курсу Чернівецького медінституту. Його звинувачували в тому, що він за завданням Хобзея К.М. добирав студентів для створення ОУН. Наводився список студентів, які нібито дали згоду вступити в підпілля ОУН. Поки що 8 осіб. Юрій Миколайович Порайко, Віра Григорчук, Катерина Мурмелюк, Мирослав Федорович Пантелюк, Андрій Попович, Юрій Станюк, а також Іван Бойко,     ……… Бобенчук та ………. Черній без імен.

23 лютого був арештований Мирослав Федорович Пантелюк 1926 р.н. теж із Іллінців, студент першого курсу медінституту, звинувачений у тому, що, будучи завербованим в оунівське підпілля В.М. Понуром, читав націоналістичну літературу, зокрема, статті “Як більшовики прийшли до влади” та “Міжнародний огляд”, і не доніс про це органам радянської влади.

24 лютого управління МДБ Чернівецької області арештувало Юрія Миколайовича Порайка 1929 р.н. із м. Заболотів Станіславської обл. Він теж ні бито був “завербований” в ОУН Понуром, одержував від нього націоналістичну літературу, яку вивчав. Юрій, як виявилося, у 1945 р. заарештовувався Заболотівським райвідділом МДБ за розповсюдження антирадянської літератури. Будучи учнем 8 класу, він написав вірш різкого змісту “з брехнею на партію, комсомол, робітників і радянську владу”, за що й був затриманий, але його тоді звільнили з-під арешту як неповнолітнього. Тепер над ним зав’язувався надто тугий вузол.

Обвинувальний висновок на 14-х студентів на початку травня 1948 р. був переданий на розгляд військового трибуналу військ МВС Чернівецької області. 4 дні - з 12 по 15 травня трибунал у складі голови капітана юстиції Кузнецова, засідателів капітана Наумова і лейтенанта Пятуніна розглядав сфальсифіковану справу “Буревія” і сприйняв вигадки та провокаційні доноси Слободи й Станівського за чисту монету.

На підставі ст. ст. 54-1 “а”, 54-11 КК УРСР до 25 років каторжних робіт, 5 років позбавлення політичних прав і конфіскації майна були засуджені Кузьма Миколайович Хобзей, Василь Миколайович Понур, Юрій Миколайович Порайко, Михайло Панасович Войченко, Дмитро Михайлович Семенюк, Онуфрій Миколайович Перун та Марія Семенівна Дмитрук.

На підставі цих же статей до 10 років позбавлення волі, 5 років позбавлення політичних прав і конфіскації майна були засуджені Петро Іванович Москалик, Єлизавета Іванівна Бучинська, Орися Миколаївна Запаранюк та Петро Онуфрійович Осадчук.

Пантелюка Мирослава Федоровича на підставі ст. 54-12 засудили до 5 років позбавлення волі і 3 років позбавлення політичних прав без конфіскації майна. Катерину Романівну Григорійчук на підставі цієї ж статті засудили до 4 років позбавлення волі і 3 років позбавлення політичних прав.

З цієї чотирнадцятки несподівано випав Мирослав Дмитрович Вакалюк. На засіданні трибуналу він своєї вини не визнав, від попередніх свідчень відмовився. Його матеріали виділили в окрему справу і направили на дослідування. Слідство тривало 4 місяці. 24.06.1948 р. справу припинили на підставі ст. 197 ч. 2 КПК УРСР. Реабілітувала М.Д. Вакалюка Чернівецька облпрокуратура 18.07.1995 р.

Всіх безпідставно засуджених відправили в особливі табори МВД СРСР, зокрема К.М. Хобзея - в м. Інта Комі АРСР, поштова скринька 388/15, В.М. Понура - у м. Магадан, п/с 383/21, Ю.М. Порайка - ум. Норильськ Красноярського краю Росії, п/с 4-224/21, М.П. Войченка - в табір п/с 384/5 цього ж міста, Д.М. Семенюка – в особливий табір № 1 на станції Інта Печорської залізниці, О.М. Перуна - в табір Ново-Чунка Чунського району Іркутської області, п/с 90/2-03, М.С. Дмитрук - в селище Явас Зубово-Полянського району Мордовської АРСР, п/с АК 385/9.

Розкидали студентів чернівецьких вищих навчальних закладів по всіх далеких світах. Не легшою була доля і тих, кого засудили на 10-5-4 роки. О.М. Запаранюк відправили в особливі табори НКВД СРСР, що знаходились у Карагандинській області Казахстану, К.Р. Григорійчук - на Таймирський півострів Красноярського краю, П.О. Осадчука - в уже згадуване селище Явас, п/с ЖХ 385/7, Є.І. Бучинську - в особливі табори МВД СРСР, що знаходились у с. Бобровиченськ Піхтовського району Новосибірської області. П.І. Москалик відбував своє покарання у м. Інта, п/с 388/15.

Мучилися юні в’язні в таборах НКВД СРСР нерівнозначні терміни.

31 грудня 1955 р. комісія Чернівецької області з перегляду слідчих справ засуджених за контрреволюційні злочини знизила міру покарання 11 особам. Кому до відбутого строку, кому до 10 років. Тільки Пантелюку М.Ф. та Григорійчук К.Р. вирок залишила в силі, бо вони на той час були уже на волі. О.М. Запаранюк “злочин” перекваліфікували із ч. 2-ї ст. 54-10 на ч. 1 ст. 54-10 КК УРСР.

В лютому 1956 року на підставі рішень військового трибуналу Прикарпатського військового округу від 6 і 13 лютого 1956 р. почалося звільнення й тих в’язнів, які були засуджені на 25 років.

Перед цим органи КДБ і прокуратури переглядали судово-слідчі справи. Зокрема, справи студентів до перегляду готував лейтенант Чернівецького обласного управління КДБ Вишневський. Він з’ясував, що справа була спланована і організована з допомогою провокаторів начальником 5-го відділу обласного управління КДБ майором Шиліним, начальником 1-го відділення відділу кадрів облуправління КДБ майором Кисельовим та заступником начальника 5-го відділу УКДБ по Чернівецькій області капітаном В.І. Вороновим. На жаль, належної кари фальсифікатори не зазнали.

Всі репресовані студенти, що проходили по справі П-5032, реабілітовані. Частина Верховним судом УРСР 15.05.1962 р., частина Чернівецькою обласною прокуратурою 17.04.1991 р. О.М.Запаранюк реабілітував військовий трибунал Прикарпатського військового округу 22.04.1958 р.

Справа “Буревій” може бути зразком кадебіських фальсифікацій, безсовісності і безчесності працівників, на яких покладалось відповідальне завдання охорони політичної безпеки держави і її громадян.

Але цією справою переслідування національно свідомої студентської молоді чернівецьких вищих навчальних закладів не обмежилось.

У травні-вересні 1949 року в Чернівецькому державному університеті та медичному інституті знову пройшли арешти студентів. Зокрема, 11 травня була арештована студентка медінституту Ольга Миколаївна Григорчук 1929 року народження із с. Видинів Снятинського р-ну Станіславської області. Її звинуватили у зв’язках з ОУН, в написанні і розповсюдженні націоналістичних лозунгів, в наманюванні герба ОУН, розучуванні націоналістичних пісень, а також в збиранні коштів у фонд ОУН та веденні антирадянської агітації [ГДА СБУ, Чернівці. Спр. П-1506].

Слідом за Ольгою 17 травня була арештована студентка Чернівецького учительського інституту Марія Михайлівна Малюк 1928 року народження, уродженка с. Гвоздець Краківського воєводства Польщі. Їй теж приписали зв’язок з ОУН, вербування в цю організацію молоді, зокрема студента Нижника, збирання у фонд ОУН коштів. У неї слідчі вилучили альбом з віршами націоналістичного характеру.

Цього ж числа у Чернівцях був арештований Ярослав Степанович Кіцул 1929 року народження, студент університету із с. Микулинці Снятинського району. Його теж звинуватили у зв’язках з ОУН і в тому, що він, будучи членом молодіжної організації “Союз п’яти”, одержував і зберігав націоналістичні пісні.

19 травня заарештували студента ЧДУ Мирослава Прокоповича Нижника 1928 року народження, про якого йшла мова вище, уродженця с. Драгасимів Снятинського району, який жив у с. Тучапи Заболотівського району Станіславської області. Його звинуватили у зв’язках з ОУН, в тому, що читав і зберігав націоналістичні вірші, співав націоналістичні пісні, а ще - не доніс органам МДБ про існування націоналістичної організації “Союз п’яти”.

9 липня групу арештованих поповнив студент університету Ігор Володимирович Салій 1931 року народження з родини службовців із с. Будилів Снятинського р-ну. Він проходив по справі як зв’язковий ОУН, котрий розповсюджував націоналістичну літературу та листівки, водночас належав до молодіжної оунівської організації.

1 серпня 1949 року був арештований студент університету Онуфрій Володимирович Аронець 1930 року народження теж із с. Будилів Снятинського р-ну.

І нарешті 2 вересня був арештований студент ЧДУ Василь Олексійович Попович 1929 року народження із села Будилів Снятинського р-ну, який мав середню освіту і був безпартійним. Йому, окрім зв’язків з ОУН, зберігання і читання націоналістичної літератури, приписувалось ще зберігання зброї для ОУН.

Отже “Союз п’яти” переріс свої рамки до семи членів. Всі вони, як бачимо, були галичанами, окрім Марії Малюк, яка виявилась переселенкою з Польщі. Троє з них – Салій І.В., Аронець О.В. і Попович В.О. родом із села Будилів Снятинського району.

Ми тут не будемо описувати хід слідства і допитів. Зрозуміло було з перших кроків, що ця справа сфальсифікована з метою залякати патріотично налаштовану щодо українства молодь, а водночас показати, що пильне око МДБ не спить.

Слідство тривало 5 місяців. 13 жовтня 1949 р. військовий трибунал військ МВС Чернівецької області за ст. ст. 54-1”а”, 54-11, 196 засудив Ігоря Володимировича Салія, за ст. ст. 20, 54-1 “а”, 54-11 і 196 - Онуфрія Володимировича Аронця, за ст. ст. 54-1 “а”, 54-10 ч. 1, 54-11 - Ярослава Степановича Кіцула і Ольгу Миколаївну Григорчук, за ст. ст. 54-1 “а”, 54-11 ЮС УРСР - Марію Михайлівну Малюк до 25 років виправно-трудових таборів та 5 років позбавлення політичних прав після відбуття покарання з конфіскацією належного їм майна.

Василя Поповича за ст. ст. 20, 54-1 “а”, 54-10 ч. 1,196 КК УРСР трибунал засудив до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з такою ж поразкою в правах і конфіскацією майна, а Мирослава Нижника на підставі ст. ст. 54-10 ч. 1 та 54-12 КК УРСР - до 25 років позбавлення волі у ВТТ і 3 років позбавлення політичних прав.

Відбували юні патріоти ці жорстокі покарання у різних таборах: Ігор Салій та Василь Попович у Воркуті, Онуфрій Аронець, Ярослав Кіцул і Марія Малюк в Інті Комі АРСР, Ольга Григорчук в Ужлазі Свердловської області, Мирослав Нижнику виправно-трудовій колонії м. Підкамінь Дніпропетровської області.

Несправедливе покарання над тими, хто страждав у таборах Воркута та Інти припинилося 27 жовтня 1955 р., Мирослав Нижник розпрощався зі своїм “курортом” 4 травня 1953 року. Реабілітувала ж їх Чернівецька обласна прокуратура у 1991-1993 рр. за відсутністю в їхніх діях складу злочину.

Надруковано: Реабілітовані історією. Чернівецька область. Книга перша. Чернівці: Книга пам'яті України, 2007. С. 115-121